[☧]Ангарта.

«Арабська монархія в сучаснім світі.» —•— В епоху, коли демократії, не можуть впоратись з викликами що з'являються як грім сердь ясного неба, ми бачимо блискучий успіх арабських монархій що буквально сяє, як оазис у пустелі. Чи є це свідченням сили традицій, поєднаних з пульсом сучасності? Ці вікові форми правління не лише витримали випробування часом, але й процвітають, затьмарюючи свої демократичні аналоги в ефективності, економічній могутності та глобальному впливі. —•— [☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ [☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot [☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur

*** Історія, як комплекс процесів, як, зрештою, всякий механізм, має рушійні опори, що її бережуть і водночас рухають. Якщо клясичний, описаний Шпенґлером, страх европейців до кінця історії, виходив з їхньої боязні статики та як такої дрібязковости, то сучасна антрополігічна суміш араба та динарида, представлена нам у вигляді новітнього европейця, не те, що бажає кінця історії, не те, що бачить його як благо, але і розглядає його не як грань, а як порядок, гармонію. Як така фактична зупинка історичних процесів, неможлива, ще й є не настільки страшною, як їх зміст, а ще більше, як реакція на них. Якщо епоха зародження правиці французькими роялістами була змістом реакції на події французької революції, то відсутність реакції на відсутність гострих, різких процесів є все ще, як такою, реакцією, бо як ми знаємо завдяки Гайдеґерові - буття - це небуття, але вже на ґльобальні, накопичувальні процеси. Інерція особистостей, які творять історію, войовничих інтелектуалів, які записують у епохальні твори цивілізації плоди власних же діянь, як групово, так і поодиноко, закінчується там, де закінчується поріг їхнього сприйняття, здатності "клітини душі" вбирати у себе повний обсяг смислів. І якщо нездатність клітини тіла сприймати серотонін спричиняє клінічну депресію, то нездатність клітини душі сприйняти смисл спричиняє кінець історії. Пише Джорджо Локкі:

Ідея кінця історії може здатися вельми сучасною. Насправді це зовсім не так. Достатньо придивитися уважніше, щоб зрозуміти, що ця ідея є просто логічним результатом течії думки, якій щонайменше 2 000 років, і яка упродовж 2 000 років панувала й формувала те, що ми зараз називаємо «західною цивілізацією». Ця течія думки — егалітарна. Вона виражає егалітарну волю, яка на початку була інстинктивною і майже сліпою, але яка в наш час стала чудово усвідомлювати свої прагнення та кінцеву мету. Тепер ця кінцева мета егалітарного почину — це якраз кінець історії, вихід з історії.

Причин до початку постісторії багато. Головна з них - масштаб особистости, який стиснувся, у кращім разі, до дослідника, при цьому, не те, що не творячи нового, але й старого суттєво не сприймаючи, відчутно залишаючись подібним тим, хто і не бажав торкатись глибин. Це і та стерта межа, між тим, аби "свого не цуратись", а "чужого научатись", коли чуже вже геть стає своїм. Але масштаб особистости, як збірне явище, все-ж занепав через жодну з партикулярних проблем. Як і будь-яка ґльобальна проблема, вона потребує ґльобального рішення, бо неможливо побороти диявола, через боротьбу лише з одним смертним гріхом, тим паче, якщо ми живемо у світі, де чорт змусив думати, що його не існує. Войовничі інтелектуали зрощується самі, й апріорі в несприятливих для цього зросту обставинах, потім тягнучи за собою других, тож нема нічого катастрофічного у неприязності факторів, але лише у відсутності запиту. Трубадур, або лицар, чи його компіляція - це процес довготривалого переварювання власних екзальтацій, а тому усвідомлення потреби такого бунту власним же захопленням, власною палючою любовію до чогось, проти архетипу, який звик лиш усе ненавидіти, висування власної тяглости до звершень та істинної гармонії у фаталійних героїках як контрреволюції проти кінця історії - ось, що творить лицара віри, вершника долі. Люди дослідили достатньо подібних історичних прикладів, від Мойсея до Домініка Веннера, від самих апостолів до Юнґера, нам варто лиш істинно сприйняти методологію та їх плоди, пішовши стопами творення епох, а не вигадування вельосипеду концепцій, й тоді воістину створиться сага про Україну, а Київ стане третім Римом та другим Єрусалимом, за потягом інерції творчих, войовничих інтелектуалів.

"Міфи, ідеології й так звана егалітарна наука виражають, так би мовити, послідовні рівні свідомості однієї й тієї ж волі. Будучи витвором однієї й тієї ж ментальності, вони завжди являють собою одну й ту ж фундаментальну структуру."

