until august

Насправді питання виникло спонтанно. Недавно я спілкувалась з товаришкою щодо проживання з незнайомцями в одній квартирі і про риси, які важко толерувати у сусідів 🚩 Потім ми заговорили про теоретичне життя з кимось відомим... і ось ми тут. Ніхто мене про це не просив, і саме тому я представляю вам підбірку —

Тішу свого внутрішнього Більбо: погода стала настільки лагідною, що можна читати на природі. Або розглядати картинки :) ☘️ Друзі, розкажіть, що зараз читаєте? until august | #поговорити

Побачила у британського видавництва «The Folio Society» щось дуже-дуже гарне 🥺 «Крадійка книжок» Маркуса Зузака з іллюстраціями Алексіса Дікона у двох версіях (друга, в блакитному боксі — лімітована). Вам яка більше подобається? until august | #книги

Взагалі-то, дуже багато питань підіймає ця книга в контексті нашого з вами життя. Маніпуляції думками людей, популізм, тиранія, засилля розважального контенту... Читаючи про технології, які "поглинають наше життя", але залишаються незрозумілими для більшості, мимоволі сягає думка: а що змінилося за 30 років від написання книги? Можливо, технології стали ще складнішими, а наше розуміння їх — ще поверховішим?.. Особливо цінним (і болючим) є дослідження взаємозв'язку між наукою та демократією. Саган розглядає їх як взаємодоповнюючі стовпи цивілізації, що підтримують одне одного. Освічене суспільство — це вільне суспільство. Думаю, ця ідея особливо актуальна зараз. Автор майстерно ілюструє небезпеки, що виникають, коли суспільство відвертається від критичного мислення. Він не просто розвінчує міфи про відьом, інопланетян чи паранормальні явища, а показує, як легко людство піддається маніпуляціям. Історичні приклади масової істерії, геноцидів, параної — все це не просто жахливі історичні факти, а попередження для нас, сучасних людей. Попри всі виклики та загрози, книга пронизана вірою в людський розум і здатність суспільства рухатися вперед. Саган переконаний: освічена людина є вільною, і саме освіта та критичне мислення є найкращим захистом від тиранії. «Світ, повний демонів» — це не просто заклик цінувати науку. Це історія про відповідальність кожного з нас за збереження раціонального мислення і скептицизму. Книга нагадує нам, що наука — це не просто набір фактів, а метод пізнання світу — свічка, що освітлює шлях у темряві забобонів і невігластва. В епоху, коли фейки змагаються з фактами, а ідеї часто опиняються в тіні гучних заголовків, послання Сагана звучить актуальніше, ніж будь-коли: озбройтеся критичним мисленням, і ніхто не зможе скорити вас. Вважаю, що ця книга має бути обов'язковим читанням у старших класах. Просто тому що іноді нам потрібна свічка, щоб освітити темряву. until august | #книгоогляди

🕯Твір Карла Сагана «Світ, повний демонів. Наука, як свічка у пітьмі» — це проникливий маніфест на захист наукового мислення в епоху, коли воно особливо потрібне. Книгу було опубліковано у 1995 році, і з тих пір, боюся, мало що змінилось в кращу сторону. Основна думка книги проста: знання завжди краще за невігластво. Незалежно від того, чи йдеться про відьом, лікувальні властивості амулетів чи викрадення інопланетянами — пошук істини завжди цінніший за комфортне перебування в ілюзіях. Бо, хоч якими б комфортними не здавалися нам наші ілюзії — вони залишаються лише ілюзіями, завісою, що приховує справжню природу речей. until august | #книгоогляди

Можете мене привітати, поставивши якусь реакцію — я дочитала «Російсько-українську війну» Плохія і навіть не зійшла з розуму (здається). На цьому ставлю на паузу історичний нон-фікшн і несу вам рецензію на один науковий :) until august | #поговорити

🪐 Карл Саган, астроном, планетолог, письменник, популяризатор науки і трошки маг:

