Ейдос

​​#хвилинкадизайнера Товариство, були в такій ситуації, коли ще вчора всі захоплено казали: 🔥 «Це топ! Дуже круто!» А сьогодні раптом: 🤡 «Має крінжовий вигляд!» Якщо так, то знайомтесь: ефект відкату. Як і багато психологічних феноменів, він працює і в нашій сфері. Ефект відкату – це емоційний спад, який часто виникає після хвилі ейфорії або тривалого періоду стабільності. 🚀 Контекст Зараз в Atolls ми працюємо над редизайном основних продуктів. Йде ребрендинг (4 різні бренди будуть поєднані одним), переїзд на новий технологічний стек — одним словом, усе несеться в нашій великій, неповороткій компанії. Щоб полегшити розробникам процес оцінки функціональності, ми зробили прототип. Усі щасливі, всі його шерять, навіть попри наші прохання, аби він не виходив за межі Product&Tech відділу. Але у всіх справжня ейфорія, бо тепер у всіх є візія й розуміння того, що ж саме над треба робити! Цілий місяць дизайн-команда купалася в похвалах, а в Slack сипалися кудоси. Аж потім… Раптом прилітає фідбек від великих босів: «Чудова робота, але чому воно має такий жахливий дизайн?» Реакції: 💀 Продуктові менеджери – судомно створюють тікети з UI задачами. 🫠 Директор з продукту, здається, переживає панічну атаку прямо на презентації C-level-у. 👀 Дизайнери — спостерігають. Наступні кроки, які ми зробили. Ситуація типова — час для жорсткого stakeholder’s management! 😀 🔹 Поставити головне питання: що саме «не так»? Звісно, швидко з'ясувалося, що це суто естетична реакція на ваєрфрейми тими, кому бракує контексту. 👉 Головне – не боятися ставити ці питання напряму. CPO, CEO, будь-хто – хай аргументують свою думку. І це відкриває можливість для наступного кроку. 🔹 Вирівняти очікування: в нашому випадку це було просте нагадування, що це прототип, створений для надання візії командам розробників, аби пояснити, як усе має працювати. Це не фінальний дизайн. 👉 Нагадування про контекст — це нормальна практика. Якщо цього не робити, менеджери починають бачити одне, розробники – інше, а дизайнери – єдинорогів на хмаринках. 🔹 Взяти фідбек під контроль: якщо щось змінюємо, то що саме, чому і як це працює на нашу місію? Що в результаті? ✅ Прототип залишився без змін. Він чітко комунікує користувацькі шляхи та потрібні функції. Він виконує основне завдання заради якого був створений: надати розробникам можливість бачити загальну картину та робити свої оцінки. ✅ Беремо в роботу нові запити й формуємо план виконання. В нашому випадку це було бажання стейкхолдерів побачити фінальний продукт з адаптацією під новий бренд і стилі. Оскільки все це ще в процесі, ми пообіцяли «годувати» їх макетами окремих сторінок крок за кроком, аби надати їм відчуття контролю. 🎭 Мораль. Якщо ваш дизайн відразу викликає ейфорію — не поспішайте радіти. Може статися емоційний відкат. Але й не лякайтеся, якщо таке стається. Пам’ятайте, що вирівнювання очікувань — частина нашої дизайнерської роботи. 🎁 Бонус Якщо прочитали до кінця, тримайте ще гарну статтю How to influence strategy as a product designer саме до теми stakeholder management. А з вас тепер поширення посту 😉