Бо не може фіґове дерево родити будяків, не зможе й світ істинних захоплень породити спин зрізів історії. [☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ [☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot [☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur

Друзі, нагадую, що у мене триває збір на аптечки для військових! 👉Банка: https://send.monobank.ua/jar/4NjCMG9Nh5 І мені дуже потрібні ваші репости - всі це знають, але забувають, тож нагадаю, що це найдієвіший механізм закриття зборів. І це найлегший спосіб зробити свій внесок у нашу перемогу. Також я обіцяла листівку з Павлом Скоропадським - вона вже готова і якщо ви чекали на неї, хутчіш робіть донат і надсилайте скрін оплати мені в бот @sex_logos_bot. Інші листівки є Ернстом Юнгером, Марком Аврелієм та Євою також чекають на своїх щасливих донатерів. 🔸Донат від 100 грн. - одна листівка на вибір. 🔸Від 200 грн. - дві листвіки на вибір. 🔸Від 300 грн. - три листівки на вибір. 🔸І від 400 грн. - надішлю всі.

*** Україна загалом та кожен українець окремо зараз живуть у світі розмивання кордонів моралі та ідеології. Зрозуміла причина — ліві за суттю батьки породжують собою ліву за суттю дитину, тим самим знищуючи все майбутнє покоління. Тому поділка і стала такою: якщо ти правий, то обов'язково вузьколобий пияк; якщо лівий, то зрозумів цінність людського життя, бо також став думати шлунком, а не головою. Псевдогуманність та душегубні принципи існування під огранкою з брехні про любов до людини і любов окремого індивіда до самого себе — це те, що виточувало новіопізацію суспільства десятиліттями. Бо немає сенсу у фізичному розвитку та розвитку розумовому, лівий нігілізм все пояснив: нема сенсу для труду, якщо ти помреш. Чи не подібною риторикою мислять і ті, кого кличуть правими, коли діють програмами своєї діяльності на одне покоління, не дивлячись вперед, не хочуть дітей або хочуть, проте виховують їх за тим принципом, що продиктований їм гідрою лівого терору. Сенсом трактату якої є думка про переоціненість життя і виховання не покоління, а однієї окремої дитини. Таким чином, "правий" рух і "права" молодь не просто танцює як гадюка під флейту, але і живе за принципами, що принесла республіка та безбожництво. Бо кожен у класичному розумінні "правий" знає, що йому чекати від єретика, удар від сих завжди можна передбачити. У своїх же лавах, місце для того, аби нанести удар Войовничій Церкві є завжди, бо по милосердю або дурості своїй саме роялісти допускають помилку, думаючи, що "правий рух" — це щось монолітне і несприйнятливе до зовнішнього впливу. З самих початків зародження правого руху, як руху виключно роялістів, було зрозуміло, що ціль цього руху — контрреволюція. Тому воїни цієї ідеї не мають права на те, аби не те що кооперуватися, а навіть відділяти якихось голодних уродженців революції від інших за принципом близькості поглядів чи моральних орієнтирів. Батьки ідеї трималися твердих у своїй суті аксіом: є рояліст, а є ворог корони, і все одно, як цей ворог корони відноситься до інших подібних собі. Зараз же, коли всі батьки ідеї остаточно поховані, а їх могили затоптані дітьми невігласами в обличчі недалеких поколінь, що все ж вирішили впустити брудне за ідеологічною основою та моральними принципами породження революції до благополучного острівця вихованості та поваги, правого руху, зробивши його віднині ніяким чином не побудованим на аксіомах, а створивши нову структуру, що базується на розумінні природних для людини поглядів, як то погляди на содомію чи малакію. У світі, в якому випало жити сучасному поколінню, від ідейного початку не залишилося нічого. Можна помітити, що тепер основою побудови своєї боротьби проти антидержавних сил і поділу на ідеологічні сектори стало не ідеологічне і не ідеалістичне внутрішнє розуміння існування світу, а різниця у тому, наскільки маргінальним тебе сприймає неполітизоване суспільство. Важливо зробити відступ і пояснити, що неполітизоване суспільство зараз — це ідеологічний стандарт для лівацтва у його зародку: мислення шлунком, знецінення ідеалів, ненависть до покори — це все наслідок довгого процесу розмиття рамок людського суспільства. Тож у суспільстві, де треба поділити людей на лівих та правих, правим завжди випадає роль пияків та розгильдяїв, які з плином віку все ж перейдуть у лівий політичний сектор, бо їх ідеологічна основа — юнацький максималізм — з часом спаде. Через це і існує зневажливе ставлення до "правих", бо їх образ — це образ несформованої дитини, яку ймовірно недолюбили батьки, що іронічно — також через втрату моральних орієнтирів, трактованих ще Біблією. В завершенні треба все ж здатися питанням практичним: що треба робити тим, хто не згоден з трактатом антихриста? Хоч таке питання і мучило століттями тих, хто шукав вихід з вже матеріального кола Сансари, опираючись на досвід, що людство отримало у ході свого існування, сучасний рух роялістів має вирішення у прикладах минулих поколінь. [☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ [☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot [☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur

»ОХМАТДИТ« Багато хто з нас вже спокусився думкою, що ми можемо припустити "перемовини", - або навіть "перемир'я". Багато хто у тилу став вважати ворогами більшим за московію - бусифікацію та ТЦК. І ще більше людей, замість перемоги, почали просити в Бога, аби війна просто "скінчилася". І ця атака - нагадування всім нам, що з цим ворогом неможливо вести перемовин. Що війна все ще йде, і головний ворог - на лінії зіткнення. І якшо ми як нація хочемо жити - що скінчитися вона може тільки нашою перемогою. Якщо ви не можете підтримати дитячу лікарню своєю безпосередньою волонтерською допомогою - ви завжди можете зробити внесок до фонду. І закарбуйте сьогодні лють у своє серце вічним нагадуванням про те, хто дійсно є нашим ворогом у цій війні. Гетьманські ☧ Пензлі

*** Колись, один з найвидатніших за всі часи полководців-завойовників, промовив:

«Олександр Македонський, Август Кесар, Карл Великий і я сам заснували величезні імперії. А на якій основі відбулися ці творіння наших геніальностей? На основі насильства. Один лише Ісус Христос заснував Свою імперію любов'ю...»

Дійсно, історія людства немов полотно, вишите епізодами змагань за ідеали, які проливають світло на темряву простого буття. Крізь віки величні особистості та невидимі герої жертвували заради того, що лежить поза межами матеріального світу—за віру, за моральні принципи, за духовне. Віра перетворилася на еліксир натхнення та стійкості для безлічі поколінь. Сьогодні, в добу глобальних випробувань та змін, релігійна війна переосмислюється як необхідність. Вона є квінтесенцією захисту тих  основоположних стовпів людського буття: ідентичності, моральних вартостей, культурної спадщини. У світі, де золотий телець матеріалізму витісняє духовність, саме віра виступає як останній бастіон проти розчинення вічних цінностей. Релігійний конфлікт відіграє ключову роль не тільки у духовній, але й у соціальній динаміці суспільств. Він підтримує соціальну згуртованість, моральний дух нації та слугує щитом проти зовнішніх та внутрішніх загроз. В умовах поступової секуляризації та атак на традиційні цінності, війна за віру стає перманентним засобом оборони цивілізаційного ядра. Ця війна, є Божественна воля, тому вона має глибші корені і ширші горизонти, ніж звичайні національно-визвольні змагання. Віра підносить дух людей до висот сакрального виразу, ініціюючи місію, яка переходить межі звичайного звільнення і стає священною в кожному вчинку, бо як казав Донцов:

«Війна за віру — це не просто змагання за земні володіння, а боротьба за душі і серця людей. Це священний обов'язок, який несе кожен, хто вірить у справедливість і правду. І в цій боротьбі головне — залишатися непохитним, вірним своїм ідеалам і готовим на самопожертву заради вищої мети.»

І романтика цієї війни не у фізичному зіткненні, а у викликах духу, чиї відлуння звучать у вічності. Віра — це не релігія, а гімн душі, який надихає на велич і самопожертву. Це батальний спів, який звучить у серцях та підтримує навіть перед обличчям найстрашніших випробувань. ⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣⁣ Отже, Війна за Віру, не має фіналу, як звичайна війна. Її битви ведуться не за перемогу в одній сутичці, а за тривале існування самих основ, на яких стоїть наш світ. Ця вічна війна є відображенням невичерпного запалу душ, які живляться надією та вірою в незмінність святого і праведного. [☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ [☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot [☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur

«До вічного життя вічної памяти, про вічну славу.»

«Збанкрутілій «вольнодумній» інтелігенції протиставляв Шевченко нову силу, нове лицарство України. Уявляв він собі його, як нову расу велетнів, із воскреслим духом старої та вічної України, як його Гонта, Палій, Мазепа, Гордієнко, Дорошенко, Галайда, юродивий, єретик, чернець, Трясило , Гамалія, алкиди, неофіти, нове «козацьке панство», всі його прометеї й «апостоли правди і науки» з новою, не плебейською, мужньою, чистою, святою кров’ю борців за «правду пресвятую», знаряддя гніву Господнього, з вірою в свою велику місію та в її остаточний тріумф над силами нечистого. Майже всюди у нього ці велетні з’являлися як посланці небесної сили, зі «світом незримим» вищої сили в душі і в очах, з печаттю Духа Святого, з «чистою, святою, козацькою кров’ю», щоб силою воїна-архангела очолити вірних, які йшли за ними, щоб «мертвим встати повеліти».

- Дмитро Донцов. Зі ста й пятьма роками вічного життя Гетьманівни Олени нам приходить й згадка про ту таємничу традицію, що здатна була сама себе пояснити та забезпечити, що являла собою ренесанс дидічного Гетьманства та вольности козацького войовництва разом із шляхетніми традиціями клясичних европейських монархій. Насущний їх приклад в нашім життю значить усе, як казав все той же Донцов - інтеліґенція важлива бодай своїм прикладом, усім "від вигляду краватки, до етичних концепцій", й з його втратою суспільство також втрачає орієнтир. Але українські реалії звикли керуватися химерами, що потім заливали у статуї, зрештою, такі тяжкі обставини зумовив величний дух нашого пограничча. Піднесіть сьогодні молитви за душу променантної для нашої справи людини, людини роду, людини традиції, людини покоління сили - Олени Скоропадської. [☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ [☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot [☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur