Пасторський щоденник

Сьогодні росія завдала удару по містах України. Понад 170 поранених. Станом на цей час відомо про 37 загиблих, серед них троє дітей,- зі звернення Президента. Загалом пошкоджені майже 100 об’єктів: дитяча лікарня, звичайні будинки, дитячі садки, пологовий будинок, коледж, бізнес-центр. На місцях досі триває розбір завалів. Трагічний день понеділка, 8 липня… «Доки, Господи, Ти зовсім не звертатимеш на мене уваги? Доки відвертатимеш Своє обличчя від мене? Доки буду нагромаджувати журбу в моїй душі й щодня тужити своїм серцем? Доки мій ворог буде величатися наді мною? Псалом 13:2-3

Господи, як молитися, коли немає сили — одні сльози? Вслід за Харковом, Запоріжжям і Дніпром російські демони обстрілюють ракетами Київ, Кривий Ріг, знову Харків. Там ще ховають загиблих, а тут дістають з під завалів тяжко хворих дітей і знову цвинтар — коли Ти вже відомстиш їм за все горе, смерті й трагедії, які вони спричинили по світу й нашій Україні? 🙏 Молимо Тебе, Господи Ісусе, щоб зцілююче дотикнувся до родин загиблих і сильно зранених. Сили і вправності подай медикам і рятівникам. 🙏 І допоможи усім нам не втратити терпеливу надію на Тебе і молитву про наших військових і політиків. 🙏 Допоможи Господи не виснажитись від безсилля, страху й ненависті. 🙏 Допоможи нам Господи перед лицем усіх злочинів російського війська і політикуму не зневірюватися і не втікати, але молитись, жити і працювати, боротися, відстоювати і справлятися з біллю. 🙏 Не дай нам Боже зачерствіти до горя інших і не збайдужіти, але всіляко підтримувати й допомагати ближнім і далеким. Знаю Батьку Небесний, що Ти не допустиш випробовування над міру, але кожного дня ми гинемо й нас убивають, — визволи нас від росіян і лиха, яке вони щодня несуть…

Про природу церкви, або без чого церква не є новозаповітною Є ряд ознак церкви, як вона представлена у Новому Заповіті і що робить її громадою за Божим задумом. 💒 Церква регулярно збирається для поклоніння і навчання. 💒 Церква вірно проголошує Слово Боже. 💒 Церква виявляє любов Божу до людей. 💒 Церква має коло служителів і практикує Ісусові заповіді й установи. 💒 У Церкві панує атмосфера прийняття і турботи. Про прийняття і турботу в середині церкви Солунська церква була знана як така, де віруючі різносторонньо турбуються: заохочують одне одного до освячення і побожного життя, підтримують і підбадьорюють одне одного в різних обставинах і служінні, вони допомагають слабшим у вірі утвердитись, вони наставляють одне одного Словом і прикладом нагадуючи Христове вчення, вони допомагають одне одному рости в богопізнанні і молитві. В середині церкви панувала атмосфера прийняття і турботи: кожен сприяв зростанню ближнього в християнській мудрості і любові, благодаті й чесноті, святості та побожності.

«Тому втішайте один одного і збудовуйте один одного, як ви й робите.» 1 Солунян 5:11

