nikolaevadoc | Здоров'я | Медицина | Психосоматика | Психологія

Дякую, що були тут зі мною. Я закриваю цей канал. Бережіть себе 🤍 Всіх обняла. Рухаємося далі в нове життя.

Схоже, травень несе нам приводи для радості. Дуже багато потужних світлих енергій над Україною. Це в буквальному сенсі і віра, і надія, і любов. Крізь біль і напруження. Сильні трансформаційні зміни, якийсь переломний момент, який все прояснить. Україна починає писати нову історію світу власноруч.

Життя в Потоці. Ходила на Нову пошту, що поряд з нами, в «тихому» центрі прифронтового міста. Де нещодавно був приліт, вдруге за пів року. І наша пошта знову вистояла, відділення працює. Незламні наші птиці фенікси. А я замовила собі парфум новий. Японський. З ароматом моря і ванілі. Так мені захотілося цього запаху під час пожеж, що вирували навколо кілька днів. По дорозі виявила, що біля нашого будинку відкрився новий супермаркет - міні-версія. Зайшла морозива купила, бо нещодавно раптово дуже захотілося. А там мені ще й лотерейні папірці запропонували витягнути. Бо учора було відкриття - з акціями, лотереями, сюрпризами, і лотереї на сьогодні ще залишилися. Мабуть для мене. Касир - молодий усміхнений хлопець, каже - беріть три. І я несподівано отримала бонусом ще й вафлі, італійську лапшу і коржі для торта. І всю дорогу мені хтось то двері прочиняв і притримував, то водії зупинялися і пропускали. А на вулиці ураган якийсь бушував. І я йду собі і думаю: «обідно було б, якщо зараз якась шиферина чи уламок скла із зруйнованих будинків мене пришибе - так банально після скількох прильотів навколо за весь час - аж невдобно якось буде» А щойно повернулася додому - почався дощ. А я встигла. І тепер пахну морем з ваніллю, пʼю каву з карамельним морозивом під звуки дощу. І так добре, без ніяких сенсів. В цьому таке життя-життя. Живе, справжнє, в моменті. У життя взагалі немає сенсів. Бо воно саме - сенс. А мені тепер ще й торт доведеться робити)

Не хвилюйтеся

Дві картинки однієї реальності. І десь між ними - ти.

Якщо ви проживаєте екзистенційну кризу, коли немає сенсів, і ви не знаєте, що ви хочете робити, що вас тішить і надихає, бо ви нічого не хочете, а щось ніби нада робити - то відповідь саме в цьому. Ви хочете Нічого. Це найскладніше - проживати нічого. Порожнечу. Але це дуже важливий і необхідний етап. І зараз найважливіше - не визначитися чого ви хочете, щоб туди рухатися, бо з цим складно наразі, а навпаки - чітко і чесно для себе визначити - чого ви НЕ хочете. Прямо сядьте і напишіть великим списком: «чого я не хочу». Починаючи від побутових дрібниць, ситуацій, стосунків, роботи і аж до напрямків вашого життя. Головний важливий нюанс - це має стосуватися лише вашого власного життя, а не інших людей чи зовнішніх ситуацій, на які ви не впливаєте. Написали? А тепер починаєте по списку цього не робити. Ви здивуєтеся, як зміниться дуже скоро ваше життя, а разом із ним і зовнішні ситуації та стосунки з іншими людьми. Якщо ви маєте книгу «Руйнуй», то саме час її перечитати. На різних етапах життя вона дуже по різному сприймається. Чим глибше ви заходите в себе - тим глибше вона розкривається.

Українське, оптимістичне. В аптеці: - Дайте мені (такі-то) ліки заспокійливі. - Вам упаковку 30 таблеток чи 90? - Давайте 30, бо до 90 ще дожити треба.

У мене все гаразд. Трохи собою зайнята.

А ви усвідомлюєте, що українське сонце ВЖЕ зійшло? Усвідомте.

Це просто дуже гарно і ніжно. Якийсь особливий день. Кажуть, сьогодні офіційно стартує нова астрологічна епоха. Тому вітаю всіх тих, які у стані: Хто Я?» і «Де я?», що пройшли на новий рівень. Тут поки пусто, порожньо - немає ні ролей, ні сенсів, ні декорацій. Але все найцікавіше завжди попереду (Н. Ніколаєва) Поїхали)

Еволюція йде по колу, тому людство зрештою вткнулося головою собі ж у сраку. Круг замкнувся. І тепер вираз «думати сракою» набуває певного наукового сенсу, а «сракоголовість» - медичний термін. Так виглядає колесо Сансари - коло безкінечних страждань.

