Лабораторна миша

Зрештою, це той випадок, коли місто нагадує комп'ютерний процесор - ефективний, чіткий, правильний. По-третє, річка Потомак. Наголос на друге О. Ні, не на А. Вона прекрасна. Її назва означає щось типу "Місце для торгівлі", бо сюди сплавляли товари з усіх тодішніх місцин колонії для транспортування у метрополію. По-четверте, Вашингтон - це місто музеїв. Головні з них зібрані в одній місцині - на Національній алеї: 1. Національний музей американської історії 2. Національний музей природознавства 3. Національна галерея мистецтв 4. Національний музей африканського мистецтва 5. Національний музей американських індіанців ... і т.д., бо тут загалом розташований Смітсонівський інститут, в підрозділах якого налічується близько 150 млн. експонатів. Америка пишається своїми здобутками і ладна демонструвати їх усім охочим. А демонструвати є що. Тим більше, вхід у ці прекрасні музеї - абсолютно вільний. По-п'яте, в Вашингтоні розташовується найкращий у світі Музей авіації та космонавтики з наймасштабнішою у Галактиці колекцією літальних апаратів. Тут нема чого додати. (до речі, у цій поїздці через брак часу я не відвідав жодного музею. Спробуйте відчути мою невгамовну бентегу та біль). По-шосте, усі головні принади міста - Меморіал Лінкольна, монумент Вашингтона, Капітолій та Білий дім розташовуються на прямих і чітких лініях. Не заблукаєте. І вони вражають. Дійсно вражають. По-сьоме, Бібліотека Конгресу США зі 160 млн. книг. Існує думка, що у світі немає книги, примірника якої б не було у цій бібліотеці. Це очевидна помилка, бо наші "науковці"-педагоги продукують таку кількість монографій з космічної педагогіки та лептоннобожого осяяння, що жодні ресурси поштових систем не здатні перемістити таку кількість макулатури на бібліотечні полиці. А от Біблія Гуттенберга - тут є. Якщо серйозно, це настільки красива будівля, що відбирає мову. По-восьме, тут є джунглі біля Капітолію - ботанічний сад. (Наш Національний бостад, той що Гришка НАН України - взагалі нічим не гірший. Абсолютно. Тіки про це - нікому. І зверніть увагу сюди - https://goo.gl/8SnZKW. Таке відбувається там райт нау. Поспішіть). По-дев'яте, меморіал Рузвельта... Того, що Франклін (так, їх було двоє). Грець із геніальністю архітектурного задуму та витонченістю виконання, точністю підсвітки. Те, що вражає, це цитати. Наприклад, ця: "I never forget that I live in a house owned by all the American people and that I have been given their trust." (Я ніколи не забуваю, що дім, в якому я мешкаю, належить усьому американському народу, і що я отримав їхню довіру). або ця: "The only thing we have to fear is fear itself" (Єдина річ, яку ми маємо боятись — це власне самого страху). По-десяте, тут повно усього іншого - меморіал Джефферсона, Мартіна Лютера Кінга, в'єтнамським солдатам тощо. Не на один день вражень. Загалом, анбілівіблє. Інджой. P.S. Думки, висловлені в пості, є суто моєю особистою думкою, не є істиною в останній інстанції і необов’язково співпадають з офіційною точкою зору Центру лідерства “Відкритий Світ” та організації American Councils.

