Психолог Олена Романенко
رفتن به کانال در Telegram
Запис на консультацію 📲 +38 098 431 91 36 Тривога•виснаження•самооцінка•межі•стосунки 16 років практики Професійно•Конфіденційно•Бережно
نمایش بیشتر283
مشترکین
اطلاعاتی وجود ندارد24 ساعت
+17 روز
-330 روز
در حال بارگیری داده...
کانالهای مشابه
ابر برچسبها
اشارات ورودی و خروجی
---
---
---
---
---
---
جذب مشترکین
سپتامبر '26سپتامبر '26
سپتامبر '26
+5
در 0 کانالها
اوت '26
+6
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '26
+10
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '26
+7
در 0 کانالها
Get PRO
مه '26
+10
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '26
+9
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '26
+16
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '26
+5
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '26
+8
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '25
+3
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '25
+6
در 0 کانالها
Get PRO
اکتبر '25
+24
در 7 کانالها
Get PRO
سپتامبر '25
+7
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '25
+1
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '25
+14
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '25
+7
در 0 کانالها
Get PRO
مه '25
+13
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '25
+11
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '25
+17
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '25
+14
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '25
+9
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '24
+18
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '24
+13
در 0 کانالها
Get PRO
اکتبر '24
+24
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '24
+18
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '24
+29
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '24
+26
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '24
+21
در 0 کانالها
Get PRO
مه '24
+19
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '24
+205
در 0 کانالها
| تاریخ | رشد مشترکین | اشارات | کانالها | |
| 28 سپتامبر | 0 | |||
| 27 سپتامبر | 0 | |||
| 26 سپتامبر | 0 | |||
| 25 سپتامبر | 0 | |||
| 24 سپتامبر | +1 | |||
| 23 سپتامبر | 0 | |||
| 22 سپتامبر | +1 | |||
| 21 سپتامبر | 0 | |||
| 20 سپتامبر | 0 | |||
| 19 سپتامبر | 0 | |||
| 18 سپتامبر | 0 | |||
| 17 سپتامبر | 0 | |||
| 16 سپتامبر | 0 | |||
| 15 سپتامبر | +1 | |||
| 14 سپتامبر | 0 | |||
| 13 سپتامبر | 0 | |||
| 12 سپتامبر | 0 | |||
| 11 سپتامبر | 0 | |||
| 10 سپتامبر | 0 | |||
| 09 سپتامبر | 0 | |||
| 08 سپتامبر | 0 | |||
| 07 سپتامبر | 0 | |||
| 06 سپتامبر | 0 | |||
| 05 سپتامبر | +1 | |||
| 04 سپتامبر | 0 | |||
| 03 سپتامبر | +1 | |||
| 02 سپتامبر | 0 | |||
| 01 سپتامبر | 0 |
پستهای کانال
Людину з яскравими нарцисичними рисами легко сприйняти як дуже впевнену в собі.
Вона наполягає на своєму, любить увагу, важко визнає помилки й болісно реагує на критику.
Але за психоаналітичною теорією за демонстративною величчю може стояти дуже крихке відчуття власної цінності.
Тоді похвала дає відчуття «зі мною все добре», а критика, відмова чи байдужість можуть переживатися майже як доказ протилежного.
Тому людина захищається: знецінює, звинувачує, контролює.
За поведінкою можуть стояти свої причини, але це не звільняє людину від відповідальності за те, як вона поводиться з іншими.
| 2 |  بدون متن... | 38 |
| 3 | Ви вже десятий раз прокручуєте в голові одну й ту саму розмову.
Що треба було сказати? Чому людина так відповіла? А раптом вона щось не так зрозуміла? Що буде далі? Як краще було вчинити?
Ви ніби намагаєтеся знайти ту саму думку, після якої нарешті стане спокійно.
Але її немає.
Тому що нескінченно прокручувати ситуацію в голові не означає вирішувати проблему.
Це спроба отримати відчуття безпеки: «Якщо я ще раз усе проаналізую, знайду правильний варіант і передбачу всі можливі наслідки, тривога нарешті зникне».