Всіх причетних! На цьому мало бути і все, без усякого сенсу. Але я раптом згадала оцей щорічний хайп і хейт «луччє би замість цього…». І якийсь допис, що гуляв минулоріч про те, як у цей «день закоханих» жінка йшла на похорон до друга військового і купувала квіти - парну кількість, і в той час якісь «недомужичьонки», ясне діло, що всі сплош ухилянти, гребли в квіткових магазинах оберемки дорогих квітів для своїх «пиздопринцес». Звісно, це було написано не так, а дуже драматично і делікатно, як і всі маніпуляції зазвичай пишуться, але суть зрозуміла. «Війна в країні, кращі помирають, а отета вся пиздобратія живе своє краще життя, луччє би задонатили». Я не буду тут про мораль і етику - це так вже все остопизділо, що втратило сенс. Я про інше подумала. У нас люди, яких дратують квіти для живих людей, не шкодують квітів для мертвих людей. Хоча мертвим квіти не потрібні. Тому візьміть і подаруйте сьогодні-завтра-післязавтра-у будь-який день квіти тій людині, якій би ви принесли їх на похорон. Собі б принесли? Купіть і собі. А нє, то нє. Все просто.

Отак лежиш собі в темряві при свічці романтично, а думки десь у мрії полинули. Про плани, ідеї, бажання. І ти собі там щось будуєш, твориш, реалізуєш - і таке хочу зробити, і це спробувати, і туди рухатися, і вверх, і в сторони, а ще ж свій сад з трояндами і садовником, о! і мандрувати ж треба між справами запланувати, бо Гаваї з Ісландією ніхто не відміняв. І тут раптом згадуєш, скільки тобі років. І скільки із них пройобано в біготні по колу за примарним щастям - ось-ось, і наздоженеш. І розумієш, що всі свої плани та ідеї ти просто тупо не встигнеш втілити. Упс.. І я дуже розумію, чому люди на старості років зʼїжджають в деменцію. Бо це нестерпно болюче усвідомлювати, що ти проїбав життя у біготні і пошуку, але так себе і не знайшов, хоча мав амбіції, перспективи, розум і талант. І люди буквально «випалюють» собі нейрони у тих ділянках мозку, які відповідають за це. Випалюють - це не зворот мови. Це патоморфологічнмй факт. Тому й треба жити тут і зараз, як би банально це не звучало. Банально звучить лише для тих, хто не розуміє - як це. Бути щасливим в моменті. Шукати себе всередині себе і робити себе щасливим. Не для когось, не заради чогось. Для себе. Знаєте оту стару і заїзджену пораду: «уяви, що ти завтра помреш, тому живи кожен день як останній»? Дурна абсолютно асоціація. Яка має на людей зворотній ефект. Люди бояться думати про смерть. Якщо вони уявлять останній день, то вони там не будуть насолоджуватися життям. Там буде лише паніка, страх або ступор у переважної більшості. Бо люди уявляють це як: увесь світ залишиться, люди будуть, все буде, а я мертвий. Як вони бачать це зазвичай зі сторони. Але насправді це не так. Нічого не буде більше. Просто ваш світ «схлопнеться». Як чорна діра. Згасне все, як екран в кінці кіно. Перестане існувати абсолютно все, що є в реальному світі. Бо це лише ваша реальність. Вона є лише одна. Ваша. Як і ваше життя. Лише ваше життя. Єдине. Яке є проекцією всередині вашої черепної коробки сценаріїв, персонажів, ролей, функцій. Зовні - лише хаос енергій. Які ви перетворюєте у свій світ. Ваш власний. Отаке.

І ще. Бо хтось мусить сказати вам правду. Чат GPT вам не лестить. Він просто спілкується з вами, як із розумово відсталими. Живіть тепер з цим 🙃

Не давайте людині вудку. Вона її або зламає, або загубить, або пропʼє. Дайте їй рибу, і нехай іде нахуй. Це глибокофілософський допис, поймуть лише «просвітлені»