Фірсов

Найголовніший висновок, який я особисто роблю від навчання в Yale University ми нічим не гірші. Нам важливо остаточно нищити цей наш комплекс меншовартості — ніби десь там, у США, є відповіді на всі питання, а ми самі нічого не варті. Цей комплекс сотнями років нам насаджували, і ми в нього повірили: «У нас нічого не вийде…» Все вийде! І Єль це дає зрозуміти. Безумовно, Єль — університет світового класу. І нам ще довго працювати, щоб досягти подібного рівня. Але вже зараз і ми можемо запропонувати світу знання та досвід. Україна вже не лише вчиться у світу. Україна сама формує досвід, який сьогодні цікавий світу. І це підтверджують професори світового рівня. Процес навчання дуже активний — викладачі зізнаються, що теж багато чому вчаться у нас. Щоранку робота починається о 9-й — із хвилини мовчання. Ця хвилина нагадує: попри спокійні обставини тут, в Україні триває війна, а на фронті — битва. І це важливий контекст для США. Мені запам’яталися слова доктора Наппі, який викладав у нас: «Не шукайте в Єлі відповіді на всі ваші питання. Ми їх не дамо. Ми можемо лише сіяти зерна ідей та думок, які допоможуть вам мислити ширше й глибше».

Маю честь від імені Третього армійського корпусу приїхати на навчання в Yale University. Ніколи б у житті не подумав, що така можливість випаде. Але зараз я тут — разом із групою з 15 військових та ветеранів різних родів військ. Від сьогоднішнього дня на нас чекає інтенсивна робота з топовими викладачами та практиками — про лідерство, стратегічне мислення й ухвалення рішень у складних умовах. Ця програма для українських ветеранів і ветеранок створена Фондом Віктора Пінчука спільно з Yale University. Такі поїздки — це не про “відірватися від реальності”, а навпаки — краще до неї підготуватися. Головне — повернутися з конкретними ідеями, які можна реалізувати. Під час війни я навчився одного важливого правила: постійне навчання і адаптація — це основа. Сподіваюся, Єль дасть можливість покращити наші версії себе.

Хочу підняти одну важливу тему — тему, про яку не прийнято говорити. Це тема сексу після поранень. Зазвичай поранення асоціюються з уламковими ураженнями, втратою кінцівок або контузіями. Але їхні наслідки впливають і на сексуальне життя. І дуже часто люди просто не знають, що з цим робити. Проєкт Recovery, який уже допоміг тисячам військових, запустив спеціальний чат-бот. Він надає відповіді на всі питання, пов’язані із сексуальним життям після травм, охоплюючи як фізичні, так і психологічні аспекти. Бот є безкоштовним і анонімним. Усі посилання залишу в коментарях. Я завжди кажу: відновлення ветеранів — як фізичне, так і ментальне — це пріоритет номер один. Ветеран має бути відновлений, адаптований і з жагою до життя. По-перше, це наш обов’язок як суспільства. По-друге, це потрібно для того, щоб ветерани могли передати свій досвід і знання наступним поколінням українців. Ініціатива належить фонду Олени Пінчук. Сподіваюся, це допоможе багатьом ветеранам. Фото Покровск 22 рік. Підготовка евакуації поранених під Авдіївкою. З архіву Знайти чат-бот можна за посиланням: Telegram: t.me/recoverysexlife_bot, Viber: https://www.viber.com/recoverysexlife, Whatsaap: https://wa.me/15557936612?text=%2Fstart

