Танці з дикобразами

Сьогодні, як і щороку, писатиму лист у майбутнє. А ще читатиму минулорічний. Нагадую давнім читачам про цю просту, проте дієву вправу. А новим рекомендую спробувати 🙂 🔸Вправа “Лист собі”🔸 ☕️ Закриваюсь десь у затишному місці із чашкою чаю (і цукеркою). Беру багато аркушів паперу (я люблю в клітинку, але можна взяти і спеціальний крафтовий папір для листів), улюблену ручку і пишу, поки стане натхнення, з перервами на відпочинок для руки, бо відвикла писати. Уявляю, ніби пишу такій собі, якою я буду через рік. 💌 Пишу про те, що на мою думку мені було би цікаво і, головне, приємно пригадати. Як правило, перераховую те, чим я жила в цей рік: хто надихав і що надихало, що викликало сум, що вдалось змінити, а що не вдалось. 💌 Пишу про те, чого, я сподіваюсь, майбутній мені вдасться пережити або що подолати, бо про це я мрію сьогодні. Поки пишу мене переповнює співчуття до мене майбутньої, якій доведеться пройти крізь наступний рік, яким би він не був, що би не сталось. 🤔 Чи доведеться змиритись із неможливістю втілити омріяне, чи ошаліти від того, скільки висиплеться радісного. В цю мить хочеться написати собі багато втішних і затишних слів - не стримуюсь, пишу. Про те, що вірю, знаю, що майбутня я докладу максимум зусиль і реагуватиму відповідно до обставин. Ну, і, що люблю. Буквально все, що я би побажала близькій людині, яка вступає у новий період життя, в якому немає гарантій чи навіть попередніх прогнозів. А потім згортаю лист і кладу у відведене для нього місце, звідки дістаю минулорічний і насолоджуюсь затишними посланням з минулого… ❗️Важливо! Не скочуватись у планування, не вживати слів на кшталт “варто було би”, “має сенс зробити …”, “візьми себе в руки”, “нарешті заверш, а не як завжди” тощо. Спробуйте щось лайтове, ніби пишете дуже вразливому другу чи подрузі, що легко знічується і втрачає мотивацію: “здається ти мріяла про…”, “я пам’ятаю тобі хотілось… цікаво чи вдасться це втілити”, “а як там твої спроби написати книгу, сподіваюсь тобі вдалось” 🔅 Бонус. Якщо домовитись із кимось, можна обмінятись написаними листами і за рік відправивши лист іншої людини, отримати свій лист справжньою поштою. Або зайти на сайт https://www.futureme.org/ і запланувати отримання власного електронного листа через рік, три, п’ять чи коли захочете 🙂 Хай написання цьогорічного листа підтримає вас і допоможе спокійно перейти новорічну межу. Далі ми якось розрулимо, ми такі - думаю ви вже переконались у цього впродовж останніх місяців. Але розрулимо лише якщо подамо собі руку, обіймемо і нагадаємо, що зараз важко і ти молодець, що тримаєшся. #усвідомленість #роздуми #вправа