Але мозок швидко навчається іншого: щоб відчути себе в безпеці, мені потрібно думати ще більше.
Так формується замкнене коло.
Наприклад, ви написали людині повідомлення, але вона не відповідає.
Спочатку думаєте: «Можливо, вона зайнята». Потім: «А раптом я сказала щось не те? Чому вона прочитала й не відповіла? Може, образилася? А якщо наші стосунки зміняться?»
Ви перечитуєте своє повідомлення, перевіряєте телефон, аналізуєте кожне слово, уявляєте різні сценарії.
На короткий час це дає відчуття, що ви щось контролюєте. Але тривога повертається, і мозок знову пропонує знайоме рішення: «Треба ще подумати».
Так думання, яке мало б заспокоїти, саме стає способом підтримувати тривогу. | 41 |
| 4 | Хронічний недосип впливає не лише на фізичне самопочуття, а й на те, як ми сприймаємо події та реагуємо на них. Коли сну постійно недостатньо, мозку стає складніше регулювати емоції, стримувати імпульсивні реакції та оцінювати ситуації спокійно.
Тому те, що в інший день здалося б невеликою неприємністю, після кількох ночей поганого сну може викликати роздратування, тривогу або відчуття, що «все занадто».
Недосип також впливає на соціальне сприйняття. Нам може бути складніше правильно зчитувати інтонацію, міміку та ставлення інших людей. Нейтральні слова можуть звучати різкіше, а звичайна реакція іншої людини сприйматися як невдоволення чи агресія.
Саме тому іноді проблема не в тому, що ви стали надто чутливими. Можливо, вашій нервовій системі просто бракує відновлення.
Сон - це одна з базових умов емоційної стабільності та здатності справлятися зі щоденним навантаженням. | 30 |
| 5 | Терапія - це непросто.
Мотивація до терапії може змінюватися: сьогодні хочеться щось змінювати й розбиратися в собі, а завтра може з’явитися втома, сумніви чи бажання все залишити як є.
Це нормально. Терапія не завжди буває комфортною, адже іноді доводиться зустрічатися з непростими почуттями, переконаннями та досвідом.
Але усвідомлення того, що ця робота поступово може покращити ваш психоемоційний стан, допомогти краще розуміти себе, свої потреби й реакції, вибудовувати здоровіші стосунки із собою та іншими, може підтримувати в ті моменти, коли мотивація знижується.
Не обов’язково хотіти терапії однаково сильно весь шлях. Важливо мати достатньо причин продовжувати роботу над тим, що для вас справді важливо. | 26 |
| 6 | Є жінки, які настільки звикли справлятися, що вже майже не помічають, наскільки їм важко.
Вони працюють, піклуються про дітей і близьких, вирішують проблеми, тримають у голові сотню справ, підтримують інших і навіть у складні моменти кажуть:
«Нічого, я впораюся».
І справді справляються.
Але здатність витримувати багато ще не означає, що вам добре.
Можна бути сильною, відповідальною, успішною і водночас дуже втомленою. Можна чудово справлятися з життям і при цьому майже не залишати в ньому місця для себе.
За постійним «я сама» стоїть не сила, а звичка не розраховувати на інших.
За «мені нічого не потрібно» може бути страх попросити.
За неможливістю відпочити - переконання, що спочатку потрібно все зробити, всім допомогти, усіх не підвести, а вже потім можна подумати про себе.
Терапія не про те, щоб зробити жінку ще сильнішою.
Навпаки.
Важливо навчитися жити так, щоб власна сила не була єдиним способом справлятися.
Помічати свої потреби. Просити про допомогу. Відпочивати без почуття провини. Говорити «ні» і витримувати чуже невдоволення. Не намагатися постійно все контролювати. Дозволяти собі бути вразливою і не відчувати, що через це ви стаєте слабкою.
Поступово повертатися до запитання:
«А як насправді хочу я?»
Для мене це одна з важливих складових внутрішньої опори.
Не коли ви можете витримати все.
А коли вам уже не потрібно витримувати все самій.
