записник ллер
رفتن به کانال در Telegram
268
مشترکین
+524 ساعت
اطلاعاتی وجود ندارد7 روز
-130 روز
آرشیو پست ها
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.
Ліна Костенко
📓 Назва:
«Залишся, якщо кохаєш...» 📓
🕷 Автор: Коллін Гувер 🕷
🕸 Цикл: Усе закінчиться на нас #2 🕸
#books
📓 Назва:
«Покинь, якщо кохаєш...» 📓
🕷 Автор: Коллін Гувер 🕷
🕸 Цикл: Усе закінчиться на нас #1 🕸
#booksВона була весела та сумна,
Говірка, але водночас мовчазна.
Усміхалась зовні, ну а глибоко в душі
Захлиналась справжніми, нестримними слізьми.
Вона була картиною з деталями, які ніхто не розумів,
І тому кожен критикував її як сам хотів.
Вона втікала від світу, від людей... від себе,
У безодню, темряву і самоту,
Сподіваючись там забути всіх й себе саму.
Її поранили чужі слова, але не вбили,
Лиш глибокі порізи залишили.
І тепер вона розбита, замкнута й пуста,
Намагається не зникнути з орбіт життя.
Вона не з кришталю, але розсипалась дотла.
Залишились лише уламки...
Від тієї, що жадала втілити себе в життя.
Та це залишиться між мною й вами,
Вона не з тих, хто показує свої глибокі шрами.
Джозі Ллер
#вірші
Вона плакала не очима, а напівмертвою душею,
Поглинаючи всю себе у полум'ї пітьми.
Душила кожне слово у мовчанні,
Очі стали кришталями – повні сліз,
Та не від вітру, а від смутку й самоти.
Вона й далі кричала не голосом, а думками у собі.
Кусаючи губи, ненафарбовані помадою,
Розривала та підпалювала всі його листи.
Розбивала всі мрії десь глибоко в душі.
На кожному аркуші сотні обіцянок,
У житті жодна з них не була втіленою.
Слів у листі менше, аніж у нього було коханок,
Але жодна з них не була єдиною коханою.
Ті, що не покидають і не зраджують,
Пішли назавжди, не оглядаючись.
І лише ті, які вміють кохати по-справжньому,
Ніколи не залишать тебе на самоті.
Джозі Ллер
#вірші
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
Ліна Костенко