🔺Знаючи як живуть і служать солуняни, апостол підтримує їх в турботі одне за одного і ... заохочує у цьому зростати. Тобто, те, що вони вже роблять - прекрасно, але не можна зупинятись. Навпаки, солуняни і їх служителі повинні свідомо прикладати зусилля втішаючи і збудовуючи одне одного, щоб ота амосфера прийняття і турботи зберігалась. 🔺Як не можливо досягти єдності і законсервувати досягнене на завжди, — бо праця над нею невпинна, — так не можливо досягти і законсервувати зберігши на завжди атмосферу прийняття і любові: над нею постійно потрібно працювати. 🔺Служителі покликані турбуватися про те, щоб не давати незрілим людям поширювати слухи, маніпулювати і домінувати в громаді. Вони будуть застосовувати церковну дисципліну не дозволюючи негідним чоловікам і жінкам руйнувати громаду негідною поведінкою і лихим язиком. 🔺Служителі будуть навчати громаду основам біблійної душеопіки, щоб втіха була очевидна і дієва, вони будуть практикувати наставництво двох-трьох, які в свою чергу будуть наставляти інших двох-трьох. 🔺Брати і сестри будуть турбуватися про нових людей, залучаючи їх в коло спілкування і служіння, допоможуть прикладом і навчанням зростати. 🔺Брати і сестри уважні одне до одного і підтримують як втіхою так і щирим і смиренним докором у разі поведінки, яка не личить християнину. 🔺Таким чином вся церква буде залучена у взаємовтіху і взаємозбудування. Коли люди потрапляють у таку церкву, їм хочеться тут залишись. І, переїхавши в іншу місцевість віруючим з такої церкви вкрай важко, якщо у місцевих інші церковні порядки. 🔺Взаємна турбота і взаємне підбадьорення віруючих вибудовує оту магнітоподібну євангельську атмосферу, яка... має бути в кожній громаді. У вас в церкві не так? У кожної (майже) громади, завдяки Ісусовому Слову і Духу Святому є все необхідне, щоб було саме так...

Отже, як знаходити собі хороші приклади до наслідування, про які говорить Апостол? 1️⃣ усвідомте, що такі віруючі люди вже є поряд і моліться, щоб Господь відкривав вам очі на них. 2️⃣ приклад до наслідування не означає ангельську природу (на землі таких нема). А тому осмисліть, що саме є маркерами для наслідування: 📌чи практикує духовні звички і чи є активною і свідомою частиною громади; 📌чи добре поводиться з ближніми і зовнішніми, і, у разі промахів, виправдовується чи признає і виправляє; 📌чи чесна людина в праці, коштах, обіцянках. 3️⃣ Служитель з ютубу чи телеграму у цьому випадку не підходить — вам треба цю людину бачити у щоденному житті.

Чому хороший християнин шукає собі хороші приклади?