Якщо ви відчуваєте, що давно живете в режимі «я впораюся», навіть коли сил майже не залишилося, з цим можна прийти в терапію, щоб поступово навчитися бути на своєму боці. | 46 |
| 7 | Ви головний експерт в своєму житті
У терапії я не веду людину до наперед визначеної відповіді. Не переконую розлучатися чи залишатися, звільнятися чи терпіти, пробачати чи ставити крапку.
Я можу допомогти подивитися на ситуацію з різних сторін, помітити те, що раніше залишалося непоміченим, розібратися у своїх почуттях, потребах, страхах і бажаннях.
А рішення залишається за вами.
У терапії ми рухаємося у вашому темпі.
У кожного свій темп. Комусь потрібно швидше перейти до дій, а комусь спочатку важливо створити внутрішню опору, щоб взагалі з’явилася можливість щось змінювати.
Тому я йду за клієнтом, а не за власним бажанням «швидше отримати результат».
І ще одна річ, яку я часто нагадую собі та клієнтам: у складній ситуації не завжди потрібно шукати лише один спосіб її вирішення.
Іноді ми можемо змінити саму ситуацію.
А іноді змінити її зараз неможливо. Тоді ми можемо працювати з тим, як я до неї ставлюся, як реагую, які межі встановлюю, що можу обирати і як хочу жити поруч із цією реальністю.
Обидва шляхи мають право на існування.
Для мене терапія - це не про те, щоб психолог сказав:
«Ось що вам потрібно зробити».
Це про те, щоб у безпечному професійному просторі ви поступово змогли сказати собі:
«Тепер я краще розумію, що зі мною відбувається. І я знаю, що хочу робити далі».
Це і є одна з найважливіших цілей психотерапії | 38 |
| 8 | Важливо зрозуміти: я хотіла любові, тепла, турботи, співчуття й визнання саме від мами. Не від бабусі, не від сусідки, не від інших людей. Від мами.
І якщо мама не могла цього дати, можливо, не зможе дати й зараз.
Якщо у мами немає «ручок», вона не зможе взяти вас на руки.
Це дуже сумно. І тут немає потреби переконувати себе, що «все було не так погано». Є те, чого ви потребували, але не отримали.
Це можна оплакати. Погорювати за тим, чого не сталося.
А потім поступово вчитися отримувати тепло, підтримку, прийняття й турботу від інших людей. Не обов’язково все це має дати одна людина.
Горювати краще там, де безпечно: поруч із людиною, яка не оцінює вашу біль, не знецінює її, а може бути поруч, співчувати й допомагати вам витримувати ці почуття. | 38 |
| 9 |  بدون متن... | 36 |
| 10 | Почуття провини та ненависть до себе можуть бути не лише симптомами депресії, а й чинниками, які підтримують її.
Під час депресії людина часто починає дивитися на себе крізь призму власних помилок і недоліків: звинувачує себе, знецінює, відчуває, що недостатньо хороша або взагалі не заслуговує на добре ставлення.
Ці переживання, своєю чергою, можуть поглиблювати депресивний стан.
Якщо ви помічаєте за собою багато провини, самознецінення і ненависті до себе, особливо якщо це триває довго та супроводжується іншими симптомами депресії, важливо звернутися по психологічну допомогу, щоб краще зрозуміти, що з вами відбувається, і поступово змінити ставлення до себе. | 39 |
| 11 | В кавʼярні відгукнулася фраза, написана великими літерами на стіні «Насолоджуйся моментом та кавою»☕️
Це одна з підтримуючих фраз, яка допомагає триматися в цьому жахітті війни.
Дозволити собі кілька хвилин тиші й тепла. Відчути смак кави. Подивитися у вікно. Зробити кілька повільних вдихів - видихів і хоча б внутрішньо побути деякий час у стані безпеки.
Бо зовні небезпека триває(((
Вже майже місяць безперервно тривають обстріли Києва, Київської області та інших міст і містечок України. На жаль, є втрати… 💔
Мої співчуття всім, хто постраждав і продовжує страждати від цієї війни😢
Мабуть, саме зараз особливо важливо не відкладати життя «на потім». Навіть коли навколо так багато болю й небезпеки.
