until august

Обіцяла собі не задивлятись на анонси і передзамовлення, проте... абсолютно випадково натрапила на сторінку юного видавництва Буця, а тут така краса в анонсах! 🫢 🔖 «Мадам Баттерфляй» — це мій невловимий незакритий гештальт: я вже роки чотири намагаюсь зловити її в опері, але все ніяк. Може з книжкою вийде легше? 🔖 «Гедда Ґаблер» — це п'єса Ібсена (що вже саме по собі плюс) з дуже цікавою головною героїнею. Розкажіть, а що ви чекаєте з друку? until august | #книги

Все, тепер повертаємося до книжок! Це ж книжковий канал, ну 😆

Прерафаеліти сильно вплинули на фотографію ще в XIX столітті — про це, можливо, буде окремий невеликий пост 🤭 Але й сьогодні фотографи постійно повертаються до цієї естетики. Особливо популярними образи прерафаелітів залишаються у fashion-фотографії. Дизайнери теж обожнюють картини братства і багато що з них запозичують: — плавні лінії, довгі силуети; — поєднання слабкості й сили в образі жінки; — натуральні тканини: льон, шовк, оксамит; — вишивка, орнамент, ручна робота (привіт, Морріс!); — кольори: мох, гранат, індиго, мідь, кремовий; — волосся моделей: розпущене, хвилясте, “некероване”. Декілька швидких прикладів: 〰️ Alexander McQueen (особливо колекції 2007 — 2010) — сучасний прерафаелітський романтизм + темрява. 〰️ Gucci (епоха Алессандро Мікеле) — вікторіанські сукні, квіткові орнаменти, містика. 〰️ Dolce & Gabbana — барвисті тканини, релігійні символи, "надмірна" жіночність. 〰️ Rodarte — прозорість, флора, класичні силуети. until august | #цікаве

Музичні кліпи та альбоми — один з найсміливіших форматів цитування прерафаелітів: 〰️ Кліп «Where the Wild Roses Grow», Кайлі Міноуг, 1995. Співачка лежить у воді з квітами у волоссі — один в один Офелія. 〰️ Альбом «The Man Who Sold the World», Девід Боуї, 1970. Сам Девід Боуї заявляв, що культова обкладинка його альбому була пародією на роботи Россетті 1860-х років, зокрема на його зображення жінок. На фотографії Боуї зображений у сукні, створеній Майклом Фішем, у позі, яка була навмисним і провокаційним дослідженням гендеру. 〰️ Фотосесія до альбому «La Luna», Сара Брайтман, 2000. 〰️ Альбом «Everybody Scream», Florence and the Machine, 2025. Вінілова та CD-версії альбому, який має вийти 31 жовтня 2025. 〰️ Альбом «To Bring You My Love», PJ Harvey, 1995. Обкладинка альбому — мінімалістична й драматична версія тієї ж Офелії. until august | #цікаве

Коли у ХХ столітті з’являлось кіно, режисери інтуїтивно тягнулись до прерафаелітської візуальності. Чому? Бо там уже було все, що потрібно для виразності: драматичні ракурси, театральність, символіка, композиція кадру як сцени. Режисери і художники з костюмів й досі постійно звертаються до прерафаелітів: 〰️ «Душа Троянди», Джон Вільям Вотергаус, 1908. 〰️ Образ Лаури з фільму «Парфумер: Історія одного вбивці», 2006. 〰️ «Сідонія фон Борк», Едвард Берн-Джонс, 1860. 〰️ Натхненний картиною образ леді Мері з фільму «Сонна лощина», 1999. 〰️ «Офелія», Джон Еверетт Мілле, 1852. 〰️ Образ Жюстін у фільмі «Меланхолія», 2011. 〰️ «Офелія», Джон Вільям Вотергаус, 1910. 〰️ Аврора з фільму «Чаклунка», 2014. 〰️ «Подружка нареченої», Джон Еверетт Мілле, 1851. 〰️ Натхненний картиною образ Едіт у фільмі «Багряний пік», 2015. Гільєрмо дель Торо, знімаючи цю готичну казку, попросив художницю по костюмах Кейт Гоулі створити образи, «які виглядали б так, ніби зійшли з прерафаелітської картини». until august | #цікаве

Сподіваюсь, ви не стомились, бо скоро ми повернемось до наших любих прерафаелітів! Залишайтесь на лінії 🙂‍↕️

Як ви? ❤️‍🩹

Хоча Прерафаелітське братство існувало недовго, його стиль почали наслідувати художники по всій Європі. У Франції — символісти. Вони теж звертались до міфу, біблійних і літературних сюжетів, але не заради ілюстрації. Вони намагались передати внутрішній стан, емоції, психологію. Гюстав Моро, наприклад, створював складні, майже містичні сцени, де головним ставав настрій. У «Фракійській дівчині з головою Орфея» увагу притягує театральна поза й драматична краса. Це дуже близько до естетики Мілле та Россетті. Пюві де Шаванн — більш стриманий, класичний, але його «Надія» теж відчувається як продовження прерафаелітської чутливості: мрійлива фігура, стриманий колорит. Саме це мислення — образ як символ — вплинуло на наступне покоління митців: модерністів, сюрреалістів, авангардистів. 〰️ «Надія», Пюві де Шаванн, 1872. 〰️ «Фракійська дівчина з головою Орфея», Гюстав Моро, 1864. until august | #мистецтво

