🇺🇦🏳️‍🌈[DFiT?|🔞] >:3 Da Fuck is This? 🏳️‍🌈🏳️‍⚧️

актуально завжди

eat more food NOW!!!!

підготуйте 254 цегл щоб кидати дипутатам в єбало і + 100 цегл стефанчуку єбучому

ого нахуй

«За» – 254. Парламенту так важливо зберегти «традиційні цінності», що вони прийняли документ всупереч Європейській конвенції з прав людини, практиці Європейського суду з прав людини і вимогам ЄС щодо прав людини. Книга і серіал «Розповідь служниці», де патріархальний світ нищить жінок і ЛГБТ+людей, поступово стає українською реальністю.

І це лиш кілька з аспектів цього кодексу, а ще є природоохоронні, питання історичної забудови, відчуження власності і далі по стиску

Частина 2 Прихильники обмежень часто говорять про демографію: мовляв, треба захищати традиційну сім’ю, народжуваність, майбутнє нації. Але юридична невидимість ЛГБТ-пар не створює жодної додаткової дитини в різностатевій сім’ї. Вона лише робить частину вже наявних домогосподарств менш захищеними. Сила народу, а також і самої держави (capacity) — це не лише кількість населення. Це і довіра між людьми, соціальний капітал, готовність залишатися в країні, служити їй, будувати тут відносини. Організоване суспільство набагато сильніше неорганізованого і подавленого. Дискримінаційне право штовхає людей до еміграції, приховування, недовіри до інших, остраху на абсолютно пустому місці й внутрішнього відчуження. Сім’я — це інститут відповідальності, міцна органічна клітина суспільства. Держава не повинна займатися визначенням, чи подобається їй стать людей у конкретній сім’ї. Держава має передусім створювати умови для стабільних відносин відповідальності, догляду й взаємної підтримки. Важливо, щоб наша політика все ж віднаходила поняття спільного блага. Його часто неправильно зводять до того, “що подобається більшості” або “що відповідає традиційній моралі”. Але справжнє спільне благо — це умови, за яких усе суспільство стає стабільнішим, відповідальнішим і менш вразливим. Цю дискусію небезпечно перетворювати на інструмент культурної перемоги однієї, більш консервативної частини суспільства над іншою. Нам потрібне суспільство відповідальне, яке захищає слабких і один одного і зменшує хаос. Наразі ж я бачу різні групки, які набивають собі політичний капітал через атаки на незахищені групи. Україна в умовах війни потребує не культурних фронтів усередині суспільства, а максимальної інтеграції всіх громадян у спільну справу. Окрема проблема — нові норми законопроєкту. Вони розмиті й можуть бути використані як інструмент тиску одного партнера на іншого, а також держави на подружжя. Особливо проблемною є категорія “доброзвичайності”. За критикою правозахисників, така норма створює невизначеність і може відкривати простір для дискримінаційного застосування. Закон має зменшувати свавілля, а не створювати нові поняття, які можна з легкістю експлуатувати. Якщо людина не може передбачити, чи її сімейне життя буде визнане, бо це залежить від “уявлень” про моральність, то людина живе під загрозою свавільності і вибірковості трактування цих розмитих термінів. Цивільний кодекс має бути “конституцією приватного життя”: він повинен давати передбачувані правила для власності, договорів, сімейних і особистих відносин. І це питання не лише ЛГБТ чи “нетипових” сімей. Такі розмиті категорії завтра можуть застосовуватися до самотніх матерів, людей у повторному шлюбі, міжконфесійних родин, людей без дітей, військових пар, нестандартних форм догляду, літніх людей, які живуть разом і ведуть спільне господарство. Якщо закон захищає лише соціально зручні сім’ї, він не моральний, а конформістський. Спільне благо вимагає боротьби проти моральної паніки і гомофобного популізму. Проти цього треба поставити цінності правової визначеності, соціальної довіри й включення всіх громадян у спільний порядок. Краща відповідь — показати, що українська політична нація достатньо зріла, щоб цим всім не займатися — не створювати розлами, які нікому нічого не приносять, не атакувати меншості, а разом будувати країну.