Зараз майже не даю інтервʼю. Чому не знаю. Стало якось важко, щось комусь пояснювати. Але Ользі Москалюк з «Цензор нет» я відмовити не міг. … «… в минулому році я був запрошений на економічний форум у Давосі. Там на вечері були присутні іноземні президенти, прем’єри, міністри. Я мав виступ. Думаю перед тим: що я можу сказати за ці дві хвилини? Навіщо зайві слова?! Скажу, як є. Виходжу й кажу: "Я бачу у вас величезну кількість заходів безпеки: охорона з автоматами, військові, блокпости. Але все це – ніщо порівняно з викликами, які перед вами стоять. Якщо, наприклад, сюди з іншої країни випустять ракету, то з імовірністю 99,9 відсотка її зіб’ють різного роду ППО. Але якщо з тієї гори (показую у вікно) якась група терористів запустить сюди FPV-дрон, ніхто нічого зробити не зможе". Всі сидять в шоці. Після цього підходили до мене і казали: "Ми – найбільш захищена територія. Який FPV-дрон?! Він тут не може з’явитися!" Протягом року, що минув, я постійно бачив новини, що якийсь банальний БПЛА без вибухівки, вибачаюсь, ставив раком всю інфраструктуру, що призводило до значних збитків авіакомпаній, а військові їх не могли збити. Причому йдеться про країни НАТО. Ще багато чого іншого відбувається, про що я попереджав у Давосі, а мені з посмішкою відповідали, що такого не може бути. Ця майбутність прийшла буквально за пів року після мого виступу. Тому я і кажу про те, що ми, Україна, вже у майбутньому. Ми його бачимо і намагаємося докричатися до наших союзників із цивілізованого світу: "Хлопці, готуйтеся, бо буде важко!" https://censor.net/ua/r3605270

Павло Єлізаров призначений заступником командувача Повітряних Сил і відповідатиме за розвиток малої ППО та напрям перехоплення дронів. Павла я знаю більше 10 років і можу сказати: це дуже правильне й необхідне призначення. Призначення, яке дає надію. Павло — не кадровий військовий. У цивільному житті він управлінець і системний менеджер, із здатністю мислити як системно, так і творчо. Його підрозділ Lazar Group — один із найкращих дронових підрозділів у світі. Підрозділ, робота якого завдала противнику збитків більш ніж на 10 мільярдів доларів. Сил Павлу та мудрих рішень на новій посаді! Всім триматися!

37 Ніколи б не подумав, що так складеться життя. Офіцер полку Кракен Сивина Дякую Богу, що живий! Близьким, що поряд! Поздоровити мене можна за посиланням. https://send.monobank.ua/jar/5MzjPSDVjP Витрат в нашому підрозділі багато. Як і роботи. Усім сил! Вистоїмо !

Давно я нічого не писав. Тож тут буде багато тексту. Найгірша новина — на Донецькому напрямку. Ми дізналися про неї, ще півтора місяці тому, коли почали прилітати ворожі FPV на трасу Краматорськ -Словʼянськ. Це означало сигнал- «взялись»… Ще пару місяців тому двіж у Краматорську був, як у Києві. Зараз прильотів все більше: КАБи, шахеди. Частіше немає світла. Частіше залітають і FPV-дрони, в тому числі на оптоволоконі, прямо в центр міста. Вони небезпечні саме в місті, тому що не втрачають звʼязку, коли знижуються - поняття радіогоризонт тут не працює. Часто залітають крила FPV. Загалом, думаю, використання FPV-дронів трохи знизиться. А можливо згодом — значно знизиться. Пріоритет перейде на крила FPV: дальність польоту 60–70 км — легко. В перспективі літатимуть і за 100 км. Вага боєкомплекту більша. Кілзона і потенційна зона ураження дронами буде лише зростати. До речі, в цьому компоненті противник першим почав використовувати крила FPV. І в цьому нас поки випереджає. Як і писав раніше. будуть страждати міста, що поряд із фронтом. Ті дистанції, що вважалися недосяжними, — перетворилися на норму. Від Харкова до Бєлгорода, наприклад, — 50 кілометрів. Ще два роки тому це була майже недосяжна для FPV дистанція. Зараз — робоча дальність. На Донеччині Костянтинівка вже майже в такому ж становищі, як і Покровськ. Логістика дуже ускладнена через дрони з усіх боків. У Дружківці всі готуються до евакуації, як це було з Покровськом рік тому. Комендантська година там навіть удень. Через присадки по Часовому яру фронт став ближчим і до Краматорська. Тому в Краматорську зараз залітає більше дронів. Траса Словʼянськ — Краматорськ — Дружківка буде все більше контролюватися ворожими дронами. Коли ми переїхали в Харків кілька місяців тому, ми вже дивилися прогноз погоди, щоб виїжджати тоді, коли на противника дує вітер. …. Що стосується морального духу — всі як і завжди. Тримаються всі, як можуть, але центральне питання: скільки ще триматися? Питання строків служби не те що не вирішується — воно навіть не на порядку денному. Якщо раніше всі сподівалися і чекали виборів президента США, то зараз… ми знову чекаємо виборів президента у США… Власне через відсутність розуміння строків служби і можливостей переводів — у нас випадків СЗЧ більше, ніж чисельність армії Німеччини. Ми маємо навчитись розвʼязувати проблеми в армії - постіно! бо невирішені проблеми згодом виходять болісно. Це стосується і строків служби, і справедливих зарплат, і питань управління, і мобілізації. Не зможемо вирішувати проблеми — загинемо! Вибачайте, кажу прямо як є, щоб усі памʼятали. Тому варіантів у нас небагато. Сорі за все підряд. Писав би частіше, є що сказати, але часу немає. Та і настрою. Фото дуже старе — під Авдіївкою, рік 2023. Виставляємо наземну станцію. Зараз так уже не постоїш — за два-три кілометри від лінії зіткнення

