fa
Feedback

فریب کلاهبرداران را نخورید! تل‌متریو این کانال‌ها را شناسایی و برچسب‌گذاری می‌کند 👉 برای مشاهده برچسب، اشتراک تهیه کنید

Нотатки війни | Ігор Ганненко

Нотатки війни | Ігор Ганненко

رفتن به کانال در Telegram

Емоції, враження та події, які залишаться назавжди в моїй голові. А тепер, можливо, і у твоїй. Instagram: https://instagram.com/i.gannenko?igshid=YmMyMTA2M2Y= Facebook: https://www.facebook.com/i.gannenko?mibextid=LQQJ4d

نمایش بیشتر
3 111
مشترکین
+124 ساعت
-147 روز
-5730 روز
آرشیو پست ها
«З цікавих історій - те, як нам вдалось відстояти Суми. 24 лютого 2022 року. В місті лише починає формуватися тероборона - бл
+6
«З цікавих історій - те, як нам вдалось відстояти Суми. 24 лютого 2022 року. В місті лише починає формуватися тероборона - близько 200 добровольців без зброї зібралися на одному подвір’ї. В цей час декілька колон ворожої техніки були за 10-20 кілометрів від міста. Пройшло пару годин, ми отримали АК та по 60 набоїв, як нам телефонують та повідомляють, що перші БТРи, камази та пару танчиків заходять в місто та рухаються в нашу сторону, але пощастило - проїхали по паралельній вулиці. Вже ввечері відбувся перший бій та була перша розбита колона росіян. Наступного дня місто оточили, а керівництво тероборони прийняло рішення про перехід на «партизанське положення». З того моменту десятки мобільних груп в цивільному, на власних автівках, почали «двіжувати»: вступати в контакт з піхотою, трофеїти ворожу техніку, брати в полон «потєряшек» і т.д. З важкого озброєння були лише РПГ і тих одиниці, тоді в хід йшли «Бандера-смузі». Були ситуації, коли цивільні повідомляли нам про рух ворога, ми виїжджали на місце, а по приїзду бачили, що вже інша група встигла «відпрацювати». А взагалі, багато історій вже з фронту викладаю у себе в телеграм-каналі». 📍Інстаграм Директора 📝Телеграм-канал Директора ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
09 مارس 2023, 11:14

[початок історії] Воги ч.3 «Хрущ» повертався додому, але здійнявся ще більший вітер і його колихало як дракар вікінгів під час шторму. Тепер треба його не тільки повернути, а і безпечно приземлити, адже на ньому зведений боєприпас, який може вибухнути та рознести дрон на шматки. А може і не тільки дрон. -«Я вийду та візьму дрон в руки, щоб не садити на землю, а ти повільно опускай його до мого рівня.», - сказав ротний та віддав пульт керування Капралу. Те, як нам пощастило далі, складно описати. Капрал почав повільно опускати дрон, але на висоті 5 метрів його просто знесло поривом вітру. І знесло його в стіну будівлі прямо над нами. В цей момент ротний вже залітав в нашу будку з криком «Лягай!». Після удару об стіну «Хрущ» остаточно втратив зв’язок з навколишнім світом та впав на землю, прямо біля наших дверей. Чотири дорослих дядьки лежали на підлозі маленької кібітки та чекали вибух… Пройшла десь хвилина, як ми зрозуміли, що вибуху немає і треба перевірити дрон. Відкривши двері, ми побачили «Хруща», що лежав догори ВОГом зі зламаними пропелерами. -«Вбити мене хотіли?», - нарешті пожартував ротний, - «Да-да, я так і знав, що ви мене недолюблюєте!» -«От блін, знову не вийшло», - відповів я. Сміючись від душі, ми обережно зняли ВОГ та перевели його в безпечний стан. Потім оглянули дрон - лише трішки пошкодився пластик. Недаремно говорили раніше «одна удача йде, іншу веде». А тут їх цілих три: боєприпас не взірвався двічі!, дрон залишився в робочому стані та ще й ніхто не постраждав. Ну як після такого не вірити в удачу?! Підтримати канал: [Монобанка] [Патреон]
28 فوریه 2023, 05:02

Будь ласка, не пишіть про «річницю війни», «один рік», «рік тому» і так далі. Зрозумійте, війна з рф почалася не 24.02.2022.
Будь ласка, не пишіть про «річницю війни», «один рік», «рік тому» і так далі. Зрозумійте, війна з рф почалася не 24.02.2022. Вона почалась у 2014 році. Коли «зелені чоловічки» з’явилися в українському Криму, потім в українських Донецьку та Луганську. З’явились в Одесі та Харкові, але вчасно та жорстко були відправлені за кораблем українськими патріотами. Зрозумійте, коли ви в черговий раз пишете/говорите «рік тому почалась війна», ви знецінюєте попередні 8 років боротьби за Донбас та Крим. Тисячі Героїв віддали свої життя з 2014 року, десятки тисяч - здоров’я, сотні тисяч цивільних втратили домівки, роботу, родину… Зрозумійте, це важливо і для нас, і для світу. Тому пояснюйте своїм друзям та знайомим, особливо іноземцям, що війна триває вже 9 років, а рік тому вона просто перейшла в іншу фазу та набула більших масштабів. І так, це моя перша фотка, в перший день ПОВНОМАСШТАБНОГО вторгнення російської федерації на територію моєї країни. #russiaisaterroriststate
24 فوریه 2023, 00:48