​​#подія Цієї суботи, 22 березня, відбудеться четверта «Мета Хата» – унікальна кар’єрна подія від LEZO у колаборації з WIX. І якщо ви шукаєте нові кар'єрні можливості в дизайні, IT та креативних індустріях — це гарний шанс! Чого очікувати? ✅ WIX, Mojam, appflame, EVO та понад 30 компаній шукатимуть таланти у свої команди. ✅ Ознайомлення з відкритими вакансіями для дизайнерів усіх рівнів у новий WIX Design Hub у Києві. ✅ Нетворкінг у віртуальному просторі — знайомтесь із рекрутерами в неформальній атмосфері. ✅ 3 топові лекції, серед яких: Ліат Елькаїм (артдиректорка WIX) розповідатиме про принципи сучасного дизайну. Денис Литвинюк (Senior Software Engineer у Meta) говоритиме про кар’єру в Big Tech. ✅ Спеціальні гості – OTOY та ведучі ЖАБАГАДЮКА зі своїм комедійним шоу. ✅ Інтерактиви, квести та ексклюзивні призи від компаній. Для кого? ✔ Якщо ви шукаєте нову роботу — це гарна можливість напряму поспілкуватися з найкращими компаніями. ✔ Якщо ви просто хочете розширити професійні контакти. Коли? 📅 22 березня ⏰ 10:30–17:00 🌍 Платформа Spatial Реєстрація тут: https://www.metahata.com/#form

​​#дизмат Коротка історія до вашої післяобідньої кави ☕️ Термін «персональний бренд» у сучасному його розумінні бере свій початок з есе The Brand Called You 1997 року, написаного експертом з менеджменту Томом Пітерсом. Але, звісно, що багато хто працював і творив розвиваючи персональний бренд, просто не знаючи, що воно таке зветься 😏 Тож я вирішив провести невелике історично-дизайнерське дослідження, аби дізнатися, хто з європейських дизайнерів першим почав використовувави персональний бренд і комерціалізував його. І серед дизайнерів я дотягнувся поки що межі XVII–XVIII століть — до історії Етьєна Дуарá (1675–1732). Це був французький майстер меблів, який на відміну від більшості столярів того часу, що виготовляли меблі на замовлення для конкретних клієнтів і в жодному випадку не маркували їх власними іменами, першим узяв за модель роботи створення спочатку власного дизайну, а потім продажу його в готовому продукті. Неймовірно ризикована й новаторська бізнес-модель для тих часів. Але вона спрацювала. Дуара вів успішну діяльність і навіть відкрив крамницю власних дизайнерських меблів. На жаль, сталося це лише за рік до його смерті. Але що важливо: він став одним із перших дизайнерів, хто ставив своє ім’я на власні вироби й тоді продавав. Копаю далі... 🕳

​​#дизмат Три роки тому французький багет здобув статус спадщини UNESCO. Це, звісно, був день національної гордості, адже що може бути більш французьким, ніж хрустка скоринка з м’якушем усередині? 🍞 La Poste (французька національна пошта) вирішила відзначити цю подію, як і годиться — випуском спеціальної поштової марки. Ілюстрацію довірили Стефану Гумберту-Бассе — французькому художнику та дизайнеру, який оформив купу обкладинок для видань у Франції і США (хоча більшості з нас його ім’я, мабуть, нічого не скаже). Але головне тут не стільки дизайн, скільки… функціонал? Бо ця марка не просто зображує багет. Її можна понюхати. Так, усе серйозно. У чорнило вбудували мікрокапсули, які видають «хлібопекарський аромат», якщо марку потерти. Оце я розумію рівень сенсорного дизайну! Уявіть атмосферу у французьких відділеннях: навколо шурхіт, шмигання носами, черга до віконця повільно сунеться, бо всі труть марки й нюхають. Одні нахвалюють: «О, справжній багет!», інші скептично хитають головами: «Ні, більше схоже на батон». Тепер чекаємо наступний рівень інтерактивності. Усе ж таки марки, крім нюхати, можна ще й лизати… То, може, смак масла можна додати? 😏