Не часто даю інтервʼю. Тут з Яніною Соколовою. Хотів донести важливі думки. https://youtu.be/T1ZyLwyWYro?si=LHKxk8hFffbE0IyA

Мав честь разом з іншими військовими виступати на заключній панелі конференції YES, після Президента, Кіта Келлога, Бориса Джонсона та багатьох інших поважних гостей. Модерувала нашу панель Христя Фріланд, а тема була: «Як завершити вїйну»… … За три з половиною роки я зрозумів, що ця вїйна тримається на двох основах: Перша: тотальній ненависті до нас з боку божевільного сусіда. Нас хочуть знищити — і ця мета нікуди не зникла. Друга: божевільна віра росіян, в те що нас ось-ось можна перемогти. Якщо з ненавистю ми нічого не можемо зробити. то з вірою можемо! — треба робити все, щоб її руйнувати! Тепер питання: що саме руйнує віру росіян у їхню перемогу? За три з половиною роки я зрозумів — тільки наша сила! Тільки дрони та снаряди, які нищать ворожу піхоту, техніку, які б’ють по нафтопереробних заводах, по заводах, де виготовляються їхні «Шахеди» та інші дрони. Лише це руйнує їхню віру. І навпаки — що посилює віру росіян у перемогу? Слабкість! Залишення будь-яких населених пунктів, кволі заяви партнерів, несвоєчасні рішення, нездатність протидіяти дронам. Усе це немов сигнали: ха! Подивіться, ось-ось їх можна дотиснути і перемогти! Все це продовжує кляту вїйну. Нещодавно я помітив, чого бояться мої побратими по службі. Вони бояться прильотів і обстрілів… Але не там, де знаходяться ми самі, а там, де їхні родини. Коли летить по Харкову, Дніпру, Києву, Львову — там, де твоя родина, дружина, дитина, батько чи мати. Тих, кого ти звик захищати, а захистити під час повітряного обстрілу не можеш… І інколи задаєшся питанням: якщо десятки найбагатших країн світу, за три з половиною роки не можуть об’єднати виробництво та технологічні сили, щоб захистити одну не таку велику країну — Україну — від «Шахедів» і ракет, то як вони будуть захищати себе у можливих війнах майбутнього?! Замість демонстрації сили росіянам ми демонструємо слабкість — пропускаючи їхні «Шахеди» і ракети через наш простір та підсилюючи їхню віру! Тому задачі коаліцій рішучих та дієвих - це перекрити наш повітряний простір так, що жоден (!) Шахед не досяг своєї цілі. Щоб українці не звертали уваги на повітряні тривоги, а головне не гинули від подібних обстрілів. І головне - що зробити це реально! Це і буде потужним ударом по вірі росії, що знищити нас неможливо! І наостанок. Як і коли завершиться вїйна — я не знаю… Але я точно знаю одне: Багато хто з нас втомлений і виснажений. Багато хто пережив поранення і контузії. На цій війні ми втратили багатьох рідних та друзів… Як би там не було, ми ніколи! Ми ніколи — не дамо завершити цю війну нашою поразкою або нашою ганьбою!! … Я сподіваюсь, що вельмишановні іноземні гості мене почули. І десь це таки відгукнеться.