Repost from Сумиґард
День пам’яті Героїв Небесної Сотні 🇺🇦 «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю». Сам
День пам’яті Героїв Небесної Сотні 🇺🇦 «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю». Саме таким висловом учасника Української революції та засновника ОУН Євгена Коновальця, я би описав Майдан та війну росіі проти України. Бо саме з 2013/2014 року на Майдані почалося становлення сучасної української нації та держави. Це немов реванш за події столітньої давності, коли Україна програла боротьбу за свою незалежність. Майдан змобілізував внутрішні сили для розвитку нації, а зовнішня агресія росіі його підсилила. Це боротьба, в якій український народ, як слушно зауважив Коновалець, перетворюється у націю. Жертва Майдану не даремна, це фундамент сучасної української боротьби. Полеглі у бою під час Революції гідності прийняли перший удар, пам’ятаймо їхній шляхетний внесок. Герої не вмирають!
20 فوریه 2023, 12:19

[початок історії] Воги ч.2 Після майже години польотів, ми вже зневірились знайти «жирну» ціль і почали просто літати над посадками, аби побачити хоча б піхоту. Нашій радості не було меж, коли ми помітили орка, який спокійно «прогулювався Бродвеєм», так ми називали дорогу десь в кілометрі від нас, якою любили ходити вороги в повний зріст. -«Давай повертати пташку. Міняємо батарею і одразу вішаємо ВОГ.», - сказав ротний. За декілька хвилин наш «Хрущ» був знову в повітрі, завантажений цінним подарунком для представника «русского міра». Враховуючи те, що навколо працювали ворожі РЕБи, зв’язку не було зовсім, а дрон не міг спіймати жодного супутника, доводилось працювати в «режимі аса» - це коли дрон майже некерований і поводить себе як п’яний дід. Хитається зі сторони в сторону, інколи починає падати та здуватись вітром. Але коли нам це заважало? Підлетівши до орка, ми зробили коло над ним, аби визначити куди зносить дрон, а відповідно знесе і ВОГ, та почали прицілюватись, врахувавши поправки на вітер. Представник країни крадених унітазів явно не зрадів такому подарунку і почав тікати від «Хруща», який успішно його переслідував. Врешті-решт утікач втомився, впав на спину та почав стріляти в наш дрон. Знову прицілившись, ротний натиснув кнопку активації скиду і… нічого не відбулось. Він натис її ще декілька раз, але знову жодної реакції. Тим часом в дрон летіла вже друга обойма набоїв. -«Ви що, забули включити систему скиду???», - ротний суворо дивився на нас. -«Ні, точно перевірили два рази», - майже в один голос відповіли ми. -«А чого він тоді не працює??» -«Та фіг його знає… Може розрядився?», - озвучив свою версію Капрал. -«Піз**єц.», - резюмував ротний… Підтримати канал: [Монобанка] [Патреон]
19 فوریه 2023, 11:04

[початок історії] Воги ч.1 -«Ідем, ВОГи покидаємо», - сказав ротний як тільки виліз з машини та підійшов до нас з Капралом. -«Ідем. Я за дроном та батареями», - відповів я. -«А я поки їх підготую», - сказав Капрал та пішов за інструментами. ВОГ - осколковий гранатометний боєприпас калібром 30 міліметрів, який так полюбляють скидати на голови кацапів українські військові. Він легкий і більшість цивільних дронів можуть спокійно доставити його в необхідну ціль. Ще один з його плюсів - він легко розбирається та зводиться. Для цього не треба бути сапером, а лише раз чи два глянути, як це робиться. З мінусів - треба завжди мати з собою два газових ключі та бути обережним в рухах, при його зведенні і використовувати запобіжники при транспортуванні. Принцип дії після переробки боєприпасу - він вибухає при легкому дотику до носової частини, де встановлюється пластиковий наконечник зі звичайним гвіздком. Саме тому його можна легко кидати з будь-якої висоти і бути впевненим, що він на 99% спрацює. -«Значить працюємо сьогодні так: зі мною буде коригувальник з 30-ки. Вони можуть попрацювати мінометом, якщо будуть «жирні» цілі. Якщо просто піхота - покидаємо ВОГи.», - пояснив задачу ротний, - «Ігор, розкладай дрон, зараз полетим вхолосту.» Доки я готував дрон до польотів, Капрал коротко пояснив орієнтовні цілі: «…отам, 500 метрів, регулярно працює мінометний розрахунок», «за тією посадкою постійно відпрацьовує танчик», «а там, в дачах, ти і сам знаєш ситуацію, треба приглядатись». Ми працювали недалеко від наших позицій, в невеличкій «будці» для охорони очисних споруд, в якій ледь влізало четверо людей. Коригувальник з 30-ї бригади одразу зайняв місце в кутку з планшетом та чекав, доки ми дамо хоча б орієнтовну точку на карті. Розглядаючи місцевість з висоти, ми навіть почали милуватись природою. Зелені поля, штучні водойми та рідкі посадки створювали надзвичайно гарну панораму. Лише інколи зруйновані будинки або вирви в землі спотворювали цю картину… Підтримати канал: [Монобанка] [Патреон]
12 فوریه 2023, 03:49