Сполучені Штати Америки - це абсолютно інший світ. Навіть у такій "дрібниці", як оця вивіска: безпечне укриття від чогось на кшталт торнадо. Вона висить в аеропорту Чикаго і, в принципі, її можна сприймати, як просто цікавий факт. Взагалі, коли ти мешкаєш в Україні, тебе особливо не обходить ураган у далекій Америці, що стер з обличчя землі ціле місто, або потужна лісова пожежа, чи повінь тощо. Це, в принципі, нормально. Ми маємо непокоїтись щодо зрозумілих і близьких нам проблем - війни, корупції, економічних негараздів тощо. (Навпаки - те саме: чому пересічний американець має замислюватись над виділенням далекій незрозумілій Україні коштів на військову допомогу, еге? Але ж вони це роблять). Однак наскільки ж все змінюється, коли після цієї вивіски в Чикаго ти прилітаєш до Спрингфілда, штат Іллінойс, і одного вечора потилицею відчуваєш, що вітер на вулиці - дивний, м'яко кажучи. Потім ти чуєш дзеленчання якогось декоративного залізяччя біля сусідського будинку і згадуєш неперевершене кіно "Twister" з Біллом Пекстоном та Хелен Хант про команду науковців, що полювали на торнадо. Зрештою, минає день, і під час подорожей безкраїми просторами американських хайвеїв ти лише звертаєш увагу, як від шаленого вітру напружено майорять американські прапори, а світлофори розхитуються на товстелезних металевих стовпах. Розхитуються. Світлофори. Разом із стовпами. Товстими. Ввечері відкриваєш новини і... дійсно, потужне торнадо за цю добу винищило (буквально) містечко Колумбус у штаті Міссісіпі, а зимовий ураган прокотився усіма сусідніми з Іллінойсом штатами, обійшовши Спрингфілд з обох боків, і почимчикував до Великих Озер, знищуючи та нівечачи усе на своєму шляху. Ти гортаєш світлини залишків фундаментів від будинків, зруйнованих ангарів, розтрощених автівок і раптово в голові минає лише одна думка: "Фуф". Звісно, цікаво дізнатись якомога більше про життя звичайних американців, але лайт-версія з опису освітньо-наукової системи, громадянських активностей, волонтерства і кави зі старбаксу мене цілком влаштує. В такі моменти усвідомлюєш, що життя прекрасне і тому давайте поговоримо про приємні речі. Я обіцяв Вам ще трохи розповісти про Вашингтон. Вошінгтон із зе кепітал оф зе ЮеС, бат ще це надзвичайно прекрасне місто для туристичних відвідин. Зазвичай, всі захоплюються Сан-Фанциско, Лос-Анджелесом, Нью-Йорком, одначе на Вашингтон теж варто звернути увагу. Не те що навіть варто, але ю маст. І справа не в тому, що тут повітря просякнуте політикою, як написала Ольга Криворучко (Olga Kryvoruchko), не в тому, що жодна подія світового рівня не минає кабінетів на Капітолійському пагорбі, не тому, що тут Пентагон чи Федеральний Резерв, який друкує ті папірці, які лишаються в українців, коли вже "грошей зовсім немає". По-перше, Вашингтон - легке, приємне і зрозуміле місто, незважаючи на те, що це - столиця найпотужнішої країни на планеті. Населення у десь 700 тисяч душ сприяє цьому (варто зауважити, що на роботу сюди щодня приїздить ще півмільйона людей з усіх-усюд). До речі, цікавий факт, мешканці самого міста - не мають жодного впливу на політику - їхні представники не мають права голосу у Конгресі, бо Вашингтон не належить жодному Штату. Наскільки я зрозумів, це сталося тому, що при плануванні створення міста вважалося, що сюди приїздитимуть на роботу в урядові будівлі мешканці з інших міст. Тепер тут є навіть такий саркастичний вислів "Taxation without representation". Тобто громадяни сплачують податки, але не мають своїх представників в органах влади. По-друге, місто візуально привабливе - у Вашингтоні зовсім немає висотних будівель: кількість поверхів має відповідати ширині вулиці, на якій будівля розташована. Тому все гармонійно і відносно затишно. Також немає стовпів з написами "Куплю волосся", "Куплю авто в будь-якому стані", адрес в телеграмі, де можна придбати наркотики, немає шаурми та жіночих трусів з чоловічими шкарпетками біля станцій метро, я не бачив підземних недолугих переходів, космолотів на кожному кроці, біллбордів і неправильно запаркованих автівок.