Три з половиною роки! Кадрів за цей час мало би бути набагато більше. Але вирішив зберегти в пам’яті те, що залишилось у телефоні. Ці роки стали найважчими в моєму житті. Водночас — і найкращими. Запитаєте: як так? А отак — життя дивна річ. Для тих, хто живе. І для тих, хто пішов від нас — ми ніколи не забудемо. Дякую всім, хто був зі мною у легендарній 109-й бригаді!

Моя теперішня функція к війську — це робота з виробництвами, громадами, та фондами. Їздити доводиться від Харкова до Львова. У Третьому корпусі до таких внутрішніх ротацій ставляться дуже серйозно. Якщо бійцю треба перепочити — йому знаходять функцію в тилу. Роботи там не менше, ніж в окопах. В бліндажі ти, чи в кабінеті — у Трійці до всіх ставляться з однаковою повагою. Я планую відпрацювати тилову частину служби і через рік знову повернутись на передову. Можливо, вже не в окоп, а в командний пункт. Але повернутись на фронт. Я буду радий, якщо  моє повернення не знадобиться. Але розумію, що воювати, в тій чи іншій формі, доведеться довго. І одна з причин цього у тому, що більшість народу просто спостерігає і чекає "з моря погоди", що завтра все само завершиться. Звичайно, ви спитаєте: звідки така впевненість, що миру не буде? Що битва продовжиться? Відповім прямо. Я теж зустрічався з путіним! Тільки це був колективний путін. І він більш говіркий, ніж його двоногий прототип. По-перше,  це перехоплення розмов: як вони говорять, про що; по-друге, бачиш перекидання ворожих військ, розумієш наміри противника; по-третє, через екран бачиш їхні штурми. І поки я пишу ці строки, на декількох наших напрямках йде ворожий штурм. Для мене це набагато промовистіше, ніж публічні виступи, чи зустрічі з червоними доріжками. У колективному путіні ти ніби бачиш справжнього — його думки, наміри, бажання. І вони такі: миру не буде. Навіть якщо віддати Донецьку область. Бо потім доведеться віддавати Дніпропетровську, а ще потім Полтавську. А далі - Київ. Єдиний варіант миру — це, навпаки, намагатись забрати Донецьку область назад. Або принаймні організувати все так, щоб не віддавати жодного населеного пункту. Тоді з'явиться маленький промінчик надії на те що вони виснажаться. А поки… треба налаштовувати країну реальність. І вона краща, ніж жити у вічному сні. Рано чи пізно, але доведеться прокидатись. фото з архіву.

Радий повідомити, що вже тривалий час я боєць окремого новоствореного 21 полку безпілотних систем. Служу тут в статусі заступника командира полку по військово-цивільному співробітництву та розвитку технологій. Ми перейшли усім нашим підрозділом «Мурамаса» в 21 полк, до речі, який створений у складі третього армійського корпусу. Того самого корпусу, що створено на базі 3 штурмової бригади. Ми брали участь у різних бойових операціях , але операція по нашому переходу з бригади до полку була найскладнішою і найдовшою. Тим не менше, через місячні бюрократичні битви - вона вдалась і ми тут. Тепер для нас: зона відповідальності - це новий для нас, Харківський напрям. Голови ОТГ бережіться, будемо вас штурмувати, бо потрібна ваша допомога в ресурсах. Значні додаткові ресурси для зміцнення підрозділів зараз залишились тільки в громадах. Мурамаса була і є чемпіонами у fpv дронах, але тепер для нас розширились задачі. Тепер потрібно обирати найкращі технології з усіх засобів безпілотних комплексів і запроваджувати їх по всій лінії нашої відповідальності. Щоб літати системно, масштабно і результативно! Але я думаю, що ми впораємось. Відверто, зараз інколи страшно не від прильотів, до них всі звикли, а від кількості роботи, яка попереду. Тож побажайте не тільки удачі, але і сил все витримати. *Мурал на одній зі стін у Києві. На нашу честь.