Оксамитовий егоїзм. Вправа На цю тему мене наштовхнули розмови із клієнтками, які зізнались, що вони би хотіли присвятити час бісеру, вишивці чи книжкам на вихідні, але ж купа роботи по дому та й рідні вдома, як я можу виділити час на себе, якщо вони поруч? Ну от так, силою волі та добрим словом. Нумо повернемо собі право піклуватись про свої потреби, навіть якщо це створює деякі незручності для інших. І зробимо це за допомогою оксамитового егоїзму. Уявіть собі - ніжний, спокійний, без надриву. Такий, що приносить задоволення вам і не ранить оточуючих. Такий, що коли торкаєшся, трохи лоскоче, але не коле. Готові? 1. Пишемо список того, що приносить нам радість. Матеріальне, нематеріальне, те, що можна купити за гроші і те, що не можна купити за гроші. Для декого цей список написати буде важко, а сам він уже стане проривом, але не зупиняємось. Пишемо все, навіть нереалістичне. 2. Сортуємо - те, що зараз отримати важко (для цього потрібно довге планування або присутність інших людей) і те, що отримати можна без особливих зусиль, але чомусь досі ви цього собі не дозволили. 3. Вибираємо щось із другого списка. 4. Обираємо день і час, призначаємо собі побачення та вносимо у календар. Це обов’язковий крок. Якщо вам важко виділяти час на себе, потрібно буквально планувати і виоркемлювати таку можливість за допомогою формальних методів - це дисциплінує. 5. Готуємось до нього (купуємо нитки, якщо ми плануємо в’язати, дістаємо із загашника модельку літачка, подарованого три роки тому, замовляємо квиток у театр, один, бо ідете на побачення лише із собою) і приходимо у визначений час. Навіть якщо втомлені, навіть якщо сумніваємось у доцільності свого рішення. Вперто тримаємось плану. У головні можуть виникнути думки – «не на часі», «а чому ти вирішив що можеш собі це дозволити», «якби твоя мама дізналась…» «що би сказали твої діти» 6. Відганяємо їх і переходимо одразу до дії – робіть те, що запланували, попередивши рідних, що наступну годину-дві будет зайняті. І хоча вони пообіцяли не чіпати вас, будьте готові до появи голосів – з-за дверей, у смартфонах та соцмережах. Всім терміново знадобиться ваша присутність. Проте я у вас вірю. У вас все вийде. Буде важко. Вас будуть відволікати і рідні голоси, і нечисть, як в українських народних казках, все буде намагатись збити вас із обраного шляху. Не піддавайтесь. На крайній випадок залишу вам заклинання Пескі-Піксі-Пестерномі або просто “Феє-феє, покажись і на егоїзм перетворись” Навіть якщо феї не видно, знайте – вона поруч, тож продовжуєте робити поки не втомитесь або не мине визначений вами час. 7. Повторюйте регулярно, поки не завершите справу (не дочитаєте роман, не зв’яжете светрик, не дозбираєте лего набір чи не домалюєте картину за номерами) Коли впораєтесь із першим завданням, переходьте до наступного. Кількість повторів – індивідуально, за потребою. 8. Прислухайтесь до себе — чи відчуваєте прилив сил, чи навпаки приємну втому? Як змінився ваш настрій? Чого хочеться зараз? Регулярні практики з оксамитового егоїзму (ну гарно же звучить!) знімають загальне напруження, приносять полегшення у спілкуванні з близькими та наснажують до роботи. Спробуйте і переконайтесь самі 🙂 Поділіться, будь ласка, від чого бажаного ви вже довгий час утримуєтесь, бо це надто егоїстично цими днями?

Поки я дописувала чергові роздуми про егоїзм та міркувала, чи не написати спочатку про жіночу сексуальність у парі, наптрапила на розпродаж Видавництва Анетти Антоненко. Залипла і накупила собі «трохи» електронних книжок. Тепер потрібна довга подорож або просто час на почитати, бо виглядає все куплене неймовірно цікавим. Щоби не страждати наодинці, вирішила і вас долучити до цього шаленства: Ось тут можна придбати електронні книги за 10 грн у різних форматах, які лише вам потрібні. Якщо вам цікаво, то я купила новеньку книгу улюбленої Ісабель Альєнде, яку безумовно раджу почитати. (Вітер знає моє ім’я) Також взяла почитати нову бразильську авторку, з українським корінням Кларісе Ліспектор (одразу все, що було доступне, бо ж по 10 грн) Давно хотіла почитати нігерійську письменницю Челучи Он’ємелукве-Онубія та вперше почула про канадку Жослін Сосьє, чия книга (Дощило птахами) названа так поетично, що важко відмовитись її купити (а ще в ній ніби є про канадців українського походження і просто її радять). Купила не лише жінок, як ви могли подумати. Взяла ще й ірландського драматурга Мартіна Макдона (обіцяла почитати доньці), франко-бельгійця Еріка-Еманюеля Шмітта (Двоє добродіїв із Брюселя), Трохи Борхеса та Кортасара. Хух. Піду допишу мабуть про егоїзм, щоби дозволити собі дещицю самолюбства і виділити трохи часу на читання всіх тих запасів 🙂