Мене оточує справжня команда мрії, а лекції нам читають якісь неймовірні люди. Ми вже зустрічалися з професорами державного врядування, директорами дослідницьких центрів, консультантами місцевих політиків, докторами наук, відвідували бібліотеку Конгресу з 160 мільйонами книг. Попереду - конгресмени, голови казначейств, виконавчі директори університетів, члени палати представників, директори шкіл, міські ради, голови міських канцелярій, мери міст, директори з академічних питань тощо. Загалом, якщо цікаво - стей тьонд. А поки коротко. Знайомство з США почалося з розмови в аеропорту пересадки з американською сім'єю. Чоловік, дізнавшись, що я з України, відразу спитав, як там ситуація на Сході. Отак просто. Я стисло розповів і подякував за те, що США надають Україні всебічну підтримку у протистоянні з росією. Сказав, що ми це дуже цінуємо. Він відповів, що цінує те, що цінуємо ми. Нас - бачать. Про нас - знають. І це тішить. Перше враження від США сталося завдяки трансатлантичному рейсу, забитому військовослужбовцями, що поверталися на батьківщину. В аеропорту їх зустрічав натовп людей з повітряними кульками і написами "Татку, ласкаво просимо додому". Діти, дружини, сльози... Звісно, я не фотографував того всього. Дуже нагадало зустрічі наших бійців з фронту. Мені здається, що в цьому плані наше суспільство стало надзвичайно дорослим і наздогнало американське уявлення про повагу до професії військового. Переможемо. P.S. Думки, висловлені в пості, є суто моїм особистим враженням, не є істиною в останній інстанції і необов’язково співпадають з офіційною точкою зору Центру лідерства “Відкритий Світ” та організації American Councils.

Вошінгтон із зе кепітал оф зе Юнайтед Стейтс оф Емеріка Лептонний боже, наскільки ж далеким було моє уявлення про Сполучені Штати Америки з того часу, коли я декламував цю фразу біля дошки, і до моменту посадки нашого трансатлантичного рейсу в аеропорту імені Джона Фостера Даллеса, що у Вашингтоні. Щоб Ви розуміли ступінь мого шоку - я у фейсбук не заходив і не писав нічого 3 дні саме з цієї причини. Пояснити пересічній людині (я ж теж такий), що таке США - так само "просто", як змалювати мешканцю Решетилівки, який ніколи не був в Полтаві, красу полтавського Краєзнавчого музею, полтавцю, що не був в Києві - вечірній гамір Майдану та витонченість Андріївської церкви, українцю, що не був в Європі - французькі собори та норвезькі фіорди, а землянину - марсіанські пагорби, що їх бачили лише "очі" оппортюніті та к'юріосіті. Це неможливо. Анбілівібно. Чому? Кхм... Навіть це пояснити важко. Нам усім відомі візуальні складові, що відрізняють смугасто-зоряну країну від формер юесесар та Європи. Відомі завдяки Голлівуду. Фабрика мрій на рівні підсвідомості вгатила нам у голови "абетку": прикольні кафешки, вражаючі локомотиви, чудернацькі розетки, дивні пісуари в туалетах (дівчата не зрозуміють, але це важлива відмінність), гідранти та паркомати на узбіччях, повсюдні пікапи, хайвеї, нестандартні дорожні вказівники, бейсбол тощо. Жодна глобалізація не здатна розпорошити американські патерни і не треба їхати в США, щоб переконатися, що хромовані решітки американських вантажівок є найкрасивішими у світі і чи не на кожній будівлі дійсно майорить американський прапор. Так от, США, по-перше, шокують вже самим фактом свого існування: вигадана Голлівудом реальність, де герої завжди рятують весь світ, а історії людських стосунків змушують рюмсати половину земної кулі, виявляється, насправді є. Принаймні її візуальна частина. Оце відчуття дуже важко передати, але відразу після виходу з аеропорту ти починаєш очікувати, що в небі промайне Супермен, найближча вантажівка Петербільт трансформується в Оптімуса-Прайма, поліцейська автівка Форд Краун Вікторія з ревінням сирен з розвороту гайне навздогін за злочинцями, які щойно пограбували банк, а повз Капітолійський пагорб ввечері пробіжать Френк та Клер Андервуди. Одначе абсолютно відбирає мову усвідомлення простих речей: 1. США є центром світу завдяки своїм спроможним інституціям та верховенству права. Ці знівельовані та замордовані нашими політиками слова - такі прості і змістовні - дійсно зробили Сполучені Штати за 300 років країною-лідером. 2. Спроможні інституції та верховенство права в США існують завдяки свідомому американському суспільству - достатньо дорослому, аби "забути" про помилки, які зараз здійснює український народ, але не такому старому, як європейська демократія, що місцями занурилась в інфантилізм. 3. Свідоме американське суспільство - це громадяни. І якщо я до цього написав, що американське суспільство може собі дозволити "забути" дитячі помилки, то саме громадяни про них пам'ятають, аби не повторювати: вони знають ціну жертв Громадянської війни та Війни за незалежність і ведуть дбайливий підрахунок кожної краплини крові, пролитої на Іодзімі, в корейських джунглях чи у Другій Світовій. Громадянин тут є форпостом здорового глузду, що цінує свободу, але здатен поступитися її частиною для того, аби існувала країна, здатна цю його свободу захистити. Загалом, це все неможливо достеменно зрозуміти і пояснити, але у серії постів я спробую сам розібратися і, можливо, Вам це чимось допоможе. Так, я потрапив у програму обміну Open World Ukraine, засновану Конгресом США і покликану формувати краще взаєморозуміння між Україною та Сполученими Штатами. Разом з іншими представниками нашої держави з метою пізнання американського політичного, суспільного та громадського життя відвідую Вашингтон, округ Колумбія, та місто Спрингфілд, штат Іллінойс - центр урядування та політики (і Авраам Лінкольн, і Барак Обама починали саме тут).