[початок історії] Вибух. Завершення. Перші години після втрат - найтяжчі. По-перше, коли закінчується адреналін, починаються роздуми. «Смерть була зовсім поруч, дивилася тобі у очі, але забрала не тебе. Чому? Коли вона прийде наступного разу? Скільки ще ти маєш втратити побратимів, як настане твоя черга?» По-друге, в підрозділі зростає рівень паніки та зневіри. Хочеш- не хочеш, але рано чи пізно ти теж скажеш заїжджене: «ми всі тут загинемо». Що з цим робити? Та нічого, просто продовжуй робити те, що робив до цього. Пам’ятай, що у кожного свій час і ніколи не дізнаєшся, коли прийде твій. По-третє, щоб заспокоїтись ти починаєш курити. Багато курити. Дуже багато курити. До болю в легенях та запаморочення в голові. *** -«Директор, ти яку вже пачку куриш?», - запитав Капрал, поки ми чекали на евакуацію наших загиблих. -«Та це вже другу відкрив. Японський ментоловий «Парламент». Фігня рідкісна. А що?» -«За дві години? В‘яжи з цим, бо скоро легені виплюнеш». Десь здалеку почувся гул мотору нашого паджеро, який рухався зі сторони «Хреста». На вулиці потихеньку почала розвіюватись темрява, перетворюючись у світанкові сутінки. -«Де хлопці?», - запитав замполіт, який приїхав забирати тіла, - «Треба зараз завантажити їх в машину і швидко скласти протокол. Треба вас опитати.» -«Ви серйозно? Іншого часу для опитування не знайшлося? Чи нам тут більше зайнятись нічим?», - емоційно відповів я. -«Спокійно, хлопці, це не моя ідея, так треба за законом і це буквально пару питань.» Хвилин двадцять ми з Капралом по черзі розповідали що та як відбувалось, а замполіт все фіксував в маленькому блокноті олівцем. При цьому жодної емоції не було на його обличчі. «Як можна бути таким черствим?», - думав в ті хвилини, спостерігаючи за його лицем. -«Ну все, ми закінчили. Ходімо заберемо тіла.», - сказав замполіт. Надворі вже зовсім розвиднілося і «потворні руїни промзони», як потім напише Народний, заграли новими барвами, але не для всіх. На жаль, двоє з нас більше ніколи не побачать ні світанків, ні заходів. Ми стали навколо загиблих і декілька секунд кожен ніби прощався. Всі розуміли - більше ми ніколи не побачимось. Хіба що в іншому світі. Спостерігаючи цю картину мені стало зовсім не по собі. Мені було шкода хлопців. Я вже не міг стримувати емоції, а комок у горлі тільки збільшувався. Без слів я відійшов на пару кроків та відвернувся від хлопців, а сльози самі покотилися по щоках… Підтримати канал: [Монобанка] [Патреон]
05 فوریه 2023, 07:36

Чи буде повторний наступ? Багато знайомих хвилюються щодо чергового наступу й питають «що робити?» та чи буде він взагалі. І тут вже у мене виникає питання. А хіба держава-терорист кудись зникла? Ні? Тоді відповідь очевидна. Так, повторний наступ буде. За тиждень/місяць/рік чи десять років - не важливо. Важливо те, що, допоки існує ця імперія, спокою у нас не буде. Цю аксіому треба нарешті прийняти всім! Не тільки військовим, а й цивільним! Відповідь на питання «що робити?» дуже проста: 1. Готуватись, якщо ви за критеріями підходите для армії або ДФТГ. Займайтесь спортом, вивчайте зброю та техніку: нашу і ворожу, проходьте курси з тактичної медицини, навчіться користуватись дронами. Так-так, рано чи пізно ця війна торкнеться кожного, адже ця війна не тільки «для АТОшніков та добровольців». До речі, у вас дуже мало часу, не відкладайте «на завтра». 2. Продовжувати допомагати армії, якщо ви волонтер чи просто донатите війську. Ця війна «в довгу» і противник робить все для того, щоб знекровити нас. Багато людей втомились, багато забули про війну, але перемогти ми зможемо лише якщо будемо разом. 3. Подбайте про себе та своїх близьких. Подумайте, що ви будете робити, якщо завтра ворог знову оточить ваше місто? Порадьтесь з близькими, складіть план дій. Заправте авто, якщо плануєте виїхати, зробіть запаси їжі та води, якщо залишаєтесь. Єдине, чого не треба робити, так це панікувати. Згадайте, що у нас найсильніша армія Європи. Згадайте, що ми вистояли в минулому році, коли були зовсім неготові. Згадайте, що весь світ захоплюється нашою мужністю та хоробрістю! І це не просто слова. Ми справді такими є. Кожен з нас. Разом переможемо!
01 فوریه 2023, 12:14

[початок історії] Вибух ч.6 Розуміючи, що я безсилий, я відійшов пару кроків назад до паркану та сповз по ньому додолу, ставши навпочіпки, почав шукати цигарки у карманах. Липкі від крові руки почали напрягати, тому я просто витер всю кров об штани. Поки я намагався закурити, хлопці знайшли рацію Амура та зв’язалися з іншими СПшками. У всіх 4.5.0, периметр під контролем, прориву, скоріше за все, не буде. -«Давайте діставати, треба евакуювати тіло, зараз візьму носилки і повернусь.» -«А я поки покурю», - нарешті знайшовши цигарки та запальничку, відповів Капралу. Не встиг він зробити й кроку, як я почав кричати. Не від жаху, а від якогось безсилля, яке заполонило мене всередині. -«Бляяяяяя!!!!!! Це Паля!!!» -«Що? Що ти кричиш??», - спочатку не зрозуміли хлопці. -«Це Паля ось», - і я пальцями показав на знайоме нам всім обличчя… Підкурюючи, мені здалось, що прямо з землі на мене хтось дивиться, а присвітивши ближче, я переконався, що бачу в землі обличчя ще одного загиблого товариша. Він настільки був присипаний землею, що я навіть не зрозумів, що сидів весь час майже на ньому… Ми не могли в це повірити. Хіба це можливо взагалі? Хіба це не жахливий сон? «Ні, ні, ні. Цього не може бути. Цього не могло статись. З цими хлопцями… Кожен з них був… ні! Не був! Кожен з них Є світлою людиною. Вони не заслуговують такої смерті!», - мозок вперто відмовлявся об’єктивно сприймати реальність, а руки почали діставати тіло побратима. -«Хлопці, давайте діставати, треба послухати дихання, перевірити пульс, ми ще можемо допомогти…», - сказав я та продовжив діставати тіло. -«Директор, подивись», - і Капрал простягнув мені закривавлений шолом Палі, який лежав поруч з тілом, - «З такими пораненнями у нього не було шансів. Смерть була миттєва.» -«Я розумію, але ми мусимо все перевірити. Ми мусимо знати, якщо є хоча б один відсоток зберегти життя - ми ним скористаємось!», - заспокоївшись відповів я та почав одночасно міряти пульс та слухати дихання, приклавши вухо до його обличчя та сподіваючись в нічній темряві побачити хоча б маленький рух грудної клітини, але марно. Ні пульсу, ні дихання. -«Вано, послухай ти, я нічого не чую. У мене самого серце так колотить, що скоро вискочить назовні», - попросив я, зробивши пару глибоких вдихів, щоб хоч якось вгамувати адреналін, який заважав працювати. -«Нічого», - коротко відповів Вано, - «Капрал, послухаєш?» Капрал утретє спробував знайти пульс та дихання, але лише в черговий раз переконався в своїй правоті - з такими пораненнями шансів не було. Втрьох ми сиділи біля вбитих товаришів і не знали, що робити. Пройшло буквально 5 хвилин і Капрал порушив тишу. -«Локі, Локі, на зв‘язок». -«Локі на зв‘язку», - почувся бадьорий голос в ефірі. -«Локі, передай на РОП. Необхідна евакуація. Двоє 200, як прийняв?» -«Плюс, двоє 200», - в цій відповіді вже не було жодної бадьорості. Лише біль та смуток. -«Треба, щоб хлопців забрали зараз, бо якщо підуть на штурм, то не до цього буде.», - сказав Капрал та підійшов до тіл. Ми зрозуміли його й також підійшли. Разом дістали хлопців та поклали ближче до будівлі, щоб швидше їх вивезти, коли приїде тачка. Підтримати канал: [Монобанка] [Патреон]
29 ژانویه 2023, 08:42

[початок історії] Вибух ч.5 -«Хлопці, де ваша рація? Треба зв’язатись з іншими СП», - запитав Капрал. -«Тримай, але вона тримає зв‘язок лише з Амуром. З іншими СП у нього інша радєйка», - відповів Бонд, який залишався на посту, поки ми займались евакуацією. -«Амур, Амур, я Капрал, на зв‘язок!», - почав радіообмін Паша. -«Амур, Амур, я Капрал, на зв‘язок!!», - повторив він, але у відповідь була лише тиша. Все навколо завмерло. Ми перестали чути звуки вибухів, які постійно лунали з різних сторін. Сповільнився час та навіть наше дихання. В головах було тільки одне бажання - почути в рацію голос командира: «Так, хлопці, це Амур, я тут, зараз все вирішимо!», але підла тиша в радіоефірі продовжувала наростати. Нас повернув до реальності черговий свист міни, яка пролетіла над нами кудись далі руйнувати та вбивати. -«Хлопці, треба шукати Амура, можливо йому потрібна допомога,» - сказав Капрал», -«Директор, Вано, ви ж були біля його окопу, нічого не бачили?» -«Там було настільки темно, що я Даню навпомацки і по його крику шукав», - відповів я, -«А потім ми його витягували - не було часу розглядати там щось.» -«Треба сходити перевірити. Хто зі мною?», - запитав Капрал та почав вилазити з окопу. Ми з Вано одразу ж побігли слідом, а Бонд лишився на спостереженні, адже його травмовані коліна явно не допомагали в переміщеннях на швидкості. Ми добігли до бетонного забору, який був тепер більше схожий на величезне сито, та, просуваючись вперед, почали негучно кликати командира в надії, що той відгукнеться. «Амур… Амур… Друже, ти тут??» Дива не сталося, відповіді не було, але ми вже на неї і не сподівались. Повний місяць вийшов з-за хмар і освітив все, що ми не бачили в темряві… Ми побачили закривавлене тіло командира. Я одразу ж впізнав його, хоча і не було видно обличчя. На броні висів його улюблений мисливський ніж, яким ми різали їжу дорогою до Бахмуту… Мій мозок заціпенів і відмовлявся в це вірити, а тіло вийшло з-під контролю та кинулось до командира. Я намагався повернути його, роблячи якісь хаотичні дії - намагався докричатися до нього, декілька разів слухав дихання, міряв пульс, але це все було вже марним. Я не міг нічого вдіяти. Ніхто не міг… Підтримати канал: [Монобанка] [Патреон]
22 ژانویه 2023, 14:04

