Holistic Translator

👀

Трохи одеситів у мене тут точно тусить, тому нагадаю, що в наші краї їде презентувати книжку цілий Єшкілєв, ще й із двома презентаціями поспіль. Жанрових подій в Одесі й так небагато, а тут автор ще й, кажуть, лишає з автографами малюнки рептилоїдів, так що хапайте свої примірнички й реєструйтесь. 5 червня, п'ятниця, Бібліотека Грушевського 6 червня, субота, Паперове життя

Через сьогоднішню атаку постраждала родина і житло Дениса Борисюка (Dramor Tram) - перекладача та оформлювача мальописів. Йому потрібна допомога. Посилання на банку: 🔗Посилання на Банку: https://send.monobank.ua/jar/AYzk7UzYoe 💳Номер картки Банки: 4874 1000 3965 3327 Допис тут: https://t.me/paralel3/1513?single

Хто знає мене давно, пам’ятає, як мені у книжці видавництво вирішило зацензурувати матюки, бо їм невтямки було, «як така дівчина може так матюкатися». Викинути їх геть не викинули, але обрали найдурнуватіший варіант — запікати, так що діалоги у книжці виглядають як повня х…я. Минуло майже десять років, а я й досі не розумію приколу оцнотливлювати мову, це такий само пришелепкуватий пуризм, як і викидати з неї англіцизми. З англіцизмами взагалі має бути найпростіше: ми жбурляємо їх усі у стіну і дивимося через кілька років, що застосунок прижився, а реченець не дуже, то й уся проблема. Але потенційно українська мова здатна вмістити все: нею однаково добре можна оспівувати красу, лаятися, грати у ДнД, викладати вищу математику, трахатися, займатися психоаналізом і писати геть усе від наукової фантастики до роментезі. В українську можна впихнути довільну кількість неологізмів і будь-який професійний чи субкультурний сленг, і все буде працювати. І так само тупо приписувати матюки русні (за логікою «все, що мені не подобається — від русні»), як і стверджувати, що українська годиться тільки для пісень, а не викладання науки, або вимагати негайно замінити бутерброд на накладанець. (Колись я також дочекаюся, що редактори припинять вирізати з моїх перекладів неологізми, бо такого слова немає в словнику, значит, ніззя, але то ще дожити.) Популярний аргумент серед певної категорії читачів звучить як «а от у Дерев’янка». Бачте, у трилогії Дерев’янка користуються автентичною українською лайкою, значить, можна не матюкатися взагалі, у нас є альтернатива. Ну бо альтернативна історія часів Козаччини і двійко наркоманів у Лас-Веґасі — це однаковий контекст. Але чутливі читачі можуть зомліти, побачивши в тексті слово хуй. Нащо читачам, які зомлівають від слова хуй, братися читати Томпсона чи Берроуза, хуй його зна, але ми про всяк випадок під них підлаштуємося, повністю змінивши в перекладі тон оригінального тексту. Хай Білл Лі вштириться героїном, поїбеться з молодиком і експресивно вигукуватиме «матері твоїй ковінька», why the hell not. Найлогічнішим було би видавництвам узагалі не купувати права на сучасну літературу, бо не дай б-же там хтось скаже fuck. Видавайте вшосте сестер Бронте, Томаса Мора, давньогрецьких філософів, християнську літературу, дитячу літературу, зрештою (але теж не дуже похмуру, бо раптом діти налякаються). Не лізьте в контркультуру та бітників, якщо боїтеся налякати абстрактних читачів. Бо спочатку виріжемо лексику, яка нам не подобається, потім еротичні сцени, які нам не подобаються, потім згадки про наркотики, потім ще щось, і видамо «Голий ланч» брошуркою на двадцять сторінок. I can’t believe I still have to protest this shit.

Хотіла би прокоментувати, але видавництво зацензурує

Я просто хотіла наґуґлити аналог звертання dude до дівчини... 👀

Абсолютний лонгселер: історія, яка свого часу змусила мільйони людей з острахом зазирати у вікна сусідів😱 У передпродажу "Дитина Розмарі" Айра Левін

Розмарі Вудгауз та її чоловік Ґай — актор, що переживає труднощі в кар’єрі, щасливі заселитись у Бремфорд — популярну багатоквартирну будівлю на Мангеттені, яку цінують за вікторіанські елементи та гаргуль на фасаді. Однак коли дізнаються про темний бік історії будівлі і знайомляться з надміру цікавими сусідами Кастіветами, у стосунках молодої пари з’являється невисловлена напруга. Все поліпшується, коли Ґай отримує бажану роль, а Розмарі нарешті вагітніє. Однак щойно вагітність набуває страхітливого повороту, молода жінка починає замислюватися: посилена цікавість її сусідів суто невинна чи їхня мотивація, як і мотивація самого Ґая, провіщає жаскі наслідки для неї та її ще ненародженої дитини? То божеволіє Розмарі чи приходить до тями?