В аеропорту Франкфурта зустрів цього пана на лаві. Спитав дорогу до потрібного нам терміналу. Він порадив звернутися до Шрьодінгера чи Гейзенберга. Вони мають ТОЧНО знати. Якщо серйозно, шановні, за програмою Відкритий світ, що заснована Конгресом США, маю відвідати кілька міст в Сполучених Штатах, подивитися на їхню освіту/науку, розповісти про справи у нас. Тому найближчим часом вибачайте за відсутність навколонаукових дописів. Забракне часу. Але якщо щось варте Вашої уваги віднайду на американщині - обов‘язково покажу. Стей тьонд.

Кожна нація має видатні прізвища, якими можна пишатися. Яких знають люди в усьому світі, якщо мають трошки мізків між вухами. Всі розуміють (чи хоча б здогадуються), хто такий Кеннеді чи Генрі Форд, Ніл Армстронг чи Брюс Лі, Ампер чи Шрьодінгер. І я впевнений, що прізвище Клима Чурюмова стане таким само. Бо завдяки його відкриттю людство вперше відправило на орбіту комети космічний апарат (Розетта) і вперше здійснило м'яку посадку на неї. Його ім'я вже викарбувано в енциклопедіях та довідниках. (Цим, до речі, відрізняються справжні еліти та гордість нації від ситуативних "еліт", про які забудуть зі зміною політичного сезону). І так. Добре, що він працював в Україні. Допис Юрія Шевели https://www.facebook.com/yura.shevela.7/posts/1496353760496353: "УКРАЇНА КОСМІЧНА 19 лютого 1937 року народився Клім Іванович ЧУРЮМОВ (1937-2016), - український Астроном і "Першовідкривач Комет"! Народився Клім Іванович у м.Миколаєві, у 1955р з відзнакою закінчив Київський Залізничний технікум, а у 1960р Фізичний ф-т Київського ун-ту ім.Т.Шевченка зі спец. "Фізик-астроном". По закінченню був направлений на геофізичну станцію в бухті Тіксі (Якутська АРСР) де досліджував полярні сяйва, земні струми та іоносферу. Повернувшись до Києва (1962) працював на заводі "Арсенал" де брав участь у розробці астронавігаційної апаратури для космічних ракет та у випробуванні на космодромах "Байконур" і "Плесецьк". Після зак. аспірантури КДУ (під наук.кер. С.Всехсвятського) залишився працювати на кафедрі Астрономії - спостерігав за кометами у обсерваторії КДУ (у с.Лісники) та під час астрономічних експедицій у високогірні райони Середньої Азії, Кавказу, Сибіру, Приморського краю, Чукотки і Камчатки. У вересні 1969 року, під час спостереження за кометою Комас-Сола, разом з аспіранткою Світланою Герасименко, зробив фото, на якому виявилась ще одна комета, яка і отримала назву першовідкривачів - "Комета Чурюмова-Герасименко"(67/Р Churyumov-Gerasimenko). У 1986 році, Клім Іванович, разом з В.Солодовниковим (із Астрофізичного ін-ту ім.Фесенкова, Казахстан) відкрив другу, ловгоперіодичну комету, що й отримала назву "Комета Чурюмова-Солодовникова"(С/1986 №1 Churyumov-Solodovnikov). 2 березня 2004 року Клім Чурюмов та Світлана Герасименко були присутні на космодромі Куру у Французській Гвіані при запуску європейського міжпланетного зонда "Rosetta" відправившогося до "Комети Чурюмова-Герасименко". Основною задачею зонда було дослідження комети, до якої він дістався у 2014 році, і 12 листопада відділившийся від зонда спускаємий апарат "Філи" здійснив вдалу посадку на комету! Клім іванович Чурюмов був Членом-кореспондентом НАН України, директором Київського планетарію, Президентом Українського тов-ва аматорів астрономії, автором понад 800(!!!) опублікованих наукових робіт (зокрема 4 монографії та 4 навч.посібн.), автором науково-популярних книжок та... Дитячим письменником (авт. "Малятам про фахи", "Малятам про тварин", "Малятам про човни", "Математика для малят", "Пригоди динозаврика Дино")! Був нагороджений медаллю Астросовета АН СРСР "За обнаружения новых астрономических объектов", орденів "За заслуги" ІІІ і ІІ ступеня, лауреатом Премії ім.М.Барабашова НАН України! На честь Кліма Івановича Чурюмова було названо малу планету "Чурюмов" №2627, астероїд "Чуріваннія" №3942 (на честь двох Іванів - батька і брата Кліма Івановича), і малу планету "Чуранта" №6646 (на честь матері Кліма Івановича - Антоніни Михайлівни)!"

