until august

«Геллеліла і Гільдебранд: зустріч на сходах вежі» Фредерік Вільям Бертон, 1864. Фредерік Вільям Бертон (8 квітня 1816 — 16 березня 1900) — ірландський художник-прерафаеліт. Через непереносимість запаху розчинників працював аквареллю та гуашшю. Сюжет цієї картини ґрунтується на поемі «Геллеліла і Гільдебранд»: дочка короля, прекрасна Геллеліла, закохується в свого охоронця Гільдебранда і втікає з ним із замку. Їхня втеча закінчується смертю шістьох братів дівчини, крім наймолодшого, та загибеллю самого Гільдебранда. Геллелілу продають в рабство, де вона стає вишивальницею. Бертон зобразив момент зустрічі закоханих на сходах: здивована дівчина впускає букет, а юнак хапає її за руку. Зустріч швидкоплинна і секретна, адже про їхні почуття ніхто не повинен знати. Через техніку акварелі картина зберігається в спеціальному боксі й демонструється в обмежений час. У 2012 році вона була визнана найулюбленішою картиною в Ірландії. Місцезнаходження: Національна галерея Ірландії, Дублін. until august | #мистецтво

Вчора не встигла принести вам картину на тему любові і книг, тому несу сьогодні. Давайте всі колективно уявимо, що зараз ще 14-те 🤭 Картина ґрунтується на поемі (що закриває питання книжковості). Сюжет цієї поеми досить трагічний, але все ж про кохання (що закриває питання любові). Не буду багато говорити, просто насолоджуйтесь! ⬇️

Друзі, з Міжнародним днем дарування книг! 📚 Бажаю, щоб сьогодні ви змогли потішити когось особливою книгою, можливо тією, яка колись вразила вас самих! (А ще можна подарувати книгу бібліотеці!) І бажаю, щоб і вам подарували саме ту книгу, про яку ви давно мріяли, адже немає кращого подарунка, ніж новий літературний всесвіт :) Даруйте книги з любов'ю! 🤍📖

А зараз трошки болючої реальності. І відповідь на питання: «А чи потрібно взагалі розглядати і вивчати статі окремо? Все ж нормально століттями функціонувало і так!» Коли я вчилась в медичному (для контексту: за освітою я провізор), то дізналась один факт, який досі дуже сильно мене турбує. У сучасній медицині існує парадоксальна ситуація: жінок часто виключають з клінічних випробувань ліків через те, що їхні гормональні цикли вважаються «занадто складними» і можуть «спотворити» результати досліджень. Внаслідок цього більшість медикаментів, які потрапляють на ринок, тестуються на чоловіках. І коли ж у жінок виникають ускладнення від прийому цих ліків, лікарі часто списують проблеми на — вгадайте, що? — гормони або взагалі вважають їх — вгадайте, якими? — «уявними» 🫠 Дослідження останніх років демонструють, що біологічні відмінності між статями є суттєвими. Жінки по-іншому реагують на ліки та вакцини, а симптоми тих самих захворювань у них можуть проявлятися інакше. Наприклад, ранні ознаки серцевого нападу у жінок відрізняються від «класичних» чоловічих симптомів, які описані в медичних підручниках. Статистика показує, що жінки частіше страждають від певних захворювань — від автоімунних та неврологічних розладів до хвороби Альцгеймера та депресії. Посилання на джерела: 1, 2, 3, 4, 5. І — вишенка на торті — навіть сьогодні, і навіть для захворювань, які більш поширені серед жінок, дослідники все ще часто вивчають лише чоловічі клітини. За статистикою, жінки на 70% частіше страждають від депресії, ніж чоловіки, проте дослідження на тваринах щодо розладів мозку в п'ять разів частіше проводяться на тваринах-самцях. Інший приклад, наведений Гарвардським інститутом охорони здоров'я: 70% людей, які страждають від хронічного болю, — це жінки, проте 80% досліджень болю проводяться на чоловіках. Але це все в твоїй голові, сонечко. Це просто гормони. until august | #статті

