📚АТМОСФЕРА | book channel

🔗 “Периферал”, Вільям Гібсон (продовження) Уявімо собі не дуже далеке майбутнє. Люди грають у вельми реалістичні комп’ютерні ігри, мобільні телефони друкують на 3D-принтерах, а війни нікуди не ділися, лишень засоби їх ведення стали технологічно складнішими, але не обходяться без людей. У провінційному американському містечку героїня Флін Фішер сіла грати в бета гру з елементами віртуальної реальності. Пілотуючи квадрокоптером їй потрібно стежити за периметром кількох поверхів висотки. Під час зміни, в одному із вікон на довіреному їй поверсі, дівчина спостерігає, як незнайомець жорстоко вбив молоду жінку. Ані слідів злочину, ані записів не залишилося, крім єдиного свідка. Тим часом, десь через 70 років після подій із Флін, у Лондоні майбутнього, невдаха-піарник Вілф Незертон намагається виплутатися із чергової халепи. Мені взагалі незрозуміло навіщо тому постапокаліптичному світу спеціалісти зі зв’язків із громадськістю, якщо поняття “громадськості”, як такого там не існує. Здається його робота - це вміло і безсоромно брехати своїм клієнтам прямо в очі, з чим герой чудово справляється, а потім втопає свої сумніви та несприйняття того світу, де він живе, в алкоголі. Низка подій призводить того, що його підозрюють у зникненні такої собі Аеліти Вест. Виявилося, що є свідок таємничого зникнення дівчини, і свідка звуть Флін Фішер. Не вважаю, що це буде спойлером, якщо скажу про часові континууми. Головні герої, Флін та Вілф знаходяться у різних просторових реальностях. Забаганка для багатіїв майбутнього - використовувати злами у минулому створюючи нову часопросторову гілку. Іншими словами, минуле Флін не впливає на майбутнє в якому знаходиться Вілф. Здавалося, а навіщо це потрібно. Це не подорожі у часі, людина туди не потрапить і нічого звідки не візьме. Відповідь проста - тому що можуть. Майбутнє Вілфа постало після низки апокаліптичних катастроф, що знищило 80% людей. Опісля настав нечуваний науковий прогрес, а те що вдалося відновити тепер підпорядковується клептам - багатим родинам, корпораціям, фінансовим групам. У світі, де немає кого і чим особливо вразити, “злам” став екзотичною і дорогою розвагою, своєрідною комп’ютерною грою для дуже і дуже впливових “гравців”. Фактично створюєш собі окремий світ і маючи історичні, економічні, соціальні дані про певний період “зламу” можеш впливати на життя маленького містечка або й цілої країни. Більше не буду розказувати про сюжет. Я хочу, що ви відчували той самий захват, що і я коли, коли справа доходить до неймовірних та смачних авторським задумок, а їх там чимало. І я говорю не тільки про фантастичні елементи. Це емпатична, прониклива історія, яка проривається і захоплює свого читача. Не дарма, сутність людини відіграє у цій у “Перифералі” не меншу роль, ніж значення технологій.

🔗 “Периферал”, Вільям Гібсон теми: посткіберпанк, постапокаліпсис, паралельні світи, роботизовані технології, віртуальна реальність, розгадка таємниці, клептократія, цивілізаційний занепад, постгуманізм; враження: топовий топ 11/10. Якби існував пристрій для читання книг уві сні, я б ним скористалася, щоб залипати у “Периферал” Гібсона. Бо ця історія володіє якимись неймовірними притягуючими властивостями. І не так складно виділити пару хвилин, щоб почитати книгу, як знайти зусилля, щоб вирунити з того уявного світу в реальний. Однозначно тут присутній цікавий сторітеллінг з пригодами, чудернацькими технологіями та годними персонажами. Це немовби яскраве кіно, лишень проекція транслюється у голові читача, а не на великому екрані. Звичайно, Гібсон славиться уміннями створювати похмурі сценарії майбутнього, що виглядають вкрай реалістично. І не те, щоб це були привабливі уявні світи для ескапізму. Просто автор так майстерно закручує «сюжетні гайки», залишаючи персонажам все менше і менше місця для маневрів, що ти не можеш покинути їх наодинці. Я їм співпереживала і щиро вболівала неначе за улюблену команду - за Флін, Бертона та його братію ветеранів. У них відчувається міць, єдність, емпатія та бажання дати опір могутньому супернику. Як показано в книзі, силу технології визначає людина, в руках якої вона знаходиться. Це дає надію і навіть віру у змогу звичайних людей, які готові боротися не просто за власні життя, але й за виживання всього людства. Історія, в цілому, рухома, активна, тримається на діях, а не пасивних описах. Стиль Гібсона я б назвала лаконічним. Автор не вдається до надлишку деталей, читач пізнає світ крізь розмови, там би мовити, бачить навколишню дійсність очима персонажів. Вдаючись до аналогії з технологіями, “Периферал”, це немовби електронна схема, тільки замість резисторів та діодів, там компоненти сюжету, які правильно розставлені і з’єднані в цілісну історію. 🔽🔽🔽🔽🔽🔽🔽

