Паблішер

Розкажу скоро навіщо люди займаються неприбутковим бізнесом і про момент, коли закінчуються мрії і починається хардворкінг. Про «несезон» і падіння кас до мінімуму, про внутрішню кухню і чому очевидні речі, які помічають відвідувачі для покращення книгарні, не завжди можливі в реалізації. Я не планую нікого дизморалити щодо відкриття книгарні, лише особистий досвід.

Щось пару днів не могли домовитись про знижки від нашого видавництва, була неприємна розмова з власником книгарні: – Я в цій сфері давно, я прийду через рік-два, на вашому місці буде новий директор і ми з ним точно домовимось. – Це наврядчи🌝 – Чого? – Я власник😌

Ой, кричу 😁 Дякую тредсу, відчуваю, що одужую швидше))0)

Нумо вірити в успіх книги разом🌝🫶🏻

У мене насправді немає оптимізму щодо подальшого розвитку нашої книговидавничої сфери. Варто почати з того, що я не стверджую, ніби ми всі закриємося, перестанемо видавати книжки, паперові видання зникнуть назавжди, а на всю Україну залишиться пара книгарень, ні. І, звичайно, для мене зрозуміла основна «цегляна стіна» у питанні розвитку, яку сфера не зможе пробити і від якої потерпає як вона, так і решта країни – це війна, що триває. Однак у цьому дописі хочу згадати про головні проблеми та перспективи, які я бачу наразі. 1. Книгарень закривається більше, ніж відкривається Наразі зростання спостерігається зазвичай у мережевих книгарень самих видавництв, що й не дивно: вони можуть продавати переважно свій товар і не страждати від великої комісії інших платформ. Гроші швидше накопичуються у замкненій системі, де є власне видавництво і свої точки збуту. Час від часу на «Книгодурці» з'являлася інформація про те, що у мережевих книгарнях видавництв є план на видання «рідного» бренду – приблизно 60% від загальної кількості проданої продукції. Книгарні зачиняються поступово, про це мало новин. Читацька аудиторія за наявності інтернету дійсно найчастіше купує книги онлайн на великих розпродажах, а фізичну книгарню сприймає як живий каталог — місце, де можна погортати сторінки й зробити фото. Аудиторія бачить у локальних книгарнях простір для зустрічей та івентів, але це не є життєздатною бізнес-моделлю, лише на такому форматі вони не протягнуть. Новин про відкриття нових незалежних книгарень майже немає. А саме вони — це нові інвестиції у сферу, залучення локальних аудиторій та ширша мережа реалізації для видавництв, що означає більші наклади й замовлення для друкарень. Наскільки наклади у 2000 примірників є зіставними з кількістю нашого населення? Це питання про культуру читання, економіку, зацікавленість аудиторії, піратство чи про те, що українською читає досі не все населення України, а частина й далі купує книжки російською, надруковані десь у гаражі? 2. Малі підприємці більше не ризикують Вони не вкладають кошти й не відкривають незалежні локальні книгарні, бо не бачать історій реального успіху. Назвіть мені бодай кілька незалежних книгарень, які відкрилися після 2022 року і не просто вистояли, а й активно розширюються та зростають? Не ті, що мають фінансову підтримку іншого великого бізнесу власника, а ті, які відкривали підприємці, покладаючись лише на власний талант, скромний ресурс і мрію. 3. «Нетакусі» на ринку і чому це проблема для їх розвитку Як не зайду в Threads — усюди «ми особливі», «ми не просто видавництво, ми — В И Д А В Н И Ц Т В О», «тільки ми видаємо українських авторів», «мені наснився сон, і я зрозуміла, що видаватиму лише українські книжки». Люди, схаменіться, це вже не працює. Рік піднесення (2022–2023), коли продукцію купували суто через напис «вироблено в Україні», закінчився. В аудиторії все менше грошей, і тепер потрібно не просто видавати будь-що, а робити це якісно. Для зацікавлення читача потрібні красиві обкладинки, якісні матеріали, хороша робота редакції, сюжет і стиль зрештою. Мені вже не смішно читати дописи про «погану аудиторію», яка не оцінила видання українського автора, а натомість купує міжнародний бестселер. Справа не в аудиторії, а в тому, як ви створюєте та презентуєте продукт. До речі, з малих видавництв дуже подобається, як працюють «Гліммер» і «Хто це?». Ідеальних видань не існує, але якщо вся промокампанія будується лише на тезі про вашу унікальність, і ви в кожному дописі намагаєтеся «продати ручку», як на співбесіді, а потім звинувачуєте невдячних читачів — це від самого початку програшна стратегія. 4. Політика великих мереж Мережі хочуть отримати максимум прибутку з умовної полиці, тому нішеві та маленькі видавництва можуть опинитися за бортом. Їхні видання просто не замовлятимуть, менше людей про них дізнається, і через низькі продажі такі видавництва з часом закриватимуться. Про це вже писали у видавництві «Видавництво». Я загалом, як і передбачав узимку, думаю, що цього року свою активність призупинять чимало малих і, можливо, деякі середні видавництва, а окремі гравці втрачатимуть ініціативу. 5. Монополізація ринку нікуди не дінеться Там, де зникнуть малі, простір займуть великі. Загалом, я думаю, що цей процес запущено вже давно. Малі не витягують, а дієвих стратегій підтримки обмаль. 6. Про геймченджерів (як бонус) Наразі сервіс та швидкість відправки — у пріоритеті. Коли я читаю від однієї й тієї ж пані в Threads, що доставка у 2–4 дні — це забагато, я трохи дивуюся, але розумію, що є з чим порівнювати. Фулфілмент від «Нової пошти», відправка за годину та швидка логістика дійсно змінюють привабливість тих чи інших книгарень або видавництв. Для мене геймченджером разом із «Новою поштою» стало «Мегого» (Megogo). Маркетинг, стратегія і контент. Я відчуваю на прикладі празької книгарні, як складно працювати за умов їхньої безкоштовної доставки за кордон, а також бачу, які ресурси, команда та креатив стоять за цією компанією. Це змушує конкурувати. Вірю, що такі гравці дійсно позитивно впливають на ринок, штовхаючи його до розвитку та виходу за звичні межі. Висновок: погані часи минули, настає час х*йових. Цікаво, наскільки успішно ринок пройде цю кризу і чи не буде він повністю монополізований великими гравцями, які через власні рішення матимуть абсолютну владу над існуванням менших (наприклад, вирішуючи, чи співпрацювати з ними й чи продавати їхній товар у своїх мережах). Паблішер

