Полум'я наших душ

​​ Суть ссоры была в том, что они наотрез отказывались “чистить танкам тапки” — выковыривать останки человеческих тел из танковых гусениц. 24 січня 1944-го, 80 років тому розпочалася Корсунь-Шевченківська наступальна операція Красної армії. Яка тривала до 17 лютого 1944 року. ​​«В часть поступало пополнение. Каждый день машины привозили новых по двадцать бойцов. В основном это были совсем молодые ребята с Украины, пережившие оккупацию. В последних числах месяца, 27 февраля был митинг. На митинге было объявлено о присвоении нашей бригаде, за мужество и героизм, названия Корсунской. Теперь она называется Сталинградско–Корсуньская 7 мсбр... / 3 марта офицеров собрал начальник штаба батальона майор Муханов, и объяснил задачу на завтрашнее большое наступление. Наши соседи – с одной стороны 4-я гвардейская с другой 53-й армии. Мы должны войти в прорыв и следовать по направлении. ОЗИРНА-ГУСАКОВО-СОКОЛОВИЧИ-ТАЛЬНОЕ-БЕЛАШИ... / После боя, утром, возникла ссора, между экипажем танка, который нас "катал" и моими солдатами. Суть ссоры была в том, что они наотрез отказывались "чистить танкам тапки" — выковыривать останки человеческих тел из танковых гусениц. А танкисты говорили о неписанном правиле, что, они мол, чинят машину и ухаживают за ней с технической стороны, а чистота танка - дело приданных на броню. Танкисты спустили танк к большой воронке, с водой, и пехотинцы стали выковыривать из гусениц куски кожи, внутренностей, и ткани формы. И если бы немецкие, а то все больше наши. Кого-то контузило, кого-то ранило, кто-то попал под танк из-за того, что оглох и не услышал рёва приближающегося мотора. Я стоял, смотрел на это и боялся увидать знакомую вещь или часть тела которую мог бы узнать». – (с) З фронтового щоденника красноармійця Григорія Пєгова. Черкаська область, березень-квітень 1944 р.

🗣Шановне панство! Хлопцям із 46-ї ОАеМБр ДШВ ЗСУ👤🦅 потрібні турнікети👩‍⚕️, бо ті що їм видали виявилися поганими, та із-за поганих турнікетів були втрати...Хлопці просять якісні турнікети, вони виконують бойові задачі на Мар'янському напрямку. Потрібно придбати 7 турнікетів CAT. Вартісь одного турнікету 1500-1600 гривень та + доставка. Ціль збору 11.800 грн 💰🙏🏻 Звіт після закриття❤️👤 https://send.monobank.ua/jar/55jzZjzx2t #штабЗХ #ЗСУЗХ Ласкаво просимо, друже ❤️‍🩹👤

«Здесь опочиває Раб Божий козак куреня Незамаївського Андрій Чорний преставися року 1754.» Фото Хреста запорожця з фондів Херсонського краєзнавчого музею, який стояв на території Кам'янської Січі нині не зберігся.