​​Вітаю вас, товариство! Рубрика #дизмат знову в етері. Раніше я завжди їздив у подорожі з фотокамерою. Брав її навіть на звичайні прогулянки. Шукав свою, ідеальну, омріяну камеру. І зрештою… Повністю переїхав на iPhone. 😅 Та все одно продовжую краєм ока поглядати за ринком і чекати хоч якихось серйозних проривів. А їх, відверто кажучи, вже років десять як не було. Але днями випадково натрапив на справжній витвір дизайнерського мистецтва. Погляньте на Sigma BF — компактну фотокамеру з мінімалістичним і до біса гарним дизайном. Тут усе настільки чисто й лаконічно, що в мене аж подих перехоплює: чорний (чи білий) алюмінієвий корпус, чіткі лінії, жодного зайвого елементу, кожна деталь — на своєму місці. Текстура на передній частині — для надійного тримання, але навіть вона настільки делікатна й збалансована, що не порушує загальної чистоти форми. Якихось технологічних революцій в ній немає. Просто надійна, стильна камера з якісною начинкою, яка дає повний контроль, як у старших моделей, але без громіздкого корпусу та зайвих складнощів. Мені спало на думку, що ця камера має «чесний» вигляд. Функціональність і естетика в чистому вигляді. Але, звісно, як і будь-який витвір дизайнерського мистецтва, коштує це задоволення доволі дорого (від 2300€). Напишіть свої враження. 🔥 чи таке собі?

​​#хвилинкадизайнера І до важливих новин. Тільки-но, здається, менеджери, розробники та інші представники техіндустрії почали розбиратися хто є хто в дизайні, і що таке product design, і що таке user experience, як днями Head of Product Experience в Duolinguo вийшов з-за пічки й оголосив таке: «Сьогодні в Duolingo ми перейменували функцію «UX» на «Product Experience». Duolingo — це компанія, орієнтована на продукт. Продукт визначає наш бізнес, культуру та пріоритети. Наша функція охоплює дизайнерів продукту, копірайтерів та дослідників. Ми спробували використовувати загальну назву «UX». Вона не прижилася. Це не було схоже на нас. Вона здавалася… Застарілою». Далі трохи вічних роздумів про UI/UX і нічого важливого... А потім з’явився пан Якоб Нільсен в коментах і промовив: «Якби ми повернулися на 30 років назад, я б погодився із цією назвою. Але зараз у нас є назва user experience, і ми витратили 30 років на просування цієї назви. Тому мені не подобається її змінювати». Product Experience vs User Experience I мені це лунає суголосно з політичними новинами, до речі, й із тим, як один помаранчевий нарцис ставить свою велику країну на рейки just business, nothing personal. Так і тут: досвід користувача, чи продукту? Друзі, що думаєте, яка позиція (назва) вам імпонує більше?

​​#дизмат Ця Швейцарія коли-небудь вспокоїться чи нє зі своїм дизайном?! 🇨🇭🔥 Ви, звісно, чули про швейцарський дизайн, про Гельветику, про всі ці чудові сіточки та мінімалізм, який вони нам подарували. Якщо читали книжку «Краса» Стефана Заґмайстера та Джессіки Волш, то знаєте, що опитування (не тільки серед швейцарців) показало: дизайн швейцарської валюти та обкладинки паспорта вважають найкрасивішими у світі. Такі опитування проводять час від часу, і щоразу швейцарський паспорт і франк — серед переможців. Але навіть цього їм МАЛО! Тож вони вирішили оновити дизайн паспорта. І це просто неймовірна історія, круті рішення та шикарний результат. 🔗 Тицяйте, дивіться самі

