⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)

У Поліни тупо вайби сучасної Ліни Костенко 🤗

Я знаю твій біль, Я його відчуваю шкірою, Він гострими голками впивався у кожен день, І ти лікував його втомами, тишами, вірами, Надійно ховав Від себе і від людей, Боявся того, що він вийде зі стану ремісії, Що знову прорветься, Й заповнить собою світ, І я видихаю - "Не бійся, не бійся, не бійся.. Вода змиє все й сонце врешті розтопить лід, І щось в глибині Раптом стане тотально зціленим, Щось зникне назАвжди, А щось назавждИ проросте Й майбутнє засяє новими бажаннями й цілями, Й теперішнє втілиться дуже лагідне і просте... 20.06.2024

Не забуваємо про збір. Донатимо.

Щоразу, коли у мене наступає затишшя в творчості, мені стає по-справжньому страшно. Страшно, що я більше ніколи нічого не напишу... Рік тому я знаходилась в пошуку роботи і під час однієї зі співбесід рекрутерка запитала мене, що я планую робити в своєму житті на подальшу перспективу. Як зараз пам'ятаю, що відповіла: "Планую займатися творчістю. Це моє призначення". Я тоді сильно підахуєла з себе. Думаю: "Веронічька, тобі треба знайти роботу, а це не зовсім те, що хоче почути роботодавець". Так от, коли я не можу писати, я часто повертаюсь до тієї розмови і мені стає страшно. А раптом я загубила своє призначеня...

важко. а кому зараз легко? вставай і роби, те що було колись так далеко заховано в темну шухлядку дитячої спальні. мрії твої стали реальні. не стій, надихайся, твори! ґрунт під ногами шукай, що твердий. кроками міряй до фінішу літнії дні. з глибин підіймай догори записки із нульових. терпляче їх розгортай, читай, переписуй, стирай! впізнаєш дивний почерк? це твій. писала пів ночі про плани на рік, який затягнувся на вік. битий посуд даремно не мий, краще репостни у чати: «своєї мети досягнути здатний навіть німий. якщо вміє очима кричати» ніколи не смій за пів кроку до бажаних мрій байдужо і легко здаватись! #вірш

Вероніка біжить зеленкою, їй у горлі сухо і вузько. Вона на бігу зриває зі своєї голови сіру хустку. Падає поряд із Ним, дістає тремтячими руками ніж, розрізає його форму й шепоче: "Не залиш мене, не залиш!" Затискає його чорні рани, витирає хусткою його кров і піт. "Не смій, – стогне Вероніка, – Тобі не можна, не можна Тобі! Ти не можеш піти, ніхто із них не вартий Твоєї смерті! Уся земля не варта Твоєї крові навіть на одному сантиметрі!" Вона тримає Його рани руками, зубами, пов'язками – будь-чим, і слухає, як Його серце мовчить, як Його серце мовчить... І вона розуміє, що пізно, що уже не буде нічого ні завтра, ні потім. Що ж це за земля, на якій навіть такі, як Він, – двохсоті?! І ховає своє сіре обличчя у скривавленій плащаниці. Нас було сорок два мільйони. Хто залишиться? Одиниці... І вона стає майже прозорою, невагомою, напівзниклою, наче сонце погасло. Не всюди. Лиш над Ним і над Веронікою. Як їй вижити? У що вірити? Якщо навіть Він, навіть Він... Хто залишиться, як закінчиться ця одна з найсвятіших війн? Вона лягає на його рани, ставши раптом спокійною й тихою. І зітхає, ніби прокинувшись. Бо Він дихає! Чуєш? Дихає! Ольга Криштопа

Вже за декілька хвилин! Перший випуск «Нетипового подкасту» з Твори Нових Домів та Аліною Суботіною. Дивитися у Фейсбуці. #мемивідМемотворця #мемасіки

А потім повалить сніг і густими лісами й кичерами, десь опівночі йтимуть гості при святі вечеряти, скатертину прикрасять сухими сльозами і квітами і при свічці зотлілій до ранку собі бубонітимуть Скаже перший, що рік проминув, як ота хурделиця, скільки всього приніс їм і скільки він стер з лиця... Другий мовить: якщо подивитись, як все неспинно валиться, то вони тут ще так незлецько собі тримаються Третій в вуса всміхнеться і скаже: а, хлопці, згодьтеся, є до чого вертати, Дніпро реве, стоїть Хортиця, пахне свічкою хата, пахне маком, в кутю натертим, і життя тут вилискує, відчувається і нам, мертвим А насамкінець очі протре, скаже: Бог Рождається, серце тішиться тут і серце тут завше крається, особливо, як сонце отак урочисто і тихо хилиться, гляньте, хлопці, у всіх, що тут сплять, наші з вами вилиці... Моя яблуня, бачу, ще їм вродила яблука, цьогоріч ми їли кутю вже із миски правнука Юлія Фінковська

сьогодні мені 18 🤍 кажуть, що класна дата, найкращі роки... Не знаю чи воно так, бо ще не була тут. Побуду, скажу)) але насправді запалу творити зараз дійсно вистачає. Від чого я дууже кайфую 💋 тому продовжуватиму робити щось і більше. Дякую усім, хто поруч зі мною на цьому шляху. Тим, хто був (та тим, хто пішов), є і ще буде. Ви – нереальні, я безмежно люблю та ціную вас. знаю точно: попереду ще багато всього. І супер. А сьогодні, якщо маєте бажання мене привітати, вітайте: https://send.monobank.ua/jar/63ZHAkLg7X (5375 4112 1937 4266) частину коштів переведу на актуальний збір. Бо завдяки Хлопцям та Дівчатам я є сьогодні і ми усі разом взяті, дякую безмежне. 🖤