Восени 1941 року до Полтави з Франції прибуває разом мельниківською похідною групою сотник Іван Клименко, гетьманець, представник СГД П.Скоропадського. Він відразу приступає до організації української поліції, разом з лідером оунівців Коником, та займає чільне місце керівника одного з відділів. Сотник кінноти Армії УНР Клименко, служив в полку Чорних Запорожців, народився в Оржиці на Лубенщині. «Клименко мав шляхетну поставу і горбоносе обличчя Івана Гонти, рахманні, замислені очі» — такий опис його зовнішності, залишив один з керівників ОУН(М) Полтавщини бандурист Микола Сарма-Соколовський. Загалом він залишив розлогий спомин який коротко викладу скорочено: «Одного дня до мене, як бандуриста, прийшли двоє, за своєю статурою - справжні запорожці! Один був Олександер Шаруда, другий Іван Клименко. Вони ще ґимназистами пішли до військових частин Петлюри і служили в Чорних Запорожцях, якими командував славнозвісний полковник Дяченко. Шаруда та Клименко пробули на емиґрації 23 роки...Шаруда і Клименко не сиділи в Полтаві згорнувши руки, а организували українську полицію, яку очолив начальник Петро Чуй, що прибув з Галичини... Вони приходили до мене щодня послухати як бандуриста. Коли я виконував "Думу про Мазепу", ці два колишні чорношличники гірко плакали. Я з ними побратався навіки. Вони мені розповідали про життя емиґрантів, про мельниківців, бандерівців та гетьманців, називаючи себе останніми.» Згодом він отримує посаду бурґомістра Решетилівського району. І ось в день 12.6.1942 р.він приїжджає на День народження до заступника бурґомістра Хорольського району в одне з сел цього ж району. Там і відбулася яскрава історія. Але щоб її розповісти, окремо зазначу важливі деталі. Цей сотник завжди і всюди ходив з Орденом Хреста Симона Петлюри ( той що на фото). Їдучи на іменини він звісно був з ним, це при тому, що в тому краї орудували червоні партизани і агентура НКВД відчутно. Але ж крім того, сотник ніколи не розлучався зі своїм револьвером в кишені Smith & Wesson до слова, з яким приїхав ще з еміграції певно. І от вже близько опівночі коли в хаті лишилися імениник, Клименко та ще пару декілька чоловіків, в хату завалюються озброєні 5 червоних партизанів. Гарний привід іменини, взяти провіант, та утягти в ліс або пустити в розход заступника бурґомістра і запрошених. Всі як сиділи за столом так всіх і почали по черзі обмацувати, сотник в цей час також сидів прикривши лівою рукою Хрест Петлюри, а праву тримав в кишені. І коли один з більшовиків запитав, щоб витягнув руку, ну то Клименко і витягнув бо треба було з запобіжника зняти. І він миттєво філігранно завалює двох червоних, троє інших гєроєв партізан, це при тому що вони були озброєні з рушницями, чкурнули геть. Ну так. Хто ж знав що на іменинах де були представник цивільної адміністрації в яких немало б бути зброї, опиниться сотник Клименко, справний стрілець.

Тим часом за лаштунками Свята. « - Симон я цей у Відень на каву, там справи є. - Ти ще тут? Володя та уйобуй уже нах.».

​​День Соборності України. Берлін 22.І.1945   Свято соборності було організовано стараннями українського штабу пропаганди УВВ, на чолі з полковником Кирилом Дацьком. Серед почесних учасників Гетьман Павло Скоропадський та Владика Мстислав. Святковий захід відбувся в приміщенні «Европагауз». Серед запрошених гостей також прибула делегація від білорусів та вищі німецькі офіцери ОКГ Вермахту. Окрасою свята стала капела бандуристів Китастого, що грала козацькі пісні та виконала Запорізький марш. Святкову промову виголосив Олександр Семененко, керівник української установи опіки українських робітників, колишній міський голова Харкова, а з березня 1-й заступник генерала Павла Шандрука в УНК. Семененко зокрема наголосив:    «Хоч нині лютує хуртовина війни, ми все ж раді, що маємо змогу тут, на чужині у центрі Европи, зустрітися один з одним, почути свою рідну українську пісню, відпочити тілом і душею. Прийде час, коли ми повернемося до своїх рідних земель, вільних від московських наїздників, і тоді радо усміхнеться наша Мати, заплакана мати, як писав Тарас Шевченко». На фото рукостискання Гетьмана Павла Скоропадського та штурмбанфюрера Військ СС Костя Смовського.   Кость Смовський якраз в той час перебував у Берліні, куди був відкликаний з 30-ї дивізії СС «Зіглінга», у справі створення УНК та майбутньої УНА. Вже в березні він був при штабі Української національної армії. Старшина Армії УНР Кость Смовський, був командир гарматної батареї Гайдамацького Коша Слобідської України, та Чорноморського коша в 1918 р. В 1920 році на посаді командира 1-го кінного ім. М. Залізняка полку. В 1942 році заступник командира 118-го українського шуцманшафт батальйону (до літа 1944 р). З червня 1944 р. офіцер 62-го батальйону (колишній 115-й та 118-й батальйони), а згодом 2-го батальйону 76-го полку 30-ої Дивізії СС «Зіглінга», вона ж 2-а російська, а пізніше 1-ша білоруська.   Посередині стоїть Преосвященний Владика Мстислав. Майбутній Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав.

