Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ

Свята Церква, вшановуючи кожного із дванадцяти апостолів у різні пори року, з давніх-давен встановила загальне святкування їм на наступний день після пам’яті славних і первоверховних апостолів Петра і Павла. Відомості про кожного апостола наведено в день його сугубої пам’яті. Вказівки на звершення соборного святкування пам’яті дванадцяти апостолів зустрічаються вже в IV столітті. Окрім того, відомо, що святий рівноапостольний цар Константин Великий (306–337) побудував у Царгороді храм на честь дванадцяти апостолів. До Собору славних і всехвальних дванадцяти апостолів Христових входять: Апостол Петро (до покликання Симон) Апостол Андрій Первозванний Апостол Яків Зеведєєв, брат ап. Іоанна Богослова Апостол і євангеліст Іоанн Богослов Апостол Филип Апостол Варфоломій (Нафанаїл) Апостол Фома Дідім (Близнюк) Апостол і євангеліст Матфей (Левій), євангеліст, колишній митар, брат ап. Якова Алфєєва Апостол Яків Алфєєв Апостол Іуда Яковлев (Леввей, Фаддей), брат Господній Апостол Симон Зілот Апостол Матфій

У ЦАРИЧАНСЬКІЙ ГРОМАДІ ВІДСПІВАЛИ ЗАГИБЛОГО ВОЇНА 12 липня 2024 року, у с. Прядівка Дніпровського району, провели в останю путь загиблого воїна Петра Дмитровича Семенюка 1973 року народження, який пішов з життя 9 липня 2024 року, захищаючи нашу державу від російських загарбників. Чин відспівування було звершено духовенством Царичанського благочиння.   Духовенство та віряни Кам'янської єпархії виражають співчуття близьким та родичам.  🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінках Facebook: https://www.facebook.com/kmnskeparh Instagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==

СЛУЖІННЯ АРХІПАСТИРЯ У ДЕНЬ ПАМʼЯТІ ПЕРВОВЕРХОВНИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА 12 липня 2024 року, у день памʼяті первоверховних апостолів Петра і Павла та день вшанування Касперовської ікони Божої Матері, Високопреосвященніший Володимир, митрополит Камʼянський і Царичанський, очолив Божественну літургію у Свято-Миколаївському кафедральному соборі м. Камʼянське. Його Високопреосвященству співслужило духовенство собору. Під час літургії були піднесені молитви про мир на українській землі, про воїнство та за святу Церкву. 🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінках Facebook: https://www.facebook.com/kmnskeparh Instagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==

Савл осліп від Божого світла і з веління Господнього попрямував до Дамаска, де жив апостол Ананія, якому у видінні було відкрито, щоб він пішов на «вулицю, так звану Пряму, запитав в Іудиному будинку тарсянина, на ім’я Савл» (Діян. 9:11). Ананія повинен був покласти на нього руки, щоб той прозрів. Коли це веління було виконано, Савл прозрів, прийняв Святе Хрещення і був названий Павлом. Відтоді святий апостол Павло, вирушаючи у далекі подорожі та розсилаючи послання, проповідував віру Христову серед іудеїв і язичників, серед рабів і вільних. В Палестині і Малій Азії, Греції та Італії, на Середземноморських островах лунала палка проповідь святого апостола. Павло був серед учасників першого Собору апостолів у Єрусалимі. Безперестанку проповідуючи Євангеліє, апостол переносив багато скорбот і страждань; тричі тонув корабель, на якому він плив; його били палками і побивали камінням. Проповідуючи в Македонії, апостол Павло був схоплений і відведений до темниці. Але і в кайданах він продовжував молитися й славити Бога. Та раптом опівночі фундамент темничної споруди затремтів, відчинилися двері і кайдани розсипалися (Діян. 16:22-26). Перебуваючи в Афінах, святий апостол благовіствував про Христа в ареопазі — верховному зібранні Древньої Греції. Своєю проповіддю він привів до істинного Бога нових послідовників, серед них і відомого пізніше християнського богослова Діонісія Ареопагіта. Повернувшись зі своєї третьої місіонерської подорожі до Єрусалима, апостол Павло був схоплений іудеями і, як римський громадянин, відправлений на суд до кесаря. У Римі апостол Павло допомагав апостолу Петру просвіщати римлян світлом Христової віри, за що і був засуджений на смерть. Святому апостолу Павлу відсікли мечем голову. Апостоли Христові Петро і Павло відійшли до Господа в один день. Місце поховання апостолів було священним для перших християн Рима. Вшанування їхньої пам`яті почалося відразу ж після страти, а у нас відзначати це свято стали після Хрещення Київської Русі.

