Uchoose/UCMC

Перші дні великої війни показали, наскільки сильнішою Україну зробила децентралізація. Окупанти зустрілися з відчайдушним опором не лише війська, але й великих і геть маленьких громад. Зруйновані й виснажені, вони не лише виживали без зв’язку із зовнішнім світом, але і допомагали оборонцям. Дуже багато залежало від керівництва громади. Перший етап війни показав, що навіть одна професійна та небайдужа людина – воїн. Сьогодні розповідь саме про таку – старосту сіл Лимани та Лупареве на Миколаївщині Наталію Панашій, яка у найважчі для селян часи забезпечила населення всім необхідним для виживання. 🦸‍♀️Читайте матеріал про супер-жінку з Миколаївщини — Федорівну, яка може все! #ГолосиРегіонів Підписатися «ОбираєшТи!» сайт | FB | telegram | УКМЦ

Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина ― тільки освічена. Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина ― твориться, самонароджується.

©Василь Стус у листі до сина #критичномислячі Підписатися «ОбираєшТи!» сайт | FB | telegram | УКМЦ

#дваабзаци Деморалізація противника – важливий елемент будь-якої війни. Знищуючи Варшаву артилерією, танками та авіацією у вересні 1939-го, Гітлер серед іншого мав на меті підірвати дух її захисників і показати іншим, що чекає на них у разі опору. Окрім бомб, на голови мешканців польської столиці сипалися пропагандистські листівки, які закликали варшав’ян здатися. Цю тактику нацисти згодом повторили і на Заході, зокрема в Британії. Її використовують і росіяни проти нас. Різниця полягає лише в технічному способі доставки повідомлень. У часи інтернету скидати папір з літака не треба – можна охопити значно більшу авдиторію, вкидаючи пропаганду в соцмережі. Останнім часом ця пропаганда стала ефективнішою – мимоволі або свідомо їй допомагають українські блогери і блогерки. Днями Детектор медіа опублікував матеріал про підігравання інфлюенсерів ворожій пропаганді. Видання наводить приклади схожих публікацій із капітулянськими закликами, зокрема про те, що “…має бути інший шлях, хіба не видно, що ми с*ка не справляємся”. Приблизно такою була суть і німецьких листівок у польському небі 85 років тому. Однак меседжі блогерів небезпечніші, бо їх поширюють ті, кому аудиторія довіряє. Поширюючи “аналітику” від людей, котрі далекі від політики, військової справи та економіки, але вміють харизматично “рубанути правду”, – це допомога росіянам. Це все одно, що розносити сусідам і друзям скинуті з неба ворожі листівки, тільки в кілька разів ефективніше. Читайте більше про медіаграмотність у дваабзаци на сайті 👇 Підписатися «ОбираєшТи!» сайт | FB | telegram | УКМЦ

Багато з нинішніх захисників і захисниць України на момент початку російсько-української війни у 2014 році були ще дітьми. Вони дуже вмотивовані солдати, які в інших обставинах могли би мати цивільні професії та зовсім інші долі. Розмірковуючи про це, важко не уявляти собі мирну Україну, де тисячі цих чудових молодих громадян живі та здорові, створили родини, відкрили бізнеси і насолоджуються життям. Війна може забрати людину, але не може забрати пам’ять про неї. Для людей, які втратили на війні рідних, пам’ять про них дає відчуття того, що їхня втрата не марна, що їхніх героїв не забудуть. Для решти українців це спосіб висловити вдячність, продемонструвати чуйність і солідарність із родинами загиблих. Зрештою, ця пам’ять є запорукою того, що Україна існуватиме. Сьогодні наша розповідь про Миколу Полозуна з Чернігівщини, який заплатив за наш спокій найвищу ціну. Таких історій, на жаль, тисячі по всій Україні, але кожна заслуговує бути почутою. Підписатися «ОбираєшТи!» сайт | FB | telegram | УКМЦ