Грудень радує нас снігом, але не сонцем, якого мені дуже не вистачає. На додачу до хвилювань, пов’язаних із завершенням року, ми вимушені якось підтримувати себе серед нічних обстрілів, новин про транспортні колапси та збої у зв’язку. Залишатись на зв’язку - це так важливо сьогодні посеред цього хаосу. Пропонуємо приєднатись до нас 18 грудня, понеділок для спільного читання та обговорення. Запрошуємо вас на Літературне суаре - 18 грудня о 19:00 ми Ольга Тютюн (медіаторка та психологиня) та Тетяна Саніна (медіаторка, консультантка для пар та письменниця) читатимемо та обговорюватимемо оповідання Джерома Селінджера, написане 1948, вперше опубліковане 1949 року. Це історія про упередження, що їх продукують дорослі, про дитячу чутливість до несправедливості, важливість діалогу, а також потребу кожної людини бути почутою і прийнятою з тими переживаннями, які її гнітять. Це оповідання про те, як залишатись на зв’язку, попри складні почуття. Селінджер відомий своїми влучними психологічними описами та майстерністю створювати напружений сюжет практично на рівному місці, без особливих драматичних подій. Пропоноване вам оповідання саме таким і є. Хочете дізнатись більше чи поділитись власними враженянми? Приходьте, будемо раді! Приводьте друзів та подруг. Коли: Понеділок, 18 грудня. 19:00 Де: онлайн за посиланням Скільки та як: Безкоштовно та без реєстрації 📌 Суаре, або званий вечір, сьогодні – привід зібратись аби підтримати себе та інших у непрості часи. Поки що проводимо онлайн, але скоро виберемось в офлайн. Беріть із собою улюблені напої 🍸

Запрошую вас на KyivBookWeekend, що розпочався уже сьогодні. В неділю, 10 грудня о 12:00, на сцені із жовтої цегли читатиму разом із колегами. Читатиму уривок із щойновиданого роману про медіацію «Коли відлітають серпокрильці». Буду рада всіх бачити!

Продовження про експресивне письмо Пеннебейкера (початок вище) Дослідникам за допомогою наукових методів вдалось довести те, що зараз вважається здоровим глуздом: тривале приховування таємниці або стримування емоцій займає багато фізичних та психічних сил. А значить, відбирає сили потрібні для виконання прямих функцій організма. Досліджень було проведено досить багато. Зокрема було доведено: - неважливо писати, чи розповідати про події усно (людині чи на диктофон) – ефект покращення фізичного та психічного стану присутній (Greenberg and Stone, 1992). - фізичні вправи на подолання травматичного досвіду та письмо, допомагає краще, ніж самі фізичні вправи (Krantz & Pennebaker, 1996) - експресивне письмо приблизно однаково впливає як на білих комірців із високим академічним рівнем освіти, так і на ув’язнених з шістьма класами школи (Richards, Pennebaker, & Beal, 1995; Spera, Buhrfeind, & Pennebaker, 1994) Зрештою Пеннебейкер приходить до висновку: “аби покращити здоров’я потрібно перекладати досвід на мову”. У кого є досвід журналювання або ведення щоденника, я впевнена, можуть це підтвердити (зокрема пригадаймо щоденники війни, котрі допомагають пережити найважчі часи). А ще можна згадати класичні художні твори, написані у часи кризи (особистої чи глобальної). Перетворювати важливі психологічні події у слова — унікальна людська властивість” – пише дослідник. Тож користуймося нею і прогресуймо. Адже Пеннебейкер з колегами, окрім іншого, відмітили, що з кожним підходом до письма у піддослідних автоматично зростала здатність формулювати, самі тексти ставали більш зв’язними, а описи - глибшими. Думаю, їхнє життя змінювалось не лише тому, що вони «виписувались», а й тому що мінялась їхня перспектива на життя і майбутнє поставало ясніше Тому довіртеся собі і пишіть так просто і недолуго, як виходить. З часом, думки упорядкуються, відповідні формулювання знайдуться, а емоції трансформуються у щось більш відповідне ситуації. Поділіться, якщо є, вашим досвідом експресивного письма - чи то художніх текстів (поезія), чи то в епістолярному жанрі #емоції #рекомендація #вправа

