725
Подписчики
Нет данных24 часа
+37 дней
-330 день
Загрузка данных...
Похожие каналы
Облако тегов
Входящие и исходящие упоминания
---
---
---
---
---
---
Привлечение подписчиков
июль '26
июль '26
+5
в 0 каналах
июнь '26
+21
в 4 каналах
Get PRO
май '26
+28
в 2 каналах
Get PRO
апрель '26
+24
в 3 каналах
Get PRO
март '26
+59
в 3 каналах
Get PRO
февраль '26
+115
в 2 каналах
Get PRO
январь '26
+47
в 3 каналах
Get PRO
декабрь '25
+12
в 1 каналах
Get PRO
ноябрь '25
+31
в 2 каналах
Get PRO
октябрь '25
+37
в 5 каналах
Get PRO
сентябрь '25
+11
в 4 каналах
Get PRO
август '25
+13
в 4 каналах
Get PRO
июль '25
+4
в 3 каналах
Get PRO
июнь '25
+9
в 3 каналах
Get PRO
май '25
+10
в 2 каналах
Get PRO
апрель '25
+9
в 3 каналах
Get PRO
март '25
+14
в 3 каналах
Get PRO
февраль '25
+16
в 2 каналах
Get PRO
январь '25
+21
в 2 каналах
Get PRO
декабрь '24
+26
в 4 каналах
Get PRO
ноябрь '24
+20
в 6 каналах
Get PRO
октябрь '24
+46
в 2 каналах
Get PRO
сентябрь '24
+94
в 2 каналах
Get PRO
август '24
+35
в 3 каналах
Get PRO
июль '24
+23
в 1 каналах
Get PRO
июнь '24
+14
в 2 каналах
Get PRO
май '24
+57
в 1 каналах
Get PRO
апрель '24
+16
в 1 каналах
Get PRO
март '24
+49
в 2 каналах
Get PRO
февраль '24
+21
в 2 каналах
Get PRO
январь '24
+59
в 3 каналах
Get PRO
декабрь '23
+253
в 2 каналах
| Дата | Привлечение подписчиков | Упоминания | Каналы | |
| 13 июля | 0 | |||
| 12 июля | 0 | |||
| 11 июля | 0 | |||
| 10 июля | +2 | |||
| 09 июля | 0 | |||
| 08 июля | 0 | |||
| 07 июля | +2 | |||
| 06 июля | 0 | |||
| 05 июля | 0 | |||
| 04 июля | 0 | |||
| 03 июля | +1 | |||
| 02 июля | 0 | |||
| 01 июля | 0 |
Посты канала
Служба зовнішньої розвідки України стверджує, що росія втратила здатність підтримувати колишні темпи рекрутингу на війну
За повідомленням розвідки, є кілька важливих ознак цього процесу.
💬Відставання від виконання річного плану з відбору 409 тис. осіб.
На початок липня план контрактування виконано менше ніж на 50%.
Законтрактовано близько 195 тис. осіб при планових 204,5 тис.
💬Також росіяни послабили медичні вимоги до контрактників.
💬Третя особливість – високі планові показники для рекрутингу вихідців з малих народів росії, а також контрактування мешканців тимчасово окупованих територій України, що є порушенням міжнародного права.
💬Контрактування студентів
Планували набрати понад 50 тис. студентів. Однак наразі дуже відстають від плану.
Зокрема, це є причиною недобору та некомплектності російських СБС.
| 2 | СБУ підбило проміжні підсумки своєї ударної 40-денки
«Тіньовий флот» рф - уражено танкер «Blue» поблизу Ялти.
Паливно-енергетична інфраструктура:
• Нафтоперекачувальна станція «Черкаси» (Башкортостан) — один із ключових об'єктів системи «Транснефть – Урал».
• Нафтобаза «Червона зоря» (Тверська область).
• Нафтобаза «Ставропольська» (Ставропольський край).
• Резервуар із нафтопродуктами та насосна станція на нафтобазі «ТЕС-Термінал-1» в Керчі.
Нафтова інфраструктура
• Ярославський НПЗ та нафтоперекачувальна станція «Ярославль» (Ярославська область) — один із найбільших нафтопереробних заводів рф.
• Нафтоналивний термінал морського порту «Висоцьк» (Ленінградська область).
• НПЗ «Перший завод» (Калузька область) — після удару українських безпілотників на підприємстві виникла пожежа.
💥 Військова інфраструктура
• Аеродром «Гвардійське» у тимчасово окупованому Криму — уражено три ангари з авіаційною технікою.
• Також під удар потрапили зенітний ракетний комплекс «Панцир-С2» поблизу Сімферополя, мобільна вогнева група в Керчі.