✍️Переклад з англійської Нати Гриценко 🖌Обкладинка Катерини Лучко

Якість перекладу може об'єктивно залежати від поточного здоров'я, від емоційного стану, від складності тексту, від близькості чи неблизькості жанру, від якості оригіналу (іноді хочеться кричати), але скільки знаків я роблю на день (сьогодні 12 тисяч, завтра 56) - це виключно між мною та богами перекладу. Якщо маєте зауваження до готової роботи - висловлюйте, звісно, але отак авансом роздавати діагнози роботі, яку в очі не бачили, бумбласочка, не треба. Сьогодні закінчую вичитку перекладу, тож обіцяю більше не бомбити)

Ладно, мені заборонено ходити в коментарі за рандомними лінками, бо я потім прокидаюся й обираю насильство сумую. Я, може, зараз когось здивую, але якість і швидкість перекладу не обов'язково корелюють. Можуть корелювати, але дуже суб'єктивно. Бо тут дуже по-різному: хтось от пише, що після 10 тисяч на день вмирає, а комусь і 30 норм. Варто домовитися: швидкісні перекладачі не засуджують початківців за розтягнуті на цілий день 10-15 тис, а початківці не чіпляють оцю маску категоричності, мовляв, якщо хтось робить більше за мене, то це нереально і халтурно. Можна і 8 тисяч на день халтурно робити. Можна, як я, поставити рекорд у 60 тисяч на МУРІ (наче ж не халтурно вийшло). Це взагалі нікого не має хвилювати, наша швидкість - це всього лише наша конкурентна перевага, до якої ми йдемо роками і мільйонами знаків і яка дозоляє не думати, чи буде в нас робота завтра, після здачі поточного перекладу.

справедливо, але це ставить авторів у ситуацію, в якій неможливо виграти. У нас є факт непрофесійної критики, яка намагається вдавати з себе професійну, але якщо автора ця непрофесійність зачепила, значить, це він не вміє сприймати зауважень. Якщо почне відстоювати свою позицію, значить, скандаліст. Якщо не почне, то всі подальші відгуки так і будуть починатися зі слів «ну, я чула, що це хуйова книжка, але насправді не дуже хуйова». Додамо сюди й той факт, що деякі блогери відверто розбудовують свої блоги на скандалах, притягуючи відповідну аудиторію, яка не соромиться підгавкувати й поливати в коментарях, і це ніяк не модерується. І те, що велика кількість читачів не має власної думки, вона будує її за відгуками з отаких от блогів із дуже суб’єктивними враженнями чи з трьох вирваних із контексту речень (просто нагадаю про срач навколо перекладу «Нейроманта», базований на трьох реченнях із трьох перших сторінок), хоча мала би будувати за наведеною об’єктивною аргументацією, а ще краще — купивши/взявши книжку в бібліотеці і прочитавши самостійно. Отже, критика, якщо це справді критика, а не спроба почухати власне его й вивищитися за рахунок слабших, мала би відповідати декільком пунктам: 1. Прозора аргументація з наведенням прикладів із релевантної літератури 2. Розуміння власних обмежень (не лізти критикувати умовний горор, якщо читав дві з половиною горорні книжки) і сучасних тенденцій жанру, якщо мова про жанр 3. Ввічлива подача, без закочування очей, гигикання і згадування книжки ще пів року всує 4. Розуміння ієрархічної нерівності дебютанта і досвідченого письменника, дебютанта і популярного блогера, і наслідків власних висловлювань 5. Жорстка модерація коментарів для дотримання ввічливого тону Усе інше межує зі шкідництвом і не має вважатися критикою, а тому не підлягає однаковому з легітимною критикою оцінюванню, отже, автори не зобов’язані дослухатися до цього як до адекватної аргументації. У мене все.