Цензура як явище доволі давнє. За своєю суттю цензура – це недопущення поширення певного інформаційного продукту. У часи до інтернету для цього достатньо було контролювати видавництва, ЗМІ та друкарні (для боротьби із самвидавом досліджувалися особливості відбитків друкарських машинок, за якими можна було вирахувати їхніх власників). У часи повсюдного інтернету заборони також практикують, але кеш та VPN легко обходять ці інструменти. Тому з’являються нові підходи. Про них читайте у матеріалі про НОВЕ ВТІЛЕННЯ ЦЕНЗУРИ Підписатися «ОбираєшТи!» сайт | FB | telegram | УКМЦ

“Треба зупинити цю ненажерливу орду!” ©Микола Полозун #ГолосиРегіонів Підписатися «ОбираєшТи!» сайт | FB | telegram | УКМЦ

Критичне мислення – це коли бажання дізнатися, як насправді, сильніше за бажання мати рацію.

©Ілларіон Павлюк, письменник, офіцер ЗСУ #критичномислячі Підписатися «ОбираєшТи!» сайт | FB | telegram | УКМЦ

Початок великої війни у лютому 2022 року здебільшого застав українців зненацька. Але були і є такі, хто бачив цю війну та окупацію від самого її початку, коли російські війська загарбали Крим та частину Донбасу. Таким є мешканець Лисичанська Роман Козодой. Читайте у матеріалі з рубрики #ГолосиРегіонів як це — БУТИ ГОТОВИМ ДО ВІЙНИ ТА РОБИТИ НЕМОЖЛИВЕ Підписатися «ОбираєшТи!» сайт | FB | telegram | УКМЦ

Але життя триває, хоча його війна змінила так, що ми вже ніколи не будемо іншими.

Валентина Веселова, жителька Чернігівщини Підписатися «ОбираєшТи!» сайт | FB | telegram | УКМЦ

#дваабзаци Ковбаса “по 2.20” стала центральним об’єднавчим елементом “вати” на всьому пострадянському просторі. Це символ радянського економічного та гастрономічного дива. Палка “Лікарської” “по 2.20” виправдовує всі звірства комуністів, без неї неможливо уявити нинішню російську пропаганду, зав’язану на ностальгії за тоталітаризмом. Правда полягає в тому, що навіть такий простий продукт, як ковбаса, був важкодоступний для більшості громадян СРСР, не кажучи вже про щось більш дефіцитне або, не доведи Боже, імпортне. Зануритися в “безтурботне” радянське життя можна, почитавши тогочасну пресу, яка, однак, описувала мізерну частину проблем, з якими щодня зіштовхувалися люди. Ковбасі, наприклад, присвячена одна зі статей газети “Київський університет” за 1982 рік. Брєжнєв ще живий, “розвинений соціалізм” переживає свій золотий час. Отже, одного квітневого дня 1982-го у магазин №115 Ленінського райгастрономторгу Києва завезли 86 кг ковбаси “Українська”, проте на прилавку вона не з’явилася. Газета пише, що “близько двох кілограмів цієї ковбаси було заховано під прилавком у бакалійному відділі, 28 кілограмів знайдено під купою порожньої тари, інша значна частина одержаного товару зникла безслідно”. Продавчиня зізналася, що “56 кілограмів ковбаси було реалізовано серед знайомих”. Це був так званий блат. Багато чого радянські люди не купували, а “діставали по блату”, часто доплачуючи зверху. Без блату ковбаси, як і багато іншого, для вас не було. Дефіцитний товар простим смертним “викидали”, тобто діставали з-під прилавка, коли заманеться продавцю. Сарафанне радіо швидко передавало інформацію, що десь “викинули”, наприклад, майонез або пальта. Люди полишали всі справи і, якщо встигали, – могли буквально вирвати собі товар. Вище описана ситуація в Києві, у провінції все було значно гірше. Ковбаса, справді, коштувала 2.20, але її треба було ще “дістати”. Варто пам’ятати цю ключову деталь радянської дійсності. Підписатися «ОбираєшТи!» сайт | FB | telegram | УКМЦ