Знаходьте в кожному дні щось підтримуюче для себе. Те, що допомагає хоча б ненадовго видихнути, повернутися до себе, відчути тепло, тишу, спокій.
Нервовій системі потрібні такі моменти.
Хоча б кілька хвилин життя, в яких можна просто побути
Тримаймося🫂. Бережіть себе і своїх близьких🧡 | 52 |
| 12 | Іноді найбільше виснажує не відсутність вибору, а його надлишок.
Коли варіантів багато, легко потрапити в пастку нескінченного порівняння: а раптом є кращий? А якщо я зараз оберу не те? А якщо потім пошкодую?
І тоді замість свободи ми отримуємо тривогу.
Особливо якщо колись помилятися було небезпечно. Якщо за неправильний вибір критикували, висміювали або змушували відповідати за наслідки так, ніби одна помилка могла зіпсувати все.
Тоді доросла людина може роками шукати не просто «свій» варіант, а гарантовано правильний.
Але такого варіанту не існує.
Ми не можемо прожити всі можливі життя, щоб порівняти їх і лише потім обрати одне.
Можна тільки обрати, спробувати і подивитися, що буде далі.
Іноді ясність приходить не до дії, а після неї.
Тому якщо ви давно стоїте перед вибором, можливо, вам зараз потрібен не ще один список «за» і «проти».
Можливо, вам потрібен дозвіл обрати достатньо хороший варіант і нарешті почати діяти. | 51 |
| 13 | НЕОЧЕВИДНИЙ ПРОЯВ ТРИВОГИ — РОЗДРАТУВАННЯ
Тривога не завжди виглядає як страх чи паніка.
Іноді людина просто стає різкою. Її дратує шум, запитання, повільність інших, повідомлення без відповіді, безлад чи навіть звичайне «а ти можеш…?».
А потім вона сама не розуміє:
«Чому я так відреагувала? Це ж дрібниця».
Можливо, справа справді не в дрібниці.
Коли людина довго живе у напруженні, невизначеності та постійній готовності до небезпеки, нервова система виснажується. І тоді терпіння, гнучкості та самоконтролю стає значно менше.
За роздратуванням можуть стояти страх, втома, безпорадність, відчуття втрати контролю або проста потреба нарешті відпочити.
Особливо у тих, хто звик триматися:
«Я сама».
«Я впораюся».
«Не час розслаблятися».
Іноді злитися легше, ніж визнати:
«Я дуже втомилася. Мені страшно. Я більше не справляюся».
Тому наступного разу, коли подумаєте: «Мене дратує абсолютно все», спробуйте запитати себе:
Я справді злюся чи я вже виснажена?
Що я намагаюся витримати занадто довго?
Чого мені зараз насправді бракує?
Бо іноді за «Не чіпайте мене!» стоїть зовсім не агресія, а дуже проста потреба:
«Будь ласка, дайте мені трохи тиші. Я більше не можу».
І якщо ви помічаєте, що напруження та роздратування стали постійними, не обов’язково чекати, поки сил зовсім не залишиться.
І якщо ви помічаєте, що напруження та роздратування стали постійними, не обов’язково чекати, поки сил зовсім не залишиться.
Турбота про себе може початися з простого кроку — чесно визнати свій стан і звернутися по підтримку, коли самій уже надто важко. | 59 |
| 14 | Те, як ми будуємо стосунки з іншими, багато в чому залежить від того, як ми ставимося до себе.
Якщо всередині є переконання «зі мною щось не так», людина може довго терпіти те, що їй боляче. Приймати крихти уваги, погоджуватися на незручні для себе умови, боятися сказати «мені так не підходить», тому що страх втратити стосунки виявляється сильнішим за бажання захистити себе.
Коли самоцінність сильно залежить від чужого схвалення, стосунки поступово стають місцем, де людина постійно перевіряє себе: чи достатньо я хороша, чи не образила, чи не забагато хочу, чи не стануть мене менше любити, якщо я скажу про свої потреби.
Тоді власні бажання відсуваються на другий план, а межі стають дуже умовними.
