Відповідно п.6 ст.16 їхнього (не забувайте весь час розділяти юрисдикції) ЦКУ одним із способів захисту в суді є
зміна правовідносин.
Далі -
верховенство права!
https://ccu.gov.ua/storinka-knygy/34-verhovenstvo-prava
Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
(абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“ від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010
Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005). Принцип правової визначеності означає, що „обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки“ (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010).
(речення перше, друге абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням (ч. 1 статті 1).
В статті 41 п.5 Кримінального Кодексу України вказано: Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.
За порушення прав і свобод людини і громадянина Кримінальним Кодексом України передбачено матеріальну та кримінальну відповідальність за статтями:
Ст. 145 - Незаконне розголошення лікарської таємниці;
Ст. 182 - Порушення недоторканності приватного життя;
Ст. 184 -
Порушення права на безоплатну медичну допомогу
Ст. 355 - Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань;
Ст. 364 - Зловживання владою або службовим становищем;
Ст. 356 - Самоправство;
Ст. 382 - Невиконання судового рішення;
Ст. 442 - Геноцид;
Ст. 67, ч.1, п.6 - Обставини, які обтяжують покарання: вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом гарантовано.
Особи, винні у порушенні ЗУ «Про звернення громадян», несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.