​​IN MEMORIAM – День Соборності 22.І.1919. Ви бачите ці радісні обличчя? Відчуваєте цю радісну приємну енергетику, святкових усміхнених облич? Так на жаль... Бо важко виявляти радість на цьому формальному святі символізму, коли довкола все летить к чортовій матері. ​​ Ситуацію яка складалася вже на той час, коли було підписано Акт Злуки, важко якось усеціло навіть описати. На Лівобережжі втрачено майже всі ключові міста, зокрема Харків, Чернігів, йшли бої за Полтаву. Було втрачено Донбас та загорівся тил у Катеринославщині. А ворог наближався до Києва, столиця була вже в осадному положенні. Більшовики відкрили фронт як на Лівобережжі, так і з півночі на Поліссі. На заході бої велися з поляками за Львів, а північніше вони захопили Холм та насідали на Волинь. Румунія окупувала Бессарабію та Буковину. На півдні висадився десант Антанти, який захопив Одесу, Миколаїв, Херсон... І це в умовах повного ворожого ставлення до України в Європі, серед переможців Першої світової, що кроїли карту нової Європи. Що думав в цей час Головний отаман Петлюра? Певно мозок шукав якісь вирішення дій, задля порятунку Війська, яке деморалізоване розсипалося. Що думав Коновалець, який стоїть позаду Головного в шоломі-Адріана? Певно думав чи втримає його Осадний корпус Січових стрільців Київ. Що думав Лонгин Цегельський, що стоїть по праве плече від Петлюри, автор тексту Акту? Все це лише припущення. Проте точно знаємо, чим була забита голова у більшовицького щура Винниченка, який стоїть попереду по ліве плече Петлюри. Відповідь на це нам дає запис у щоденнику Євгена Чикаленка від 20 січня. «Винниченко жде не діждеться конгресу, щоб передати всю владу, а самому втекти за кордон, він вже й пашпорт собі виробив, бо більшовики вже під самою Полтавою… Горе, коли влада в руках людини настрою, хворої нервами, у якої все залежить від нервів.» Оця скотина яка головна в тому стані що настиг Україну тоді, гострив лижі у Відень.   Втім наша вікова мета була досягнута. Але це насправді поки що, були лише декларативні заяви які такими і лишилися. Об'єднання в один Державний організм так і не сталося. Якщо вже і вважати якийсь День за відправну точку дійсної Соборності. То це лише День початку спільного наступу Об'єднаних українських армій на Київ та Одесу. Коли влітку Галицька армія перейшла Збруч та об'єдналася з Наддніпрянською Дієвою Армією УНР, задля спільної загальної мети Визволення Києва. Саме тоді соборність дійсно окропилася братською кров'ю у спільній боротьбі. З Днем Соборності! Сьогодні ми маємо те, про що не могли навіть мріяти наші предки сто років тому. Тому давайте не просремо заради мертвих, живих і ненароджених Україну.

Виснажений ​​командуючий 281-ої охоронної дивізії Вермахту генерал-майор Теодор фон Шерер зі своїми бійцями в Холмському котлі 1942 р. Війська РККА замкнули в оточення німецьке угрупування невеличкого міста Холм на Новгородщині 21 січня 1942 р. Загальне командування оточеного в облозі гарнізону Холму, взяв на себе Шерер, який попри лютий мороз, недоспані ночі, вміло керував обороною. Коридор було пробито 5 травня 1942. 107 днів трималися герої облоги Холму.