Без Провидіння Божого нічого не буває ні у Всесвіті, ні в історії, ні в суспільстві, ні в житті окремих людей. Вся природа хвалить свого всемогутнього і милосердного Творця. Відбиток Його невидимої стопи, як печать любові, залишається на камені, на дереві, на кожній квіточці і в серці кожної людини. Ця Божа любов із старозавітного жорстокого закону привела в живу християнську віру святих апостолів Петра і Павла, які своїм життям довели свою жертовну любов до Бога і людей. Святий апостол Петро був рибалкою у Вифсаїді, маленькому містечку на березі Галілейського озера. Одного разу, проходячи берегом озера, Христос побачив Петра, який зі своїм братом Андрієм закидав сіті. «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4:19), — ці слова, звернені до простих рибалок, визначили їхню подальшу долю. Вони послідували за Христом і стали Його учнями. Апостол Петро на горі Фавор був свідком Божественної слави Господньої, під час Преображення Христового. Коли ж наблизився час Хресних страждань Спасителя, на шляху до Єрусалима, Він запитав Своїх учнів: «А ви за кого Мене вважаєте?» Апостол Петро першим відповів: «Ти — Христос, Син Бога Живого», — за що удостоївся високої похвали: «Ти Петро, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її». В Гефсиманському саду, коли Іуда прийшов з воїнами, щоб арештувати Спасителя, лише один учень заступився за Нього — то був апостол Петро. Вихопивши меч, він відсік вухо одному зі служників первосвященника, але Христос в передсмертну свою годину зцілив раба. Петро слідував за Христом до будинку первосвященника, увійшов з Ним у двір і стояв там, гріючись біля вогнища. Але тричі, відповідаючи на запитання оточення, він відрікався від свого Учителя, а після третього відречення раптом зустрівся з поглядом Іісуса і почув спів півня. «І згадав Петро слово, сказане йому Іісусом: перш ніж проспіває півень, тричі відречешся від Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко». (Мф. 26:75). Але немає такого гріха, якого не може простити Милосердний Господь. Покаяння Петра було таким щирим і глибоким, що саме йому, першому із учнів явився Христос після Свого Воскресіння і відновив його в апостольському достоїнстві (Ін. 21:15-17). Після Вознесіння Господнього та після П’ятидесятниці, коли Дух Святий зійшов на апостолів, апостол Петро разом з іншими учнями Спасителя став проповідувати Його вчення. Дивовижні знамення супроводжували сповідування Петром Христової віри. Мертві воскресали (Діян. 9:40), каліки і розслаблені зцілювалися (Діян. 3:1-8,9:32-34), викриті в злочинах помирали (Діян. 5:5-10). Відомі два Соборні послання святого апостола Петра. В другому посланні (близько 67 року) він пише про свою близьку смерть. За наказом римського імператора Нерона апостола Петра за проповідь християнства засудили на розп’яття. Вважаючи себе негідним прийняти таку саму мученицьку смерть, як і його Учитель, він просив, щоб його розіп’яли головою вниз, бажаючи навіть під час смерті схилити свою голову перед Богом. Святий апостол Павло був вихідцем із міста Тарса і до свого апостольського служіння мав ім’я Савл. «Ретельно навчений в батьківському законі, ревнитель по Бозі», як свідчить він сам про себе, «навіть до смерті гонив послідовників цього вчення (християн), зв`язуючи і віддаючи до темниці і чоловіків і жінок»(Діян. 22:3-4). Він схвалював вбивство архідиякона Стефана і навіть стеріг одяг тих, хто побивав його камінням (Діян. 8:3). 34 року Савл був направлений до Дамаска за дорученням первосвященників віддати на муки християн, які там переховувалися. І дорогою туди з ним сталася подія, яка змінила все його життя. Коли Савл наблизився до Дамаска, його осяяло Божественне Світло. Всі воїни, які супроводжували його, впали на коліна, і він почув голос, що говорив: «Савле! Савле! Чого ти гониш Мене?» Савл запитав: «Хто Ти, Господи?» Голос відповів: «Я Іісус, Котрого ти гониш. Але встань і стань на ноги твої; бо для того Я і з’явився тобі, щоб поставити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що Я відкрию тобі» (Діян. 26:13-16). Супутники Савла чули голос, але не могли розібрати слів.

