Листи Примарного Автора

Я ніколи не відмовлю в допомозі роботягам, які щось роблять. https://telegra.ph/Nashe-r%D1%96dne-ukrainske-11-11

Ранку всім.

Усім надобраніч

От тому сучасний менеджмент і є туфтою. Одна із характерних рис хороших творів це перевірка часом. Якщо в старої серії книг є група шанувальників у соц мережах, то вона й досі є хорошою. І якщо старий серіал і досі є взірцем наукової фантастики, це теж круто. Світлячок - це науково фантастичний серіал, події якого відбуваються в далекому майбутньому, в колонізованих світах. В серіалі є багато перестрілок, оскільки далеко не всі планети є безпечними. Тому його дуже часто ще називають космічним вестерном, що точно відображає його атмосферу. Є досить чіткий глобальний конфлікт в серіалі. Альянс центральних систем прагне поширити свій вплив на інші світи, щоб всюди набував чинності ЇХ порядок. І головні герої так чи інакше вступають в конфлікт із представниками альянсу. Серіал не дає прямої та розгорнутої відповіді на питання, як люди колонізували ці світи, і що сталося із Землею, але фраментарні згадки говорять про те, що земляни масово переселилися у нововідкриту систему. Специфіка лексика, яка є сумішшю китайських і англійських крилатих висловів та лайки. Але фрагменти згадок про будову світу дають нам зрозуміти, що він мав більше розкритися в наступних сезонах. Серіал відмінили через падіння рейтингів у кінці сезону. Принаймні така офіційна причина, але скоріше всього менеджери каналу 20th Century Fox’s, просто не вподобали серіал. Щось в ньому було таке, що на дух не переносять, бо серіали і з гіршими рейтингами продовжували. Було ще повнометражне продовження серіалу Місія Серініті, яка мала хоча б трохи розкрити світ, але враховуючи масштаби світу, це лише маленький фрагмент більшої історії, яку ми вже не знатимемо.

знайома написала, що гв - це грудне вигодовування

#Wh40kmeme Якщо ГВ має цінові політики краще ніж ваша компанія то ваша компанія робить якусь хуйню

Ранку всім роботягам

Середа закінчується, жабки мають йти спати.

Неогранений(?) алмаз, або спроектована незручність Іноді ігри стають забутими тому, що випередили свій час. Іноді тому, що є застарілими як на свій час. Іноді тому, що надто вибиваються із своєї серії чи жанру. Far Cry 2 зібрала в собі всі ці речі. Ця гра досі лишається унікальною. Таких ігор як не робили, так і не робитимуть далі. І не дивно, тому що якщо глянути на неї поверхнево і з конвенційної точки зору, то вона матиме купу недоліків: незручна система поломки зброї, важкий для розуміння стелс, слабкий сюжет, недостовірний та неживий світ, відсутність варіативності, нерозкритий головний персонаж, грьобані блокпости, які неможливо остаточно зачистити... Довгий список, чи не так? Але якщо глянути глибше, то перед нами постає витвір мистецтва, що має на мету не бути зручним, а дати досвід і наштовхнути на роздуми. Нереалістичні на перший погляд моменти виявляються калькою з реальних подій африканської історії, персонажі виявляються неочікувано глибокими, а на перший погляд помилки і шершавості ігрового процесу в сукупності дають цілісний та унікальний досвід. Навіть сюжетна частина Цю гру важко із чимось порівняти. Якщо це все ж робити, то це суміш S.T.A.L.K.E.R. та Spec Ops:The Line, тільки більш вишукана за них обидвох, як в плані ігрового процесу, так і в плані сюжету. Ми граємо за найманця, що приїжджає в неназвану африканську країну, яку роздирає внутрішня війна. Наше завдання — вбити Шакала, торговця зброєю, що постачає її зразу двом сторонам, підтримуючи цей конфлікт. Та нам зразу не щастить: ми захворіваємо на малярію, наша ціль показується прямо перед нами і тут же ж зникає, а готель, в якому ми зупинились, опиняється в центрі перестрілки. І таким чином нам прийдеться знову шукати ціль, працюючи на обидві сторони конфлікту. Цю гру нелегко назвати антивоєнною, надто вже приємно там вбивати супротивників. Тим не менш, вона дуде добре і по-своєму жахливо показує перебіг таких конфліктів. Ми — жива зброя, у якої немає своїх, і від якої позбудуться зразу ж, як та стане незручною. Босам угрупувань та їх іноземні консультанти все одно на народ, їх цікавить лиш збагачення. Нашими ворогами нерідко є прості люди зі зброєю в руках, що серед іншого захищають свою країну від псів війни, що руйнують її. І вони праві. В погоні за ціллю ми добиваємо і так напівмертву країну, знищуючи залишки інфраструктури. І все це без особливого сенсу: ми занадто хворі, щоб навіть у випадку успіху скористатися нагородою як слід. Кінцівку спойлерити не хочеться, але повірте, вона чудова, хоч, як і багато що, з першого погляду це можна не розпізнати. З усім цим багажем не дивно, що гру у рік виходу сприйняли критично, чи то як невдалий експеримент, чи то як технодемку, хоча і відмічаючи видимо сильні сторони. І, що характерно, як і сама гра, дискурс навколо неї теж майже що застрягли в часі. Ставлення до неї дещо покращилось, але основні претензії усе те самі, що і в час виходу. Особливо цікаво спостерігати, як її критикують за відсутність речей, за наявність яких криткуватимуть пізніші ігри. Іноді мистецтво не виходить ні зарано, ні запізно, ні вчасно. Вона просто виходить і є. І продовжує існувати, не втрачаючи і не не набуваючи цінності. Просто тому, що вже на своєму початку воно цілісне. #творчість #арт #сралі_гралі @widluda

