Демарьов пише (але спершу спостерігає, читає і думає)

❗️Повторний обстріл столиці Попередньо падіння уламків зафіксовано у Дніпровському районі. Часткове руйнування будівлі медичного центру. Відомо про 4 загиблих та 3 травмованих. Інформація уточнюється. На місці працюють рятувальники. ㅤ Надіслати новину @novosti_kieva_bot 👉ПІДПИСАТИСЯ

Це між нашим домом і Тіминим садочком. 500 метрів від нас, не більше.

Знайшов у архівах нашу з Тимофієм версію пісні зі "Щенячого патруля". І хоч він уже не такий фанат, як раніше, а замість цього серіалу обирає "Чіп і Дейл" або "Тімон і Пумба ", досі в місці про пукання Тіму розриває. Наш патруль, наш патруль, рятівників-малят Коли десь свинство сталося, вони його просплять Райдер і свинята, не будуть помагати Мамка, Криниця, Гопчик, Ротик, Буба, Чай Так, засинай! Ваш патруль, повільний патруль, поспить і потанцює Ваш патруль, каченят-патруль у сні тебе малює Шестеро малих пташенят, багато пукаєм щодня Лише нюхни, а ми пукнемо Во-о-о-о! Ей, патруль, во-о-о-о! Ото напердів! Щенячий патруль! Маршал, Кремез, Пончик, Роккі, Зума, Скай, Оце наперділи! Припиніть! Позатикайте носи! Воооо! Щенячий патруль!

Зустрів хлопець свого батька, якого ніколи не бачив. Після якихось там скупих слів сидять на землі, мовчать. Не знають, що запитувати, та й чи треба. Щоб зайняти себе чимось, скубають траву. Обидва почуваються ніяково. Зайва ця зустріч. Чужі вони люди. Відчувають це, але сидять мовчки. Що ще робити? - Пішли деінде, - каже батько. - Тут не залишилось трави. ** Це один із улюблених моїх епізодів у книжці Сіда Чапліна "День сардини". Два роки тому, на презентації "Лісу рук" мене попросили порадити 5 книжок для дітей. "День сардини" - про підлітків, для старших дітей і навіть для дорослих. Але я назвав її, бо дуже люблю. Літературознавці цей роман називають екзистенційною робітничою літературою, ну, чи якось так. Бо тут про те, як люди ще зі школи починають пізнавати, що таке ярмо низькооплачуваної, але важкої роботи. Бо тут про те, що виходу звідси немає, принаймні більшості він невідомий навіть як мрія. Як міркував герой, одна річ, коли ти кладеш смачненьку сардину на хліб з маслом, і зовсім інша річ, коли сардину кладуть на тебе чи навіть тебе, як рибину, запихають у консервну банку. Десь про таке життя книжка. Але я, читаючи, звернув увагу і на інше. Не лише про це думала і Настя, з якою ми "День сардини" обговорили. Ось тут слухайте. А ще підписуйтесь, матимете що слухати під час відключень світла.

Замість звичайного таксі вчора їхав на "бізнесі". Тойота кемрі зі шкіряними сидіннями і клімат-контролем. Ще й із жовтою штуковиною на даху. Водій пояснив, що цього дня бере всі замовлення, не розбираючи, де бізнес, де комфорт, а де стандарт. Бо треба до кінця дня виконати двадцять п'ять замовлень. Я подивився на годинник. Воно-то ясно, що вже обід, але вже і я, пасижир, почав мислити як цей водій, тобто рахуючи кожну хвилину. - Ще двадцять п'ять? - Ні, – заперечив чоловік і задоволено додав: – Десять уже зробив. Він розповів про "ланцюгову систему", яка дає йому можливість отримувати замовлення одне за одним. І про те, що у нього під кінець зміни очі будуть червоні, бо капіляри "полопають". І про те, що живе за Києвом, і це погано: якби жив у місті, на кілька замовлень щодня мав би більше. - А чому саме двадцять п'ять замовлень сьогодні? –запитав я. – Це ви самі так вирішили? Він махнув рукою. - Та ні. Це ж орендована машина. В неї є норма: п'ятсот поїздок на місяць. Сьогодні кінець місяця, трохи не дотягуємо. - А якщо не буде рівно п'ятсот? Ну, не встигнете. Чотириста дев'яносто сім. Може бути таке? Що тоді? - Встигнемо, – відповів чоловік. – Треба встигнути. Інакше в машини цієї буде карма погана. І ніхто не схоче на ній їздити. - Тобто? Водій, щоб я точно його зрозумів, подивився на мене через дзеркало й повторив: - Якщо ця машина не виконає свої п'ятсот поїздок у цьому місяці, то це буде значити, що на ній погана карма. Її не люблять замовляти, бо вона нещаслива. А ми, водії, на ній не заробимо. От що це буде значити. За світлофором чоловік скористався правом їхати смугою громадського транспорту. Вона була зовсім порожня, всі маршрутки лишилися позаду. Наша "кемрі" розігналась, за моїми відчуттями, до сотні. - Але цього не станеться, – весело мовив водій. – Встигнемо. Буде п'ятсот!