Та ще багато інших уражень🫶 | 35 |
| 3 |  +2Нет текста... | 30 |
| 4 |  ❗️ЄС більше не надаватиме притулок військовозобов’язаним українцям, — Rzeczpospolita
Зміни стосуватимуться як чоловіків, так і жінок. Єврокомісія планує оголосити про нові правила в липні, а запрацювати вони мають із березня 2027 року.
Отримати статус зможуть лише громадяни України, які матимуть підтвердження, що не підлягають мобілізації. | 31 |
| 5 |  Кадри з місця прильоту, ймовірно, ворожої ракети ППО в Московській області.
Від бпла не може бути таких наслідків | 33 |
| 6 |  +6💢 РОСІЯ БОЯЛАСЬ ЇХНІХ КАРТИН
13 липня 1937 року НКВС розстріляло відомого українського художника Михайла Бойчука та його чотирьох учнів: Івана Падалку, Івана Липківського, Івана Орла-Орленка та Василя Седляра.
Михайло Бойчук встиг створити оригінальну художню школу, учнів якої називали за його прізвищем «бойчукістами». Митців звинуватили у причетності до вигаданої «контрреволюційної націонал-фашистської організації». Хто такі «бойчукісти» та чому їх стратив радянський режим розповідаємо у каруселі. | 37 |
| 7 | 🙏 День св.пам'яті — Михайла БОЙЧУКА
13 липня 1937 — у Жовтневому палаці Києва було розстріляно художників – бойчуківців:
Михайла Бойчука,
Івана Падалку,
Василя Седляра.
Їх звинуватили у буржуазному націоналізмі, шпигунстві та контрреволюційній діяльності. Митці належали до покоління Розстріляного відродження, яке радянська влада вважала ідеологічною загрозою для свого існування.
💢 Бойчук Михайло Львович (30 жовтня 1882р. — 13 липня 1937р.) народився у селі Романівка, Теребовлянської міської громади Тернопільського району Тернопільської області - український художник, засновник «бойчукізму», національного мистецького стилю, що поєднував візантійські традиції з європейськими новаціями та українським народним мистецтвом. Член Наукового товариства імені Шевченка (1912), Українського наукового товариства (1917). Один із засновників монументального мистецтва України XX століття. Представник Розстріляного відродження, жертва сталінського терору.
💢 30 жовтня 1882 року на Тернопільщині народився Михайло Бойчук, художник світового рівня, основоположник українського монументального мистецтва, заснованого на національних традиціях.
Один із фундаторів та професор Української державної академії мистецтв у 1917 році, при якій заснував художню школу монументального мистецтва. Об’єднав талановитих малярів-монументалістів, які сформували школу бойчукістів. Михайло Бойчук отримав європейську освіту, опановуючи малярство у Відні, Кракові, Мюнхені, Парижі. Його творчість просякнута прагненням відродити мистецьку традицію на основі візантійського фрескового живопису та традиціях Давньої Русі. Він ілюстрував книги, провадив реставраційні роботи у Львові, в усипальниці родини Розумовських і давнього іконостасу в їхній церкві у Лемешах (на Чернігівщині), відновлював фрески Софійського собору в Києві та Успенського в Чернігові, створював нові фрескові ансамблі. Працював над художнім оформленням вистав Леся Курбаса. Разом з учнями здійснив розписи Луцьких казарм у Києві.
Бойчуку було чужим радянське пролеткультівське малярство, яке пропагувалося в Київському художньому інституті, де він викладав протягом 1920-х років. Твори, яким митець намагався надати созвучного історичній епосі змісту, говорили національною формою. Вони були самобутніми, тож їхній автор був небезпечним для влади. Своїх послідовників Михайло Бойчук переконував: «Не бійтеся втратити свою індивідуальність. Хто краще працює, до того приглядайтесь. Не треба боятись запозичувати у іншого, треба намагатися зробити краще. Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє».
🕯13 липня 1937 року Михайла Бойчука розстріляли у Києві. Через декілька місяців потому така ж доля спіткала його дружину. Майже усі його учні були репресовані. Більшість робіт знищено, навіть спалено ескізи.
Нині вцілілі шедеври бойчукістів експонуються в Україні та надихають митців на творчі пошуки. Не усі творці муралів знають про українське монументальне мистецтво, яке заклало підвалини для виникнення сучасної художньої практики. Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну отримав ім’я Михайла Бойчука.
⭕️ РУХаймось разом – до Перемоги! | 48 |
| 8 |  Нет текста... | 41 |
| 9 |  🙏 Ворог публікує кадри влучання 3-тонної авіабомби по Оріхову, Запорізької області. | 42 |
| 10 |  🙏 ЗСУ деокупували Білогір’я та частину Малої Токмачки на Оріхівському напрямку, — OSINT-аналітики. | 43 |
| 11 |  1940, 13 липня – на хуторі Червоний Яр у Січеславській області (Дніпропетровській) народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський.
Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому.
Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді.
У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто.
Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта» (мовою КДБ так позначався націоналізм, який виявили у віршах поета).
Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції.
Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. В ув’язненні потоваришував з дисидентами, серед яких були Микола Горбаль, Леонід Горохівський, Зиновій Красівський, Василь Овсієнко, Ярослав Лесів, Опанас Заливаха.
Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання.
3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі.
У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає.
2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стокотельна.
Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги».
20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ.
22 червня 1992 року Іван Сокульський відійшов у вічність – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.
Використано матеріал:
Український інститут національної пам'яті
Більше інформації:
www.rukh.team
t.me/rukhteam
Народний Рух України | 46 |
| 12 |  ❗️❗️На сотні тисяч людей зменшиться кількість заброньованих в Україні після оновлення правил критичності для підприємств, — Forbes
Вони мають підтвердити свій статус до 1 вересня. | 38 |
| 13 | Голлівудський актор та правозахисник Річард Гір знову підтримав Україну, заявивши в інтерв'ю, що заперечення українського народу, мови та культури є частиною стратегії, за допомогою якої РФ намагається виправдати свою агресію.
"Росія переписує історію" — це інструмент війни
За словами Річарда Гіра, Путін намагається створити видимість історичної легітимності війни, стверджуючи, що ніби України, української мови та української культури ніколи не існувало.
"Це колоніальна війна, і щоб мати хоч якусь легітимність, Путін намагається переписати історію. Він стверджує, що України, її мови та культури ніколи не існувало. Це брехня", — підкреслює актор.
На думку Гіра, така риторика переслідує конкретну мету: якщо переконати суспільство, що окремої нації ніколи не було, то зникає й моральна заборона на захоплення її території.
Війна за українську ідентичність
За словами Гіра, російська агресія спрямована не лише на захоплення територій, а й на заперечення самого існування української нації.
Саме тому Росія атакує музеї, архіви та бібліотеки, знищує пам'ятники, вивозить культурні цінності з окупованих територій та нав'язує російські освітні програми. На думку актора, все це — частина політики зі стирання української ідентичності.
Коли агресор стверджує, що народу, мови чи культури "ніколи не існувало", він намагається виправдати насильство. Тому Україна сьогодні захищає не лише свою територію, а й історію, мову та національну пам'ять. | 38 |
| 14 |  Нет текста... | 35 |
| 15 |  +3💥 Уночі дрони атакували підмосков’я, ставропольський край і тимчасово окупований Крим
▪️михайлівська нафтобаза у ставропольському краї вдруге за тиждень опинилася під ударом;
▪️У московській області через атаку безпілотників працювала ППО;
▪️Також повідомляється про пошкодження 13 російських танкерів і залізничного мосту. | 41 |
| 16 |  Марко Черемшина (справжнє ім’я — Іван Семанюк) — адвокат, громадський діяч, доктор права, перекладач і письменник, якого разом із Василем Стефаником та Лесем Мартовичем називають представником «Покутської трійці».
Народився 13 липня 1874 року в селі Кобаки на Косівщині в селянській родині. Саме цю дату Черемшина вважав справжньою, хоча в офіційній метриці, складеній пізніше, вказано 13 червня.
Дитинство провів під опікою діда й баби з боку матері через слабке здоров’я. Завдяки цьому отримав освіту — спочатку в сільській школі, а згодом у Коломийській гімназії. Навчався у Віденському університеті на юридичному факультеті, бо на медичний не вистачало коштів.
Працював адвокатом у Делятині, пізніше — у Снятині, де відкрив власну адвокатську контору. Захищав права селян, вважав, що закон має бути рівний для всіх. Був заступником голови повітової «Просвіти», співзасновником товариства «Сільський господар».
Учасник національного руху. У 1919 році очолював делегацію ЗУНР на переговорах з румунами. Після повернення з цієї поїздки, через застуду, почалися проблеми з нирками, які згодом спричинили хворобу серця.
У літературі виступав під псевдонімами Марко Черемшина, Василь Заренко, Марко Легіт. Перекладав з понад шести європейських мов. Його найвідоміші збірки — «Карби», «Село вигибає», «Верховина».
Смерть прийшла раптово 25 квітня 1927 року біля цвинтаря в Снятині, щойно відвідавши могилу батька. Йому було лише 52 роки.
