Листи Примарного Автора

Ти вже в MROKO?🐰💗📖🌠 MROKO — місце для тих, хто читає мальописи, знаходить нові історії, зависає в Discord і час від часу думає: «А що тут взагалі відбувається?» Що тут можна робити? 📚 Читати мальописи Відкривати нові історії, жанри й авторські проєкти 🎨 Публікувати власні мальописи Якщо ти автор або авторка, MROKO може стати місцем для твого проєкту. А ще ми можемо перекласти його англійською та опублікувати на Tapas 🎮 Грати Мафія, Jackbox, Gartic Phone та інші ігри на сервері Мроко Містечко 🍿 Дивитися аніме й говорити про все Про улюблені історії, персонажів, новинки або взагалі ні про що. Пропонуйте, обмінюйтесь ідеями і разом створюйте. Наше Містечко продовжує розвиватись і змінюватись разом з мроківцями Зазирнути до MROKO: 🪄 усі посилання MROKO

Ти вже в MROKO?🐰💗📖🌠 MROKO — місце для тих, хто читає мальописи, знаходить нові історії, зависає в Discord і час від часу думає: «А що тут взагалі відбувається?» Що тут можна робити? 📚 Читати мальописи Відкривати нові історії, жанри й авторські проєкти 🎨 Публікувати власні мальописи Якщо ти автор або авторка, MROKO може стати місцем для твого проєкту. А ще ми можемо перекласти його англійською та опублікувати на Tapas 🎮 Грати Мафія, Jackbox, Gartic Phone та інші ігри на сервері Мроко Містечко 🍿 Дивитися аніме й говорити про все Про улюблені історії, персонажів, новинки або взагалі ні про що. Пропонуйте, обмінюйтесь ідеями і разом створюйте. Наше Містечко продовжує розвиватись і змінюватись разом з мроківцями Зазирнути до MROKO: 🪄 усі посилання MROKO

Перекладач для написання позитивних відгуків Я прогортувала сторінки нудних описів — Книжка швидко читається Герої постійно роблять дурню — Герої дуже реалістичні Герої банальні — Герої архетипові Нічого не відбувається половину книжки — Неквапливий розвиток сюжету Сюжетні повороти притягнуті за вуха — Сюжетні повороти дуже несподівані Світобудова нелогічна — Світобудова винахідлива Автор пояснює кожну дрібничку декілька разів — Автор дбає про читача Фінал нічого не вирішує — Інтригуючий кліфгенґер Мало не кинула книжку в стіну — Книжка викликає сильні емоції Автор сам не знає, що хоче сказати — Автор залишає читачам простір для інтерпретації Я витратила на це три дні свого життя, які мені ніхто не поверне — Книжка повністю мене поглинула Це найгірше, що я читала цього року — Книжка справила сильне враження

Ооо ценз здолали. А часу ще багато до остаточних результатів

Магічні негаразди з термінами. Часто поняття плутають. Причини можуть бути різні. Хтось робить це через неуважність, інші — щоб не було тавтологій. Решті ж може бути просто байдуже. Тому перед початком треба дещо пояснити. Чим відрізняється телепортація від порталів? І те, і те є моментальним або дуже швидким переміщенням. І те, і те може вимагати або не вимагати спеціальної інфраструктури чи індивідуальних навичок. То яка ж різниця? Механічна. Телепортація — це пряме перенесення об’єктів чи осіб, а не створення шляху. Просто в один момент об’єкт знаходиться тут, а наступної миті — вже десь там. Часто навіть не потрібно рухатись: абракадабра все зробить за вас. Більшість інших властивостей і варіантів телепортація та портали можуть між собою розділяти. Телепортація ще сильніше залежить від того, як її прописали. Якщо імбові портали роблять дороги й транспорт малопрактичними, то доступна телепортація може зробити їх узагалі непотрібними. Тому з такими штуками у фентезі треба бути обережними. Із хороших прикладів телепортації мені одразу ж пригадуються Клятвені брами з «Хронік Буресвітла». Це мережа платформ, які дозволяють переносити все, що заманеться: від провізії до цілих військ. Але є декілька «але». Для активації брами зазвичай потрібен Променистий лицар із живим сколочним клинком, пункт призначення не має бути заблокований, і вам потрібне Буресвітло, яке тут виступає пальним. Чим більше людей і вантажу переносиш, тим більше його потрібно. Більш відчайдушний приклад — поява Громокованих Вічних з Ери Зіґмара. Виглядає це красиво. В один момент над полем бою збирається шторм, у землю б’ють блискавки, і зі стовпів світла виходять герої, щоб принести перемогу силам Порядку. Їхня висадка раптова, сильна і відчайдушна. Назад тією ж блискавкою вони просто не повернуться. Це неможливо.Щоб повернутися до своїх штормхолів живими, треба вже шукати нормальний шлях — через Ворота Царств та іншу інфраструктуру. Або можна вмерти, після чого душа повернеться в Азір і потрапить на Наковальню Апофеозу для Перековування. І друге трапляється досить часто, бо ніхто не висаджує напівбогів у битви, які й так уже виграні. #фентезі #творчість