Яке цікаво читво від “Віхоли” - історичний сетинг середньовічної України з елементами фентезі. Днями виходить друком книга мистецтвознавиці та історикині Катерини Липи “Сатанів. Тевтонське прокляття”. За описом, події роману розгортаються у 1410 році і розкажуть про молодого лицаря Василя Кука, який повертається у місто Сатанів на Поділлі після Грюнвальдської битви. Із собою лицар привозить ладанку із загадковими знаками, зняту з переможеного тевтона, і дивовижне бурштинове намисто. Словом, нас очікують лицарські звичаї, битви, пригоди, кохання, політичні інтриги та язичницькі культи. У цій атмосфері Василю Круку випаде скористатися чарами ладанки, і невідомо, чи це дар, чи прокляття. Мені все виглядає дуже смачно, хоч і не уявляю як це можна помістити лишень у 240 сторінок. Але хочу спробувати. Поки на сайті Віхоли триває передзамовлення. Також там доступний для читання уривок із книги. #українськефан

Ніколи не думала, що +34 так сприятиме читанню. Ця дрімота, напівсон, викликані спекою, створюють вкрай сприятливе середовище для читання фантастики. Образи дуже яскраві та об'ємні, просто ідеальна картинка в голові, а з нею і відчуття. Оце за що не візьмуся читати, все топ, кожна історія мені в задоволення.

Видавництво Лабораторія сьогодні святкує день народження і чим їх щиро вітаю! У них якісний нонфікш та художка. І хоча у мене не так багато книг від Лабораторії, любо глянути на їхню роботу. Тут у мене їхня новинка - епічне темне, фентезі, що є ще одним чудовим приводом їх підтримати. Нагадаю, що засновник видавництва, Антон Мартинов, нещодавно приєднався до Сил оборони ❤️

Це застереження потрібно додати до наступного тиражу: "Якщо у вас немає світла і по ночам плавить від спеки - читайте "Лазаруса" дозовано, бо прочитане буде ввижатися у напівсні, особливо харизматичні слідчі".

Походу, буде продовження українського фентезі "Лазарус" від Світлани Тараторіни. Можливо, це раніше вже десь було озвучено, але я звернула увагу лишень зараз, бо якраз читаю книгу. Це фрагмент з нещодавньої розмови з авторкою. Весь допис опубліковано тут, на сторінці культурного проекту "Obiimy cyprus".

Офіційна відповідь від Жупанського. Якщо коротко, визначили, що не праві і що наклад книги буде відкликало. Дякую, що за вашу позицію. Я у вас вірила.

Ні, ні, ні. Моє таке любиме Видавництво Жупанського. Ви одні з кращих. Цей коментар нікуди не годиться. Очікую, що ви надасте розлоге і чітке пояснення ситуації, бо я вірю, що довіра аудиторії вам не байдужа .

І відразу ще один срач - здається, вперше, видавництво Жупанського розчарувало своїх читачів. Вони видають книжку, співавторкою якої є Васіліса Мазурчук. Вона запам'яталася багатьом своїм ідіотським постом в ФБ про те, як правильно помирати українським військовим, коли їх страчує русня. Тоді це багатьох зачепило, бо мова йшла про реальне відео, на якому стратили українського захисника. До речі, це не перший її скандал - раніше подібний абсурдний і неемпатичний пост Васіліса писала після нападу на Катерину Гандзюк. Реакція видавництва така собі. Коментарі можна почитати отут. Але може вони ще передумають, бо аж дивно. Ох і день (