Маргарита Завалко creating…

my roman empire 🐈‍⬛ Все частіше відкатуюсь до часів підліткового віку, аби зрозуміти, які чинники почали формувати мій смак таким, яким він є зараз (бо те, що ми споживали ранніми роками впливає більше, ніж ми думаємо). oh, GOD, ця spooky атмосфера, Америка 90-тих, сюжетні переломи, girlhood, костюми і образи – Баффі буквально була моєю іконою. Але моя любов до цього серіалу не вмерла з часів «будні 14:00 на Новому каналі». Навпаки, я ще більше тяжію до того, як кайфово і вінтажно виглядають ці кадри. Зараз, як не намагайся, цієї магії не відтворити.

Шукаю моделей на зйомку в пʼятницю 🥭 Дівчата і хлопці 20-30 років Жінка 35 років Чоловік 45-55 років (тут буде складно знайти, але я вірю) Написала дуже класні сучасні і стильні сценарії, планую зняти не менш смачно. Зайнятість до години. Оплачується. м.Київ Хто хоче взяти участь + поспостерігати за тим, як я працюю? Надсилайте фото в коментарі.

КИЇВ, ТЕРМІНОВО ШУКАЮ АКТОРА Починаючій акторці потрібно записати візитівку в дії, зімітувати вирізку з кіно, і тому шукаємо партнера для однієї сцени до хвилини-півтори, але важливо - пару рядків треба буде сказати на англійській мові. 1 травня (зайнятість година-півтори) Вік ігровий: 35-45 років Гонорар: 2000 грн Надсилайте фото в особисті @margaritazavalko

Ти створюєш, але виходить не так як ти собі це уявляв, знайомо? Цей стан дуже чітко описав Ira Glass і з цим, виявляється, стикається кожен в креативній індустрії. Суть така: Люди, які приходять у творчість, уже маючи натяк на смак та здатність розпізнавати якість\красу. Але їхні навички ще не відповідають цьому рівню. Це явище називають “taste gap”. Смак — це результат спостереження, надивленості, досвіду споживання і здобувається він набагато раніше та легше, ніж навичка, де потрібно багато часу та зусиль. Тому виникає асиметрія і пропуск, в якому тонуть та застрягають більшість креаторів. Але знаєте що найприкольніше? Людина без смаку не відчуває цього розриву. І, може здатись, щоб його закрити, треба великий обʼєм роботи, багато реалізацій, але на моєму досвіді, смак розвивається та змінює рівень разом із навичками, тому цей gap неможливо закрити раз і назавжди, але точно можна звузити: → Завершуючи і публікуючи свої роботи з чітким дедлайном → Постійно тренуючи і вдосконалюючи мікронавчики → Отримуючи структурований фідбек від ментора чи комʼюніті → Тестуючи смак на практиці → Накопичуючи і передаючи свій досвід → Відсікаючи в роботі слабке і «не твоє»

Ділюсь своїм натхненням в контенті (brand version) Ffern — нішевий парфумерний бренд із Великобританії. Про природу, сезонність і повільне споживання. Справжня візуальна поезія. Gant - американський old money бренд одягу. Елегантно, стильно і життєво, як і контент, що натхненний впливом океану та прибережного життя. Ikos - український бренд взуття, який робить величезний акцент на форму. Локальний «тихий люкс». Sunnies Studios - бренд окулярів, що транслює поп-культурний вайб. Круті зйомки, івенти, концепт. Kachorovska — український fashion-бренд, що дає емоцію. Zyne — марокканський бренд взуття, що відчувається як подорож, яку можна взути. Jacquemus — ну тут і говорити багато не треба, вони завжди надихають на щось нове та креативне. Lohauss — бренд окулярів і аксесуарів, які мають підхід дорогої, спокійної, інтелектуальної кіноестетики. Продають без лишнього шуму, лише за рахунок відчуття приналежності і меседжу «це не для всіх». Friends of Fashion — український бренд одягу, з яким вже вдалось попрацювати. Подобається зміна колекцій, меседжів, жіночність, стиль і легка гра. По своїм вподобанням ще раз переконалась ЯК ЖЕ СИЛЬНО Я ЛЮБЛЮ ВСЕ НІШЕВЕ. І надихатись, як і працювати з цією нішею одне задоволення 🦋

