СУМИ | SUMY FIX

Семен Салатенко, на прикладах чудових антикорупційних розслідувань в інших областях, нагадує про сумну ситуацію в Сумах.

Щодо численних обурень, які спостерігаються сьогодні у місцевих чатах з приводу вимкнень електрики. Друзі, завжди треба дивитися на Київ. Якщо вимикають там, то на кожну їхню годину без електрики, ми отримаємо дві, або три. По-іншому, навпаки, не буває ніколи, ми давно аналізуємо графіки, щоб стверджувати це напевно. Те, що у нас додатково ще кожні півгодини щось прилітає, і ранять людей, або вони гинуть і ставлення до нас має враховувати ці обставини, а за існуючою нормативною базою нас узагалі можна не вимикати, як прифронтову територію, це теорія, яка практикою не підтверджується. Логіка можновладців інша — сумчани далеко, їхнім незадоволенням можна легко знехтувати, їхня суб'єктність та вплив на загальноукраїнські справи мізерна, а от якщо столиця посидить пару додаткових годин без електрики, це вже суттєвий фактор. Цинічно? Але так воно і є, ми не суб'єкт, ми ресурс.

‼️ Черговий свіжий скандал з монобанком, який, в разі якщо медіа підхоплять, стане ще гучнішим за попередній. Monobank видав офіційну довідку з повністю вигаданим ІПН та адресою: збігається лише ПІБ клієнтки. Це, на її думку, свідчить про неконтрольоване впровадження штучного інтелекту в систему, який «галюцинує» захищеними персональними даними та створює фейкових двійників у системі. Такий цифровий фантом — пряма загроза безпеці та приватності, адже він може здійснювати фінансові операції від імені реальної людини.

Надали різним моделям штучного інтелекту цю публікацію для аналізу, а потім кожній з них повідомили аргументи протилежної сторони, так вони дійшли спільних висновків:

Маніпуляція працює не тоді, коли нам прямо брешуть, а тоді, коли нами «грають», не залишаючи простору для альтернативи. Мій фінальний висновок для читача: Коли ви читаєте подібні резонансні матеріали, де на кону стоїть символ міста, зробіть одну просту вправу: «Переверніть картинку». Уявіть цей текст з іншим заголовком: «Рік бездіяльності: чому влада Сум досі не законсервувала легендарну фортецю?» Замініть фото руїн на: світлину 1990-х років, де на цій вежі сміються діти. Замініть цитату про «пил та азбест» на коментар реставратора, який каже: «Консервацію можна зробити за два тижні: аби бажання було». Відчуваєте, як миттєво змінюється ваше ставлення? Хоча факти (руйнування є, демонтаж стоїть) залишилися тими самими. Головний урок: Маніпуляція — це не завжди брехня. Це освітлення. Автор вибирає, куди спрямувати прожектор: на бруд під ногами чи на зорі над головою. У цьому тексті прожектор свідомо тримали на бруді.

Покроковий юридичний розбір ситуації з монобанком, який не лишає жодних сумнівів щодо системних порушень законодавства.

Надали той самий текст та зображення іншій моделі штучного інтелекту:

Оригінальний заголовок: «У Сумському дитячому парку залишки фортеці забруднюють ґрунт та заважають пересуватися (Цукр)» Це не питання, не нейтральне формулювання. Це пряме твердження як факт: «забруднюють ґрунт» (екологічна загроза); «заважають пересуватися» (фізична небезпека). У фінальному тексті, який ми розбирали, такого прямого твердження немає. Там підзаголовок стає питанням: «Що з безпекою для дітей, і чи шкодить будівельне сміття довкіллю?» Твердження про забруднення ґрунту подається як думка одного експерта (Юрій Леонець: «ґрунт втрачає родючість… можливо, незначне хімічне забруднення»). Одразу після цього — пряме заперечення іншого експерта (Олександр Новицький: «матеріали інертні… суттєвого негативного впливу на ґрунт немає»). Тобто редакція прибрала найсильнішу маніпулятивну тезу, яка була в першому варіанті. Що це означає про приховані маніпуляції? Перша версія заголовка справді містила маніпуляцію. Вона брала спірну думку одного експерта і виносила її в заголовок як незаперечний факт. Це класичний прийом: «отрута в парку» — читач уже налаштований, що треба прибирати руїни. Саме тому і виникає підозра. Фінальна версія — це вже пом’якшена редакційна правка Заголовок став нейтральним питанням. Найагресивніша теза («забруднюють ґрунт») перенесена в середину тексту і відразу збалансована протилежною думкою. Це означає, що редакція сказала: «так не можна, переробляй». Перша версія чітко показувала намір: акцентувати шкоду довкіллю та незручність, щоб читач подумав «треба знести». Після зміни текст став більш «журналістським» (показує проблему, але не дає готової відповіді «зносити»). Проте маніпулятивна структура залишилася: спочатку багато фото руїн + найбільший блок про небезпеку + тільки в кінці кейси відновлення. Тобто тон пом’якшили, але напрямок акцентів — ні. Висновок без домислів: Оригінальний заголовок — це був явний ухил у бік «руїни шкідливі, треба прибрати». Його змінили — і текст став менш маніпулятивним. Але саме існування першого варіанту пояснює, чому читачі відчули, що матеріал «підштовхує» до думки про знесення: бо спочатку саме так і планували його подати. Після правки редакції маніпуляція стала прихованішою, але не зникла повністю (структура й акценти залишилися).

Віддали текст «Цукру» на аналіз штучного інтелекту. Аналіз тексту засвідчує використання доволі тонких інструментів впливу. На перший погляд, стаття видається збалансованою (є думки архітекторів, посадовців та згадки про активістів), але якщо придивитися до структури та акцентів, можна помітити певний «деструктивний» ухил. Ось основні маніпулятивні прийоми, які можуть підштовхувати читача до думки, що демонтаж — це логічне вирішення проблеми: 1. Емоційне нагнітання через опис занепаду Приділяється багато уваги деталям, які викликають антипатію або тривогу: «поржавілий міст», «написи та малюнки» (графіті), «порваний український стяг», «фундамент поріс мохом». Як це працює: Коли об’єкт описується як брудний, покинутий і візуально неприємний, у читача підсвідомо виникає бажання «прибрати це сміття», щоб не псувати вигляд міста. 2. Використання «тригера безпеки» Найбільший блок тексту присвячений небезпеці. Аргументи про «дрібнодисперсний пил», «важкі метали», «азбест» та «ризик, що когось придавить» б’ють по найчутливішій темі — здоров’ю дітей. Маніпуляція: Статус «символу дитинства» (позитивна емоція) зіставляється з «джерелом хвороб» (негативна емоція). Це створює когнітивний дисонанс, де безпека дитини завжди переважить історичну цінність. 3. Формування образу «неминучості» У тексті згадується проєкт 2021 року, де велику фортецю вже було вирішено знести. Підтекст: Читача готують до думки, що доля споруди була визначена ще до війни, а нинішні суперечки лише затягують процес і створюють небезпеку. 4. Контраст «Жахлива реальність vs Красивий рендер». У статті розміщено зображення майбутнього дитячого майданчика — яскравого, сучасного, з укриттям. Це класичний прийом «до та після». Ефект: На фоні «іржавих сходів» та «будівельного сміття» новий проєкт виглядає як єдино правильний порятунок, хоча питання про те, чи можна було б інтегрувати фортецю в новий дизайн, залишається на периферії. Чи є в тексті баланс? Справедливості заради, авторка додає розділ про кейси відновлення (Jam Factory, Полтава, Харків). Це створює ілюзію об’єктивності. Однак приклади відновлення стосуються об’єктів, які мають бізнес-модель (коворкінги, ресторани) або статус пам'яток. Одразу після цих прикладів наголошується, що в парку «немає стійкої концепції», а фортеця «не має статусу пам'ятки». Тобто варіант відновлення подається як теоретично можливий, але практично малоймовірний для Сум. Висновок: прямо не говориться «знесіть це негайно», але конструююється реальність так, де збереження фортеці асоціюється з небезпекою, пилом, судами та іржею, а демонтаж — з безпекою дітей, новими майданчиками та ладом. Це класична маніпуляція в журналістиці.