​​#хвилинкадизайнера Шок-контент зараз летить прямо звідусіль. Один придурошний американський президент чого вартує зі своїми заявами… Але копатися в лайні ми не будемо натомість поглянемо на дійсно чудовий приклад шокового маркетингу та використання вірального контенту для залучення уваги в нашій сфері. Останній місяць я із захопленням спостерігав маркетингову кампанію від Duolinguo. Контекст: на початку лютого компанія викатила пост про смерть їхнього маскота — сови Дуо. Цікаво, що смерть Дуо була подана так, що його збила Tesla Cybertruck. Цю подію обіграли окремо: Tesla вбиває гарних пташок (відсилання до попереднього логотипа Twitter). Застосунок й далі собі чудово робив із совою, але контент про її смерть сови став віральним. Користувачі очікували, що це прелюдія до якихось великих оновлень у компанії. Зізнатися на щось чекав і я. На великий ребрендинг, напевно?.. Історія завершилася вчора, але найбанальнішим способом — компанія оголосила про друге пришестя сови Дуо. Ця маркетингова історія наштовхнула на думку, що психологічні принципи шокового маркетингу також використовуються і у дизайні цифрових продуктів. Нумо поглянемо як це робить Duolinguo: 1. FOMO 👉 Як це працює: Коли бренд оголошує щось шокуюче, аудиторія боїться «випасти» з контексту, тому активно взаємодіє, обговорює і репостить. Другий пост («воскресіння») викликає ще більший інтерес, адже людям цікаво, що ж насправді сталося. 👉 Як застосувати: FOMO використовується за допомогою додавання елементів зворотного відліку, обмежених за часом подій (наприклад, екран-заставка перед великим оновленням). Інші продукти експлуатують цей принцип, вставляючи тизер нової фічі у свої інтерфейси й так підігріваючи цікавість до наступних оновлень. 2. Динамічний контент та мікровзаємодії 👉 Як це працює: Друга публікація (де Дуо воскрес) використовує емоційну візуальну мову: зелене світіння, містичний ефект, що додає драматичності. Такі деталі підсилюють враження та стимулюють користувачів робити контент-реакції (шерити скріншоти, робити меми т.п.). 👉 Як застосувати: Анімації, реакції на дії користувача, мікроефекти — усе це додає різноманіття та створює вау-ефекти, якими хочеться поділитися з друзями. Адаптивний контент, що змінюється залежно від поведінки користувача є також чудовим інструментом влюбити у свій продукт користувачів. Наприклад, якщо людина не заходила в Duolingo тиждень, сова на іконці виглядає сумною або злою — це одночасно і зворушує і створює тривожність, через те, що людина перестала навчатися й відчуває за це провину. 3. Створення ефекту залученості через «таємницю» 👉 Як це працює: Duolingo не дає одразу прямої відповіді, що відбувається, а лише натякає. Це спонукає користувачів самим створювати теорії. Будь-яка невизначеність у цифрових продуктах може бути потужним інструментом, якщо її правильно контролювати. 👉 Як застосувати: Приховані пасхалки (наприклад, у 404-сторінці або в анімаціях). Додавання сюжетних елементів у дизайн продукту (наприклад, зміна фраз чи графіки залежно від контексту використання) — гарантують подальше поширення вашого продукту самими користувачами.

​​#хвилинкадизайнера 100 років The New Yorker Цього місяця легендарному журналу The New Yorker виповнюється 100 років. Звісно, я не можу назвати себе постійним читачем, але є одна річ, яка для нас, дизайнерів, стоїть окремо від усього іншого — це обкладинки журналу. Обкладинки The New Yorker — це не просто ілюстрації чи красиві картинки. Вони стали дзеркалом епох, способом розповісти про події, іронізувати над ними чи критикувати. Їхній вплив виходить далеко за межі видавничої сфери. 1️⃣ Ікони візуальної культури. Деякі ілюстрації, створені провідними художниками, стали символами своєї епохи. 2️⃣ Сміливість. Обкладинки часто сміливо торкаються гострих тем: політики, війни, культури. Вони викликали діалог і дискусії й залишалися стильними й дотепними. Обкладинки журналу — це один із тих прикладів, коли дизайн має шалений вплив на суспільство. 3️⃣ Еволюція дизайну. За ці 100 років змінилися технології, стиль і підходи до дизайну, але The New Yorker залишився вірним своїй традиції розповідати історії через зображення. Він став прикладом для інших брендів, як поєднувати стиль, ідею та сенс в одному макеті. І на цьому тлі поділюся кількома моїми улюбленими обкладинками. А ви поділіться своїми в коментах.