На минулому тижні я розгнівалась на близьку людину. Було так зле, що мені захотілось з’ясувати все “раз і назавжди”. Але ж я медіаторка і конфлікт-коучиня, тому я так-сяк змогла переконати фурію усередині себе зачекати. Натомість я сіла виписувати свої переживання та думки, як заповідав Джеймс Пеннебейкер, соціальний психолог і дослідник тілесних реакцій на стрес. Якось, на початку 1980-тих, Пеннебейкер виступав перед групою операторів поліграфа (детектор брехні) з ЦРУ та ФБР і вони звернули його увагу на той факт, що людям стає набагато легше, як тільки вони позбуваються таємниць. Виказавши себе, вони буквально розслабляються і їхні тілесні показники одразу опускаються до норми. Пеннебейкер зацікавився та провів власні дослідження Він, правда, дещо змінив напрямок і впродовж 1980-тих досліджував вплив таємниць на фізичні хвороби. В результаті він дійшов висновку, що ігнорування власних травматичних переживань, веде до суттєвого погіршення здоров’я. Отже їх варто позбуватись. Проте перед ним постало питання - що робити у випадку, коли про травматичний досвід розповідати небезпечно або настільки важко, що практично неможливо поділитись цим із іншою людиною? Тоді він вирішив дослідити як сповідь у письмовій формі впливає на організм у стресі. Якщо коротко, то експресивне письмо, а так називається метод Пеннебейкера, призводить до: - зменшення тривоги, м’язової напруги, болю та стресу - зниження артеріального тиску, проявів депресії, - покращення функціонування дихальної та імунної системи - поліпшення пам'яті, якості сну та соціального життя - підвищення самооцінки та продуктивності Думаю тут можна зупинитись, якщо ви вже втомились читати, і перейти до самої вправи: 1. Організуйте собі тихе і затишне місце, де вас ніхто не потурбує 2. Пишіть щодня, впродовж 4-5 днів 3. Пишіть по таймеру, не менше 15 хвилин (але можна і довше) 4. Пишіть, не стримуючись і не підбираючи слова 5. Дозвольте собі переживати почуття, котрі виникають під час письма 6. Можете знищити написане, або залишити, щоби перечитати потім 7. Відчувайте полегшення з кожним днем Свого листа я відкорегувала (привела у належний граматичний і ввічливий вигляд, поприбирала образливі слова та колкі зауваження) і відправила. Ми з близькою людиною обговорили конфлікт й все з’ясували (не раз і не назавжди, та достатньо як для тепер). Проте могла й не відправляти, бо мені дійсно стало легше. Якщо ж вам хочеться більше деталей, то ось вам стаття Пеннебейкера 1997 року (англ). І трохи мого переказу, нижче.