«...приглядайтеся до тих, які поводяться згідно з нашим взірцем». Фил. 3,17

🔸Ще молодим я часто чув від наставника про те, що кожний християнин має мати душеопікуна, і що ним може бути навіть звичайний віруючий, головне щоб він був побожним (на справді а не на словах) і щоб любив Бога (це завжди включало пізнавання і любов до людей). І що немає церкви, де не було б людей, які хоч у чомусь кращі за нас. 🔸Згодом, за його наставлянням, я навчився помічати, що насправді дуже багато людей у чомусь (а деколи багато в чому) кращі за мене християни. Я почав підглядати за ними і вчитись у них. 🔸Ось це і має на увазі Апостол Павло, закликаючи нас «приглядайтеся» — тобто завжди спостерігати, як вони живуть і як з людьми поводяться, як в родині стосунки будують і як Господа пізнають, як справляються з власною гріховністю і як виправляють відверті промахи.. 🔸Помітив, що чим менше людина смиренна і скромна (читай: чим більше горда і понтова), тим нереальніше їй найти приклади для наслідування. Чому? 📌бо така віруюча людина горда, і не бачить цього; 📌бо така віруюча людина не розумна, і зовсім не розуміє цього; 📌бо такі віруючі виказують максималізм - подавай їм досконалу у їх розмінні і у їх очах (читай - таких у природі нема) святу людину; 📌бо такі віруючі постійно обговорюють інших, вишукують і радіють промахам кращих за себе, що ще більше унеможливлює наслідування того доброго, яке є у ближніх 📌і, що особливо, це не залежить від багатства і статків людини: помітив, що серед бідніших і простіших людей гордості і понтів ніяк не менше як там, на верху. ЧОМУ АПОСТОЛ НАСТОЮЄ, ЩО ВІРУЮЧІЙ ЛЮДИНІ ПОТРІБНО БРАТИ КРАЩІ ПРИКЛАДИ, ЯК ВІН? 🔸Така вже наша людська природа - ми соціальні істоти, і ми формуємося, переймаючи приклади. 🔸На жаль, ми приймаємо не лише добрі приклади, але ще легше і швидше погані — наслідки гріхопадіння. 🔸Якщо ти не будеш свідомо шукати собі хороших прикладів, то несвідомо ти завжди будеш наслідувати на жаль не лише добрих, а тих, які частіше трапляються на твоїй дорозі. 🔸Саме тому Апостол і переконує, що нам треба свідомо вишукувати добрі приклади і їх триматися. 🔸Віруючий, який каже, що йому не треба приклади інших християн, бо він бере приклад лише з Господа Ісуса не лише гордий, а ще й дурний, бо 1) заперечує вчення апостола, 2) не приймає один з базових принципів людської природи свідомо і несвідомо наслідувати інших. «Адже багато хто, – про них я часто говорив вам, а нині з плачем кажу, – поводяться, як вороги Христового хреста. …вони про земне думають.» Фил. 3:18-19 Отже, яка роль прикладу звичайних трударів і тусовщиків, міщан, селян і трудоголіків? 🔹навколо нас шалена кількість людей живуть виключно матеріальним — всі їхні цінності крутяться навколо 1) заробітку, 2) набуття майна, 3) тусовки чи відпочинку; 🔹це можуть бути нам рідні і близькі люди, сусіди, співробітники, друзі; 🔹деякі з них можуть належати до євангельської церкви і щонеділі виглядати благочестиво; 🔹але Господь Ісус не їхньою головною цінністю і вони не шукають Господа, Його пізнання й власного зростання; 🔹заради заробітку чи власної вигоди вони поступляться євангельськими принципами; 🔹вони не будуть служити ближньому, якщо це забере час від приватного; 🔹ні, вони не проти Господа, навпаки, але ота зосередженість на матеріальному робить їх реальними ворогами Христа (попри їхню побожну риторику і вигляд на зібранні), — їхній стиль життя, мовлення, поведінка говорять, а часом і кричать, що вони вороги. Часом це звичайні й милі люди з кривими духовними стандартами: «про земне думають» (Фил. 3,19). Подовження 👇👇👇