#хвилинкадизайнера Сайти, зібрані в Notion, мають свій приємний ламповий вайб. Проте я вирішив, що я дозрів до чогось більшого ☺️ Адже мій проект на Substack розвивається, наша з вами спільнота тут потроху зростає, незабаром виходить книжка (вже багато разів мною рекламована), зрештою, я роблю дизайн щодня, а також радо навчаю дизайнерів підвищувати власну ефективність, швидше лізти кар’єрною драбиною та відкривати нові горизонти в нашій справі. Я роблю доволі багато всього і все це об’єднано однією місією та вірою. Тож я оновив свій сайт! Вуу-хуу! 🎉 Мова не йшла про черговий сайт дизайнера а ля резюме зі списком досягнень, а швидше про маніфест, який я тепер радо можу представити світу. Авжеж, я не міг прийти лише з хизуванням і без чогось насправді корисного! Тож заразом із цим оновленням я пропоную вам і новий допис — сьогодні говоримо про психологію в дизайні й розбираємо принципи, що використовує LinkedIn у своїх імейлах. Переходьте за посиланням, аби дізнатися як LinkedIn грає з нами в психологічні ігри через дизайн і контент.

#хвилинкадизайнера Вітаю вас, товариство! Днями до мене звернулася дизайнерка, яка нещодавно переїхала з України до Берліна. Вона розповіла, що за пару місяців пошуку роботи відправила вже 30 резюме, але жодного результату. Лише кілька автоматичних листів із відмовами. Цей запит повторюється від однієї консультації до іншої. Ми маємо зрозуміти, що економічна реальність глобально змінилася у світі. Ринок праці в США, Європі та Україні переживає кризу, що триває з літа 2022 року (тут стаття DOU за січень 2023, в якій пояснюються її причини). І поки що нічого не передбачає якихось поліпшень і позитивних зрушень. Конкуренція і далі зростає, кількість вакансій скорочується, бо компанії прагнуть економити гроші, а вимоги до кандидатів стають дедалі жорсткішими. Тож нові реалії полягають у тому, що 30 резюме — це ніщо. Сам пошук роботи може тривати від півроку до року, залежно від вашого досвіду та навичок, а кількість відправлених резюме буде йти на кілька сотень. Для початківців — це найтемніші часи. Що робити? Кілька high-level порад: 1️⃣ Зосередьтеся на якості вашого портфоліо. Сьогодні воно кардинально відрізняється від того, що ми робили пару років тому. Докладніше про це я писав тут. 2️⃣ Персоналізуйте резюме та супровідний лист. Загальні шаблони не працюють. Рука ШІ видна всім неозброєним оком. Так, доведеться витрачати час, аби використати будь-який шанс виділитися з маси. 3️⃣ Розвивайте мережу контактів. Багато вакансій зараз закриваються через рекомендації, тому варто будувати зв’язки в професійному середовищі. 4️⃣ Розширюйте джерела пошуку роботи. Раніше я шукав роботу лише на LinkedIn (+ в кожній країні є свої djinni), але тепер платформ саме для пошуку роботи стало більше: wellfound, weworkremotely, toptal. 5️⃣ Терпіння та наполегливість. Це нова реальність, яку можна лише прийняти. Пошук роботи в цифровій індустрії — це виклик, навіть якщо ви дуже крутий спеціаліст. Для тих, хто зараз активно шукає роботу в Україні, я також рекомендую підписатися на канал DezJob. Він існує вже понад 6 років і допомагає дизайнерам знаходити роботу. На ньому завжди актуальні вакансії для Web, UX/UI, Motion, Graphic, Product дизайнерів, з достойною оплатою, адекватними вимогами та перевіреними роботодавцями. Усі вакансії відбираються вручну.⠀ Ринок зараз складний. Але робота знайдеться для того, хто не здається, хто продовжує шукати. Тому працюйте над своїми навичками, будьте наполегливими. І приходьте на кар’єрні консультації 👋