А зараз трошки болючої реальності. І відповідь на питання: «А чи потрібно взагалі розглядати і вивчати статі окремо? Все ж нормально століттями функціонувало і так!» Коли я вчилась в медичному (для контексту: за освітою я провізор), то дізналась один факт, який досі дуже сильно мене турбує. У сучасній медицині існує парадоксальна ситуація: жінок часто виключають з клінічних випробувань ліків через те, що їхні гормональні цикли вважаються «занадто складними» і можуть «спотворити» результати досліджень. Внаслідок цього більшість медикаментів, які потрапляють на ринок, тестуються на чоловіках. І коли ж у жінок виникають ускладнення від прийому цих ліків, лікарі часто списують проблеми на — вгадайте, що? — гормони або взагалі вважають їх — вгадайте, якими? — «уявними» 🫠 Дослідження останніх років демонструють, що біологічні відмінності між статями є суттєвими. Жінки по-іншому реагують на ліки та вакцини, а симптоми тих самих захворювань у них можуть проявлятися інакше. Наприклад, ранні ознаки серцевого нападу у жінок відрізняються від «класичних» чоловічих симптомів, які описані в медичних підручниках. Статистика показує, що жінки частіше страждають від певних захворювань — від автоімунних та неврологічних розладів до хвороби Альцгеймера та депресії. Посилання на джерела: 1, 2, 3, 4, 5. І — вишенка на торті — навіть сьогодні, і навіть для захворювань, які більш поширені серед жінок, дослідники все ще часто вивчають лише чоловічі клітини. За статистикою, жінки на 70% частіше страждають від депресії, ніж чоловіки, проте дослідження на тваринах щодо розладів мозку в п'ять разів частіше проводяться на тваринах-самцях. Інший приклад, наведений Гарвардським інститутом охорони здоров'я: 70% людей, які страждають від хронічного болю, — це жінки, проте 80% досліджень болю проводяться на чоловіках. Але це все в твоїй голові, сонечко. Це просто гормони. until august | #статті

І декілька обкладинок попередніх видань. Особисто мені, як арахнофобу в ремісії, наша обкладинка не вельми подобається, але те, що вона кидається в очі — це добре :) until august | #книги

Ну і коли, як не в День Дарвіна, порадіти виходу українського перекладу «Bitch» Люсі Кук? 😎 З часів Чарльза Дарвіна в еволюційній біології панував однобокий погляд: самці вважалися цікавими, домінантними та активними, тоді як самиці розглядалися як пасивні й нецікаві істоти. Люсі Кук у своєму дослідженні кидає виклик цій усталеній парадигмі, розкриваючи захопливий світ самиць у природі. Вивчаючи зоологію, Кук зіткнулася з глибоко вкоріненими гендерними упередженнями в науці, адже бути жінкою означало бути невдахою за своєю природою. Проте її дослідження демонструють зовсім іншу картину тваринного світу. Від альбатросів-самиць, які створюють одностатеві пари для виховання пташенят, до войовничих матерів-сурикатів — природа рясніє прикладами активної ролі самиць у еволюції видів. Авторка ставить під сумнів об'єктивність традиційної науки, яка десятиліттями дивилася на природу крізь призму маскулінних упереджень. Чи можна вважати об'єктивним підхід, який систематично ігнорував половину популяції та розглядав будь-які відхилення від "чоловічої переваги" як аномалію? Книга Кук — це жорстокий, смішний і революційний погляд на королев тваринного світу. Не такий феміністичний, як може здатись. І набагато смішніший, ніж можна очікувати! Це глибоке, часом кумедне, але завжди науково обґрунтоване дослідження, яке показує еволюцію в новому світлі. Авторка демонструє, що роль статі в еволюції набагато складніша та цікавіша, ніж вважалося раніше. Це свіжий погляд на еволюційну біологію, який не лише розважає, але й змушує переосмислити наші уявлення про природу та науку в цілому. until august | #книги