easter in ‘anne with an e’ 🐥🧺

«The Drama», 2026 Чесно кажучи, я думала, що це буде погано, але A24 знову розвалюють! Завдяки маркетинговій оболонці «ромкому» і українському абсолютно неточному перекладу «Любить не любить» може скластися враження, що ви йдете на щось легке та передбачуване. Але студія A24 — це про артхаузне кіно, що вийшло на масовий ринок. Вони роблять не класичні ромкоми 90-х та 00-х, так само як роблять не класичну спортивну драму, як було з «Марті Супрім». Я б сказала, що в цьому випадку їм вдалося зробити антиромком — те, що зазвичай залишається після фіналу «і жили вони довго та щасливо». Тим не менш, для мене це кіно про кохання, а ще про те, як швидко ми судимо, як легко вішаємо ярлики, як рідко намагаємось зрозуміти контекст, як прагнемо до ідеальної картинки, і як нашій людській натурі необхідно ще більше емпатії. Цей фільм — дуже точне попадання в сучасність. Браво! Єдине, що б я хотіла бачити в майбутньому — це більше «невідомих облич» у головних ролях, бо коли ти черговий раз дивишся на голлівудського актора, що побував всюди за останні роки, то десь втрачається ось ця магія, не виходить проникнутись персонажем. Хоча я прекрасно розумію, що саме зараз це неминучий компроміс, аби таке кіно вийшло нарешті назагал.

Сподобався експеремент з кольоровою корекцією у вчорашній моїй роботі про потенціал. Зазвичай, в мене є заготовлений пресет, який я використовую на всі свої відео, знятих в log, але тут він не ліг, відчувалось занадто сучасно і не занурювало у контекст. Тут інша справа: вицвівший ностальгічний стан, теплі відтінки і зерно, які дають не затишок, а відчуття спогаду і втраченої можливості. В КОМЕНТАРЯХ РЕЗУЛЬТАТ ДО/ПІСЛЯ

А знаєте чому ще мені сподобався «Гамнет»? БО ЦЕ, БЛЯХА, ЩОСЬ НОВЕ! Я так втомилась від безкінечних ремейків – ми повторюємо одні й ті самі старі історії, просто з новими людьми. І так, це зараз відсилка до серіалу про Гаррі Поттера. Чому б не зняти фільм про Мародерів, до прикладу, як щось нове, але теж з цього всесвіту? Так само в мене питання до продовження культових фільмів з 2000х, такі як «Диявол носить Прада 2» чи «Чорна пʼятниця 2». Ну не буде вже так класно, це просто спосіб зрубити бабла, граючись з нашою ностальгією. Таке відчуття, що індустрія все більше боїться ризикувати. І замість того, аби креативити над чимось свіжим, тим, що залишить після себе спогади (так наприклад було зі Stranger things) – вибір знову падає на те, аби надійно перепакувати щось старе. Так, я все одно подивлюсь, все одно спробую оцінити без будь-яких упереджень. Але I’m so sick and tired of this.

«The story of love and loss that inspired… Hamlet» На днях ходила зі своїм другом в Жовтень на одне кіно з мінімальними очікуваннями, адже все, що я знала про фільм — це те, що акторка виграла за нього Оскар і те, що багато людей плачуть над ним вже посередині стрічки. Я просльозилась лише в кінці, але впевнено можу сказати, що ця робота заслуговує від мене тверді 4.5, а ця оцінка автоматично вносить його до списку моїх улюблених фільмів. І ось по яким причинам (їх буквально декілька, але дуже чітко сформованих): 1. Операторська робота Той випадок, коли камера не намагається якось вразити і цим ВРАЖАЄ. Робота світла і тіні, неперевершено живий колір, ця майже документальна природність, цікавий підбір ракурсів та прийомів — часто було відчуття, неначе ти просто підглядаєш за чужим життям. І саме через це починаєш помічати найтонші речі. 2. Акторська гра Тут no comments. От знаєте, завжди можна відрізнити посередніх акторів від Голівудських акторів, і акторів як Пол Мескал і Джесі Баклі. Раджу дивитись виключно в оригіналі. Жоден дубляж не здатен це відтворити. 3. Художній департамент Найважче в кіно – це змусити глядача забути, що це кіно. Продумати кожну дрібницю до таких деталей, щоб людина по ту сторону екрана забувається, що вона знаходиться в 2026-му, а не в XVI столітті. Ці трохи обгризені брудні нігті, руки, які постійно в землі, цей пошарпаний одяг, навіть те, як вона чистить яйця — все виглядало настільки “raw”, а я ж це обожнюю. Але при цьому художники не забували про класичні кіношні прийоми, такі як комплементарність кольорів в одязі, що до того ж, відповідала характеру персонажів. 4. Історія і її глибокий сенс Не хочу спойлерити, бо найцікавіше — це дізнатись в самому кінці «так до чого ж тут пʼєса Шекспіра». Але скажу одне: ми звикли сприймати мистецтво як щось красиве, естетичне, надихаюче, але тут воно показане як свого роду необхідність. Бажання пережити втрату у свій спосіб. Бо за кожним великим твором і за кожною геніальністю стоїть щось базове людське, що знаходить вихід через творчість. Фільм красивий, повільний, живий, дещо театральний та містичний – і в цьому його особливість. І що ще особисто мені приємно: є нотки біографічності & РЕЖИСЕРКОЮ БУЛА ЖІНКА.