Не люблю таке мистецтво, не можу з ним змиритись. Якісь чорти, ображені на весь світ, займаються самолюбуванням. Зосереджені на своїх вадах і рефлексіях, псують фарби й полотна, не червоніючи й не соромлячись. А щоб їх не звинуватили у відсутності старанності й таланту, ховаються за якоюсь боротьбою: за свободу, проти тоталітаризму, задля подолання усталеності. І тратять багато слів, щоб пояснити свою творчість. Це жалюгідно. "Руйнівна сила постмодерну" мене не влаштовує. Цілковита дурниця.

З виставки в Українському домі. Щоб ви розуміли рівень: "...Тоді я, як завше, практикувала дисципліну – місяць із ранніми підйомами. Сьома нуль-нуль..."

У подкасту "Техніка читання" на ютубі 26 випусків і більше 400 підписників. Вражаючі показники, враховуючи, що це виключно "органічний" приріст", адже ми подкаст ніяк не рекламували. "Техніка читання" - про те, як читати і писати. Основна ідея - надихнути читати так, щоб захотілось писати. Бо писати може кожен. Серед найпопулярніших випусків - коротка стаття лауреата Нобелівської премії Джона Голсуорсі. В ній він прямо каже, що авторами не народжуються, а писати треба вчитись багато років і постійно. Як на мене, він оптиміст. Навіщо я цим займаюсь? Щоб створити аудіо бібліотеку корисних матеріалів для письменників, у тому числі тих, хто ще не знає про себе, що вони письменники. Тут і поради/спогади/міркування класиків, і обговорення книжок. Словом, все для натхнення і, може, навіть старту.

Заїжджав на СТО Став у чергу, чекаю. Переді мною – якась теж не найновіша машина. Один майстер слухав клієнта, записуючи у блокнот "скарги", другий курив, дивлячись на калюжі. Я став поруч, бо надвір, під зливу, виходити не хотілось. Курив механік довго, розтягуючи перерву. А коли докурив, заліз у яму. Не пробув там і десяти секунд, коли вигукнув до напарника: - Ого, як смердить! Чуєш? Іди сюди! Той, що записував, відвернувся від клієнта й підійшов до ями. Присів. - Що ти кажеш? - Смердить, чуєш?! Взяв записник під пахву, принюхався. Усміхнувся. - Так пахнуть гроші. І знову підійшов до клієнта. Я й собі спробував вловити запах грошей, але почув тільки важкий запах мастила, який, здається, завжди присутній в автомайстернях.

​​Далі план зустрічей такий: 🔸21 червня — вечір власних творів. Будь-хто охочий зачитує на літклубі свою творчість (вірш, оповідання, статтю, текст пісні — що завгодно) і обговорює її разом із іншими. Чудова можливість себе показати та на інших подивитися. 🔹28 червня — «Беовульф», славетний давньоанглійський епос. Читаємо книжку вдома, а на літклуб приходимо поділитися враженнями. На картинці: Беовульф готується до вечора власних творів