Чому хороший християнин шукає собі хороші приклади? «...приглядайтеся до тих, які поводяться згідно з нашим взірцем». Фил. 3,17 Ще молодим я часто чув від наставника про те, що кожний християнин має мати душеопікуна, і що ним може бути навіть звичайний віруючий, головне щоб він був побожним (на справді а не на словах) і щоб любив Бога (це завжди включало пізнавання і любов до людей). І що немає церкви, де не було б людей, які хоч у чомусь кращі за нас. Згодом, за його наставлянням, я навчився помічати, що насправді дуже багато людей у чомусь (а деколи багато в чому) кращі за мене християни. Я почав підглядати за ними і вчитись у них. Ось це і має на увазі Апостол Павло, закликаючи нас «приглядайтеся» - тобто завжди спостерігати, як вони живуть і як з людьми поводяться, як в родині стосунки будують і як Господа пізнають, як справляються з власною гріховністю і як виправляють відверті промахи.. Помітив, що чим менше людина смиренна і скромна (читай: чим більше горда і понтова), тим нереальніше їй найти приклади для наслідування. Чому? бо така віруюча людина горда, і не бачить цього; бо така віруюча людина не розумна, і зовсім не розуміє цього; бо такі віруючі виказують максималізм - подавай їм досконалу у їх розмінні і у їх очах (читай - таких у природі нема) святу людину; бо такі віруючі постійно обговорюють інших, вишукують і радіють промахам кращих за себе, що ще більше унеможливлює наслідування того доброго, яке є у ближніх і, що особливо, це не залежить від багатства і статків людини: помітив, що серед бідніших і простіших людей гордості і понтів ніяк не менше як там, на верху. ЧОМУ АПОСТОЛ НАСТОЮЄ, ЩО ВІРУЮЧІЙ ЛЮДИНІ ПОТРІБНО БРАТИ КРАЩІ ПРИКЛАД ЗА ВЗІРЦЕМ ЙОГО САМОГО? Така вже наша людська природа - ми соціальні істоти, і ми формуємося, переймаючи приклади. На жаль, ми приймаємо не лише добрі приклади але ще легше і швидше погані. Такі вже наслідки гріхопадіння. Якщо ти не будеш свідомо шукати собі хороших прикладів, то всеодно несвідомо ти завжди будеш наслідувати цілий ряд людей, на жаль не лише добрих, а тих які частіше трапляються на твоїй дорозі. Саме тому Апостол і переконує, що нам треба свідомо вишукувати добрі приклади і їх тримати. Віруючий, який каже, що йому не треба приклади інших християн, бо він бере приклад лише з Господа Ісуса не лише гордий, а ще й дурний, бо 1) заперечує вчення апостола, 2) не приймає один з базових принципів людської природи свідомо і несвідомо наслідувати інших. «Адже багато хто, – про них я часто говорив вам, а нині з плачем кажу, – поводяться, як вороги Христового хреста. Їхній кінець – загибель, їхній бог – черево, і сором – їхня слава; вони про земне думають.» Фил. 3:18-19 Отже, яка роль прикладу звичайних трударів і тусовщиків, міщан, селян і трудоголіків? навколо нас шалена кількість людей живуть виключно матеріальним - всі їхні цінності крутяться навколо 1) заробітку, 2) заробітку і набуття майна, 3) заробітку, набуття майна і красивого й ситного відпочинку; це все можуть бути нам рідні і близькі люди, сусіди, співробітники, друзі; деякі з них можуть належати до євангельської церкви і щонеділі виглядати благочестиво; але Господь Ісус не їхньою головною цінністю і вони не шукають Господа, Його пізнання й власного зростання; заради заробітку чи власної вигоди вони поступляться євангельськими принципами; вони не будуть служити ближньому, якщо це забере час від приватного; ні, вони не проти Господа, навпаки, - але ота зосередженість на матеріальному робить їх реальними ворогами Христа (попри їхню побожну риторику і вигляд на зібранні), - їхній стиль життя, мовлення, поведінка говорять, а часом і кричать, що вони вороги. Так, на жаль, часом - цезвичайні й милі люди, з кривими духовними стандартами: «про земне думають» (Фил. 3,19). Отже, як знаходити собі хороші приклади до наслідування, про які говорить Апостол? По-перше, усвідомте, що такі віруючі люди вже є поряд і моліться, щоб Господь відкривав вам очі на них. По-друге, приклад до наслідування не означає ангельську природу (на землі таких нема). А тому осмисліть, що саме є маркерами для наслідування:

раджу приглядадючись, звертати увагу чи любить людина не на словах Господа, Його Слово і людей; чи практикує духовні звички і чи є активною і свідомою частиною громади; чи добре поводиться з ближніми і зовнішніми, і, у разі промахів, виправдовується чи признає і виправляє. чи чесна людина в праці, коштах, обіцянках. Служитель з ютубу чи телеграму у цьому випадку не підходить - вам треба цю людину бачити у щоденному житті.