Це не питання НАБУ чи САП. Це питання дикухи — коли тобі прямо в обличчя кажуть: «ну нарешті можна грабувати, і нам за це нічого не буде». А потім додають: «А що ви нам зробите? Ті, хто можуть щось зробити — на фронті. Тих, хто вийдуть на активні протести — теж скоро туди поїдуть» Вчора мені один чиновник, який підпадає під юрисдикцію НАБУ, скинув фото з мітингу. - Що ти там робиш? Кажу. Ти ж їх не любиш. — Тут справа не в любові. Просто з цими, якщо в мене й будуть проблеми, то аргументами, фактами — я зможу довести, що невинний. А от якщо прийдуть інші, — то, відчуваю, що вже й доводити не буде сенсу… Наступним буде ВАКС, от побачиш! За весь час служби я зрозумів одне: якщо серед військових і є єдиний запит на щось, то це на справедливість. Хочеться нарешті жити у світі об’єктивності, законності, порядку. Ніщо так не демотивує, як бачити, що поки ти сидиш в окопі, хтось грабує країну за яку гинуть твої побратими. Виходить, - ми вмираємо, щоб вони грабували? Причому – нас же… В кінцевому рахунку, я боюсь, що с такими новинами, військові… ні, не захоплять владу. Не створять хунту чи навіть партію. На все це просто немає сил. Вони вирішать - все! Нахуй треба за це воювати! І все швидко закінчиться: і Рада, і Президент, і …

Випадок із Шабуніним показав, що кожний військовий сьогодні є вразливим, якщо має сміливість критикувати владу. «Була б людина, а стаття в Кримінальному кодексі для неї завжди знайдеться». Статей з десяток в діючому Кримінальному кодексі. Ми з хлопцями якось рахували, за що можна нас усіх легко «закрити». Ми воюємо, втрачаємо життя та здоровʼя. Це найскладніші часи для українського народу, з часів сталінських репресій та голодомору. Все це задля того, щоб НЕ стати Росією чи Біларуссю, де опозиції де-факто нема, а за лайк в соцмережі позбавляють волі. Колись воювали «за партію!», «за Сталіна!». Сьогодні часи змінились: ми воюємо не за президента чи «парламентську більшість», ми воюємо за збереження демократії і свободи – те, через що власне Путін і напав на Україну. А якщо демократії і свободи в країні стає менше, то виникає питання мотивації. Від якого залежить і хід бойових дій, і ситуація в тилу. Постає питання цілі? За що ми маємо страждати або вмирати? За чиновників, які вдаються до репресій, щоб не було критики їхньої влади? – Точно -НІ… Можна бути прихильником Віталія Шабуніна, можна його критикувати - це власне і є свобода і демократія, як цінності. Але те що сталось – схоже на відверте політичне переслідування, яке завтра може перерости у систему. Власне, чому схоже. Це і є - пряме політичне переслідування! Після Майдану й війни я в перше відчуваю , що люди бояться висловлюватись публічно, ставити лайки та робити репости… Це перший симптом авторитаризму, і тривожна тенденція суспільства - коли починаєш боятись проявляти свою позицію. І претензія тут не до тих хто саджає (бо вони завжди діють за умови мовчазної згоди більшості), а до тих хто мовчить. Природа влади така, що тим, хто в ній, її завжди мало. І саме громадянське суспільство є запобіжником від сповзання політиків до автократії. Не Путін створив російський народ таким яким він є. Це російський народ створив убивцю Путіна, надав легітимність його діям. Але ми ж - не вони!… Власне, за це і боротьба.