«Цукр» оцей заголовок своєї публікації поміняв, (очевидно редактори свій хліб їдять не дарма), але в Укрнеті ще можна бачити початковий варіант, що наштовхує на думку, чи не спостерігаємо ми, часом, поступовий рух шляхом «Панорами»... 🧐

Ми знаємо, що наша аудиторія з обережністю ставиться до «Дебатів», але дамо посилання, бо інші ж не розповідають людям, як зграя Васильєва продовжує збагачуватися під виглядом імітації досягнень. Зробило б розслідування діяльності цих освоювачів коштів, наприклад, «Суспільне Суми», (як воно (не без нашого сприяння) робило розслідування щодо фальсифікації планів розвитку міста у попередні роки), то послалися б на них. Але ж кому це робити, якщо Наталія Гордус нині не редактор, а інші журналісти сидять мовчечки і жодних талантів у суспільно-важливих розслідуваннях не лише не проявляють, а й, навпаки, готові сприяти імітаторам і розпилювачам на сторінках своїх видань. Дракони зараз сильно поменшали, аби лишень зовсім не зникли...

Африкан Свиридович (мрійливо лапа дракона). Вони таки щас сильно поменшали. Я помню, ще коли малий був, то були такі, як бугаї, а щас такі, як курчата. І шо воно далі буде? Саломон Самсонович. А хулі тут непонятного? Обичний мутагенез. Дракони меншають до таких розмірів, шоб прогодувати свої сім'ї. © клясик

Найбільша проблема, що ми знаходимося в суспільстві, яке, у своїй переважній більшості, складається з альтернативно-обдарованих осіб. А, отже, коли ми пояснюємо, що нині цифрове алгоритмічне управління стало величезною загрозою людям, то альтернативно-обдаровані вважають, що ми перебільшуємо, або й узагалі параноїки. На жаль, у Гуглі та агрегаторах новин цих осіб назавжди забанили через ментальні обмеження, тому вони ніколи не дізнаються, що історія, яка описана в фільмі «Ідеальний злочин», тепер відбувається щодня, у безперервному режимі. Ось найсвіжіший приклад:

Через помилку системи розпізнавання облич 50-річна мешканка штату Теннессі (США) Анджела Ліппс провела майже шість місяців за ґратами за банківське шахрайство, якого вона не скоювала. Штучний інтелект помилково ідентифікував її як злочинницю з Північної Дакоти, хоча жінка взагалі ніколи не була в цьому штаті. Поки ж адвокат доводив її алібі за допомогою банківських виписок, Анджела втратила все своє майно за несплату комуналки і податків — дім, автомобіль та домашню тварину, і лише напередодні Різдва була офіційно виправдана та звільнена.

Митця Костянтина Аленінського раніше багато любили інтерв'ювати та цитувати медіа, а нині ніхто не цитує та не посилається, бо його філософські роздуми аж занадто сильно відрізняються від офіційного наративу, таких простіше затаврувати амбасадорами розпачу, ніж визнати їхню логіку.