‎ Прокинутися і спробувати пожити сьогодні в житті, а не в думках про життя. ‎

Я, звісно, не можу цього доказати, але випадково натрапила на одну рекламу, і це відео відчувається так, неначе воно зроблено AI. Неначе буквально взяли аватар відомої людини і використали його в своїх цілях. Навіть якщо це не так, світ точно вже рухається в цьому напрямку. І це взагалі не щось кримінальне, але, скажу від себе особисто: я обезцінюю ШІ-контент. Тобто я просто не беру його до уваги. Прогортую, як щось непотрібне, бо відчуваю лише пустоту, штучність та примітивність. Але чому мене це турбує? Не тому що AI може забрати в мене роботу (це вже відбувається), а тому що мою роботу скоро нереально буде відрізняти від AI. Треба буде робити не краще, А ІНАКШЕ. Робити все, аби твоя робота відчувалась живіше.

Вона(я) робила дизайн близько 10-ти годин, тому, вважаю, цей пост точно вартує вашої уваги 🤌🏻 Уваги не вартує лише Instagram, який грається з креаторами та охопленнями в гру, правила якої відомі лише йому. А ще, приходьте до нас на зустріч Creative Club вже в цю неділю, будемо теревенити про наступне: - цикли творчості і чому важливо знати, на якому ти зараз етапі - тенденції 2026 у контенті та соцмережах - як визначити свої сильні сторони та використовувати це у своїй творчості - про автентичність і як знайти той унікальний голос - пастки мислення, які стопорять, і як їх долати - як доводити ідеї до кінця і не зливатись Іноді достатньо трьох годин правильного середовища, розмов і інсайтів, щоб зібрати себе назад і почати новий цикл.

Покажи мені свої збережені в пінтересті – і я скажу хто ти, і який твій вайб 🫵🏻 Я завжди роблю ці підбірки хаотично і по настрою, тому для мене ця дошка завжди буквально зріз того, що мені зараз подобається і як я собі зараз відчуваюсь. Наприклад, кольори: незмінно коричневий, пильний блакитний & теплий оранжевий. А по естетиці, я б сказала, сinematic feminine intelligence.