Зміни в армії мають відбуватись не тільки в технологіях. Ми маємо бути на крок попереду в усьому. Перше. Старі статути треба залишити в музеях. Навіщо нам те, що не працює? Сучасний статут має бути коротким, з технологічною інформацією - як коротка памʼятка, з усіма робочими правилами останніх років. Статут має допомагати військовому вижити та полегшувати його життя, а не бути просто формальністю, за невиконання якої можна покарати. Друге. Креатив має бути не тільки в галузі безпілотників. Будівництво позицій та їх маскування - це галузь яка також суттєво змінилась за останні роки. Перевагу має саме маскування, а не міцність або ємність. Вже не існує поняття «опорні пункти підрозділів». Є позиції. І першим критерієм їх будівництва та функціонування має бути маскування. Якщо тебе не можуть знайти - це набагато краще ніж коли не можуть пробити захист того місця де ти знаходишся. Третє. Змінився «mast have». Раніше здіймали скандал коли поранений боєць вмирав через відсутність турнікетів. Тепер пріоритет має бути в тому, щоб не допускати поранень. А для цього зараз, разом з турнікетом, в кожного має бути РЕБ - хоч на нулі, хоч їздиш за 20 кілометрів від лінії фронту. Це необхідність! Аналізатор дронів – взагалі річ першої необхідності, як зубна щітка. Рушниця проти дронів - не менш важливіша за турнікет. Ба більше - якщо б мені перед поїздкою на нуль дали на вибір: турнікет, чи РЕБ з рушницею – я б обрав останнє. Четверте. Нам треба нарешті запускати післяопераційний аналіз. У випадку провалу, треба вчитись на помилках. Аналізувати, чому так сталось, які заходи вжити, щоб такого не було. А не просто звільняти з посади, щоб винний з часом опинився на іншій посаді. Армія - не політика, командир звільнений з однієї посади, отримує іншу. А повторення ним фатальних помилок – це життя солдатів… Пʼяте. Раніше ми думали що сіра зона буде 10-20 кілометрів. Ми помилялись. Сіра, зона в майбутньому може збільшуватись до 40-50 кілометрів. Дронів буде все більше, літати вони будуть все далі. Тому треба вже зараз планувати оборону міст, враховуючи це. Робити підземні сховища, бункери, тунелі. Комунікації і пересування - в тунелях, щоб ворог не міг контролювати нашу логістику. І найголовніше - необхідно стимулювати ініціативу в армії, тих, хто генерує нові ідеї. Енергії зараз стає менше. Втомлюються усі - від піхоти до бплашників. А ідея - це завжди енергія, вона дає надію, а отже й стимул до руху. Але, якщо ідеї починають впиратись в непробивні стелі військової бюрократії - ми приречені. Ті ж дрони fpv колись були чиєюсь ідеєю. Група ентузіастів дуркувала, і вигадала зброю, яка перевернула хід війни. Зараз конче потрібні нові проривні ідеї. І вони є, вони в повітрі. Але треба мати гострий нюх і сильну волю, щоб їх відчути і почати запроваджувати. Сил усім Тут ми збираємо на автівки https://send.monobank.ua/jar/4HYc3p87BB