Марко Черемшина залишив по собі літературну спадщину, в якій глибоко і точно зафіксована доля українського селянина на зламі епох. | 44 |
| 17 |  Мирослав Скорик: Життя, сповнене музики і долі України
Мирослав Скорик народився 13 липня 1938 року у Львові, в родині українських інтелігентів. Його мати походила з відомого роду Охримовичів — дідусь композитора Володимир Охримович був знаним фольклористом, громадським і політичним діячем. Освіту мати отримала у Відні. Бабуся Олена Крушельницька-Охримович була рідною сестрою оперної примадонни Соломії Крушельницької. Батько, Михайло Скорик, історик та етнограф, також здобував освіту у Віденському університеті. Він грав на скрипці й добре знав карпатський музичний фольклор.
З раннього дитинства Мирослав ріс у родинному музичному середовищі: мати грала на фортепіано, батько — на скрипці. Саме в родині відбулося його перше знайомство з музикою. Вияв абсолютного слуху в маленького Мирослава помітила Соломія Крушельницька, яка порадила віддати хлопчика до музичної школи.
Так Мирослав Скорик став учнем Львівської десятирічки при консерваторії, створеної за ініціативи Василя Барвінського. Тут його особливо вразили заняття з хорового співу та сольфеджіо у викладача Григорія Терлецького, який і заохотив хлопця до перших спроб композиції.
У 1948 році, під час нової хвилі репресій, родину Скориків вислали до Сибіру, в місто Анжеро-Судженськ Кемеровської області. Причиною стали доноси про нібито поширення антирадянських листівок. У засланні Мирослав продовжував займатись музикою — навчався гри на фортепіано в учениці С. Рахманінова Валентини Канторової, а також опановував скрипку з батьком своєї однокласниці.
Після смерті Сталіна в 1953 році репресії послабились. Мирослав повернувся до Львова з «чистим паспортом», що дозволяв проживання в будь-якому місті СРСР. Батьки отримали дозвіл на повернення лише за два роки, але без права жити у Львові. Мирослав оселився в домі тітки, Ярослави Біганської, яка допомогла йому підготуватися до вступу в консерваторію. У цей період відбулося його знайомство з видатним композитором Всеволодом Задерацьким.
У 1955–1960 роках Скорик навчався у Львівській державній консерваторії імені М. В. Лисенка у видатних педагогів — Станіслава Людкевича (музична теорія), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова Івана Франка. Після закінчення навчання продовжив освіту в аспірантурі Московської консерваторії, яку завершив 1964 року під керівництвом Дмитра Кабалевського. Темою наукового дослідження були «Особливості ладу музики С. Прокоф’єва», що дало йому звання кандидата мистецтвознавства.
У 1964 році Мирослав Скорик створює музику до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», що стало проривом у його кар’єрі. Музика до стрічки принесла йому широку популярність.
З 1963 до 1966 року викладав композицію у Львівській консерваторії, а з 1966 року — в Київській консерваторії, де його учнями стали Євген Станкович, Іван Карабиць, Алла Гаврилець та інші. У 1990-х викладав у США та Австралії, а з 1999 року — завідувач кафедри історії української музики у Національній музичній академії України, паралельно викладаючи у Львові. Серед його учнів — композитор Михайло Швед.
Скорик був активним у громадському і музичному житті: голова журі першого фестивалю «Червона рута» (1989), художній керівник «Київ Музик Фесту» (з 2002), співголова Національної спілки композиторів України (2006–2010). У 2011–2016 роках — художній керівник Київської опери.
Мирослав Скорик відійшов у вічність 1 червня 2020 року в Києві. Прощання з композитором відбулося 3 червня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві, а 4 червня — у львівському соборі Святого Юра. Похований 5 червня на Личаківському цвинтарі у Львові (поле №13). | 42 |
| 18 |  ☝️Все іде по плану. | 43 |
| 19 |  🔥 Окупована Ялта б’є рекорди. Офіційно на АЗС 1 літр бензину продають по 450 рублів, що дорівнює приблизно 260 гривнів за літр. Враховуючи що значна кількість танкерів тіньового флоту рф була уражена вогневими засобами СБС , вартість пального ймовірно зростатиме. | 47 |
| 20 |  +4🔥 Атаковані та горять комплекс перевантаження нафтопродуктів та залізнична станція в порту "Кавказ".
Комплекс навантаження нафтопродуктів у морському порту «Кавказ» (Краснодарський край Росії) забезпечує перевалку нафти і мазуту. Він обробляє вагони, автоцистерни та судна. Потужність терміналу становить близько 3 млн. тонн на рік. Його роботу обслуговують нафтобази, такі як структури компанії «Югнафтохімтранзит».
Включають резервуарний парк обсягом близько 100 тис. м³ та залізничні естакади, де зливають паливо із залізничних цистерн.
Порт "Кавказ" поєднує росію з Кримом через Керченську поромну переправу. Через термінали проходять великі обсяги палива, призначені як постачання півострова, так відправки експорту. | 41 |
