Баклажанчик

Анонс для тих, хто в Миколаєві: в оновленому укритті біля ДОФу сьогодні покажуть моновиставу про жінку-переселенку від Херсонського театру імені Куліша «Кицька на спогад про темінь». Розповідаючи свою історію, героїня на сцені по-справжньому варить борщ, яким після вистави пригощає заплаканих глядачів. Отакий формат. Подробиці тут

«Помідори у вазі» Марії Примаченко, викрадені росіянами з Художнього музею в Херсоні @ArtMuseumKs

У цей вечір залишу тут кілька спогадів жителів Костянтинівки Арбузинського району Миколаївщини: Пам’ятаю, як ходила комісія і залізними щупами протикала всю хату і якщо знаходила заховане зерно, то все забирали. Пухлий від голоду батько узяв домотканий килим і пішов міняти на їжу. Дійшов пішки майже до Києва. Там за обмін запропонували три баночки зерна. Часто розгрібали в полі мишачі кубла. З трави, яку миші наносили в нірки, мати пекла «моторжаники». — Аксенія Гаврилівна Строїна, 1924 р.н. Своєї хати у нас не було, жили в бабусі. У родині було двоє дітей, батько покинув матір. Діти не вчилися, одягу та домашньої худоби не було теж. Постійно думали, що поїсти. Бабуся пекла людям хліб на степ та годувала ним дітей. Брат помер, бо наївся кісточок з абрикоси. Збирали колосся у полі, бруньки на деревах. Коли готувалися до посівної, мати приносила в кишенях трохи зерна. Вдома був камінь, щоб дерти борошно. Сусіди теж приносили молоти зерно, за це залишали й нам жменьку. — Лідія Іванівна Рожко, 1924 р.н. - Було мені 12 років, з голоду спухла, бо в сім’ї ще було троє дівчат і батьки. Добре, що батько був добрий хазяїн та всі вижили. Їли макуху, а коли зазеленіло — жито, його перебили та їли. Але «верховці» (об’їждчики) зобижали нас, відганяли і били нагайками. — Надія Сергіївна Облак, 1921 р.н. Джерело

Ось такий кухлик, дивіться. Відео зі звуком

🙌🏼 Fight for them as they were fighting for us. Заклик, що вже з пів року кричить в всесвіт з фасаду простору Mad Heads. Ми не раді, що в цьому є необхідність, але маємо продовжувати. Тепер кричимо ще й з кухлів та листівок. На момент написання цього тексту ще понад 1500 оборонців Азовсталі знаходяться в руках ворога. З них близько 700 — бійці бригади «Азов». Уже майже 5 місяців не було жодного обміну військовополоненими. Одним з напрямків діяльності @azovstalfamilies є інформаційна кампанія з привернення уваги до теми військовополонених та актуалізація питання їх якнайшвидшого повернення. Це шлях, який складається з багатьох елементів, один з них — сумісні проекти з українським бізнесом. Стаючи власником цієї кружки, ви робите свій внесок в нашу боротьбу та даєте нам можливість реалізовувати подібні ініціативи. Комплектація: Емальований кухоль Фірмовий мішечок MH Інформаційна листівка Як придбати: на сайті Mad Heads або написавши в дірект. Куди йдуть кошти: 100% асоціація родин захисників Азовсталі. Кількість обмежена. #freeazovstaldefenders #freeazov @AzovstalFamilies

Налітайте, бо дрони дуже треба, а айва цього року вродила не дуже, до речі

Всім тихого та смачного ранку. ❗️Увага, збір на дрон. Діану я знаю особисто і це вже не перший їхній із друзями збір Цього разу вони наварили казкового зігріваючого джему з міжлиманськоі айви . Міжлимання - це такий дивний куточок природи розташований між Куяльником та Хаджибеєм (одні назви чого вартують!) де завдяки унікальними степовому теруару ростуть неймовірно смачні фрукти та овочі (та виробляють не менш ароматну бринзу). Так ось, дівчата за донат 250 грн гарантовано висилають баночку 225 джему. Всі деталі у Діани в інстаграмі

🍫 Тепер вже точно жодних КітКатів Через невихід з російського ринку НАЗК внесло компанію Nestlé до переліку міжнародних спонсорів війни. Перед новорічним затарюванням солодощами варто знати. Та й взагалі, ось повний каталог брендів корпорації в Україні: там і Мівіна, і Торчин, і корм для тварин, і дитяче харчування, і кава Старбакс

Плацинда з кабаком (саме так, або навіть і «з кабачком» кажуть) – це база, основа, фундамент осінньої кухні Півдня. Вона обов'язково має бути домашня) Коли я була малою, літні жіночки, поодинокі чи групками, з набитими теплими плациндами торбами завжди сиділи десь на зупинці чи біля школи. Плацинди пекли вдома, у сусідів, знайомих, друзів. Здається, тут усі народжуються з навичкою їх готувати... але, на жаль, останнім часом щось перестали. Принаймні, цієї осені бабуся з плациндами зустрілася мені лише один раз, на стихійці. Вона полінилася, до речі (розумію її): не формувала квадратних конвертиків, а просто випекла круги на пательні. Тим цінніша ця фотографія трушних, як мають бути, кабакових плацинд з деокупованих околиць Херсонщини, якими постраждала від обстрілів місцева пригостила вчора знайомих волонтерів. Просто залишу цю випічку тут для історії 🍂

Все так, не можеш дихати – донателль