Чому новий проєкт цивільного кодексу шкодить всім нам — і що треба робити? (Частина 1\2) Проєкт №15150 слід відхилити або принципово переробити. На мою думку, все, що відбувається навколо корумпованого парламенту і його спроб просунути роз’єднуючий Цивільний кодекс, — повна ганьба. Але проблема не лише в цьому законопроєкті. Я також думаю, що замість того, щоб повертатися до захисту минулого кодексу, треба вимагати новий — із захистом сімей, гарантіями та додатковими механізмами проти свавільного ставлення як у подружжі, так і з боку держави. Вже давно треба прийняти хоча б помірковану напівміру — цивільні партнерства. Пасивність нашого уряду й затягування з питаннями цивільних прав уже призвели до того, що ця тема використовується ворогами України для роз’єднання країни. Олігархічні сили, особливо після перемоги Трампа, разом з ультраправими розкручують гомофобну риторику як прикриття для своєї діяльності. Чим довше ми будемо затягувати — або, ще гірше, підігравати цьому, — тим більше буде шкоди для України. Ми вже бачили цю дикість, коли покази фільмів, де бодай побіжно підіймаються теми стосунків, драґ-квінів, одностатевої любові й самопошуку, охороняють десять поліцейських бусиків, якщо не більше. Це питання вже давно варто закрити в позитивному ключі. Те, як ми вирішуємо питання щодо "меншин"— а будь-яка більшість складається з багатьох інтересів багатьох "меншостей" — визначає, чи ми будуємо справедливу країну, чи роз'єднану країну: країну, що об’єднує громадян навколо взаємної відповідальності, чи такою, що ділить їх на повноцінних громадян і «якихось не таких». Юридичне заперечення існування багатьох сімей створює цілий клас людей, залежних від доброї волі інших. Партнер може не мати доступу до лікарні, спадкування, житла, рішень у кризових ситуаціях чи соціального захисту. Це створює напівправовий статус, де є громадяни з одного боку, і є приватні особи, яких у кращому випадку “терплять” з іншого. Всі ці громадяни однаково воюють, працюють, вирощують нам їжу, будують, кладуть плитку, змушують потяги рухатися країною, платить податки й несуть обов’язки перед державою — всі вони мають бути однаково захищені законом як громадяни, а не сподіватися на милість, залишаючись у підвішеному й принизливому правовому статусі. Я здебільшого чуйний до консервативних позицій і вважаю, що їх не варто відкидати. Консервативний аргумент не обов’язково має вести до обмеження ЛГБТ. Навпаки: якщо ми кажемо, що сім’я — основа суспільства, то держава має зміцнювати відповідальні, стабільні, взаємно зобов’язані союзи, а не робити їх юридично невидимими і вразливими. Обмеження прав ЛГБТ не “захищає сім’ю”. Воно підважує сімейну вірність, догляд, спільний побут і відповідальність, а натомість ставить за основу схвалення подружжя не морально-громадські принципи і справедливість, а абсолютно арбітрарні біологічні ділення. Це послаблює сам принцип сім’ї як інституту відповідальності. Якщо противникам справді цікавий захист українських сімей, а не лише субкультура чи олігархічні інтереси, то потрібна політика, яка підтримує людей, що беруть відповідальність одне за одного. Якщо двоє людей роками доглядають одне одного, мають спільний дім, несуть взаємні обов’язки, підтримують батьків чи дітей, держава не стає моральнішою, коли надалі обмежує таких людей у правах. Закон, якщо він справді моральний, має підтримувати відповідальність, а не карати людей за те, що вони будують стабільне життя. Закон має об’єднувати політичну націю, а не створювати внутрішні лінії приниження. Сім’я як інститут стає сильнішою не якщо держава виключає частину відповідальних союзів, а тоді, коли вона захищає реальні зв’язки турботи, вірності й взаємної підтримки. Ці цінності потім переходять у державну політику, громадянську участь і врешті-решт у принципи, навколо яких ми будуємо суспільство. Навіть простий приклад: люди до 22 років, які мали сім’ї тут і були одружені, виїжджали з країни непропорційно менше, ніж ті, хто таких зв’язків не мав.

Цивільний кодекс Спрощення будівничих регуляцій Викревлений ринок праці Забудова Карпат Руйнування Тараканівського форту Відсутність системної реакції суспільства Меморіальні дошки на які всім всеодно Фонтани на місці ленінів Знищення історичної забудови Затягування надання статусів історичних пам'яток Повне гниття вищої освіти Місцеві клани Спротив дизайн-коду Нелегальна торгівля в лоб Шалена недовіра до поліції Непотрібність ветерана Деградація шкільної освіти список можна продовжувати, це суто моя бульбашка підбита за 5 хвилин І кожна причина сама по собі уже мала б викликати реакцію на рівні картонок, але