Ранку всім роботягам

Дурна ідея перед сном, яку я точно не реалізую. Історія розповідає про двох близнючок, що булили свого сусіда, який трохи молодший за них. Потім, на деякий час, хлопець іде до рідні в гори, і зникає з їх життя, аж до старшої школи. Коли вони знову зустрічаються, близнючки не впізнають його, але його краса і голос змушують їх закохатися в нього. А от він їх впізнає і уникає усіма силами. А далі пішло-поїхало. А тепер надобраніч

Науково обґрунтовані чари. Ніщо в нашому світі не існує саме по собі і не може бути річчю в собі. Спорт і культура стосуються політики, хто б що не казав, а щастя і нещастя на одному кінці планети можуть впливати на інший її шматок. Є й більш природні та продуктивні приклади такого взаємовпливу. Науковці часто читають фентезі та фантастику. А ті, хто пише відповідну літературу, часто читають наукові роботи. І от один із плодів такого взаємозв’язку. Кротові нори — це один із теоретичних способів того, як можна долати космічні відстані. Замість того щоб поколіннями рухатись на кораблях-ковчегах із субсвітловою швидкістю, можна умовно зігнути простір і «скоротити» шлях. Сама ідея чарівних проходів набагато старша за цю теорію, але сучасна фізика дала їй дуже зручне пояснення. Увійшов тут — вийшов десь зовсім в іншому місці. Портали — це різноманітні рукотворні чи природні отвори в просторі, заходячи в які ви потрапляєте в інше місце. Вони можуть бути постійними, тимчасовими, різних розмірів та навіть властивостей. Портали у фентезі зазвичай мають одну проблему. Якщо їх не прописали нормально, вони здаються або надто ультимативними, і тоді виникає питання: навіщо там дороги, коні та інше лайно для руху, якщо є люди-автобуси? Або навпаки — портали можуть здатися не вартими зусиль через паршивий ККД. І те, і те часто просто ігнорується. Якщо ж говорити про хороші реалізації порталів, то в мене є три приклади. Перший — це Ворота Царств з Ери Зіґмара. Це епохальні конструкції, які дозволяють переходити з одного Царства Смертних в інше. Відстані там теж епохальні, тому будь-які способи скоротити маршрут вітаються. Крім цього, є багато прихованих шляхів, запечатаних воріт, а навколо найважливіших із них часто виростають цілі міста. Є ще Шляхи з «Колеса Часу» — на диво добре пропрацьована частина лору. Це фактично окремий простір для швидких подорожей світом, у який можна потрапити через спеціальні брами(майкрафтери, по факту це незер за механікою)Ну, принаймні поки там не з’явилася штука, яка може зробити з мандрівником дуже погані речі. Брами Шляхів при цьому часто оформлені так, щоб виглядати частиною навколишньої архітектури чи ландшафту. Ну і є ще любий моєму серцю Wakfu, де заапи — це просто продовження дорожньої мережі. Вони нерухомі, стоять у конкретних місцях і просто дозволяють оптимізувати маршрут. Тут портал не стає заміною дороги, а ще одним покращенням шляху, зупинки, придорожні заклади чи хороше дорожнє покриття. #творчість #фентезі

Фаворити мінялися декілька разів. Інтрига

Ранку всім роботягам. Нині в нас починається нове голосування. Слот теми займає «хто ще крім скавенів? Щури та інші гризуни у мас культурі». Усім вдалого дня.