Вчитуючись в українські переклади (бракує лише І. Хоменка — в нього які і в сучасному CUV), з‘являєтсья резонне питання: деякі церковні діячі наживаються на проповіді Божого Слова чи фальшують Божу істину? А може одне і друге? Особливе слово, яке кожен український перекладач подає по іншому ще й зі зміщенням значення. Тому варто розібратись що роблять деякі: торгують, фальшують, наживаються чи псують Боже Слово? Чому така розбіжність, запитаєте? Бо значення слова дворівневе — пряме значення веде до двох можливих тлумачень, які доповнюють, а не суперечать одне одному. З одного боку, грецькою це слово описує роздрібного торговця, нашого базарного «купи-продай». Вони торгували городиною, продуктами харчування, вином і були відомі різними шахрайськими прийомами: обважуванням і недоливом, підробкою і прибріхуванням щодо свіжості продуктів. Нічого нового під сонцем немає — все як і на українських базарах. Використовуючи таке слово, апостол застерігає, що серед християнських вчителів, які з‘являються в Коринті (а вони вже є по інших містах), є люди, які проповідь намагаються використати а) як спосіб заробітку/підробітку, б) щоб бути в центрі уваги, бо люблять популярність, в) або ж люблять чути себе виступаючими. І саме тому, заради всього вище перераховано, такі релігійні вчителі не будуть гребувати аби говорити те, що люди хочуть почути. Задля популярності і прибутку вони будуть «вивертати» Слово Боже, щоб воно звучало як їм потрібно. Про таких християн Павло застерігає Тимофія, вказуючи, що вони «вважають побожність засобом наживи.» 1 Тим. 6:5. То ж який переклад найкращий у цьому випадку - дослівний чи коментуючий? Мені важко сказати, хоча ймовірно коментуюча версія UMT та НПУ буде легша для розуміння. В той же час їм бракує дослівності (торгівля) і коментуючого акценту на можливе викривлення (псувати, фальшувати). Вражаюче на цей текст звучить фрагмент проповіді Івана Золотоустий (347-407): "Хоча ми (пише Апостол) і сповіщаємо багато великого, проте нічого не привласнюємо собі, навпаки, все відносимо до Христа. Ми не хочемо наслідувати лжеапостолів, які багато привласнюють собі самим. Це означало б чинити подібно до торгаша, коли він підробляє вино, або продає за гроші те, що належало б давати дарма". Справді, мені здається, що (апостол) тут висміює і користолюбство (лжеапостолів), і знову натякає на те, про що я раніше говорив, тобто що вони проповідують божественне з домішкою свого власного. ...Найвища чеснота - приписувати все Богові й нічого не вважати своїм, нічого не робити для здобуття слави людської, але все - для догоди Богові, бо Він (а не інший хто) вимагатиме від нас звіту. У наш же час порядок цей перекручений. Нині ми не стільки боїмося Того, хто колись сяде на судилище і зажадає від нас звіту в справах наших, скільки боїмося тих, хто разом із нами постане на суд. Звідки ж у нас ця хвороба? Звідки проникла в наші серця? Від рідкісної думки про майбутнє і крайньої прихильності до теперішнього. Тому ми так легко впадаємо і в злі справи; і навіть якщо робимо що-небудь добре, то робимо тільки напоказ, так що і звідси для нас відбувається шкода. Ти не один раз дивився безсоромними очима на жінку, і приховав це як від тієї, на яку подивився, так і від супутників твоїх; але ти не сховаєш цього від Ока, що ніколи не дрімає. Ще до того, як людина вчинить гріх, Воно вже бачило в душі її злочинну хтивість, і внутрішній шаленство, і бурхливий і неприборканий рух помислів. Той, хто все бачить, не має потреби у свідках і доказах. Отже, дивись не на подібних тобі рабів. Якщо й похвалить справи твої людина, для тебе немає в тому жодної користі, як тільки не прийме їх Бог; так само, якщо й засудить їх людина, немає в тому для тебе жодної шкоди, аби лише не засудив Бог. Навпаки, високо цінуючи думку подібних до тебе рабів, а не боячись і не тремтячи гніву Судді, дивись, не прогніви Суддю.

Довга бесіда вийшла, зате зачепили минуле, теперішнє і майбутнє, приватне, церковне і суспільне — вдячний за хороші питання.

Ще раз про церковну дисципліну і чому церкви все рідше її практикують біблійно коректно Для апостола очевидним є факт, якщо людина пішла дорогою віри в Ісуса, то це зачепить усі аспекти її приватного життя і звичок. І навіть якщо колись для людини була властива одна поведінка (морально сумнівна чи не гідна), то під дією Христового вчення така людина розкається і почне поводитись по іншому. Якщо людина належить до громади учнів Ісуса і живе як і раніше, або починає поводитись не гідно з вченням, то у Апостола є простий, очевидний, гуманістично не толерантний метод — дистанціювання, припинення дружніх стосунків. Без дискусій.

