Микола Кулеба - Mykola Kuleba

6 українських дітей з родинами вдалося повернути з тимчасово окупованої території нашій команді, завдяки спільним зусиллям з БФ "Хуманіті". До окупації Наталія з чоловіком мали свою теплицю, з якої й жила вся сімʼя. Та після 24 лютого 2024 року життя перетворилося на пекло. Людей у селі залякували, вимагали оформлювати російські паспорти, а дітей — віддавати в російську школу. Тих, хто не згоден, депортують. Щоб заробити грошей, доводилося їздити в місто й продавати насіння. А на КПП постійно перевіряли телефон й дивилися, чи там немає телеграму. Через те, що її донька Анжеліка відмовлялася писати листи російським військовим та співати пісні російською, Наталію неодноразово запрошували на бесіду. Тих хто противився новій владі нерідко видворяли з рідного міста. Односельчанина Наталі через відмову співпрацювати відправили пішки на підконтрольну Україні територію, давши тільки пляшку води. Жити в такому оточенні ставало нестерпно, і Наталія вирішила виїжджати. Юлія сама виховує Єгора, хворого від народження. З його батьком розійшлися, коли син був ще немовлям. Незадовго до війни Єгор захворів, тому оформити український паспорт хлопцю не встигли. Дуже страшно було родині, коли їхнє селище за кілька днів опинилося в окупації. Юлія намагалася нікуди не ходити, на вулиці майже не гуляли. Над їхнім будинком весь час літали дрони, які постійно збивають. Проте у погреб спускатися жінка не ризикувала: боялася, що їх завалить, і ніхто не знайде. Гуманітарну допомогу від росіян не брали, гроші теж. Виживали з того, що давали знайомі. Через постійний стрес Юлія також почала хворіти, тому вирішила, що далі так не можна. Треба виїжджати. Історії українців з окупації такі різні, але водночас усі схожі одна на одну. В одну мить життя людей з тихого і мирного перетворилося на життя, сповнення жахіть і страхів. Особливо в окупації страждають діти, у яких росіяни відібрали щасливе дитинство. І для нас найвища нагорода — бачити щасливі посмішки врятованих дітей. Команда @Save Ukraine повернула в Україну 301 дитину, проте наша робота ще не завершена. Тисячі українських дітей і досі залишаються в окупації або на території Росії. І ми маємо об'єднати сили, щоб врятувати їх. P.S. Задля безпеки імена героїв змінені.

Герцогиня Единбурзька стала першою британською королівською особою, яка відвідала Україну з моменту вторгнення Росії. У рамках офіційного візиту Софі Гелен завітала до одного із центрів Save Ukraine в Ірпені, де мала змогу не тільки познайомитися з роботою простору для дітей з інвалідністю, а й почути реальні розповіді їхніх батьків про те, як вони пережили окупацію та всі супутні їй жахи війни. "Я візьму ці історії додому", - пообіцяла Софі Гелен. Більше про візит герцогині до України дивіться у сюжеті за посиланням ⤵️ https://youtu.be/-H04ktbuq1A?si=RYDwrexMgNK02-vi

Психологічна підтримка для Віки 15-річна Віка з мамою змушені були залишити рідний Берислав на Херсонщині через постійні бомбардування російських військ. Жити поруч з місцем, де регулярно вибухають бомби, скинуті російськими літаками, було неможливо. Війна позбавила дівчину можливості насолоджуватися звичними для дитини захопленнями — малюванням і читанням книжок. Заспокоювали вдома дівчину лише улюблений котик і пес, яких вона часто гладила. У нашому центрі “Надії та Відновлення”, в Києві, Віка долучилася до програми психологічної реабілітації, і психологічний стан дитини почав змінюватись на краще. Регулярні індивідуальні та групові консультації професійних психологів, арттерапевтичні заняття допомогли їй: ✔️Навчитися керувати собою у тривожному стані ✔️Зрозуміти власні емоції та почуття ✔️Знайти нових друзів з подібним досвідом та навчитися підтримувати дружні стосунки у колективі ✔️Поступово відновлюватися у безпечному місці "Зараз я почуваюся набагато краще, вже менше переймаюся через минуле та майбутнє. Отримані навички допомагають впоратися з наслідками пережитого", — розповідає посміхнена Віка. *** Консультації відбуваються в рамках програми "Комплексна психологічна допомога дітям та сім'ям, які постраждали від війни" проєкту USAID "Розбудова сталої системи громадського здоров'я" за підтримки PACT. Програма спрямована на надання психологічної підтримки переселенцям — дорослим і дітям, які пережили травматичний досвід.

