Думи Націоналіста

​​Добрий день. Сим дописом хочу сповістити сумну (принаймні для мене) новину. З особистих причин у мене більше не виходить писати статті та взагалі адмініструвати сей канал. Сам канал я залишу у якості архіву статей/дописів, але з цього дня на ньому не буде більше регулярних постів. Може, коли-небудь щось-небудь й запощу, але не планую. Дякую, що були зі мною. @ukrnational

Продовження теми https://vsirazom.ua/article/yak-uryad-zlyv-spravu-progrash-ukrayiny-u-yespl-oleksandr-hrapach-u-kabinet-ekspertiv #вороги_нації @ukrnational

https://vsirazom.ua/news/u-dublini-vidbuvsya-protest-proty-prav-transgenderiv #вороги_нації #світові_новини @ukrnational

Специфіка російського імперіалізму відтворює у собі специфіку "російської ідеї" в цілому — крадіжка. Культура крадівництва, такий опис можна було б зробити росіянству як феномену. Але зараз не про се. Зараз про те, як сей феномен повпливав на синів українського народу та що із сим, власне, робити. Що я маю на увазі? Очевидно, дуже мала кількість талановитих, видатних росіян є насправді росіянами. Сю дискусію потрібне було б почати з того, що складно визначити, що то є — росіянин... (гадаю, я вже навів свої думки на сей привід у статті про расологію) Будь-який талановитий, видатний росіянин є, за походженням, або жидом, або німцем, або українцем. Даль — датчанин (німець), Сталін, Ленін, Троцкій, письменник Ілля Ільф — жиди, письменик Гоголь, сучасний музика Шевчук, й нескінченний список партійної й воєнної еліти, вчених, видатних діячів російської імперії й СРСР — всі українці. У зв'язку із сим дуже іронічно, іноді, виходить, коли депутат держдуми рф з прізвищем, що закінчується на "-ко" та "-чук/-щук" починає закликати до різні всих українців і т.п. Колоніальна політика спочатку царської, а потім й генсеківської імперії призвела до того, що навіть зараз на території рф живе, мабуть, більше людей з українськими корнями, ніж в, власне, Україні (починаючи від добровільних кампаній по заселеню Зеленого Клина й закінчуючи нескінченними й незліченними висилками в Сибір). Потім такі зросійщені українці стають видатними діячами (бо українці, як відомо — етнос на генетичному рівні культурний, креативний й такий, що прагне досягати), а російська бидлота радіє, мовляв, "дивіть ся, які ми, росіяни, видатні". Дуже показовим, до речі, є історія Гоголя. Як і будь-яка перспективна людина, що мала змогу себе реалізувати у ті часи у тому місці, він поїхав з рідної Наддніпрянщини до центру імперії. Але його "хохляцька душа" не звикла й не могла звикнути до того середовища. Українець у імперській машині неодмінне буде почувати себе інородним тілом, зайвим; а сама машина буде здаватись йому неправильною, не такою, як треба. Саме тому, мабуть, серед російської опозиції так багато людей українського походження; й саме тому, мабуть, ся опозиція така безвольно-пацифістська — якщо російській культурі притаманна необґрунтована жорстокість, ненависть, крадіжка й вбивство, то українці набагато більш лагідні, людяні й чесні (і се нам, чесно кажучи, часто стає боком). Що ж із сим робити? Се війна, перш за все, культурна. Почати треба з історії. "Хто контролює минуле, той контролює сучасність, хто контролює сучасність — той контролює майбутнє". Українська академічна середа та й взагалі будь-який більш-менш освічений українець повинні чотко позначити, хто з "російських" героїв був насправді українцем. В залежності від ступеня зросійщення таких історичних діячів треба приймати різні міри від проголошення їх українцями й встановлення їм пам'ятників до скромного нагадування, що взагалі, попри свої погляди, ся людина — син українського народу. Щодо сучасності ж, необхідно в Україні налагодити інститути репатріяції. Якщо ми маємо наміри реінтеґрувати у нашу національну родину людей з прикордонних територій (таких, у яких батько — росіянин, а мати — українка, але мислить він себе українцем), то ми маємо реінтеґрувати також тих, хто не має формального українського громадянства, але має підстави його отримати. Людина, що є європеоїдом за расою й має хоча б 1/4 української крові має всі підстави вважатись етнічним українцем, питання лише у тому, наскількі він душею українець — чи любить він український народ? Чи вірний він Нації? Чи готовий він вмерти за Україну? Цікаво було б також зробити таке, щоб дослідити походження найбільш радикальних антиукраїнських діячів рф щоб втерти їм носа (може, створити про те спеціяльний орган?). Такі люде, як ото Юрій Шевчук або Захар Май, котрі хоча й не мислять себе українцями, але, за фактом, є такими, треба силою нашої пропаганди зробити тими, ким нам треба — або зрадниками нашого народу, що служать своєю діяльністю іншій нації, або героями, що попри все зросійщення не забули своє коріння.