Історія чудотворної ікони Божої Матері «Троєручиця» пов’язана з долею великого церковного піснеписця і автора догматичних трактатів преподобного Іоанна Дамаскіна. У VIII столітті, в часи іконоборчої єресі, преподобний Іоанн палко викривав єретиків і цим викликав гнів візантійського імператора Льва III Ісавра. Щоб зганьбити ім’я святого, який проживав у Дамаску та обіймав високу посаду при дворі дамаського халіфа, імператор наказав виготовити підробний лист, в якому преподобний Іоанн нібито запропонував йому напасти на Дамаск, обіцяючи свою допомогу. Прочитавши лист, халіф наказав відрубати у преподобного кисть правої руки і повісити її на площі. Тільки ввечері святий Іоанн випросив віддати йому свою руку. Приклавши кисть до відсіченої руки, Божий угодник впав на коліна перед іконою Божої Матері й довго зі сльозами просив у Неї зцілення руки, яка писала на захист православ’я. Після сердечної молитви піснетворець задрімав і побачив у сонному видінні Саму Пресвяту Богородицю, Яка сказала преподобному, що йому дарується зцілення, та наказала без ліності трудитися цією рукою на славу Господню. Прокинувшись, святий Іоанн побачив, що кисть його приросла до пораненого місця і рука стала здоровою. Сповнений глибокої вдячності до Небесної Владичиці за Її милість, святий Іоанн створив хвалебну пісню Матері Божій «О Тебе радуется, Благодатная, всякая тварь», котра в богослужінні стала використовуватися як задостойник на літургії святителя Василія Великого. Бажаючи залишити пам’ять про чудесне зцілення, преподобний Іоанн Дамаскін приклав до нижньої частини ікони руку, виготовлену зі срібла, і від цього ікона отримала назву «Троєручиця». Згідно ж з іншими джерелами, преподобний сам домалював третю руку на іконі. Роздавши своє значне майно бідним, Іоанн як простий послушник вступив до Лаври преподобного Савви Освященного, яка знаходилася поблизу Єрусалима, і взяв з собою туди чудотворну ікону Богородиці. Там «Троєручиця» перебувала близько п’яти століть. На початку XIII століття з особливої милості Пречистої Діви чудотворна ікона була подарована Лаврою святителю Сербському Савві і перенесена ним до себе на батьківщину. Під час нападу турків на Сербію (XIV століття) християни, бажаючи захистити святиню, ввірили піклування про неї Самій Цариці Небесній. Вони поклали святий образ на віслюка, який без наглядача дійшов до Святої Гори Афон і зупинився біля воріт сербського Хіландарського монастиря. З великою духовною радістю ченці прийняли ікону і поставили її у вівтарі соборного храму. Наприкінці XVIII століття, коли в обителі помер ігумен, обрання нового супроводжувалося суперечками. Зібравшись за звичаєм на утреню, братія помітила, що ікона «Троєручиця» стоїть не на своєму місці у вівтарі, а на ігуменському. Ченці повернули її до вівтаря, але чудотворний образ знову і знову повертався на ігуменське місце. Братія нічого не розуміла, доки до обителі не прийшов всіма шанований старець-затворник, який відкрив монахам волю Божої Матері. Небесна Владичиця, щоб припинити чвари, побажала Сама зайняти ігуменське місце і керувати монастирем. Відтоді й донині в Хіландарській обителі незмінно виконується свята воля Цариці Небесної: тут обирається не ігумен, а тільки намісник, який керує монастирськими справами. Під час богослужіння він стоїть біля ігуменського місця, де знаходиться чудотворна ікона «Троєручиця». Прикладаючись до ікони, братія свято вірять, що отримують благословення від Самої Богородиці, їхньої Небесної Ігумені. Під час набігу турків на Афон Божа Мати неодноразово охороняла обитель від нападників. Загарбники не раз були налякані видінням таємничої Жінки, Яка обходила навколо стін обителі, охороняючи хіландарських ченців. Перед іконою Божої Матері «Троєручиця» моляться під час душевного неспокою, хвороби рук, ніг, а також під час пожежі.