Грань

| квіти зла | Сьогодні приходь до мене, в мій чорний од віку дім, засвічуй зіниці жовтим, скидай свою шкіру — і розділимо хліб цей нáвпіл, мов долю, ковтнемо — ти приходь же до мене зночі, лягай до холодних стін. Осип німоту миʼ сіллю, збери із чола дощі: сьогодні в безмежнім, хворім танку небо родить гнів. Сьогодні ж приходь до мене у глéвкім, спʼянілім сні, торкаючись нігтем стертих, обридлих, блідих, пустих, невчасних, збіднілих, зайвих — торкаючись слів усіх. Наш біль вже дорослий, бачиш? А втім, ти приходь, коли в долонях твоїх зростає червоне насіння зла: голодна і сіра осінь стає поміж нами. Дна не чутно під ліжком білим, відрощуєм зябра, і у дітях своїх безоких, безротих, безвухих ми впізнаєм себе — до краю наповнена чаша. Лий — ! — на мене прозорим сяйвом, отруто прийдешніх днів. Марина Горбатюк #грань_поезії