Шо, хочете аналітики?)))0)

Я завжди добре переживаю холод, сніг, зливи та вологу, але щоразу можу захворіти улітку, коли на вулиці 35 градусів тепла. Я не знаю як це працює. Найбільше я хочу, щоб я просто пару днів поспав і воно пройшло, бо минулого разу у мене була двостороння пневмонія і на прийомі у держ. лікаря мені сказали, що мені нічого хвилюватись, у мене все добре :) (Вже знайшов сімейного, все ок, але досвід не дуже був)

Саша: а шо це таке на столі, якісь свинячі вушка? Я: це мої оладки 🥲 Саша: оладки? 🫢

Ну шо його сказати конєшно 🫢🫢🫢

Я можу пояснити, чому підручник з гагаузької мови такий дорогий у собівартості. Багато з вас її вивчало? Наклад? Спеціалісти? Підготовка? Але те, що без торгів пройшло держзамовлення, це точно шляпа.

МОН без торгів замовило друк підручників для 9 класу на 1,28 млрд грн. Понад половину цієї суми отримали три видавництва: «Ранок», «Генеза» та «Астон». Найдорожчим виявився підручник «Гагаузька мова» за 6 250 грн за примірник при накладі лише 141 книга. Для порівняння, масові підручники з громадянської освіти коштують близько 70 грн. Оце нормально розпилили грошей 🤯

«Видавництво» пише, що все частіше мережі перестають брати книжки маленьких видавництв на свої полиці.

Я: о, Саш, можна твою булочку зʼїсти? Він: так, бери. Я: ой, вона з маком? Я не люблю мак. Він: знаю, я тому часто купую та замовляю щось гостре, або з маком, бо ти таке не любиш. Я: 🥲🥲🥲

Напрацювання Софії Мокляк по дизайну серії творів Жуль Верна.

Схоже, скоро буде +1 книгарня «Книжковий лев»

Ніфігова презентація у Празі відбулась 🫢 Колеги, а ви думаєте як продажі піднімати. Лєгко)))

Що я роблю, коли втомлює бізнес?)) Думаю, шо ну його 🌝