12 лютого світова наукова спільнота відзначає День Дарвіна — свято на честь одного з найвпливовіших учених в історії людства ✨ Цього дня у 1809 році народився Чарльз Роберт Дарвін, чия теорія еволюції докорінно змінила наше розуміння життя на Землі. Дарвін здійснив революцію в біології, запропонувавши механізм природного добору як рушійної сили еволюції. Його «Походження видів», опублікована в 1859 році, стала фундаментом сучасної еволюційної біології та вплинула на різні галузі науки. Цікаво, що Дарвін не одразу прийшов до своїх відкриттів. Його подорож на кораблі «Бігль» тривала п'ять років (1831-1836), під час якої він збирав зразки і спостерігав за природою різних куточків світу. Особливо важливими були його спостереження на Галапагоських островах, де він помітив, як схожі види пристосовувались до різних умов життя. День Дарвіна — це не просто данина пам'яті великому вченому. Це свято підкреслює важливість наукового методу, критичного мислення та невтомного пошуку істини. until august | #цікаве

І трохи цікавого про перший роман Шарлотти та її ранній досвід спілкування з видавництвами. Роман заснований на досвіді Шарлотти Бронте в Брюсселі, де вона навчалася на факультеті іноземних мов і працювала вчителькою в 1842 році. Значна частина сюжету «Учителя» була пізніше перероблена з точки зору жінки-вчительки в пізнішому романі Бронте «Вільєтт». Молода письменниця допустила досить наївну помилку, намагаючись випустити «Учителя» друком: коли видавництва повертали їй рукопис із відмовою, вона не знімала прикріплені листи з поясненнями причин відмови, а відправляла рукопис із цією "колекцією" відмов до наступного видавництва. Звісно, такий підхід лише зменшував шанси на публікацію — побачивши відмови інших видавців, нові видавництва ще менше хотіли ризикувати з цим текстом. Через це «Учитель» вийшов друком лише посмертно, хоча пізніше виявився досить популярним, а Шарлотта Бронте стала однією з найвідоміших британських письменниць. until august | #цікаве

Дочитала вчора «Учителя» Шарлотти Бронте, мила книга, хоч і дещо занадто "вікторіанська". Тепер треба буде перечитати її «Джен Ейр» та прочитати «Вільєтт» для контрасту :) Хто читав, як вам? until august | #поговорити

Каюсь: я живу під каменем, тому не дивилась «Носферату» — ні нового, ні старого. Проте хвиля популярності «Дракули» Брема Стокера зачепила і мене :) Так і побачила якесь абсолютно чарівне видання 1897 року (одне з перших, є варіації корінця; видавництво Archibald Constable and Company) — і не могла не показати вам. Розкіш: чорна шкіра з позолоченими мотивами кажана на обкладинці та півмісяцями й зірками на корінці. Подивіться лише на цього кажанчика, яка милота, я не можу 🦇 until august | #книги

Побачила дуже милу новину і розчулилась 🥹 У Центральній міській бібліотеці Шостки працівниці проводять телефонні читання для людей з порушеннями зору. Ініціатива почалася у 2021 році в межах проєкту «Почути світ, щоб бачити життя». Читання відбуваються щодня з понеділка по п'ятницю о 14:30 у форматі телефонної конференції. Четверо бібліотекарок по черзі читають книжки для слухачів. Для участі потрібен лише телефон — підходить як смартфон, так і кнопковий телефон. Спочатку проєкт охоплював лише місто Шостка, але згодом долучилися люди з інших міст області. Зараз на засіданнях 13-15 слухачів, і це не тільки люди з порушеннями зору, а й тяжкохворі й люди літнього віку. На таких зідзвонах читають як короткі оповідання, так і романи та поезію. Окрім читання, відбуваються обговорення, учасники діляться власною творчістю. Бібліотекарка Анжеліка Пенкіна каже:

Коли ми почали втілювати проєкт в життя, зрозуміли, що людям з порушеннями зору важко дістатися до бібліотеки так часто як хотілося б, а спілкування їм не вистачало. Тоді ми й вирішили читати телефоном кожного дня

Такі клуби — це прекрасно. Люди з різних причин іноді не можуть вийти з дому і дістатися до бібліотеки, а спілкування їм не вистачає. На допомогу приходить такий вид спілкування телефоном. Ми бачимо, наскільки людям потрібна така ініціатива та як сильно вони чекають на цю годину спілкування

Для того, аби долучитись до читань, потрібно зателефонувати у бібліотеку за номером +380964554984 або +380992873463 та записатись. Така чудова ініціатива! Вона ще раз доводить, що в нас є добрі й чуйні люди. І що їх насправді дуже багато 🥹💛 until august | #цікаве