Користуючись перервою в триденній мігрені, вкину п’ять копійок у срач. Зайду здалеку. Ось є, наприклад, музична критика. По-перше музичній критиці нормально а) розділяти аналітичні блоги з серйозними матеріалами й б) особисті блоги, де люди просто діляться кількома реченнями вражень про ті чи інші релізи. Різний обсяг, різний тон, різний рівень аналітики. Якщо це особисті враження, нормально написати: «Мені не дуже сподобалося, не моє тому-то й тому-то». Якщо це претензія саме на критику, є певні вимоги до подачі, наприклад, розгорнута аргументація, порівняння з іншими зразками жанру/стилю, тричастинна структура відгуку (похвалити, посварити, підсумувати), тощо тощо. Ще раз підкреслю, ключовою для критики завжди буде саме аргументація, що виходить не з особистих уподобань (хуйня, бо я таке не слухаю), а з більш-менш об’єктивних критеріїв, які відкрито постулюються й обговорюються. Проговорені критерії повинні бути, інакше адекватна рецензія не вдасться. Крім того, і я хочу особливо це підкреслити, неможливо бути музичним спеціалістом з усього. Є критики академічної музики, металу, трансу, техно, електроіндастріалу, даркфолку, і це все зазвичай різні люди, бо майже неможливо однаково добре розбиратись у Шнітке і Knocked Loose, у Nine Inch Nails і Карлі Перкінсі, у Trifonic та Ірині Федишин. Це нормально. Нормально знати свої обмеження і спеціалізацію, і так само як неврологи не дають поради подологам, оглядачі металкору зазвичай не лізуть в IDM, а оглядачі техно у джаз. Тому що дуже багато нюансів, тому що треба розбиратися, тому що геть інші аналітичні критерії, і спеціалізація — це дуже добре і правильно. Чомусь це правило не завжди накладають на літературу. Часто вважається, що якщо ти прочитав три книжки, ти прочитав їх усі й тепер однаково розбираєшся у нобелівських лауреатах і сплатерпанку. Спеціалізація вилітає у вікно, і якщо жанровики ще часто більш-менш тримаються свого кола, ну читаю собі фентезі й читаю, то коли читачі умовної високої полиці раптом стають спеціалістами з трилерів або коміксів, це ховайся в жито. Наголошу, читачі. У нас зазвичай і нечисленна літературна критика собі дозволяє зневажливе ставлення до жанрової літератури, бо подумаєш, це ж просто, це ж якісь шаблони. Чому б не оцінювати Токарчук і Гобб за одними критеріями? Або Борхеса і Тільє? Або Мітчелла і Ковальчук? І там і там букви. А якщо мова йде не про критиків, а про блогерів без жодного аналітичного апарату, крім «мені отак подобається, а отак ні?» Як цілком слушно пише отут Настя, за браку професійної літературної критики цю функцію на себе почали брати блогери — під соусом, що авторам потрібна критика, щоб розвиватися; але блогери не пропонують нам зазвичай об’єктивних критеріїв оцінки. Вони не постулюють правила гри, окрім своїх особистих уподобань, які можуть бути сформовані будь-якою літературою, інколи максимально далекою від жанру конкретної оцінюваної книжки. Весь цей срач почався приблизно з такого зародку: «Мені сказали, що ця книжка — трилер, але тут надто барвистий стиль, як для трилеру, значить, книжка погана і можна над нею публічно посміятися». Початкова проблема була не у формулюваннях самих метафор, а суто в наявності метафор, бо за вузьким суб’єктивним досвідом читання трилерів, написаних нудним уніфікованим стилем (ми знаємо, що ця проблема існує), книжка з яскравим авторським стилем починає вибиватися з особистого шаблону. Зауважте, це не приводить авторку відгуку до цілком, здавалося б, логічного висновку, що книжка може виходити таким чином за межі поставленого жанру, і це плюс, бо міжжанровість — це завжди круто; чомусь це сприймається як від’ємна складова, бо «у трилері такого не має бути». Тобто те, що об’єктивно було би плюсом для іншого жанру, для тієї ж високої полиці, тут сприймається як мінус і привід позловтішатися. А якщо це ще й дебютна книжка, ммм, сам б-г велів. І обговорення зрештою звертає на якісь паралельні речі, типу «що, вже не можна негативні відгуки писати», і «якщо не критикувати авторів, вони не почнуть краще писати», і «це мій особистий блог, пишу що хочу», і все це до певної міри

Сьогодні у нас в програмі художня кінострічка "Чпуче, де моя машина?"

👆 Загалом на честь свята у Варварів багато передзамовлень і знижок на ЗВ, заходьте, вибирайте)

Передзамовлення відкрите‼️ Зоряні Війни. Легенди. Спадкоємець Імперії. (Трилогія Трауна) 🔥 П’ять років тому Альянс повстанців знищив Зірку Смерті, здолав Дарта Вейдера та Імператора й відкинув залишки Імперського флоту у віддалені райони Галактики. Принцеса Лея та Ган Соло одружені й невдовзі стануть батьками близнят, а Люк Скайвокер став першим у довгоочікуваній новій поколії лицарів-джедаїв. ✨️ Автор: Тімоті Зан ✨️ Формат: 140 × 197 мм ✨️ Обкладинка: тверда ✨️ Сторінок: 496 ✨️ Серія: Легенди ✨️ Переклад: Ната Гриценко Орієнтовна дата релізу: червень - липень 2026 Ціна передзамовлення: 550 грн Ціна після релізу: 650 грн Однак у тисячах світлових років звідти останній воєначальник Імператора — гранд-адмірал Траун — перебрав на себе командування розбитим Імперським флотом, укріпив його, підготував до війни й спрямував удар у саме вразливе серце Нової Республіки…😱

Сьогодні тут)

Якщо хтось захоче побачитися на Книжковій країні - найвірогідніше зловити мене тут

Рік книжковому клубу і шоста книжка Ребекки Кван ☺️ (Якщо комусь цікаво, за рік ми прочитали 24 книжки, і з такими темпами у Жоржа скоро закінчиться портфоліо.)