Як пояснити цей шокуючий контрінтуїтивний результат? Можливо, за п’ять років учасники програми настільки звикли до зовнішньої підтримки, що виявилися нездатними швидко пристосуватися до життя без неї. Згідно іншої гіпотези, хоча учасникам програми ніколи не повідомляли про її цілі, сам факт незвичної уваги і підтримки міг сприйматися хлопчиками, як сигнал «з тобою щось не так», який поступово ставав самоздійснюваним пророцтвом. А можливо участь в програмі призвела до завищених очікувань учасників щодо їх подальшого життя, що, в свою чергу, викликало глибоке розчарування після завершення експерименту. Ми ніколи точно не дізнаємося чому провалився Кембридж-Сомервільський проект. Але зобов’язані зробити з нього висновки: 1) Навіть найочевидніша та найлогічніша ідея, як покращити світ навколо – лише теорія, що, як і будь-яка теорія, потребує систематичного збору доказів на свою підтримку. В сучасній літературі її прийнято називати «теорією змін» і формулюють за формулою: «Якщо ми зробимо …, то це призведе до …». Якщо обговорення доказів ефективності освітньої програми чи державної політики підміняється гучними словами і емоціями - справи кепські. 2) Формулювання логічної теорії змін - лише початок для будь-якої соціальної, освітньої чи політичної ініціативи. За цим має йти пілотний проект, масштабування і збір даних про успішність програми, а потім контрольовані наукові дослідження, що мають поставити точку в дискусіях щодо ефективності теорії змін. 3) Суб’єктивні відгуки учасників подібних програм можуть бути корисними на першому етапі перевірки теорії змін (пілотний проект), але мають сприйматися з надзвичайним скептицизмом на більш пізніх стадіях. Люди часто нездатні об’єктивно оцінювати вплив зовнішніх факторів на себе. 4) Навіть невдалий експеримент може бути надзвичайно корисним, якщо від початку будується на принципах прозорості результатів і пошуку істини, а не захисту улюбленої ідеї. 5) На ряду з запровадженням доказової медицини, маємо докласти всіх зусиль до появи в Україні доказової освіти, доказових соціальних програм і доказових державних політик. Доведено болючим західним досвідом.»