Усім бажаю міцного здоровʼя. Моє свіже інтервʼю Українська правда Останнім часом ми багато чуємо, що саме екіпажі безпілотників починають більше і більше страждати і ставати цілями для полювання ворога. Що саме змінилося на фронті? Чому з'явилося таке відчуття, що екіпажам безпілотників стало реально важче? – Я розкажу тобі свою версію. Я не кажу, що це так, але це те, що я бачу своїми очима. Історія наступна. Дефіцит і бідність нас змусили шукати певні рішення, і це призвело до FPV-дронів. Ми набагато більш креативні, творчі, ніж противник, і ми змогли створити такі острівки, де ми самостійно паяли ці дрони, пробували. Нас ніхто не заставляв, але ми хотіли себе реалізувати отут. Дрони, зокрема FPV, стали певним гейм-чейнджером, в який також і противник не вірив. Але коли він почав на своїй території знаходити наші FPV, які впали, то почав віддавати своїм технікам, які так само почали майструвати і копіювати наші рішення. І довгий час, незважаючи на те, що вони копіювали, масштабували, переважали за кількістю, в них мало що виходило. Чому не виходило? Тому що вся доктрина, і наша, і їхня, була з огляду на домінацію в командуванні сухопутних військ, і будь-який дронщик, який літав на FPV-дроні, завжди намагався обслуговувати саме піхоту. Умовно кажучи, ганявся за піхотинцями противника або був прив'язаний до задач піхоти. Поки в противника не виникла політична воля створити сильні підрозділи, які не обслуговують піхоту, а які самостійно працюють. Вони виділили серйозне фінансування, розгорнули серйозні табори для підготовки. У них з'явилася матеріальна база для цього. Весь цей процес зі створення цього підрозділу, який дуже сильно зараз нам дошкуляє, взяв особисто їхній міністр оборони під своє керівництво. І росіяни, вийшовши з цієї доктрини сухопутних військ, змогли переламати ситуацію і зараз дуже сильно нам треплять нерви. Це дуже м'яко кажучи. Що вони роблять? Вони почали залітати на 15, 20, 25, 30 кілометрів. Вони почали бити нашу логістику. Ті траси, які здавалися глибоким тилом, почали прострілюватися. І, на жаль, противник робить все те саме, що ми робили півтора року тому, тільки набагато масштабніше. І якщо ми випускали 10 дронів, то він випускає 300 дронів. Раніше ми не могли собі дозволити 300 дронів з різних причин; в першу чергу через те, що їх фізично не було. А зараз у противника така можливість з'явилася. Тому все це віддзеркалення: ми щось вигадали, вони у нас це фактично вкрали, але масштабували. У них система налагоджена краще, це треба визнати, але ми завжди були кращі в креативі. І ось зараз маємо те, що маємо. Продовження https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2025/06/23/7518268/

Я не знаю як правильно підібрати аргументи для цього тексту. Тому напишу просто як відчуваю. Настав час великому бізнесу інвестувати 10% у військове RnD. Цифра, звичайно, умовна. Головне – забезпечити технічний розвиток війська необхідними ресурсами. Воювати тим, що є – сьогодні вже недостатньо. Якою б могутньою не була ця зброя. На всяку отруту з часом завжди знаходиться протиотрута. Тому для перемоги недостатньо зброї чи сміливості - потрібні інновації, технічні рішення, яких ще немає в противника. Це колись була гонка озброєнь. Зараз – гонка ідей і спроможності іх реалізувати. А для неї потрібні гроші. І не тільки гроші, а й досвід великого бізнесу. Бо армія все ж таки механізм бюрократичний. Те що не можна швидко виміряти й доповісти – тут не в пошані. Тому до сфери військового RnD потрібен саме бізнес-підхід. Коли в мене питають: а чи можна fpv-дронами ефективно збивати шахеди? А чи можливо це… А чи можемо інше… Скажу так: можливо усе! Але є один нюанс - щоб вигадати протиотруту потрібні досліди та експерименти з отрутою. Тисячі проб і помилок, вдосконалення засобів, підбір дешевших комплектуючих… І знову експерименти. Лише так це працює. Тому військовим виробництвам потрібне RnD. Щоб далі вдосконалювати те що є, та покращувати протидію шахедам - потрібні вкладення не просто у виробництва, а в їхній розвиток, в пошук проривних ідей. Подібні вкладення - найкраща інвестиція в майбутнє. Тому що в цій галузі ми не просто активний гравець – ми законодавці. Якщо не втратити цей тренд – весь світ буде купувати саме в «українського виробника»… Бізнесу потрібно вкладатись в існуючі виробництва. Приносити в молоді компанії ВПК свій досвід і філософію ефективності. Якщо цього не робити, - з часом доведеться переносити офіси з Києва у Львів, зі Львова - у Краків, ну і, можливо, навіть далі. Я тут не жартую. Саме так переїздами рухаються командні пункти бригад, які відступають. Тому, якщо відступати ми не хочемо, - нам потрібна країна військових стартапів і найкращих технологій. Це питання не тільки виживання, а й розвитку, пошуку свого місця у цьому войовничому світі. Та і врешті, - захисту своєї квартирі чи дома під Києвом.