Бувало таке із вами? Готуючись до вечірки, на якій буде присутній ваш колишній (хлопець, бос, партнер по бізнесу) ви уявляєте як елегантно із холодком у голосі знічев’я жартуєте про щось нейтральне, попиваючи разом із ним мартіні. А по-факту, вас кидає то в жар, то в холод, ви затинаєтесь через слово і не можете подивитись йому в очі. Чи навпаки, пообіцявши в ейфорії від чудових новин вийти у свій єдиний вихідний на роботу, шкодуєте коли "протверезіваєте". Науковці називають це емпатичним дефіцитом або непорозумінням між “холодним” і “гарячим” станами. Коли ми з холодною головою, виважено плануємо стикнутись із чимось потенційно емоційним, то не можемо уявити, поспівчувати собі тим, якими будемо в “гарячому”, коли настане час і нас накриє почуттями. Та навпаки, коли ми в гарячому стані, наприклад в ейфорії від поточного виграшу, нам важко діяти логічно, ми приймаємо рішення, через які потім можемо пошкодувати (і добре якщо це просто зайвий коктейль, а не обіцянка одружитись чи стати донором нирки). Звісно же, цим активно користуються продавці (та хоч люксових авто, чи риби на базарі) і маніпулятори… Але часом ми й без них собі гарно впоруємося… Що треба знати? Гарячим стан стає тоді, коли на нашу свідомість впливає голод, сексуальне бажання (згадайте скільки дурниць ви свого часу зробили будучи закоханими), страх, виснаження чи будь-які сильні емоції. Економіст-бехівіорист Джордж Лоенштейн в результаті ряду досліджень (мучав людей болем, наприклад) прийшов до висновку: емоції так сильно на нас впливають, що “в різних емоційних станах, ми ніби різні люди” Що робити? Лоенштейн пропонує не марнувати час на приборкування емоцій (бо це неможливо), а прийняти те, що емоції можуть докорінно змінити наше сприйняття реальності й поведінку, та… стати кращими пророками для самих себе. Перше ніж передбачати те, як ми будемо поводитись, варто передбачити те, як ми будемо почуватись. Знаючи свої слабкості, прийняти, що у майбутньому ми можемо бути не такими вже й раціональними, якими себе уявляємо у стані спокою і бути готовими до цього. Усвідомивши це, можна навчитись вчасно розпізнавати емоції, котрі розпалюють нас до “гарячого” стану і потихеньку охолоджувати їх, нагадуючи собі - що під їхнім впливом ми вибираємо не зовсім тойво… Або готуючись до потенційно емоційних подій запастись запобіжними засобами: - домовитись із сестрою/кумою/братом/кумом, щоби вам подали вам знак, коли рука потягнеться за третім тістечком/келихом вина на родинному збіговиську, де вас весь час питатимусть про те, коли вже одружитесь/народите/допишете дисертацію; - поставити нагадування на телефон і у день отримання річної премії не вирушати одразу на шопінг; - попросити рідних нагадувати про ваше рішення вчасно обідати та прогулюватись вечорами під час дописування рукопису/дисертації/ грантового звіту; - вигадайте самі… Висновок - ми не раби емоцій, розпізнавши їх ми можемо регулювати їхню інтенсивність, проте вони на нас дуже впливають і це потрібно брати до уваги. Майже так, як прогноз погоди, на який ви зважаєте, беручи із собою парасольку чи сонячні окуляри. А як не подивились прогноз ізранку, то вже доводиться обходитись тим, що потрапить під руку. А що такого емоційного сталось із вами на днях, що змусило вас погарячкувати? (окрім як купити зайвий генератор чи павербанк) #як_це_працює #усвідомленість #емоції

Вирішила нагадати вам минулорічний допис. Здається він ніколи небуде зайвим, особливо в часи, коли ми втомились і нам буває важко впоратись із своїми почуттями. Бережіть себе

​В моєму кабінеті розцвів різдвяник, він же - шлюмбергера. Ця квітка, думаю неочікувано для себе, стала персонажем роману "Коли відлітають серпокрильці", бо впала мені в око, коли я писала, шукаючи атмосферних метафор. Різдвяник з'являється у книзі тричі. І попри те, що у нього немає слів, його мовчання, впродовж історії, досить промовисті: "Врятований після падіння різдвяник, уже встиг відцвісти, втративши всі рожеві пелюстки. На кінцях темно-зелених батогів-гілок видніють салатові крапки, наче божественною рукою розставлені свіжі відмітки, де саме має прорости свіже листя. І воно проросте. Із часом. Варвара відсуває горщик далі від краю підвіконня. Гілки схвильовано стикаються одна з одною, перемішуючись у тривожному танці, та зрештою заспокоюються. Дмитро відкинувся на спинку крісла й, витягнувши ноги, спостерігає, як за вікном гасають серпокрильці. Навпроти нього Роксана дивиться у підлогу, наче шукаючи поглядом додаткової опори. Її синяво-чорне волосся вільно спадає, ховаючи обличчя. Вона схилилась уперед, спершись ліктями в коліна широко розставлених ніг, наче відчайдушно намагається укорінитись, утриматися на поверхні. На ній потерті темні джинси, чорна футболка. До кімнати повертається Ева зі склянкою води й, зачинивши двері, елегантно з рівною спиною сідає на краєчок стільця, розправляє поділ довгої кармінової сукні. Роксана, не підводячи голови, продовжує перервану фразу: - …і тоді він… сказав, щоб я не думала повертатися після всього, що накоїла. Що він влаштує мене у закритий пансіон для таких… прибацнутих." Замовити книгу про тихі пригоди різдвяника на фоні драматичних сімейних перипетій можна тут #книги #Серпокрильці