[початок історії] Вибух ч.4 Ми разом взяли пораненого товариша за лямки броні та витягли до автомобіля, де вже зібралось близько 10 людей разом з пораненими. -«Треба покласти Даню, відкривайте багажник», - крикнув я і декілька людей почали відкривати багажник, але були безсилі - авто посікло уламками і двері просто заклинило. -«Окей, давайте спробуємо посадити його поруч з Ведме…», - не встиг договорити хтось з хлопців, як нічну тишу розірвав звук «виходу»… «ЛЯГААААААЙ», - вигук, який всі привчилися кричати «на автоматі», та впали в різні сторони в умовні укриття. Ще чотири міни лягли десь на околицях нашої промзони. Пройшло пару хвилин і ми знову були біля авто. Норд сідав за кермо, щоб вивезти поранених. Я підбіг до переднього пасажирського сидіння і з подивом побачив там Морпєха... Ми дивились один на одного декілька секунд, поки машина не рушила. Не знаю, що думав він, але в моїй голові було повне нерозуміння: «Якого біса він всівся в тачку? Я ж медик, я маю сісти в авто і дорогою до евакмобіля зможу ще щось допомогти хлопцям… затампонувати рани чи хоча б катетер поставити, щоб потім на це час не витрачали. Та хоча б просто передам «з рук в руки» та розкажу всі поранення, які ми знайшли. Так якого біса він туди всівся???» -«Всі на свої позиції бігом, можливий прорив», - ця команда витягнула мене з роздумів та повернула в реальність, -«Директор, за мною на СП 1» Разом з Капралом та Вано ми побігли на перший спостережний пункт, адже можливість прориву після арт-підготовки цілком реальна. -«Якого біса Морпєх поїхав в тачці?», - запитав я у Вано, поки ми бігли на СП. -«Його сильно посікло. Рука та нога. Відірваний палець чи два», - коротко розказав Вано і всі мої здогадки та питання відпали. «Офігіти! Один арт-обстріл сраними мінометами і у нас мінус 10 відсотків особового складу. Зі взводу в 30 людей одразу 3 трьохсоті. Скільки ми ще протримаємось, якщо таке буде кожну ніч?», - думав я, але навіть не здогадувався що буде далі… [Підтримати канал]
15 ژانویه 2023, 13:27

Колись, коли буде більше вільного часу, я обов’язково напишу багато історій про те, що відбувалось в Сумах на початку повномасштабного вторгнення, коли місто було в оточенні. Про те, хто залишив місто, а хто та як його обороняв. А поки що - пропоную вам почитати наше з Сірим інтерв’ю для міжнародного ЗМІ “The Guardian”, яке вже побачили мільйони людей по всьому світу. До речі, цей матеріал знаходиться в ТОПі по читанню на сайті видання. Статтю англійською мовою можна прочитати тут: https://www.theguardian.com/world/2023/jan/02/how-sumy-residents-kept-russian-forces-out-of-their-city?CMP=Share_iOSApp_Other А завдяки крутим сумчанам з ЦУКР, статтю можна прочитати в адаптованому перекладі.
11 ژانویه 2023, 07:42

Колись, коли буде більше вільного часу, я обов’язково напишу багато історій про те, що відбувалось в Сумах на початку повномасштабного вторгнення, коли місто було в оточенні. Про те, хто залишив місто, а хто та як його обороняв. А поки що - пропоную вам почитати наше з Сірим інтерв’ю для міжнародного ЗМІ “The Guardian”, яке вже побачили мільйони людей по всьому світу. До речі, цей матеріал знаходиться в ТОПі по читанню на сайті видання. Статтю англійською мовою можна прочитати тут: https://www.theguardian.com/world/2023/jan/02/how-sumy-residents-kept-russian-forces-out-of-their-city?CMP=Share_iOSApp_Other А завдяки крутим сумчанам з ЦУКР, статтю можна прочитати в адаптованому перекладі.
11 ژانویه 2023, 07:42