«Наказуємо ж вам, брати, Ім’ям нашого Господа Ісуса Христа, щоб ви цуралися всякого брата, який порушує порядок, а не живе за переданням, яке ви одержали від нас. Тому що самі знаєте, як належить наслідувати нас, адже ми не були у вас без діла і даром хліба не їли ні в кого, а працювали в утомі й напруженні день і ніч, аби не бути тягарем нікому з вас. Не тому, що ми не маємо влади, але щоби подати себе як приклад вам, аби ви стали подібними до нас. Бо коли ми були у вас, то заповідали вам: якщо хто не хоче працювати, хай не їсть. Оскільки чуємо, що деякі між вами бездіяльно живуть, нічого не роблять, лише пхаються до всього, то таким наказуємо і просимо в [нашому] Господі Ісусі Христі, щоб вони мовчки працювали та їли свій хліб. А ви, брати, не втомлюйтеся робити добро. Коли ж хто не слухає нашого слова, що в посланні, відзначте такого [і] не спілкуйтеся з ним; нехай буде посоромлений. Та не майте його за ворога, а напоумляйте, як брата.» 2 Солунян 3:6-15

Як у церквах викривлюється церковна дисципліна? Трьома способами. 1. Пастори і братерські ради ігнорують чи прикривають негідного члена церкви. Це може бути родич, прикривати яких властиво українським церковним лідерам. Це може бути прагнення служителів бути «хорошими» для всіх, ні з ким не псути стосунки. 2. Віруючі, члени церкви ігнорують дисципліну, бо й самі не святі. А хто сильно ратує за дисципліну ближнього, той сам часом чудить. Що гірше, члени церкви між собою максимально «промивають кістки» одне одному і особливо менш достойному, що зовсім не сприяє здоров‘ю церкви. І що найгірше, що у разі зауваження, чимало віруючих практикують тиху чи явну ворожість до людини, що викривлює вчення Писання (т. 15). 3. Якщо пастор і практикує дисципліну то максимально одноосібно: він сам вирішує, він переконує (часом буквально нагинає) братерську раду, а тоді членське зібрання. Він не веде тривалої праці з людиною, яка потребує душеопіки. У церкві немає ясного і відкритого новозаповітнього вчення про суть дисципліни, її практику, випадки її застосування. Все це шкодить церкві, бо 🔸 не втручання і плітки руйнують стосунки й євангельську атмосферу любові й прийняття; 🔸 не втручання в негідну поведінку отруює громаду, заражає здоровіших, як гнилий фрукт пришвидшує загнивання свіжіших поряд з ним; 🔸 робить церкву нездоровою — вона не може бути світлом для світу, віруючі більше не практикують благовістя, бо як слідкувати, коли оточення вкаже на своїх негідників; 🔸 виказує на проблему зі зрілістю керівництва і членства. Що вчить Апостол Павло церкву у Солуні (Тесалоніках)? 🔹 У церкві проповідується, передається вчення Ісуса. Тут у Павла «передання» (т. 6) — це проповідь Євангелії і як вона змінює різні сфери життя: характер, подружнє життя, робочу етику. 🔹 Є віруюча людина, яка очевидно порушує Божу заповідь що стосується вчення віри чи поводиться проти біблійної етики. 🔹 Кейс, який розбирає Павло, ніколи не був предметом дисципліни за моєї пам‘яті в баптистських церквах — хронічне тунеянство. Хоча такі люди, які називали себе християнами і навіть служителями, але уникали будь якої праці траплялись не раз. 🔹 Виявляється, це достатньо серйозний гріх, який не може толеруватися євангельськими віруючими. 1️⃣ Павло очікує, щоб усі в церкві по-перше, «цуралися» (т. 6) такої людину. Це слово у Павла означає відсторонитися від звичного спілкування з таким християнином, взяти дистанцію.