Усім надобраніч та солодких снів. #творчість

Абсолютні чемпіони зі спортивного орієнтування. Морська навігація вікінгів — це комбінація досвіду, спостережливості, винахідливості, шизологіки та інтуїції. Деякі інструменти та методи з боку більше нагадували б стаф чаклуна, а не інвентар мореплавця. Але про все по порядку. Магнітний компас, нормальні морські карти, широта й довгота у звичному нам вигляді — усього цього вікінги не мали. Натомість база їхньої морської навігації — трактування купи опосередкованих ознак. Крім класичного орієнтування за Сонцем та зорями, вони дивилися на течії, вітри, обриси берегів, поведінку риб, китів і птахів. Далі починаються магічні фокуси. Хороший мореплавець мав не просто знати всі ці ознаки, але й розуміти, як вони змінюються залежно від сезону, погоди та місця. Яка течія і куди йде в той чи інший період року, які птахи повинні тут траплятися, де можна чекати китів чи риб — це все перетворювалося на своєрідну живу карту моря. Є також згадки про так звані сонячні камені. За однією з популярних гіпотез, кристали на кшталт ісландського шпату могли допомагати визначати положення Сонця навіть тоді, коли воно було приховане хмарами. Фізично така штука працює. А от чи справді саме так нею користувалися вікінги — уже питання. Так само є знахідка з Уунартока в Гренландії, яку часто трактують як частину сонячного компаса. Тобто сама ідея такого приладу цілком можлива, хоча тут теж вистачає суперечок. Ну і з напрямками в них усе могло бути дуже відносно. Не завжди це було наше чітке «північ — ось туди». Напрямки могли прив’язуватися до земель, узбереж, усталених маршрутів та локальної географії. Найпопулярнішою в цьому питанні була Ісландія. Відносно неї північ вів би на північний-схід , а захід міг стати півднем. І, звичайно ж, відстань вони часто вимірювали часом. Не «до цього острова 500 кілометрів», а «до нього стільки-то діб плавання». Загалом, навігація в них була дуже емпіричною. Умовно: тримайся так, щоб певна земля залишалася з такого боку, стеж за птахами, за хвилею, за вітром, за Сонцем і не проґав момент, коли все це почне виглядати не так, як розповідав старий моряк. І якось, зараза, допливали.

Затримано трьох мешканців Дрогобича за фактом масового викрадання акаунтів у Roblox й подальшим продажем цінних ігрових предметів на росію

А тепер до важливих новин

Ранку всім роботягам.

Усім надобраніч

Уява як спосіб орієнтування. Люди завжди думали, що коло них усе нормально, а десь там, за морем, за горами літають дракони, живуть цивілізації песиголовців, а Пресвітер Йоан збирає війська, щоб допомогти звільнити Святу землю. І, звичайно ж, усе це намагалися відобразити на подобі карти, яку часто малювали люди, що знали далекі землі переважно з книжок та чужих розповідей. Mappae mundi, або ті самі дивні карти, ціль яких — в останню чергу пояснити вам, як кудись дійти. Це в останню чергу закладалося в цей витвір. Суть mappae mundi — це натягнути світогляд середньовічної людини і космологію на ландшафт. Масштаб, правильність географії чи взагалі наявність цих місць у реальності не є важливими. Якщо по mappa mundi і можна було дійти кудись, то це ставалося всупереч, а не завдяки їй. Бо карта й не мала цієї функції. Вона скоріше відповідала у скороченому форматі на всякі теологічні питання і дивилася на рельєф планети — так, люди знали, що ми живемо на кулі, а не на диску, — як на полотно для відображення своїх думок про те, що ховається за тими горами чи річками. Чи було це практично? Абсолютно ні. Проте це доволі цікавий погляд на звичні нам нині мапи. Показати те, яким світ є в уяві людей, а ландшафт на пергаменті має це відобразити. Я б ще подумав над останнім реченням: воно правильне, але можна зробити його трохи сильнішим. Наприклад: «Це була не карта світу таким, яким він є, а карта світу таким, яким його уявляли». Це добре закриває весь пост.

Ранку всім роботягам

Як автор, я зараз практично не дієздатний. Книга майже не просувається у написанні. Мене поглинула скорбота. І якщо чесно, я втомився лише слухати що я роблю все неправильно. Після такого життя сприймається, як помилка. Для мене усе є мінним полем, і якщо чесно, іноді хочеться щоб мене реально розірвала міна. Такі думки в мене перед сном. Усім надобраніч