Трохи про стратегію через особисте.
Коли кількість задач щодня перетворює мене на дику лань, яка божевільно несеться по лісу між деревами з висунутим язиком й тахікардією в серці, я нагадую собі, що перетворення на цю істоту - це моє особисте рішення. Свідоме чи ні - неважливо, головне - моє. Ні, це не обставини. Не якісь злодії навколо, які змусили мене бігти. Я сам так вирішив.
Там, де я є й те, чим я займаюсь, - результат виключно моїх рішень. Прийняття цього твердження само по собі трохи сповільнює біг й повертає до бажання сісти та трохи подумати про те, куди й нащо я біжу.
Перше, що роблю - виписую всі задачі, які переді мною стоять, та всі проєкти, які потребують моєї уваги. Підкреслюю ті, що системно мене виснажують, бісять та дратують. Частіше за все, це означає, що саме ним я не приділив достатньо уваги на самому початку роботи.
Бо якби я це зробив, посидів й подумав трохи більше ніж секунду, я б побачив безліч сценаріїв поведінки. А саме:
0. Визначити пріоритетні задачі. Не всі задачі однаково важливі. Серед всіх всегоритьпалаюнічогоневстигаю задач завжди буде щось найголовніше. Методика визначення пріоритетів не так важлива. Матриця Франкліна, 5 WHY, або просто ретельна рефлексія по кожному з них - способів безліч. Головне - визначити те, у що дійсно варто вкладати сили в першу чергу. Бо як казала одна продавчиня кебабів - «Я одна, а вас багато».
1. Делегувати задачу. Одна з чудових властивостей задач полягає в тому, що їх необовʼязково робити самому (оце ти ба!). Навколо завжди є чудові люди, серед яких будуть ті, які ще й виконають задачу краще, ніж ми самі (що б там ми собі не фантазували про свої можливості). Одних можна попросити про допомогу, до інших звернутися на платній основні, третіх найняти.
2. Спростити задачу. Процес виконання будь-якої задачі завжди може бути простішим. Те, що здається сталим способом її виконання, завжди можна поставити під сумнів й знайти зайві ланки.
3. Знайти в задачі інтерес чи сенс. Нащо мені розвʼязувати цю задачу? Як її виконання покращить чиєсь життя? Що цікавого для себе я зможу знайти в процесі розвʼязання? Коли є інтерес та внутрішній сенс, зʼявляється додаткова енергія. Памʼятаємо про «Людину в пошуках сенсу».
4. Розібрати задачу на атоми. Часто складні задачі відчуваються як один великий ком нескінчених дій, що напружує само по собі. Іноді варто розібрати задачу на складові та побачити, що все не так складно й погано, як виглядає. Це повертає відчуття контролю, а разом з ним - готовність рухатися далі.
5. Йти шляхом наступного кроку. Замість того, щоб намагатися тримати в голові весь довгий шлях до цілі, думати тільки про наступний крок. Бо як воно там буде наприкінці - виключно наші плани (тобто - фантазії), а от наступний крок ми можемо повністю контролювати.
6. Змінити спосіб виконання задачі. Деколи буває так, що бісить не сама задача, а процес та спосіб її виконання. Надто нудний, надто довгий, надто складний, надто хаотичний, надто структурований. Відповідно змінивши виключно форму розв'язання задачі можна вплинути й на зміну ставлення до неї.
7. Відкласти задачу. «Про це я подумаю завтра» - одна з найкращих стратегій поведінки, коли всі інші не спрацювали. Без жартів. Вона ж - найскладніша, особливо для людей, зламаних культурою продуктивності.
8. Видалити задачу. А це взагалі мій топ. Нічого кращого з задачами зробити неможливо. Серійне вбивство задач - найкраща навичка, якою можна опанувати для збереження кукухи та внутрішньої енергії.
9. Перетворитися на божевільну дику лань. Це істота, з якої ми почали. І яка намагається кидатися на всі задачі, не маючи навіть часу, щоб подумати про кожну з них, бо треба бігти - навколо ж нескінчені дерева. Й це теж один зі сценаріїв поводження з задачами. А значить - наше свідоме (чи несвідоме) рішення. Яке кожна та кожен приймає самостійно.
Цих девʼяти сценаріїв достатньо, щоб повернути собі відповідальність за свої рішення про те, куди, нащо та як я біжу. Зазвичай це працює. Аж допоки я не побачу новий ліс, який дуже провокує на біганки з висунутим язиком й тахікардією між дерев.