Раніше ми думали що сіра зона, через контроль неба дронами,буде 10-15 кілометрів, від лінії фронту. Ми помилялись. Така зона буде 30-50 кілометрів. В кінці цього року кружляння fpv в Краматорську , Словʼянську, Добропіллі (20-25 км від лінії) стануть нормою. Вони вже залітають. Але це поодинокі випадки, які згодом можуть стати буденністю. Дрони будуть шукати вантажівки на трасах, і цим ускладнювати нашу логістику. Сервіси, на кшталт Нової пошти, можуть обмежити свою роботу. Під хвилю атак високоточних дронів підпадуть усі міста Донецької області , Запоріжжя, Ізюм , Херсон , Миколаїв, Суми, навіть Харків. Не виключаю, що і навіть передмістя Києва з часом все більше будуть бачити fpv дрони-камікадзе літакового типу. Головна їх небезпека в тому, що вони  руйнують логістику,нищать рухомі незахищені цілі. Тож, почастішають атакиобʼєктів інфраструктури. Де Класична ППО буде безсила. Але протидіяти можна, треба лише готуватись і діяти на випередження. Силам оборони і місцевим адміністраціям треба вже зараз створювати загони боротьби з дроновою загрозою з тих хто не підлягає призову: чоловіки 60+ , жінки, громадяни  віком до 25 років, ветерани. Уряд вже дав добро на створення таких ДФТГ., Людей-добровольців треба навчати, як виявляти та збивати дрони. Треба розробити систему їх взаємодії та підпорядкування. Треба закуповувати антидронову зброю, спектри аналізатори дронів, влаштовувати спеціальні курси стрільби. І повторюсь - все це вже зараз! Необхідно створювати тунелі на підʼїздах до міст. Або тунелі із спеціальних захисних сіток. До речі, противник вже давно так робить - бо навчили. Почали робити і ми але у пред фронтових містах. Раніше ми думали, що відбулась революція дронів. Насправді- це масштабна еволюція, яка буде динамічно розвиватись новими технологічними кроками і протидією їм. І цю технологічну війну можна виграти якщо будемо на крок попереду. Допомогти нам можна тут. Ми збираємо на автівки. Збір на автівки для нас 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/4HYc3p87BB 💳Номер картки банки 4441 1111 2106 5357

Пройшло декілька діб з блискучої операції ураження стратегічної авіації РФ дронами-камікадзе. Усі пораділи, а тепер - серйозна розмова. Вся війна технологій полягає в тому, що ми щось вигадуємо, а згодом противник копіює нас, тільки більшим масштабом і з урахуванням помилок. Тому наступні наші дії мають бути спрямовані на захист вже української інфраструктури від подібних операцій. Аеродроми де стоять F16, ТЕС, важливі військові в не військові обʼєкти. Кожен критичний обʼєкт повинен мати спектри аналізатори дронів, чергових з рушницями проти дронів; спеціальні захисні сітки. Я вже не кажу про адекватну реакцію держави на використання ворогом українських сім-карт. Росіяни не надто вигадливі. Ми ще більше року тому, ми з хлопцями з мого підрозділу прогнозували, що вони будуть намагатись fpv-дронами знищити наші системи patriot, або хаймарс. На щастя цього ще не сталось. Але я переконаний, що такі операції в розробці. Росіяни будуть намагатись плести вже своє «павутиння»,причому не тільки в Україні, але, можливо, і в інших країнах. Уявіть собі: раптом десь на території країн Прибалтики зʼявляються fpv-дрони і починають нищити інфраструктуру.Як кажуть, - «без оголошення війни». Наслідок – серйозна внутрішньо-політична дестабілізація в цих державах, зупинка постачань озброєнь (які потрібні вже самим країнам НАТО) Україні… Отже, ми і країни-союзники маємо готуватись до протидіїдроновим атакам. І український досвід може сильно допомогти світу у відповіді на такі виклики майбутнього! … Збір на автівки для нас 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/4HYc3p87BB 💳Номер картки банки 4441 1111 2106 5357