Формально братство проіснувало всього кілька років — з 1848 до 1853. Але насправді їх естетика прожила набагато довше, трансформувалася, перейшла до наступних поколінь і продовжує жити зараз. Ідеї братства підхопили символісти, естети, модерністи, сюрреалісти. Сальвадор Далі захоплювався «Офелією» Мілле. Кандинський називав Россетті моментом повороту в історії мистецтва. Гюстав Моро, Пюві де Шаванн, Берн-Джонс — усі вони, по суті, розвивали прерафаелітську любов до символу, міфу, сну. 〰️ «Леді Ліліт», Данте Габрієль Росетті, 1866. 〰️ «Крадій полуниць», один з найпопулярніших повторюваних візерунків Вільяма Морріса для текстильних виробів, 1883. 〰️ «Сліпа дівчина», Джон Еверетт Мілле, 1856. 〰️ «Зачарований Мерлін», Едвард Берн-Джонс, 1872 — 1880. 〰️ «Офелія», Джон Еверетт Мілле, 1852. 〰️ «Цирцея подає келих Одіссею», Джон Вільям Вотергаус, 1891. until august | #цікаве

🖼 Прерафаеліти: чому вони досі важливі. У середині XIX століття, коли Британська імперія переживала пік індустріалізації, мистецтво втрачало живість. Академічний живопис був холодним, правил ставало більше, ніж натхнення, а художник мав на меті не шукати правду, а відтворювати «правильну» красу. Саме в цей момент з’явилася група молодих митців, які вирішили відкинути догми. Вони вірили, що треба почати все спочатку, повернувшись до мистецтва часів «до Рафаеля», до академічних рамок, до ідеалу як шаблону. Троє художників (Вільям Голман Гант, Джон Еверетт Мілле, Данте Габрієль Росетті), найстаршому з яких був 21 рік, оголосили бунт офіційному мистецтву. Ось так і народилось Прерафаелітське братство. Прерафаеліти відмовилися від традиційного підходу «спочатку фігура — потім фон». Вони робили навпаки: писали природу з натури до найменших деталей, а вже потім вписували людину. Вони не ховали фон у тінь, не розмивали контури. У їхніх картинах усе було однаково важливим. Таке мислення зробило їх радикальними. Вони ламали правила композиції, перспективи, символіки. Навіть кольору, адже використовували чисті, незмішані фарби. Фактично, прерафаеліти були першими, хто свідомо створив арт-маніфест — те, що пізніше стане характерною рисою всіх модерністських течій XX століття. Прерафаелітів не цікавило мистецтво суто як декор. Вони вірили, що краса може змінювати суспільство. Одні піднімали соціальні проблеми (бідність, становище жінок, моральні конфлікти), інші бачили в красі форму опору індустріалізації — повернення до природи, ручного виробництва, ремесла, духовної глибини. Прерафаеліти працювали в живописі, ілюстрації, дизайні меблів, тканин, книжкових обкладинок, вітражів, ювелірних виробів. Вони об’єднували мистецтво і життя — те, що сьогодні ми назвали б lifestyle-естетикою :) В дизайні особливо виділявся Вільям Морріс, що буквально перевернув сталі уявлення про інтер’єр і декоративне мистецтво. Його витончені квіткові орнаменти, синтез краси і утилітарності стали основою того, що англійці сьогодні називають «традиційним стилем». until august | #цікаве

Прерафаеліти таки з'явилися! Хоч і побіжно. Через це я впала в кротову нору вікторіанських картин і, здається, маю заготовку великого довгочиту про прерафаелітів та їх вплив на сучасні мистецтво та моду... я можу його скоротити або подовжити, але ще вагаюсь. Насипте трохи реакцій, щоб я розуміла, чи цікаво вам це: ❤️ — треба великий довгочит! 👌 — краще скоротити. 🙊 — можна взагалі без, тема не дуже цікава!