Запитали у мене, чи порекламую я вам перекладацький курс від Літосвіти, а я візьму й порекламую, бо Літосвіта — це добре, ходила до них уже, сподобалося. Я подивилася цьогорчну програму, викладачів і вартість, коротше, хороша штука, треба брати. Загалом я раніше значно скептичніше ставилася до платних курсів, але потім стало зрозуміло, що тільки так я, наприклад, можу систематично вчити мови й не лінуватися. Також я слухаю лекції в Печері Платона і Контурі, ну й, як уже казала, нарешті розпробувала Літосвіту, це все значно корисніше й доступніше фінансово, ніж оті пафосні курси за тисячі баксів, де обіцяють золоті гори і працевлаштування, а потім пів року не можуть домашнє завдання перевірити. (Чи, як на те пішло, обіцянки від ноунеймів ввести вас у редактуру машинного перекладу, де нібито платять від тищі доларів на місяць.) Літосвіта золоті гори не обіцяє, їхній перекладацький сертифікат, звісно, не зробить із вас за півтора місяці Мокровольського, але я знаю більшу частину цьогорічних лекторів, і якщо хтось вас чомусь корисному на практиці навчить, то це цілком імовірно будуть саме ці люди і з цим перекладацьким доробком. Якщо у вас 50+ перекладів, то вам воно, може, й не треба, але у мене тут тусять початківці, яким корисно буде у стислій формі послухати те, що мені довелося вчити самотужки на практиці вісім років. (Я, до речі, бачила переклади випускників, цілком собі ок.) Тож якщо вам, як і мені, не вистачає структурованого викладу інформації — це цілком хороший робочий варіант, який коштуватиме доволі невелику частину вашого першого перекладацького гонорару. Записуватися отута, хто піде — поділитеся потім, як вам.

👆 Претензії щодо віку перекладачів - це якийсь новий цирковий жанр)

Щодо публікації творів Харукі Муракамі в КСД📚 Ми хочемо відкрито та чесно пояснити ситуацію, яка склалася навколо видань автора. Для нас було честю представляти твори пана Муракамі українським читачам. Ми вкладали максимум зусиль, щоб кожне видання від КСД відповідало тому високому рівню, на який заслуговує автор і наш читач. Книга «Кафка на пляжі» була анонсована, деякий час була в продажу, а потім ми були змушені відкликати тираж. Розкажемо, чому так сталося. Під час роботи над проєктом ми зіткнулися зі складною комунікацією з правовласником. Погодження фінальних матеріалів затягнулося: наші запити залишалися без відповіді 46 днів, хоча контракт чітко передбачає 10 днів для тексту і 30 днів для обкладинки. У таких випадках у видавничій сфері діє стандартна практика: якщо у визначений термін зауваження не надано — матеріали вважаються погодженими. Саме тому, вичерпавши можливості для комунікації, ми ухвалили рішення передати книгу до друку. Невдовзі після друку ми отримали відповідь від агентства: правовласник висловив незгоду щодо наших перекладачів. По-перше, ми залучили кількох перекладачів замість одного. По-друге, отримали претензії щодо віку — на думку правовласника, перекладач мав бути «поважного» віку з великим доробком. Підкреслюємо: жодна з цих вимог не була зафіксована в договорі. Залучення кількох фахівців — звична галузева практика. А от вимоги щодо віку є неприйнятними. Наші перекладачі — це професіонали, яких ми обрали за їхніми компетенціями, а не за датою в паспорті. Попри це, ми одразу запропонували конструктивні шляхи вирішення: незалежну експертизу перекладу за наш рахунок, відкритий діалог, готовність до компромісів. Наша мета була простою — зберегти партнерство і видати якісну книгу для українських читачів. На жаль, правовласник обрав інший шлях — одностороннє припинення співпраці та відкликання прав. У зв'язку з цим «Кафка на пляжі» знято з продажу, а інші проєкти автора, над якими ми працювали, призупинені. Нам щиро прикро, що склалася така ситуація. Але ми не зупиняємося. КСД продовжує робити важливі, якісні та актуальні книжки — для вас, для українського читача. Дякуємо нашій команді, перекладачам, партнерам і вам — за довіру та підтримку. Це була гідна робота. І попереду — нова❤️