Зміни починаються не з того, щоб навчитися вимагати від інших правильного ставлення. Вони починаються з внутрішнього дозволу помічати себе: свої почуття, потреби, бажання, дискомфорт і право на «ні».
Іноді разом із цим змінюється і коло людей поруч, тому, що вона більше не погоджується на стосунки, у яких потрібно постійно зменшувати себе, щоб залишитися.
Здорова близькість не вимагає відмовлятися від себе заради зв’язку.
У ній є місце для двох людей, кожен із яких може залишатися собою, говорити про важливе, мати власні межі й водночас бути поруч. | 70 |
| 15 |  +8بدون متن... | 86 |
| 16 | Виснаження…
Найчастіша тема запитів на консультацію(((
Іноді звертаються з іншими проблемами, але при більш глибшому дослідженні виявляється, що в основі багатьох цих труднощів лежить виснаження.
Виснаження характерне як для тих, хто в Україні, так і для тих хто за її межами.
Невизначеність, відсутність стабільності, постійна адаптація до складних життєвих обставин, тривога за близьких, невтішні прогнози щодо майбутнього - це невеликий перелік того, що виснажує внутрішні ресурси.
В Україні в небезпечних регіонах люди постійно перебувають в напрузі, стикаючись з загрозою життю.
Нервова система не може розслабитися і в період «умовної» тиші, так як очікує що знову будуть масовані обстріли, вибухи, втрати.
Йде тотальне виснаження психіки.
Те, що раніше давалося легко, тепер потребує надзвичайних зусиль. Навіть прості побутові справи, догляд за собою, робота, спілкування, турбота про дітей чи необхідність приймати рішення стає непосильною задачею.
Вимоги людини до себе залишаються такими як і раніше. Вона продовжує очікувати від себе продуктивності, витривалості, активності та здатності справлятися з усім. Але ресурсів для реалізації цих вимог недостатньо.
Страждає самооцінка і ідентичність, зʼявляється почуття провини та сором за свою неспроможність, злість на себе, оточуючих і обставини, у яких доводиться жити.
Людина намагається жити так як раніше, але умови «життя» стали іншими.
Тому спочатку потрібно визнати, реальність змінилася і дозволити собі не вимагати від себе забагато.
Далі визначити, що найбільше виснажує і як можна потурбуватися про себе, щоб зберегти ресурс для важливого.
Також помічним буде пошукати «місце спокою», «простір безпеки», де хоч трішки можна розслабитися, побути собою, видихнути. Це може бути консультація з психологом, групи підтримки, місця сили.
Крім того важливо давати можливість відпочивати і відновлюватися. Чути потреби і задовільняти їх, бути уважними до сигналів тіла, з розумінням ставитися до себе і свого способу адаптації до виснажливої реальності.
Сил всім нам і бережного ставлення до себе і один до одного 🤍 | 77 |
| 17 | Чому нам так складно сказати «ні» навіть тоді, коли ми цього хочемо?
Іноді людина погоджується допомогти не тому, що має сили чи справді хоче цього.
Вона просто не витримує власного відчуття провини, яке виникає при думці про відмову.
«А раптом людина образиться?»
«Що вона про мене подумає?»
«Я ж можу допомогти, то чому не допомогти?»
«Мені незручно відмовляти».
«Невже мені складно зробити щось хороше для іншого?»
Так формується знайоме багатьом «так», за яким насправді стоїть внутрішнє «не хочу», «не можу» або «мені зараз занадто багато».
Часто це починається ще в дитинстві. Нас можуть хвалити за слухняність, поступливість, турботу про інших. Дитина поступово засвоює: коли я зручна, добра і не створюю проблем, мене люблять і схвалюють.
І вже в дорослому житті відмова може сприйматися не просто як відмова від прохання, а як загроза стосункам.
Наче якщо я скажу «ні», то стану поганою.
Тому людина погоджується, навіть коли втомлена. А потім злиться на себе, дратується на того, кому допомогла, відчуває виснаження і водночас не розуміє, чому інші так часто користуються її готовністю допомогти.