До нашого центру “Надії та відновлення” в Ірпені приїхала герцогиня Единбурзька. Під час відвідин Софі Гелен ознайомилася з діяльністю денного центру, який надає допомогу дітям з інвалідністю. Гостя також потрапила на декілька майстер-класів, де діти подарували їй тематичні подарунки. Я своєю чергою розповів герцогині про ключові вектори розвитку діяльності Save Ukraine. Одним з них є створення системи цінностей наших послуг, які базуватимуться на турботливому ставленні до дітей та інституту сім’ї в цілому. В наших центрах ми не просто допомагаємо дітям, які постраждали від війни, відновитися, а й формуємо нову культуру реінтеграції їх назад у суспільство, в якому вони почуватимуть себе рівноправною та повноцінною ланкою системи. Дякуємо Софі Гелен за увагу до нашого фонду та високу оцінку наших зусиль із захисту прав українських дітей, постраждалих від російської агресії. Це велика честь — приймати візит британської королівської особи. Такі візити надзвичайно важливі та цінні для привернення уваги світової спільноти до гуманітарних наслідків війни в Україні.

До війни життя Лариси та її сімʼї було типовим життям звичайної української родини з півдня. Вона займалася домогосподарством, чоловік працював на будівництві, мали город та худобу. Все змінилося після російського вторгнення у лютому 2022 року. За декілька днів село опинилося під повним контролем військ окупанта. Почалися ретельні обшуки, грабіж та погрози місцевих жителів. Російські солдати приходили без стуку та запрошення, заходили по 8 осіб, ставили багато запитань про "спецоперацію", закликали переходити на бік Росії. Під час таких візитів було дуже страшно. Це неприємне відчуття залишалося навіть після їх завершення. Окупанти відстежували патріотично налаштованих українців, практикували побиття, могли кинути “на підвал” на невизначений термін. Селян примушували розмовляти російською мовою та вчити гімн РФ. Якось одному чоловікові прострелили ноги за те, що слухав українську музику. Особливо Лариса переживала за сина. Дуже боялася, що заберуть у неї дитину і не повернуть. Микита не ходив у російську школу, бо там українських дітей піддавали антиукраїнській пропаганді. Два роки хлопець також майже не виходив на вулицю. Єдине, що рятувало Ларису в окупації, було малювання. Хоча ніде й не вчилася, жінка малювала патріотичні картини, ікони, Ісуса Христа, козаків. Малювала і молилася за Україну. Але коли виїжджала, довелося усі ці малюнки спалити, щоб уникнути допитів на кордоні. В окупації родина жила лише на те, що заробляв на будівництві чоловік. Одного дня серце Михайла не витримало того всього, і він раптово помер. Для Лариси це стало останньою краплею, жінка вирішила виїжджати з окупації. Дістатися вільної України Ларисі з сином допомогли волонтери. Поїздка була важка й виснажлива. Але, коли вони побачили нарешті український прапор, то відчули непередаване полегшення. Зараз родина тимчасово проживає в одному з центрів Save Ukraine. Попереду у неї тривалий відновлювальний процес після пережитого. Лариса мріє відвідати старшу дочку в Болгарії, а Микита — стати військовим. Підтримати роботу проєкту запрошуємо за посиланням: https://www.classy.org/give/525974/?_gl=1*1knaov*_ga*OTQxMTE2OTU0LjE3MDQyOTIxMTc.*_ga_E75NMKX1MK*MTcxNDQwNjg0My4xNzIuMS4xNzE0NDA2ODQ4LjAuMC4w#!/donation/checkout P.S. Задля безпеки імена героїв змінені.

295 дітей змогли повернутися в Україну завдяки роботі команди Save Ukraine Про всі складнощі, які виникали під час їхнього примусового утримання росією та тонкощі процедури їхнього повернення розповіли в деталях Radio France. Послухати можна тут: https://www.francetvinfo.fr/monde/europe/manifestations-en-ukraine/crimee/temoignage-on-n-avait-pas-la-possibilite-de-refuser-des-enfants-ukrainiens-de-retour-de-colonies-forcees-en-crimee-racontent-leur-reconstruction_6508214.html