Про неї знову всі говорять. Серіал «American Love Story» про історію John F. Kennedy Jr. і Carolyn Bessette-Kennedy увірвався на наші екрани на початку цього року, підкоряючи серця всіх естетів та модників. Чесно, стиль Керолін в цьому серіалі — це як окремий персонаж, якась окрема сюжетна лінія: соцмереджі знову заповнені естетикою 90-х, чорними водолазками, білими сорочками, "небрежними" зачісками, а ще мінімум прикрас і максимум “effortless”. Це те, чим так запамʼяталась головна героїня. Але цікаво те, що дівчата вже шукають у ній спільні риси, приміряють той самий мінімалізм на себе, думають: "якщо я вдягнусь так само, то стану такою ж магнетичною". Але правда в тому, що магнетизм тут зовсім не в одязі. Якщо подивитись, то у 90-х так одягались багато хто. У Calvin Klein, де працювала Керолін піарницею — це взагалі був майже дрес-код. Пригайдайте, як у другій серії, у відтворених сценах історії, вона сказала, що в офісі не може бути жодних червоних трояд, лише білі орхідеї. Мінімалізм у всьому. І так, мене теж захоплює, що вона майже не носила аксесуарів, прибирала всі лого, аби головним “аксесуаром” ставала вона сама. АЛЕ НАЙГОЛОВНІШЕ НА ЩО ВАРТО ЗВЕРНУТИ УВАГУ: стиль Керолін був в тому, що вона не намагалася подобатися, вона не намагалася виглядати стильно, вона не вдягала речі, щоб справити враження. Саме її автентичність зробила її настільки цікавою, що через десятиліття про неї знімають серіал, уявляєте. І поки нам приховано продають все це під трендом frugal chic, аля менше консюмеризму, але все ж, купіть речі, які так схожі на ту епоху…Я вам хочу продати ідею того, аби бути собою, як це сталось і з головною героїнею цього посту. Буде це мінімалізм, чи яскраві кольори. Текстури чи принти. Аксесуари чи без них. Неважливо!

Бо магнетизм не в конкретному стилі, а в автентичності, яка його створює.

Залетить, не залетить? Ось в чому питання. Скажу болючу правду, але віральність не потрібна лише тим, хто ніколи до неї не доходив. Я й сама разів так сто намагалась себе переконати у зворотньому, мовляв: «головне глибина, головне сенс, головне своя аудиторія». Хто б мені тільки сказав, що одне одному не заважає, а навіть ДУЖЕ навпаки — алгоритм, по суті, особливо зараз, і створений, аби масштабувати те, що вже є влучним і тобі притаманним. А якщо цього масштабування не відбувається, то проблема точно не в алгоритмі, не в тіньових банах, і не в “поганому часі для постингу”. Як сказала мені одна людина: «на контенті заробляються грошики, тому інста сама собі в ногу стріляти не буде». Вчора сіла аналізувати свій блог і виявилось, що більшість глядачів, які на мене підписуються, клієнтів, які до мене звертаються і можливостей, які я отримую, зʼявляються саме тоді, коли мій контент потрапляє в рекомендації, або коли його починають шерити інші люди. А всі мої досягнення по цифрам — це чиста органіка. То як не любити, бляха, віральність після цього? Раніше я її отримувала в обмін на користь та інформацію, зараз же, в час, коли інформації вдосталь, я ставлю ставки на інше: на сторітелінг і свій світогляд. І Я ДОСІ В ШОЦІ, що дійсно можливо бути віральним, просто будучи собою, не вигадуючи інфоприводи, а створюючи щирий та ресурсний для себе контент. but be careful Віральність заради віральності – це чиста пастка его. Віральність, яка не систематична – не провал. Віральність – це відповідальність, бо масштаб збільшує все: і хороше, і не дуже. Віральність для кожного вимірюється різними показниками і різними величинами. Віральність – це лише інструмент привертання уваги, лише тобі вирішувати, куди цю увагу варто спрямувати.

Шукаю акторів для зйомки в середу тизеру нової колекції Friends & Fashion: 1. Акторка або модель 30-35 років. Харизматична, розкішна і жива. 2. Актор 50+ Простої, близької до народу зовнішності, фактурний, в тілі, харизматичний і запальний. Надсилайте свої фото/відео в коментарі, пересилайте цей пост своїм знайомим, буду сильно вдячна. (+ кріплю приблизні референси зовнішності)

І просто рекомендація дня. Книга дуже легко читається навіть англійською. Прості думки про найпростіше, але найважливіше. EN: The more you try to control your thoughts, the more they control you. UA: Чим більше ти намагаєшся контролювати свої думки, тим більше вони контролюють тебе. EN: Clarity comes from the absence of noise, not the accumulation of knowledge. UA: Ясність з’являється не з накопиченням знань а з відсутністю шуму. EN: An intelligent person is always learning. A wise person is always unlearning. UA: Розумна людина постійно вчиться. Мудра — постійно очищує себе від зайвого. EN: Suffering doesn’t begin with the event. It begins with thinking about the event. UA: Страждання починається не з події, а зі ставлення до неї. EN: Overthinking doesn’t protect you. It disconnects you from action. UA: Оверсінк не захищає тебе, а навпаки, відʼєднує від найважливіших дій.