Книга — вражаюча річ. Це плоский предмет, зроблений з дерева, з рухомими елементами, на яких відтиснуто безліч дивних чорних закарлючок. Але варто в нього зазирнути, як ви проникаєте у свідомість іншої людини, можливо, померлої тисячі років тому. Крізь століття ця людина беззвучно, але виразно говорить у вас у голові, звертаючись безпосередньо до вас. Письмо — це, напевно, найбільший винахід людства, що дозволив зв'язати між собою людей, які ніколи не знали один одного, представників різних епох. Книги розривають кайдани часу. Це матеріальний доказ того, що люди здатні творити магію.

until august | #цікаве

Рецензії не пишуться, але взамін принесла вам суб'єктивно найцікавіші обкладинки минулого місяця :) Зізнавайтесь, яка вам сподобалась найбільше? until august | #книги

⚗️ Особисто мені з чисто літературних фактів про отруєння найбільше подобаються ці два: 〰️ Навіженість Капелюшника — не вигадка. У «Аліси в Дивокраї» Льюїса Керролла Капелюшник здається божевільним, і це не випадково. У XVIII — XIX століттях капелюшники справді часто мали проблеми з психікою через випари ртуті, яку використовували для обробки фетру. Отруєння ртуттю викликає неврологічні порушення: невиразну мову, втрату пам’яті та тремтіння. Це навіть призвело до виникнення фрази «mad as a hatter» (божевільний як капелюшник). Можливо, Керролл просто описав класичний випадок хронічного отруєння ртуттю. 〰️ Отруєння миш'яком у «Пані Боварі» Гюстава Флобера. У XIX столітті миш’як був доступний в аптеках — як засіб проти щурів і... як косметика (для покращення кольору обличчя і рум'янцю). Флобер для написання сцени отруєння консультувався з лікарем і детально описав симптоми. Це зробило зображення смерті в романі медично точним, моторошно реалістичним... і майже культовим. until august | #цікаве

«Убивче зілля» — це моє перше знайомство з книгами Володимира Саркісяна. Але, мабуть, не останнє :) Маю зазначити: я трохи небайдуже ставлюсь до отрут (в мене було 4 різних хімії, і найцікавішою стала токсикологічна), але я намагаюсь об'єктивно оцінювати цю книгу. Вона компактна, але змістовна; вдало поєднує наукові факти про отрути з історичними та літературними прикладами. Автор пояснює складні хімічні процеси доступною мовою, що робить книгу привабливою навіть для читачів без любові до хімії чи біології. Інформативність, поєднана з цікавими історичними фактами, створює захопливе читання. Коротше кажучи, фанатам true crime cподобається :) Трохи сумно, але життєво, що в кінці книги розміщені рекомендації стосовно поводження у разі хімічної атаки. З країною-терористом по сусідству зайвим не буде. Здається, «Убивче зілля» — це саме той тип науково-популярної літератури, який поєднує корисність із захопливістю, при цьому збагачуючи читачів новими знаннями. until august | #книгоогляди

Друзі, як ви? Тримаєтесь? ❤️‍🩹 Закиньте пару гривень на будь-який збір, морально хоч трохи допомагає.