[початок історії] Вибух ч.3 -«Давай глянемо спину», - говорить Капрал і ми вдвох намагаємось лежачи повернути цього здоровилу на бік під його ж душероздираючі крики. В цей момент я вперше бачу відчай в очах Капрала. Як виявилось потім, перевертаючи Ведмедя, Капрал спочатку відчув пальцями лопатку, а потім і побачив, що на ній просто немає жодного м’яза чи шкіри… просто жива кістка. «Обідві руки, нога, частина спини та ще біс знає скільки поранень, які ми могли пропустити чи не побачити… Він має дуже мало шансів, тільки якщо…» - почав перераховувати мій внутрішній медик. -«Бл@дь, евакуація!!!», - я подумки подякував своєму мозку за швидке рішення, адже кожна втрачена секунда зменшує шанси на життя. Натомість кожна виграна - збільшує. -«Нам потрібна термінова евакуація!! Важкий 300-тий, передайте в рацію!!» - починаю я кричати кудись в темноту, щоб хоча б хтось викликав евакмобіль. В цей час ми починаємо чути крик ще одного пораненого. Невже ми настільки були затянуті в процес, що не почули виходу та прильоту міни? Чи він був поранений раніше і тільки зараз зміг кричати? Ми починаємо кричати йому, щоб наклав собі турнікет, але він взагалі не реагує на нас, а лише нерозбірливо волає. «Так, двоє трьохсотих, зможемо вивезти за один раз, якщо швидко доїдуть до лікарні - будуть жити. Де ж ця клята евакуація??» -«Хлопці, машина під’їхала», - хтось з темряви звернувся до нас. Голос Норда, одного з розвідників, якого дали нам на позицію в підсилення. «Слава тобі Господи, що у нас є розвідники, а в них є машина!» - думаю я - «допоможіть витягнути пораненого», - додав вже вголос. Учотирьох ми витягуємо Ведмедя з густої пастки кущів, які нам постійно заважають, та завантажуємо його в авто на заднє сидіння під гучний акомпанемент його криків. -«Я побіг до Дані», - крикнув я, коли ми нарешті поклали Медведя в машину. Копанка Дані знаходилась за три метри від нашої, але була за двометровим бетонним парканом і щоб дістатись до нього треба було оббігти метрів 15 по сміттєзвалищу. -«Даня, Даня, це Директор, тримайся, зараз я тобі допоможу» - починаю встановлювати контакт, аби він раптом не почав стріляти в мене, -«Куди тебе поранило?» -«НОГАААА!!» -«Добре, добре, не хвилюйся, зараз я зупиню тобі кровотечу та витягну звідси. Де твоя аптечка?» - та відповіді вже можна було не очікувати - він повністю віддався своєму болю. Накладаючи турнікет я автоматично оцінив ситуацію та почав кликати на допомогу бійців, які могли б допомогти витягнути його та завантажити в авто. -«Директор, я тут» - не пройшло і хвилини, а Вано вже прибув. Він завжди опинявся в потрібний час в потрібному місці. -«Присвіти, я ніхєра не бачу!» -«У мене немає червоного, тільки на айфоні», - сказав швидко Вано та увімкнув яскравий білий ліхтарик на своєму телефоні. -«Та уже похєр…», - коротко відповів я та продовжив оглядати поранення Дані, - «Більше нічого не бачу, давай витягувати». Ми разом взяли пораненого товариша за лямки броні та витягли до автомобіля, де вже зібралось близько 10 людей разом з пораненими… [Підтримати канал]
08 ژانویه 2023, 07:32

[початок історії] Вибух ч.2 Ще декілька мін лягає зовсім близько до нас і ми чуємо крики, які більше схожі на рев пораненого звіра. Людина так кричати просто не може. -«Важкий! Трьохсотий!!! АААА! Допоможіть», - впізнаємо голос Ведмедя десь позаду нас. -«Куди поранений?», - Капрал намагається докричатися до нього. -«Нога! НОГАААА!!», - чуємо нелюдський крик Мішки, саме так ми називали його лагідно. -«Накладай турнікет!» -«Не можу, рукааааа» Ми розуміємо, що Ведмедя сильно посікло і крім нас, йому ніхто не допоможе. Ми його не бачимо, а лише чуємо його крики та розуміємо, що він лежить метрів 15 від нас. Тягнути пораненого під час обстрілу не найкраща ідея, але ми імпульсивно вирішили, що так треба. -«Будемо тягнути між прильотами» - сказав Капрал. -«Тільки що був вихід. Прильот. Зараз!» - порахувавши, що між прильотами у нас є декілька секунд, відповів я. Ми зриваємося з місця і мчимо до пораненого. Навпомацки знаходимо лямки його броні і починаємо його тягнути в сторону нашого укриття. Ведмідь - дебелий дядько десь 110 кілограмів, якщо не більше. Намагається вхопити мене за руку, але це не вдається зробити, бо обидві руки перебиті осколками та висять лише на частині м’язів та сухожиль. Він продовжує кричати від болю, а також через те, що ми тягнемо його дуже необережно, через кущі, але іншого шляху просто немає. Чуємо черговий вихід з мінометного ствола і моментально, здається, в один стрибок, опиняємось в нашому окопі, а Ведмідь залишається лежати в кущах. -«Підари» - все, що вимовив Капрал перед тим, як ми знову вискочили тягнути нашого пораненого товариша в укриття. Протягнувши кілька метрів ситуація повторюється і лише з третього разу нам вдається перемістити Мішку на нашу позицію. Лягає ще пару мін, але нам вже байдуже на них, бо кожен зі своєї сторони починає оглядати поранення. -«Ага, рука та нога», - про себе думаю я, а сам намагаюсь знайти аптечку бійця, - «Де твоя аптечка, де аптечка??»- вже перехожу на крик. Але чую лише той самий нелюдський рев. Добре, аптечка має бути позаду на РПСці, а як мінімум один турнікет має бути на броні. Знаходжу його та накладаю на ногу. Одразу відчуваю густу теплу рідину на своїх руках. Бляха, на всіх навчаннях говорили, що треба вдягати рукавички, але які тут, до біса, рукавички, якщо ще пару хвилин і він просто стіче кров’ю. Окєй, сподіваюсь, він не має якихось смертельних захворювань. Закручую вороток на максимум і машинально дивлюсь на час на своєму годиннику - 1 ночі. 1 ночі?? Якого біса він не спав в своєму окопі в цей час?? Мабуть також прокинувся від обстрілу… -«Наклав турнікет?» - запитує Капрал -«Так, зараз накладу ще на руку, треба дістати аптечку під ним». Безуспішно намагаємось дістати його аптечку злегка повернувши його на бік, але вона настільки міцно тримається на «моллі», що це виявляється неможливо. Час спливає і я вирішую накладати свій турнікет на руку, адже ми і так втратили секунд 20, поки намагались дістати її, до того ж, я завжди маю екстра запас по медицині. -«Окєй, час 1.02, треба запам’ятати», - говорю я. Звісно ж запам’ятати, де ти серед ночі в повній темноті та ще й в кущах будеш писати час?? Капрал в цей час наклав турнікет на іншу руку і ми далі проводимо огляд. І знову мій внутрішній медик починає зі мною розмовляти: «Так, кровотечі ми зупинили, він в свідомості, кричить та матюкає нас, бо ми завдаємо йому болю, це добре. Це значить, що він живий, що він в свідомості, що він може дихати, а це вже пів справи. Але треба переконатись, що його легені цілі та немає загрози пневмотораксу. Обережно знімаю з нього броню та пальцями намагаюсь знайти поранення на грудях та під пахвами. Хух, все чисто, броня врятувала. -«Давай глянемо спину» - говорить Капрал і ми вдвох намагаємось лежачи повернути цього здоровилу на бік під його ж душероздираючі крики… [Підтримати канал]
02 ژانویه 2023, 03:05