Справжній книжковий палац: Бібліотека Ервіна Сабо в Будапешті 🥺✨ У серці угорської столиці криється дивовижний простір, де література зустрічається з розкішшю минулої епохи — і це міська бібліотека. Уявіть лише: золоті стіни відбивають мерехтіння кришталевих люстр, розкішні крісла запрошують поринути у читання, а величні книжкові полиці сягають стелі. Це не просто бібліотека — це палац, збудований у 1889 році для графа Фрідьєша Венкгайма. Колись тут вирували вишукані бали, де сам імператор Франц Йосиф був гостем. Після смерті графа Венкгайма не залишилося спадкоємців, тому будівлю викупило місто. Сьогодні ця бібліотека — найбільша в Будапешті, і її фонд складає більше ніж мільйон томів. Її названо на честь Ервіна Сабо, бібліотекаря та соціолога, який впровадив тут британську систему організації книг. Магія цього місця не залишилася непоміченою — тут знімали «Привид опери», «Інопланетянин», «Флемінг: Людина, яка могла б бути Бондом», «Червоний горобець» та інші фільми. until august | #бібліотеки

Здається, в нас є переможець, та ще й з відривом! 🌙 — «Безбратня ніч» В. В. Ганешанантхан. Шрі-Ланка, 1981 рік. Роман про сімейну драму в розпал громадянської війни, про пошуки ідентичності та сімейних зв'язків. 🧶 — «Лель і Полель» Івана Франка. Розповідь про долі двох братів-близнюків — Владка та Начка, які виросли разом, проте обрали різні життєві дороги. ☀️ — «Світло у серпні» Вільяма Фолкнера. Роман-дослідження життя американського Півдня від часів Громадянської війни до кінця 1920-х років. Основна тема твору — болючі проблеми тогочасного суспільства, серед яких центральне місце посідає расова дискримінація та її руйнівний вплив на людські долі. 📝 — «Учитель» Шарлотти Бронте. Перший і в значній мірі автобіографічний роман відомої англійської письменниці. Головний герой, шукаючи своє місце в житті, вирушає в Бельгію, де влаштовується працювати вчителем в пансіоні. Сьогодні сподіваюсь встигнути дочитати Джанет Вінтерсон і починаю «Учителя»! until august | #книги

А ось що ще мені нагадала ця книга 👀 Існує така японська ідея, як «Mono no aware» (Моно-но аваре), що перекладається приблизно як «сумна чарівність речей». Це естетичний принцип усвідомлення мінливості й швидкоплинності речей, а також ніжний смуток з приводу їхнього зникнення. Це зворушення очевидною і прихованою красою речей і явищ і глибока туга за тим, що вони не бувають незмінними. Мені здається, що в «Поліції пам'яті» якраз є моно-но аваре: це відчуття пронизує книгу, коли речі зникають. Щось у повітрі змінюється, і, прокинувшись, люди виходять зі своїх домівок, щоб зрозуміти, що втрачено цього разу. Одного ранку річки вкриваються пелюстками квітів, які повільно пливуть у море, і троянди приєднуються до капелюхів й кораблів як те, що зникло назавжди. Незабаром зникає і сама пам'ять про них. until august | #цікаве

📖 Отже, «The Memory Police» Йоко Огави. Що робить нас нами — речі, спогади чи здатність їх зберігати? На безіменному острові, де навіть час тече дивно, предмети поступово зникають — капелюхи, стрічки, парфуми, пташки, троянди... Більшість мешканців не помічають цих змін, ніби вони є природним порядком речей, а ті, хто наділений здатністю пригадувати втрачені предмети, живуть у страху перед Поліцією пам'яті, яка прагне, щоб усе, що зникло, залишилося забутим. Певною мірою «Поліція пам'яті», вперше опублікована в Японії ще в 1994 році, виглядає як нащадок твору Джорджа Орвелла. Так, звичайно, це роман-антиутопія, який викриває жах тоталітаризму: у всій історії відчувається тиха напруга. Постійний страх та клаустрофобія переслідує героїв будь-де, адже й Поліція пам'яті може бути скрізь. Проте є й інша сторона. Йоко Огава створює дивовижний світ, де забування стає майже фізичним актом. Вона не пропонує жодних пояснень ані механізму, ані правил зникнення. Ми не знаємо де, коли, як і чому. Але ми знаємо, що щось перестає існувати, і не можемо це змінити. Кожна зникнення — це не лише втрата предмета, а й цілого емоційного всесвіту, культурного контексту й пов'язаного з ним спогаду. Таким чином, люди зазнають втрат, які неможливо відновити. Головна героїня — молода письменниця, яка живе в світі, де реальність постійно трансформується. Коли вона дізнається, що її редактору загрожує небезпека з боку Поліції пам'яті, вона приховує його під підлогою свого будинку. Це свідома алюзія на історію Анни Франк, адже сховка редактора дуже подібна на ту, яку описувала Анна у своєму «Щоденнику». Йоко Огава ще підліткою захопилася історією єврейської дівчинки, яка 25 місяців переховувалась від нацистів і записувала своє життя:

Серце і розум Анни були такими глибокими. Її щоденник довів, що люди можуть зростати навіть у такій обтяжливій ситуації, а письменництво може дати їм свободу. Я хотіла по-своєму переварити досвід Анни, а потім відтворити його у своїй роботі.

Огава не пропонує прямих пояснень — вона створює простір для читацької уяви, де кожне зникнення є болісним актом деконструкції індивідуальності. Кожне зникнення стає метафорою більш глибоких втрат — культурної ідентичності, індивідуальної історії, самості. Чи може спільнота вижити, коли її пам'ять систематично руйнується? Чи є спротив можливим, коли саме існування спогадів перетворюється на акт опору? Важливий аспект сюжету — спротив через збереження і створення історій. Редактор героїні стверджує: навіть якщо щось зникло, це не означає, що воно перестало бути реальним; розповіді, спогади — ось що насправді має значення. Книга написана в мінімалістичному стилі, характерному для японської літератури. ЇЇ оманливо пласка проза не пропонує простих відповідей. Мені сподобались туманність та лиховісність; сподобалось, як нас закинули в середину світу, що вже контролюється певною вищою системою, кимось страшним і жахливим, що ніколи не з'являється повністю, проте нависає над усім романом. Так, сюжет може здатися розмитим і дивним. І так, в мене є певні претензії до наповнення і персонажів. Але. Якщо розглядати його як антиутопію, то я не думаю, що роман аж настільки особливий, та якщо дивитись на нього через призму емоцій, то це дуже вдалий текст. Якщо вдуматись, то стає страшно, як легко ми забуваємо і відкидаємо спогади, щоб пристосуватися до поточних ситуацій. І як часто ми сприймаємо речі вирваними з контексту, бо просто не пам'ятаємо його. То що ж залишається, коли зникає все?.. until august | #книгоогляди

Пишу відгук, поки пам'ятаю. until august | #книгоогляди

Допоможіть, мене забулив Марк Аврелій 😫 І йому не завадило те, що він помер ~1850 років тому. Зранку не могла змусити себе встати з ліжка і робити роботу. Тільки що потрібно було знайти шматочок з його «Розмислів», і вгадайте, на якій сторінці я відкрила книгу? Марку, що ти робиш, зупинись! until august | #книги

〰️ «The Letters Of Vincent Van Gogh», листи Вінсента Ван Гога Збірка листування художника (переважно з братом Тео), яка розкриває його думки про мистецтво, творчість, життя та боротьбу з психічними розладами. 〰️ «Я рада, що моя мама померла» Дженнетт Маккерді Відверті та болючі мемуари про складні стосунки з матір'ю та досвід роботи дитячою акторкою. 〰️ «Коли подих стає повітрям» Пола Каланіті Глибокі роздуми нейрохірурга про життя, смерть та сенс існування, написані під час його боротьби з раком легенів. 〰️ «Julie and Julia» Джулі Пауелл Кулінарний щоденник Джулі, яка вирішила приготувати всі 524 рецепти з класичної кулінарної книги Джулії Чайлд протягом одного року у своїй крихітній нью-йоркській кухні. 〰️ «Становлення» Мішель Обами Автобіографія, в якій Мішель розповідає про своє життя від дитинства в Чикаго до років у Білому домі. Щось з цього читали? Розказуйте ваші враження! 👀 until august | #книги