Іван є тією людиною, тексти якої немає сенсу коментувати. Вони цілковито логічні, завершені, обгрунтовані та надзвичайно цінні. Ви просто маєте прочитати це і дізнатися, чому інколи щире бажання допомогти іншим людям завдає їм ще більшої шкоди. З точки зору науки. Але дещо я додам: пригадався сюжет з передачі про дику природу, що не можна допомагати метелику, який намагається вилізти з лялечки - саме процес видряпування робить крила міцними. І будь-яка допомога - це «страта» комахи. Інджой. Допис Івана Примаченка https://www.facebook.com/100001327329220/posts/1951383434915882?sfns=mo: «Якщо б я мав обрати одну найважливішу ідею зі Стенфорду, якою хотів би поділитися з усіма, то обрав би Кембридж-Сомервільський експеримент. Я переконаний, що про цей експеримент зобов’язаний дізнатися кожен громадський активіст, державний службовець, освітянин і просто будь-яка людина, яка прагне змінити світ на краще. Чому? Давайте розбиратися. Кембридж-Сомервільський проект 1939 року був одним з перших масштабних соціальних експериментів, що базувався на принципах рандомізованого контрольованого дослідження – золотого стандарту проведення наукових експериментів. Ціль експерименту полягала в тому, щоб перевірити ефективність новітньої програми попередження злочинності серед неповнолітніх. Вчені обрали 500 хлопчиків з бідних родин з неблагополучного району Массачусетсу і випадковим чином поділили їх на дві групи. Діти з експериментальної групи стали учасниками інтенсивної соціальної програми попередження злочинності: хлопчиків часто відвідували соціальні робітники, їм надавалося безкоштовне менторство, індивідуальне репетиторство, медична і психіатрична допомога, участь в літніх таборах, а їх батькам пропонувалися консультації психолога. Як сказав про це один зі Стенфордських професорів, програма була вологою мрією соціального активіста. Друга ж група дітей – контрольна, просто продовжила жити своїм звичним життям і використовувалися вченими лише для того, щоб результати першої групи було з чим порівняти. Через п’ять років після початку програми вона не була подовжена, що залишило багато запитань. Було очевидно, що такий комплекс надзвичайно потужних заходів мав позитивно вплинути на учасників програми. Але наскільки значним і довгостроковим був ефект? І наскільки економічно обґрунтованим було існування програми? Через 30 років після завершення експерименту випускниця Стенфорду Джоан МакКорд провела титанічну роботу і зуміла зв’язатися з абсолютною більшістю учасників програми. Вона ретельно зібрала суб’єктивні і об’єктивні оцінки ефективності програми, а потім проаналізувала їх. Коли дослідниця почала розпитувати тепер вже дорослих учасників експерименту про їх власну оцінку ефективності програми, то їх відгуки були приголомшливо позитивними. Дві третини чоловіків заявили, що проект допоміг їм. Багато хто з учасників тепло згадував своїх менторів і хотів зв’язатися з ними. Опитані говорили, що «програма допомогла мені обрати вірну дорогу в житті», «відвернула від життя злочинця» та вважали, що без участі в експерименті «напевно, опинилися б в тюрмі». Проблема полягала лише в тому, що аналіз об’єктивних результатів випускників програми показав приголомшливо… негативні результати! Жоден з об’єктивно вимірюваних показників учасників програми не поліпшився. Навпаки. Учасники експериментальної групи в порівнянні з учасниками контрольної групи вчиняли більше злочинів, більше зловживали алкоголем, частіше мали серйозні проблеми з фізичним здоров’ям і хворіли більш серйозними психічними розладами. Якщо на момент дослідження МакКорд учасники експериментальної групи вже померли, то вони помирали в середньому на 6 (!) років раніше, ніж учасники контролю. Вони працювали на гірших роботах і були менше професійно задоволені. Не могло йти і мови про якусь випадковість. Статистично доведеним фактом було те, що програма не просто не допомогла своїм учасникам, а значно нашкодила ним!

Це блискуче інтерв'ю, насправді, не про розстріли на Майдані, БТРи, що чавлять людей, застосування гранат і спалені профспілки. Воно про надію. Я не дуже пам'ятаю, коли зафрендився з адвокатом Євгенією Закревською, але саме її діяльність (та, звісно, її колег) дозволяє вірити, що справедливість щодо вбитих буде відновлено. В цьому тексті багато відповідей на важливі запитання: Коли держава стає терористичної організацією, а її гаранти - терористами? В який момент правоохоронець має лишатися ПРАВОохоронцем, а не перетворюватися на "Беркут"? Як можна було не перетворитися на скотину, просто виконуючи свої обов'язки у тій системі? Коли майнула точка неповернення і мирний протест перетворився на чисельні самооборони? Коли, врешті, покарають винних? Все розклала. Тут багато цінного - і про зброю на Майдані, і про "амністію" та "склад злочину", і про суспільний договір, і про ефесбешників, і про полк особливого призначення "ексБеркут", і про Авакова. Почитайте. Євгенія розповідає, що вона спринтер, що втрапив на марафон, одначе це неправда. Вона термінатор. Бульдог. Який залізними щелепами вчепився в справу Небесної сотні і веде її 5-й рік підряд, викарбувавши головне: "Уже зафіксована правова реальність." Зафіксована. Як мітка на цілі. Дякую, Женю. Наснаги. P.S. Нагадаю, що вся історія з Майданом та загиблими напряму стосується науки, оскільки намет науковців був одним з найперших, а Євгенія в тому числі допомагає розслідуванню убивства геофізика Юрія Вербицького. https://dt.ua/interview/yevgeniya-zakrevska-pidyom-stayera-302926_.html