https://www.rodyna.org.ua/henderystske-bozhevillia-feministok-orhanizatsiia-shcho-pidtrymuie-laktatsiiu-vyluchaie-slovo-mama/ #вороги_нації #світові_новини @ukrnational

1 — потенційні довгострокові українські кордони у межах Великого Степу. 2 — гіпотетичний прапор Сибірських Штатів 3 (червоним) — Східна Прусія у кордонах по Першій світовій війні.

Українські національні території та інші постросійські утворення Хоча з геополітичної точки зору такий сценарій є малоімовірним, у сьогоднішньому дописі пропоную помріяти із вами на тему гіпотетичного розпаду рФ на складові. Перш за все — українські національні території. Як я вже висловлювався раніше, приєднання західних прикордоних територій росії до України є не просто актом повернення нашій нації належного, а й першим шаблем у нашому стратегічному розширенні на Схід. При приєднанні таких земель, як ото Кубань чи Східна Слобожанщина, треба розділити населення на три категорії — власне, громадяни України (лише етнічні українці, реколонізатори цих земель, що їх треба завести якомога більше) кандидати на українське громадянство за походженням й піддані держави, що не мають політичних прав, але мають обов'язок трудитись на користь України. У перспективі, всю постросійську територію треба розцінювати як необмеженний потенціял до східного розширення наших земель. Великий Євразійській степ є ідеальним простіром для розширення української нації й розселення її колоністів. Увздовж транссибірської залізної дороги вже існує достатньо українських Клинів, а багато з т.зв "русскіх", що живуть, наприклад, в Омську чи Владивостоці, є, насправді, етнічними українцями або їз нащадками. Що ж до потенційних державних формувань, що будуть утворені на мертвому тілі рФ, найвирогіднішими є Сибір, власне Росія (наприклад, обмежена кількома європейськими областями, або просто за національною ознакою), Чечня й інші кавказські народи, Татарстан — саме вони мають достатньо сильну місцеву еліту, що може бути зацікавленою у відділенні регіонів. Чечня вже мала досвід частково успішного від'єднання, а Татарстан, хоча й не був од'єднаний, дуже намагався. Ці новоутворені країни треба негайно включити до сфери геополітичного впливу України (можливо, провівши межу із Китаєм: Сибір — вам, Кавказ — нам). З менш вирогідних, але також можливих, існує Карелія, Мурманськ, Башкірія, Якутія, Бурятія й інші. Найцікавішим, особисто для мене, є питання Кьоніґсберґу. Калінінградська область рФ хоча й була значно русіфікованою, за всіма правами належить Німеччині. Це місто й його околиці є історичним ядром провінції Східна Прусія. Якщо німцям вдасться повернути під свій контроль сей регіон, можливо, повстане старе питання про кордони із Польщею й Литвою, а там, диви, й геополітичний баланс Західної Європи похитнеться.

https://vsirazom.ua/news/gubernator-arkanzasu-skasuvala-obovyazkove-vakczynuvannya-vid-covid-19-dlya-derzhsluzhbovcziv-bo-ye-ryzyky #вороги_нації @ukrnational

https://telegra.ph/Ekofashizm-anpr%D1%96m-ta-tehnokrat%D1%96ya-09-11 #вороги_нації #стаття @ukrnational