Поки писала великий пост, відволіклась на жовтневі обкладинки «The New Yorker». Несу їх вам, а пост ще пишеться :) until august | #цікаве

Почала фаворита голосування — «Книгу для дітей» Антонії Сьюзен Байєтт, і це такий розкішний текст! Дуже образна штука: всі ці описи вікторіанського мистецтва, шпалер Вільяма Морріса, побіжний розбір судового процесу Оскара Вайлда... 🫦 Чекаю на прерафаелітів, сподіваюсь, вони тут з'являться. Поки що нагадує картини Річарда Дадда (ось тут була одна) — щось таке ж казково-тривожне і деталізоване. В пост додала ще одну його роботу — «Оберон і Титанія». Хто читав — хіба не схоже?.. Загалом вже передчуваю, що буду спамити постами про вікторіанську Англію й Рух мистецтв і ремесел. Залишайтесь на зв'язку! 🙂‍↕️ until august | #книги

Деанон книг з голосування 👀 🍜 — «Crying in H Mart» Мішель Заунер Історія про їжу, горе та любов. Авторка з гумором розповідає про дитинство, боротьбу з очікуваннями матері, Сеул і США, про втрату. І про їжу — як терапію і як пам'ять. 🏺 — «Книга для дітей» Антонії Сьюзен Байєтт У розквіт вікторіанської епохи письменниця Олів Веллвуд розповідає казки своїм дітям. Десь далеко відбуваються колоніальні завоювання й революції, але в чарівному закутку старої Англії триває золота доба й ніхто не підозрює про наближення змін. 🍏 — «Те, що видно звідси» Маріани Лекі Сельмі втретє наснився окапі. Мешканці Вестервальду знають, що цей сон віщує смерть. Історія маленького німецького села, в якому, як і скрізь, життя людей наповнене радощами, втратами, таємницями та надіями. 📖 — «Доктор Серафікус» Віктора Петрова-Домонтовича Роман розгортається навколо стосунків професора-відлюдника з людьми, що складають його найближче оточення: з п'ятирічною дівчинкою, художником та акторкою. until august | #книги

Сподіваюсь, що ви усі й ваші близькі цілі 💔

Не знаю, як ви, а от мені сьогодні точно не завадить моральна підтримка у вигляді старих рукописів. Тому пропоную й вам обрати свого середньовічного покровителя! Choose your fighter 😎 until august | #цікаве

Ось лист Шарлотти від 8 січня 1845 року. Особливо трагічним його робить те, що Еже ніколи на нього не відповів. Більше того, лист був розірваний на шматки, а потім хтось (ймовірно, мадам Еже) акуратно зшив його назад.

…Монсеньйор, бідні не потребують багато для життя — вони просять лише крихти хліба, що падають зі столу багатіїв, — але якщо їм відмовляють у цих крихтах, вони помирають від голоду. Мені також не потрібно багато прихильності від тих, кого я люблю — я не знала б, що робити з цілковитою і повною дружбою — я до цього не звикла — але ви виявляли дещицю інтересу до мене в минулі дні, коли я була вашою ученицею в Брюсселі — і я чіпляюся за збереження цього невеликого інтересу — я чіпляюся за нього, як чіплялася б за життя.

❤️‍🩹❤️‍🩹 until august | #цікаве

Повернувшись до Геворта в січні 1844 року, Шарлотта почала писати Костянтину — іноді по два листи на тиждень, майже не отримуючи відповідей. Він пробував знищити листи, розірвавши їх і викинувши в сміття. Проте мадам Еже зібрала шматки і акуратно зшила їх — ймовірно, щоб довести односторонність почуттів і захистити репутацію школи. Листи Бронте оприлюднили лише 1913 року, коли син Еже Поль передав їх Британському музею, і «Таймс» їх опублікував. До того часу обоє були мертві. Досвід у пансіоні Еже став основою кількох романів Шарлотти. Редактор її листування , Маргарет Сміт, вважає: 〰️ мадам Еже відображена в Зораїді Рейтер («Учитель») та Модести Бек («Вільєтт»); 〰️ Костянтин Еже — в Полі Емануелі («Вільєтт») і містері Рочестері («Джейн Ейр», причому зовнішність героя майже повністю відповідала зовнішності Еже). Чи був Еже лиходієм, що провокував почуття учениці? Чи він був жертвою нерозділеного кохання? Відповіді ніхто не знає, але є суперечливі свідчення: 〰️ Альбер Коліс, друга сім'ї Еже, звинувачував Шарлотту. За його словами, Бронте благала мадам залишити її в школі, а коли та відмовила — погрожувала помстою. Еже, з його свідчень, глибоко переживав "невдячність колишньої учениці" і більше ніколи з нею не спілкувався. 〰️ Місіс О'Браєн розповіла в газеті про розмову з колишньою працівницею школи Еже. Ця жінка змалювала зовсім інший портрет Костянтина. Вона відзивалась про нього як про самовдоволеного чоловіка, який з "нестерпною зарозумілістю" хвалився, що подобався англійській учениці. Тон його слів був огидним. Вона також казала, що Шарлотта з цієї школи винесла лише болючі спогади. Врешті Шарлотта вийшла заміж за помічника свого батька, Артура Белла Ніколаса, який кохав її роками. Вона (з ненародженою дитиною) померла через декілька місяців, 1855 року. Костянтин викладав у школі дружини до пенсії 1882 року. Помер 1896 року, так і не дізнавшись про літературну славу колишньої учениці. Проте достеменно відомо одне: теми нерозділеного кохання та болю зробили твори Шарлотти Бронте класикою. Шарлотта страждала страшенно — і з цього страждання народилася велич, яка живе й досі. until august | #цікаве