https://m.youtube.com/watch?v=chw9D1QRpJ0&feature=share Рубрика «Вибране. Селекціоноване. Врожай маячні 2019 року». Якісь добрі люди зробили неймовірну справу - вирізали 8 соковитих хвилин з двогодинного семінару про теорію несилової взаємодії від декана факультету інформаційних технологій КНУ Юрія Теслі, що подав до суду на вчену-математика Ірину Єгорченко, яка публічно назвала його псевдонауковцем. Готуйте собі запашну каву або чайок та подивіться. Якщо всі 2 години, що я слухав наживо, здалися поховальною процесією здорового глузду (про це писав осьо https://www.facebook.com/100001274730611/posts/2257634734288996 ), то тут місцями навіть весело. Цей дайджест ще приємніше дивитися після реакції самого пана Теслі на свій виступ на його ж сайті (http://teslia.kyiv.ua/?p=347), бо там є таке: «Я пишаюсь, і буду до кінця своїх днів пишатися, що я перший, хто зайнявся діджиталізацією (оцифруванням) фізичних законів Природи». «...створювати мікрони щастя.» «...Подивіться відео. Послухайте і подивіться на мене. Подивіться на поведінку опонентів. Деяких. Що вони оцінювали – теорію, чи мене?! «...робота присвячена діджиталізації Природи.» «Бо не висловили жодного наукового аргументу, який би заперечував, вказував на помилки в тому матеріалі, який я надав на семінарі, і який є в моїх монографіях. А більшість опонентів навіть не виступали. Я ні на кого не ображаюсь. Навіть на тих хто ображав мене. Нас всіх буде кому судити. І там, і тут. І нам ще рано судити один одного.» Власне, Ви ж бачите, що він сам прагне максимальної публічності відео. З радістю допомагаю. А цей 8-хвилинний ролик вважатимемо трейлером. P.S. Насправді, я б сильно напружився на місці ай-ті спільноти. Бо ж пан керує факультетом, що готує майбутні кадри українських гуглів.

І нарешті класний переклад від Alpha Centauri https://www.youtube.com/watch?v=-EHEoHF7amg

Отуточки Цікава наука субтитрувала українською відео з мого попереднього допису про Оппортьюніті (увімкніть субтитри) https://www.facebook.com/CikavaNaukaStudio/videos/vb.1653643481620012/5673072729381023

Ця новина сколихнула світ, а ця світлина - змусила тихенько рюмсати кожну людину, що стежить за космічними дослідженнями. Минулого тижня свій героїчний шлях Марсом завершив ровер Opportunity. Чому героїчний? Бо з моменту посадки у 2003 році він мав пропрацювати 90 днів і проїхати щось близько кілометра шляху. Натомість, він виявився справжнім "землянином" - мужнім, самостійним, витривалим та авантюрним - і пропрацював 15 років, здолавши 45 кілометрів. (Звісно, тут слід наголосити про велич американської науки, технологій та інженерії, бо не кожен Ланос при регулярному техобслуговуванні здатен витримати 15 років). Він не тільки досліджував Марс своїм обмеженим набором наукового обладнання, але й примудрявся одним колесом прокопувати траншеї, аби зазирати під пухку поверхню. Таким чином марсоход дозволив науковцям стверджувати, що на Марсі була вода, та, ймовірно, існували мікроорганізми. Я дуже сподіваюсь, що Alpha Centauri випустить якийсь лонгрід з цієї тематики, одначе ось тримайте поки огляд новини: - українською https://techno.nv.ua/ukr/popscience/ya-vtomivsya-ya-ydu-shcho-potribno-znati-pro-vtratu-marsohoda-nasa-opportunity-50006380.html - новина від NASA https://mars.nasa.gov/news/8413/nasas-opportunity-rover-mission-on-mars-comes-to-end/ - окремо - дуже класне відео про місію з вражаючими фотографіями червоної планети. Так-так, то не анімація, то все справжнє - інший прекрасний світ. https://www.youtube.com/watch?v=1Ll-VHYxWXU - а отут знайдете посилання на усі-усі його фото, відзняті на Марсі https://mars.nasa.gov/news/8414/six-things-to-know-about-nasas-opportunity-rover/ Сподіваюсь, люди колись дійсно відвідають Марс і віддадуть роверу належне. Автор малюнку Ростислав Шеховцов. (https://www.instagram.com/rostislav.shekhovtsov) P.S. До речі, цього тижня прийшла закономірна "смерть" хайпового проекту MarsOne, що передбачав відправку на Марс колоністів. Незважаючи на критику спеціалістів та науковців, громадськість та інвестори носилися з нею, як з писаною торбою. Ну, не всі стартапи є "корисними для здоров'я". Буває.