Друзі давно мені говорили, що я зобов’язаний зареєструватись на Патреоні - платформі, де кожен може підтримати автора контенту донатами, а за це отримати певні бонуси чи ранній доступ. Пораду друзів я виконав, зареєструвався та переніс всі нотатки, хоча й витратив на це дві ночі :) Отже, «Нотатки війни» тепер і на Патреоні, тож, якщо бажаєте підтримати цей канал щомісячним донатом - запрошую за посиланням: https://www.patreon.com/war_notes. А також, завчасно дякую за репости! P.S. Продовження крайньої історії вже на Патреоні, в рівні підписки «Друг» та «Патрон».
29 دسامبر 2022, 08:09

Вибух. Я відкриваю очі і не можу зрозуміти, що відбувається. Вихід, 2 секунди, прильот. Ага, значить ворог вирішив покошмарити нас мінометами. Спросоння намагаюсь вгадати, якими снарядами криє - 82-ий чи 120-ий. «Яка в біса різниця?» - питаю сам себе подумки, - «якщо прилетить по нас, то солодко точно не буде ні від якого». Третій вибух і тільки зараз ми з Капралом розуміємо, що спали без броніків та касок, які знаходяться біля нашої неглибокої «копанки». Розслабились, ідіоти. -«Зараз після прильоту я швидко вискочу та затяну броню сюди, допоможеш вдягтися», - говорить Капрал. -«Плюс» Черговий прильот лягає вже ближче. Швидкості, з якою він вхопив броню та ліг назад, позаздрив би сам Усейн Болт. Ми швидко затягуємо фастекси, вдягаємо каски та намагаємося втиснутися в землю якомога нижче. Чим глибше ти в землі - тим більше шансів вижити. Добре, що напередодні ми вирішили поглибити наше «лежбище» на сантиметрів 10. Погано, що не на 20-30. Але вже пізно про це жалкувати, будь що буде. Декілька мін лягає ще ближче і ми розуміємо, що це не просто вогонь «покошмарити» - мінометники корегують вогонь, значить десь над нами літає ворожа «пташка» - дрон з тепловізором. А це означає, що треба сподіватись лише на те, що у ворога закінчаться боєприпаси раніше, ніж вони попадуть по нам. В такі моменти мозок взагалі не хоче думати. В фільмах показують, що головні герої починають згадувати моменти з життя, близьких ще щось… фігня це все, в мозку просто пустота, інформаційний вакуум. Ти лише стискаєш ноги одна до одної, щоб при прильоті осколок не перебив одразу артерію і у тебе був шанс накласти турнікет та не стекти кров’ю. Ще декілька прильотів і більше виходів не чутно. -«Нарешті закінчились», - говорю я. -«Почекай, це замануха», - відповідає Капрал, який вже мав бойовий досвід у 15-16 роках. Жодних підстав не вірити йому у мене немає, тому продовжую втискатись в землю. -«У кого рація, хлопці???» - чуємо здалеку крик нашого товариша Ведмедя. -«У нас немає, не знаємо», - в один голос кричимо ми. -«Треба запросити артилерійську підтримку, інакше нас тут всіх роз‘є*ашать» - кричить Ведмідь, - «Рація, мабуть в командира, скоро повернусь» -«Не йди, дрон корегує, побачать рух і знову ує*уть». Та його вже і сліду не лишилось. Тут ми знову почули «вихід» і залягли. Все, як і сказав Капрал, це була пастка для недосвідчених бійців. Сподіваюсь, Ведмідь встиг залягти в якесь укриття...
25 دسامبر 2022, 10:23

