Подружка твоєї мами

Здається, пісню «Крихітки» «Падай і вставай» я заслухала до дірок. Але вона така життєва, кицю. Так, падати страшно. Та ще страшніше — думати, що більше не встанеш. А ще мені важливо знати, що практично усе в світі вже якось було — і люди справлялись. По різному, але жили. Значить, і ми справимось. І ми створимо черговий алгоритм, який потім допоможе іншим. Ну і нам теж, звичайно. Пропоную рухатись маленькими кроками: хоча б повернутися на бочок, потім припідняти тулуб, тоді сісти, відпочити трохи, подумати — і підніматись на ноги. Навіть якщо не вийде з першого разу, то з десятого — вийде. Вставай, моя люба. Я поруч. ❤️

А ще я маю канал, де продаю класні речі, впольовані в секонді. Там не про тренди, якщо що, а про стиль. І про те, що можна трохи рятувати свою зозульку і не спустити весь бюджет на одяг. Є багато шовку, льону, бавовни, віскози. За весь час не знайшла речей, які би повторювалися. І це круто:) А ще ми бережемо планету, хоч і русня дуже намагається її знищити. Ласкаво прошу! https://t.me/+kVf62A44vl82ZGFi

І відріж ту чортову етикетку, яка тебе муляє і коле. Знаєш, інколи нам доя комфорту треба не так вже і багато. Наприклад, зручний одяг. Але ти помітила, що інколи на цей одяг пришивають якісь ну зовсім невідповідні етикетки? От вона, ця маленька хрінь, і псує тобі задоволення і комфорт. Її треба відрізати. А ще є такі люди чи навіть почуття, які ніби ок. Але все одно щось муляє. І це варто відрізати. Бо у нас надто мало часу, люба. Бо ми не можемо собі дозволити витратити його не на те. Відріж і викинь.

Все, що з нами трапляється — змінює нас. Навіть якщо ти думаєш, що ні, що ти така сама, як і була. На жаль чи на щастя, це не так. І нема сенсу вимагати від себе таких же реакцій, як до. Бо на те він і новий досвід. Ми зараз всі проживаємо таке, що ніколи не проживали. І наші батьки теж не мали такого досвіду. Навіть не всі діди і баби мали його. Він нас змінює. Вже змінив. Ми стали крихкими і міцними водночас. Стали сильніше любити і легше ненавидіти. Несподівано втрачати і дуже цінувати те, що є. Але ми все ще тут, люба. Правда?

Твої батьки — звичайні люди. І вони теж помиляються. А ще можуть бути впертими, не визнавати свої факапи та звинувачувати тебе в усіх смертних гріхах. Тільки все це — не про тебе, а про них. І це вони мали б будувати стосунки з тобою, а не навпаки. Мені жаль, кицю, що твої батьки не змогли подорослішати, навіть коли виросли та народили тебе. Та в тому нема твоєї вини. Ні грама. Обіймаю тебе!

Я оце думаю, що цілеспрямованості маю вчитися в свого кота. *так, у мене тепер є кіт, чулувіку в ЗСУ видали;)* Якщо йому щось треба, він зробить все, щоб це отримати. Інколи отримує по сраці, звичайно:) Але це все одно його не зупиняє:) Він не думає: «а шо скажуть інші» чи «може, я почекаю кілька років». Нє, він лізе, біжить, лежить, видирається в сторону бажаного. Нема у нас кілька років, люба. Є тут і тепер. Побуду сьогодні трохи котом:) Обіймаю!

Є сенс говорити живим людям ті важливі слова, які потім багато разів прокручуються в голові після втрати. Напевно, лиш це я можу сказати в кінці цього важкого дня. І ні, особисто я не втратила нікого близького, та всі ми колись когось втрачаємо. А через йобнутого сусіда ці події аж ніяк не можна спрогнозувати. Інколи я роблю так: обираю якийсь тиждень і пишу кожного дня як мінімум трьом людям, які вони неймовірні і який вплив мали на моє життя. А інколи і мені хтось пише. Просто так, без причини — і це гоїть мої внутрішні рани та огортає любов’ю і прийняттям. Бо всім нам це важливо. ❤️

Ти не одна. Давно не писала тобі, люба. Та думала про тебе. І зараз хочу повторити ще раз: ти не одна. Світ такий великий, а ми — катастрофічно маленькі. Та поруч з нами є люди, які готові підтримати, зарадити чи просто побути разом в тиші. Так, в деякі моменти — а інколи ці моменти добряче затягуються — здається, що нема поруч нікого близького. Та це не так. Я є. Обіймаю і думаю про тебе. ❤️

Світ не зупиниться, якщо ти помилишся. Цю фразу вчора я прочитала на чеку в сільпо. І перша ж думка моя була: це шо, чек до мене доїбався?!!! :) А потім попустило. Ще раз: світ не зупиниться, якщо ти помилишся. Так само світитиме сонце, гулятимуть люди, співатимуть птахи. Тому можна видихнути — і пробувати ще раз. Ти зможеш. Роби.

Ніхто не прийде тебе врятувати. Я знаю, це боляче. Та хороша новина в тому, що ти сама і є цією рятувальницею. І так, ти можеш помилятися в своїх діях чи вчинках, ми всі це робимо — оці неправильні кроки. Та ти — саме ти, а не батьки, друзі, кохані, родичі чи навіть психотерапевт — знаєш, як краще саме тобі. І ти можеш це краще зробити. Я знаю, як страшно жити це життя. Але запасного в нас нема, кицю. Пробуй. Роби. Помиляйся. Роби ще раз. І так, крок за кроком. Кожного дня. А я побуду з тобою. ❤️