Те, що монобанк отримає своє тепер сумнівів нема, у випадку, якби з клієнткою було щось не так, жодна поважна контора не взялася б за цю справу. Питання лише в тому, чи приведуть свої мізки в порядок ті, хто підтримують подібну модель «цифровізації» в країні. Оце набагато важливіше, бо від цього випадку до китайської системи соціального кредиту — менше кроку. І ми стрімко рухаємося цим шляхом, але дурники продовжують тримати свій фокус уваги на тому, чи достатньо патріотичною була ця клієнтка монобанку, не зважаючи на те, що їх самих легенько підштовхують у цифровий концтабір, а дверцята за ними потроху починають зачинятися.

Ну, а щойно вікна стали відчинені цілодобово, то стало помітно, що хімічний запах нікуди не зник, незважаючи на пору року. Журналісти та чиновники помітять його значно пізніше та разом з ручними «експертами» почнуть свої звичні байки про бадилля на городах, автомобільний смог і тому подібне. Але варто лише прочинити вікно і залишити так на тиждень.

Оскільки, серед нашого клубу розгорнулася дискусія щодо очевидних ризиків неконтрольованої та інституційно необмеженої цифровізації в умовах України, рекомендуємо до перегляду радянський фільм «Ідеальний злочин», 1989 року. Він один з перших підняв питання аморальності алгоритмічного управління та технократичного тоталітаризму. Раніше він сприймався як наукова фантастика, зараз — як майже реалізована реальність.

Проблема в тому, що серед тих, для кого гороховський і монобанк «свій», бо це ж «зручно і Європі такого нема», а «Госпітальєри» і Зінкевич чужі, бо це ж «кров і диму без вогню не буває»,— є певна частка і наших читачів. Вони саме тут не відсвічують, коментарів не пишуть, бо знають позицію адміністрації каналу, але вони є, і таких чимало в суспільстві, яке загалом підтримує крадіїв-цифровізаторів без жодних моральних норм. Але, оскільки, рефлексія у них все одно присутня, то, замість справжнього винуватця, вона обертається винятково на дівчину з прапором, через яку з'ясувалося, що «король же голий». Тому питання, які ставить Юрій Гончаренко — відкликання ліцензії монобанку та заборону причетним до витоку працювати в цій сфері — так і залишатимуться фейсбучним теоретизуванням, а не реальними кроками, бо ж «народу нравітся», тому вмиватимемося кров'ю ще довго.

Годний тролінг 🙃 Охоплення понад 250 тисяч переглядів. Купа коментарів, що закриють картки в монобанку.

Були морози — централізоване опалення не нагрівало і до 15 °C, на дворі потеплішало стали палити як чорти в пеклі — доходить і до 25 °C, вікна навстіж цілодобово. Традиції місцевих тепловиків з обдирання населення наприкінці опалювального сезону незмінні. Цікаво, в цьому році узурпатори-тимчасовики теж закінчать сезон останніми в країні — 16 квітня, чи таки вистачить совісті вимкнути з настанням квітня?!

Не буде вам так як там, навіть не мрійте, народ і керманичі цього не допустять! Бо тут вам не там!!!

Деякі журналісти зрозуміли, що це вже переходить межі та почали писати до Нацбанку. 📌 «Пізно пити «Боржомі», коли нирки відвалилися». Масове толерування порушення банківської таємниці та права на приватність і призвело до таких наслідків. Бо «простий народ» (читай — охлос) насправді цікавить не руйнування правової держави, а винятково відносно кого ці злочини здійснюються. Якщо, наприклад, ця дівчина справді мала на стіні прапор рф, то, на їхню думку, все зроблено правильно, якщо ж — ні, то, ну, помилилися, буває, треба думати, на тлі чого виходиш в ефір і до яких наслідків, це може призвести. А щодо розповсюдження приватних даних, то для більшості співгромадян, абстракція, бо для них дані «поганих» людей розповсюджувати можна, а «хороших» — ні. От тільки право визначати хто «хороший», а хто «поганий» вони цілком добровільно віддали навіть не суду, а самопроголошеним новим «комісарам» горохівським, і уявлення не мають, що й самі особисто у будь-який момент можуть опинитися у ролі «поганих».