​Привіт, давай знайомитись! Мене звати Ігор і я український військовий. До війни я був директором молодіжного центру, подорожував з дружиною світом та трішки займався політикою, навіть був депутатом обласної ради. Але 24 лютого все змінилось - я та мої друзі взяли до рук зброю і по цей день ми боронимо Україну. У цьому блозі я намагаюсь закарбувати події, які ставались на нашому шляху та людей, які з’являлись в моєму житті. Хтось потім зникав, а хтось назавжди залишиться в серці та пам’яті. Загалом, тут не про війну. Тут про неймовірні часи, в які ми з вами живемо. Про героїзм та хоробрість, які нас оточують. Про смішні та комічні ситуації, які можуть статись навіть в години найбільшого смутку. Про відчай та щиру радість. Про дружбу та братерство. Якщо простіше - про життя після 24.02 Більшість історій пов’язані між собою та, якщо читати їх за хронологією, можна скласти повну картину того, що відбувалось. Першу можна знайти тут: https://t.me/war_notes_hannenko/7 Важливо зазначити, що дати публікацій не збігаються з датами реальних подій. Зазвичай, історії публікуються з великою затримкою, коли інформація/позиції/дані вже втратили свою актуальність. Також, буду вдячний вам за поширення каналу та цих нотаток! А ще, велком в мій інстаграм: https://instagram.com/i.gannenko?igshid=YmMyMTA2M2Y=
18 دسامبر 2022, 11:28

-«Ти дружині говорив, що ми вже на війні?», - запитав у мене Капрал, коли ми ще були на «Хресті». -«Сказав, що вже в Бахмуті, але типу будемо тут довго, місяць-два.. А батькам і сестрі не говорив - їм краще і не знати. Менше будуть нервувати і краще спати.», - відповів я. Тоді, на початку літа, Бахмут був ще далеко від лінії фронту і здавався відносно «безпечним» місцем, в яке лише інколи прилітали ракети та арта. -«А я своїй сказав, що ми вже висунулись на нуль… Тепер жалкую - зв‘яку немає і навряд з’явиться найближчим часом. А вона тепер сидить і думає: «Чому він без зв’язку? «Чому не пише, не дзвонить? Чи живий він взагалі?» Хвилюється…» -«Треба буде попросити когось з хлопців, що мотаються на ТЕС, написати нашим. Там старлінк точно є, дамо номери і все, всі спокійні», - додав Капрал після невеликої паузи для роздумів. -«Так і зробимо. А взагалі, було б класно, хоча б раз на тиждень вибиратись туди і самим телефонувати. Бо мої точно здогадаються, що я вже не в учебці. І треба за Сірого теж сказати, бо там зв’язку не було зовсім. Цікаво, як вони в тому селі, там ніби тихо…» Сірий залишився зі своїм взводом в Семигір’ї, вони були в резерві на випадок, якщо у нас щось піде не так. І це «не так» почало проявлятись від самого виїзду. То ворожа артилерія не давала нам заїхати на ТЕС, то невдалий штурм дач біля Миронівки, то втрати, які ми понесли на позиціях… Не дивлячись ні на що, наш підрозділ лишався тримати позиції. Ми знали - рано чи пізно нас змінять. І ми хотіли виходити з позицій з піднятими головами, а не поспіхом тікати фактично здавши їх ворогу.
11 دسامبر 2022, 12:21

-«Хлопці, Кота не довезли. Помер в машині», - повідомив нам хтось з тих хлопців, що приїхали з «великої землі». Ми сиділи на центральній СПшці, яка була чимось типу локального «командного пункту» та базікали про різну фігню, яка тепер не мала значення. Тепер кожен думав про смерть бойового товариша. І нехай навіть ви вперше в житті потисли один одному руку в день загибелі - все рівно складно це сприймати. Це лише в статистиці Генштабу сприймається легко: «…щодня гине від 50 до 100 військовослужбовців…», але як тільки ти побачив обличчя людини, просто привітався або навіть випив кави - все. Тепер образ цієї людини буде постійно з’являтись в твоїх думках та спогадах. В тисячі разів гірше, коли гинуть більш близькі люди, з якими ти неодноразово ловив моменти щастя та моменти відчаю. -«Він був у дуже тяжкому стані. Це взагалі диво, що ми змогли його звідси витягти живим», - продовжив боєць - «у нього лишились дві доньки…» Майже всі дістали сигарети та закурили. Чомусь, набагато простіше сприймати всі жахіття війни через густий дим, він ніби ховає в собі все те, що не бажають бачити твої очі. Навіть ті, хто в цивільному житті ніколи не палили, впадають у тютюнову залежність. -«Хлопці, якщо ми вже не плануємо просуватись вперед, нам треба прикрити фланги, бо вести оборону на 270 градусів одним лише взводом буде складно. Поговорю про це з командиром», - перервав тишу Амур, який розумів, що просунутись далі нам вже не вдасться. Після нашого невдалого штурму ворог точно посилив оборону й мав би замінувати стежки, якими вдалось підійти до них непоміченими. Ми знали про це, адже вдалось захопити ворожу рацію та потім деякий час слухати їхні переговори. Треба буде шукати нові напрямки для удару, шукати слабкі місця, а це може зайняти багато часу або ж виявиться, що слабких місць немає. Всі це розуміли, але ніхто не хотів довго затримуватись на одному місці, та все ж почали облаштовувати позиції з розрахунком на довгу позиційну війну…
04 دسامبر 2022, 13:25