Марсоход Opportunity. Автор - Ростислав Шеховцов

Яка смакота Історія лазерів почалася ще 1900 року з появою квантів від Макса Планка. Потім був Ейнштейн, що у 1916 році заклав теоретичні основи вимушеного випромінювання. Потім у 1950-х з'явилися мазери, а у 1960-х - лазери. Перші лазери були слабенькі і особливо не мали практичного застосування. До речі, не всі в курсі, що слово ЛАЗЕР - це абревіатура від light amplification by stimulated emission of radiation (посилення світла за допомогою вимушеного випромінювання - ага, того вимушеного випромінювання, про яке Ейнштейн олівчиком карябав на папері. Оцініть часові інтервали). Нині лазери застосовуються всюди: лазерні рівні в будівництві, лазерні гармати на дискотеках, для запису дисків, лазерне очищення, різка, плавлення, легування, зварювання, гравіювання, видалення тату, в стоматології, хірургії, діагностиці і бла-бла-бла - мільярд тих застосувань. Світ неможливо уявити без лазерів взагалі. Лазери вже є навіть в арміях розвинених країн світу. Одначе, це інтерв'ю від Анатолій Негрійко про Нобелівські премії, що лазер собі виборов - від лазерного охолодження до лазерних пінцетів, від гравітаційних хвиль до надпотужних лазерних імпульсів. (до речі, фемтосекундний лазер, про який мова йде у матеріалі - у нас в Інституті теж є). Прекрасно все розтлумачено, отримав щиру насолоду. Особливий респект гостю за вдалу аналогію розтягнення-стиснення лазерних імпульсів та міхів акордеону. Інджой. http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/News/Pages/View.aspx?MessageID=4623

Сьогодні зранку почував себе дуже незвично - з поважним виглядом читав паперову газету. Звісно, що в пдф-і, але все-таки :) Шо там такого цікавого? Я вже якось писав, що моєму Інституту грюкнуло 90 років і він дуже крутий. У нас було урочисте засідання, на якому я почув багато цікавих речей про відкриття, здійснені в цих стінах. І якась добра людина то все записала. Я, чесно кажучи, ніколи не знав, що саме в Інституті фізики НАН України здійснено найбільше в Україні зареєстрованих наукових відкриттів. Тим не менш, давидівське розщеплення, ефект Рашби, холодна електронна емісія острівцевих плівок та ін. - ефекти, які вивчав з товстезних книжок та електронних ресурсів - народжувалися в сусідніх кабінетах людьми, з якими ти був би "знайомий" через одне рукостискання. А одному вченому можеш просто потиснути руку. Кріостати, болометри (тепловий приймач випромінювання), піроелектричні приймачі випромінювання - то саме собою корисні штуки, але оце з урочистого засідання я дізнався, що Інститут та його співробітники брали участь у атомній програмі. Загалом, якщо цікаво - почитайте. Стиль викладення, звісно, академічний, та все ж. Посилання на PDF-файл: http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/IOP_90_Svit.pdf Або ж можете роздрукувати картинки на папері і читати те все з ще більш поважним видом, ніж я. Інджой.