Хейтери скажуть: «Прогнулася під мейнстрим» 😔 until august | #книги

Поговорімо про дружбу? Це чудове почуття, чи не так? У міфах дуже часто оспівується справжня щира дружба, і це круто й надихаюче! І є одна особливо гарна історія, у якій маємо два інгредієнти, які в поєднанні дають справжню чоловічу (™) дружбу. Звідси, цілком можливо, беруть початок усі пацанські цитати й меми зі Стейтемом. Але це не точно. Приблизно у 26 столітті до нашої ери жив-був дуже відомий герой шумерського народу Гільгамеш. Але історія не так про нього, а про його друга-суперника Енкіду. Річ у тім, що Енкіду й людиною в широкому сенсі цього слова не був. Він був звіролюдиною, і його суто для посміятись і в науку Гільгамешу замісила з глини богиня земних надр Нінмах. Енкіду наділили нелюдською силою, і був він рівним великому герою за витривалістю та міццю. Що, за задумом богів, мало гарненько так вдарити по самооцінці Гільгамеша, який був не лише найвідомішим героєм і мисливцем, але ще й царем, борцем, спортсменом і пластуном... Але щось пішло не так. Гільгамеш з Енкіду зустрілися і, ясна річ, почали боротися, як при зустрічі роблять справжні альфа-самці. Билися не день і не два, і жоден другого побороти не міг. Боги розраховували, що після цього вони якщо й не повбивають один одного, то хоча б покалічать або стануть заклятими ворогами. Замість цього Енкіду з Гільгамешем стали братюнями, потисли один одному руки й явили світу яскравий тандем трохи зсунутих, але дуже вірних друзів! Мораль цієї історії така: знайди собі друга, сильного настільки, щоб витримувати твій дурнуватий характер, як Гільгамеш — Енкіду і навпаки. Все, я в пошуки. until august | #міфи

Можливо ви засумували за постійною рубрикою порад від богів... Так от, сьогодні її не буде. Буде її заміна: відмазки від богів. until august | #міфи

Якщо вже ми сьогодні говоримо про дружбу...

Отже, сюжет ви вже знаєте. Історія розгортається навколо письменниці, яка несподівано успадковує величезного данського дога Аполлона після самогубства близького друга. Ця ситуація певною мірою є метафорою горя: воно велике, незручне, не запрошене. Але воно живе, важливе, і його не позбутися. Так у тісній нью-йоркській квартирі, де собак тримати не дозволяють, народжується дивовижний зв'язок між двома істотами, об'єднаними спільною втратою. Власне, ця книга — це потік свідомості, написаний від другої особи. Оповідачка часто звертається на «ти», але «ти» — це не читач, а померлий друг. У романі взагалі мало імен, але у пса воно є. Оповідь ведеться без чіткого сюжету чи хронології; це більше схоже на серію роздумів про втрату, самотність, сенс письменницької діяльності та зв'язки між людьми й тваринами. Як на мене, ця історія набагато більше про письменництво і письменницьке життя, ніж про зв'язок між жінкою та собакою. Навіть більше, ніж про трагедію, яка і стала каталізатором всього роману Проте мені сподобалось, як описана втрата. Горе часто замовчують або перетворюють на гучні ремствування, проте Нуньєс уникає сентиментальності та мелодраматизму. Вона не драматизує біль, а досліджує його обережно, на відстані. Особливістю роману є його інтелектуальна насиченість — текст рясніє цитатами, посиланнями на літературні твори та філософські концепції. Я нарахувала 37 письменників, потім збилась :) При цьому всьому — книга гарна, не зрозумійте мене неправильно — я не відчула себе занадто зворушеною чи прив'язаною до написаного, незважаючи на моє обожнювання собак і схильність до надмірних роздумів :) І я навіть здогадуюсь про причину цього. Паралельно я почала читати «Безчестя» Джона Максвелла Кутзее (рецензія тут), і цей роман настільки сильний, що потьмарив блиск «Друга» для мене. until august | #книгоогляди

«Друг» Сіґрід Нуньєс балансує на межі одразу кількох жанрів. На нього важко поставити позначку чи покласти в коробку: це і мемуари, і епістолярна проза, і трохи філософське есе. Сюжет книги можна помістити в одному реченні: письменниця отримує в спадок собаку, і вони разом намагаються пережити втрату. Не зважаючи на таку просту, здавалося б, ідею, роман насправді не про це. Чи, скоріш, не тільки про це. until august | #книгоогляди

Ііі діліться в коментарях, що вам випало і чи читали ви ці книги 👀 until august | #книги

А тепер розбирайте рекомендації книг, засновані на вашому попередньому виборі 📚 until august | #книги