Той випадок коли нейронка зробила краще

Ранку всім роботягам

Усім надобраніч

ну що, є у вас на думці, про що ще варто розповісти.

Красиве, без огранки Амбіції, вони не раз допомагали творцям рухатися до своєї мети, і втілювати свої задуми. Але в тіні реалізованих мрій та задумів, ховаються ті ідеї, які або не змогли розквітнути, або вони виявилися надто грандіозними для своїх творців. the banner saga - це трилогія ігор від студії Stoic Games. Являють собою ці ігри гібрид візуальної новели, покрокової стратегії, із елементами менеджменту. І якщо перші два елементи працюють, то до останнього є питання. У трилогії є три очевидно сильні сторони. Її візуальне виконання. Від початку першої частини і до фіналу третьої, гра є естетичним задоволенням. Музика на такому ж рівні. Вона хороша і вона западає в душу. Ну і доповнює очевидно сильні сторони сетинг. Скандинавські міфі, із оригінальною інтерпретацією. Тут вікінги без рогатих шоломів, гіганти є меланхолійними фаталістами, а основні вороги є досить оригінальними. Але в гри є й недоліки. І деякі з них прямо таки фундаментальні. Перш за все , це сценарій. У текстового наповнення гри, є багато проблем, які слабо проявляються в першій частині, на середині другої стають очевидними, а в третій дають про себе знати в повній мірі. А саме бідність. Грі бракує тексту. У деяких персонажів неймовірно мало реплік, і ми можемо не мати з ними діалог більшу частину гри. Крім цього бракує банального розкриття світу. Мало текстових джерел, а після середини другої гри, сценарій основної лінії просідає, а під фінал автори відверто списалися. Через брак сценарію страждає і варіативність діалогів, де є або хороший варіант, або провал. Надто рідно вибір є саме вибором, а частіше всього це екзамен із жорстоким покаранням за провал. І це далеко не повний список проблем тексту. Інша проблема гри, це рудиментна механіка каравану. Гра лише створює враження, що люди можуть померти і буде важко. По факту, ви дуже швидко накопичене стільки ресурсів, що вам їх не буде куди дівати. Також варто відмітити відсутність рекламної кампанії другої частини, і погане просування третьої. Все це посприяло тому, щоб трилогію забули. Задум був неймовірно масштабний, окремі аспекти гри не дозволили цьому задуму розкритися.

Кіношні та історичні лати.

Ранку всім роботягам

Усім надобраніч #творчість #арт #фентезі @widluda

Один з артів у грі та скріни ігроладу.

Рим пав, центуріон. Пост апокаліпсис в атмосфері древнього Риму, з елементами Єгипту, наукової фантастики та містики. При чому все так органічно перемішане, що ти не знаєш де закінчується одне й починається інше. Саме так я б описав age of decadence від студії Iron Tower. Являє це гра собою олдскульною рпг в найкращому і найгіршому сенсі цього слова. У він ми беремо одну із запропонованих ролей, на подобу претора, найманця, торговця, і так далі, і мимоволі прийняти участь в пригоді, яка наповнена цинізмом, інтригами, долею світу та кривою бойовкою. На вашому шляху будуть фанатики, бандити, древні механізми, боги та кремневі форми життя. Таємниці минулого та негаразди сьогодення. В гри багато недоліків. Не інтуїтивний гейм дизайн, павер менеджмент, лінійність в багатьох місцях, купа персонажів функцій, і десь 30% контенту не реалізовано, а всюди валяються його рудименти. Про графіку я взагалі мовчу. Але, якщо вас це не лякає, то гра вам сподобається. Вам знадобиться багато часу, щоб зрозуміти, що з цим світом сталося. Атмосфера містичного упадку затягує. Деякі локації доступні тільки окремим ролям, а світ справедливо жорсткий. Народи можуть загинути, міста зникатимуть з лиця землі. Це далеко не повний список ваших правильних чи не правильних рішень. Гра не без недоліків, але якщо вам хочеться чогось незвичного, то рекомендую.

Я абсолютно зневажаю Аватара, Кемерона. Крім спецефектів, все інше або храмає, або наповнене подвійними стандартами.