Тут важливо побачити одну річ: межі потрібні не для того, щоб перестати допомагати іншим. Вони потрібні для того, щоб допомога залишалася вибором, а не обов’язком, продиктованим страхом.
Здорове «так» передбачає можливість сказати «ні».
Якщо такої можливості немає, це вже не зовсім про доброту. Це може бути про страх втратити прихильність, про потребу бути потрібною, про труднощі з провиною або про переконання, що власні потреби менш важливі за потреби інших.
Тому робота з межами часто починається не з тренування фрази «ні».
Вона починається з питань:
Чого я зараз хочу?
Чи маю я на це ресурс?
Я погоджуюся, тому що хочу, чи тому що боюся відмовити?
Що я відчую, якщо скажу «ні»?
Чи можу я витримати чуже невдоволення, не відмовляючись від себе?
Останнє питання особливо важливе.
Тому що дорослі межі не гарантують, що всі навколо будуть задоволені нашими рішеннями.
Вони дають нам дещо інше: можливість залишатися у стосунках із собою, навіть коли хтось інший незадоволений.
І поступово ми вчимося розрізняти: бути доброю людиною і бути зручною людиною — не одне й те саме.
Можна турбуватися про інших і водночас берегти себе.
Можна допомагати, не рятуючи.
Можна любити, не підлаштовуючись під усе.
І можна сказати «ні» без необхідності доводити, що ти все одно хороша. | 79 |
| 18 |  +8بدون متن... | 67 |
| 19 | Співрегуляція. Чому поруч із деякими людьми нам стає спокійніше?
За роки практики я не раз спостерігала, як змінюється стан людини просто в процесі безпечного контакту.
На початку консультації вона може бути дуже напруженою: говорити швидко, перескакувати з думки на думку, поверхнево дихати, часто змінювати положення тіла. Наче всередині все працює на максимальній швидкості.
І в цей момент не завжди потрібно щось пояснювати, аналізувати чи одразу пропонувати техніку.
Іноді найважливіше — просто залишатися поруч.
Слухати уважно. Говорити спокійним темпом. Не поспішати заповнювати паузи. Не лякатися сліз, злості чи розгубленості людини.
І поступово щось змінюється.
Мовлення стає повільнішим, з’являються паузи, плечі розслабляються, дихання вирівнюється. Людина вже не так напружено тримає себе.
А потім може сказати:
«Я не знаю чому, але зараз мені спокійніше».
Це один із проявів співрегуляції.
Ми впливаємо одне на одного не лише словами. На наш стан можуть впливати голос, темп мовлення, вираз обличчя, паузи, уважність і загальне відчуття безпеки у взаємодії.
Коли поруч людина, яка не тисне, не лякається наших емоцій і не вимагає негайно «взяти себе в руки», нервовій системі легше поступово вийти зі стану напруження.
Особливо важливо це в роботі з травматичним досвідом.
Можна багато разів сказати людині: «Ти зараз у безпеці». Але іноді цих слів недостатньо.
Безпеку важливо пережити у взаємодії.
Відчути, що тебе не підганяють. Що можна мовчати. Можна плакати. Можна не знати, що сказати. Можна проявляти сильні емоції і при цьому залишатися прийнятою.
І поруч є хтось, хто може витримати твій стан, не втрачаючи власної стабільності.
Саме тому я все більше переконуюся, що терапевтичний контакт — це не лише про слова, техніки чи правильні запитання.
Це ще й про те, у якому стані ми самі приходимо до іншої людини.
Мабуть, тому після хорошої розмови клієнт іноді говорить:
«Мені навіть нічого особливого не сказали. Але мені стало легше».
І це зовсім не означає, що нічого не відбулося.
Можливо, людина вперше за довгий час побула поруч із кимось, із ким її нервовій системі не потрібно було весь час бути насторожі.
А вже з цього досвіду поступово може народжуватися здатність заспокоювати себе самостійно.
Внутрішня опора формується через досвід: «Я можу бути собою поруч з іншою людиною і мені нічого не загрожує». | 74 |
| 20 |  +7بدون متن... | 81 |