Ми живемо в епоху домінування коротких форм. А я — та сама баба Яга, яка проти. І навіть телеграм канал в мене насичений текстами в кілька свайпів. І це тому, що мені не байдуже! Ми з моїми редакторами готуємо до друку книгу «Емоційний цифровий дизайн». Вона пройшла кілька раундів фідбеку від бета-рідерів і мені здається, що тепер я знаю все про те, як догодити: собі, видавництву, редактору, бета-рідерам, ринку… Це жесть 😀 Але цей пошук компромісів між різними інтересами — це нормальний процес, що завжди був частиною роботи. Дизайнерської зокрема. Проте, що мене від початку й до кінця напинало, так це коментарі на кшталт: «Книга використовує складні оберти й мені потрібно було кілька разів глянути в словник». Це подається як мінус. Тобто людина зазирає в словник, насичує свій словниковий запас, поліпшує навички володіння мовою, читаючи пізнавальний та фановий текст і жаліється на те, яке життя бентежне! Або інший тип коментарів: «Ви могли б сказати це простіше. Весь параграф можна замінити одним реченням». Можна! Але саме завдяки тому, що в параграфі є метафори та цікаві о́брази, читач точно знатиме та пам’ятатиме, що таке гештальт і чому це важливо в дизайнерській практиці. Усе довкола кричить: «Будь простіше, скороти, дай результат швидше»! Телеграм канали — яскравий приклад. Наш ефір забитий уривками, короткими постами, заголовками без контексту та підбірками на кшталт «10 кроків, щоб стати супермега». Але це все інформаційні снеки. Вони швидко з’їдаються і так само швидко забуваються. Проблема в тому, що такі снеки не дають насичення. В такому контенті немає жодної глибини. Вони не пояснюють процесу, не будують зв’язків між фактами, не дають цілісної картини. Це як дивитися на світ через щілину замка, замість того, щоби відчинити двері й побачити все. Короткі тексти обіцяють зекономити час, але насправді вони його крадуть. Бо замість того, щоб одного разу зануритись у якісний лонгрід чи книгу, дістати справжнє розуміння та відкрити сенси, ми ковзаємо поверхнею. І врешті-решт марнуємо ще більше часу, коли однаково доводиться повертатися до теми, аби зрозуміти все як треба. Лонгріди дають контекст, розкладають тему на складники й допомагають побачити як і чому. Саме з таких текстів ми виносимо щось справді цінне: нові ідеї, розуміння складних концепцій, відчуття зв’язків між речами. Контент може бути надихаючим. Він може змушувати думати, відчувати, відкривати нове. Якщо короткі форми — це снеки, то лонгріди це повноцінна вечеря. Тож, друзі, читаємо, занурюємося, смакуємо 😋

#хвилинкадизайнера Вітаю вас, товариство! Ви коли-небудь намагалися намалювати велосипед по пам’яті? Якщо ні, обов’язково спробуйте. І якщо вам раніше не доводилося багато малювати велосипеди, то б’юся об заклад, що у вас вийде поганенько 😁 І якщо результат все-таки не дуже, то не поспішайте засмучуватися. Людині важко намалювати велосипед по пам’яті через ілюзію знання. Це коли ми думаємо, що добре знаємо щось просте та знайоме, але насправді не можемо правильно відтворити його деталі. Чому так відбувається? 1️⃣ Поверхневе кодування Наш мозок не зберігає всю інформацію про об’єкти, які ми часто бачимо. Він запам’ятовує лише загальні обриси, спрощену модель — колеса, раму, кермо. Але точне розташування ланцюга, як кріпляться педалі чи як саме побудована рама — це вже складніше. 2️⃣ Фрагментоване сприйняття Ми зазвичай бачимо велосипед частинами: зверху, збоку, під кутом, іноді лише колесо чи кермо. Але рідко концентруємось на всій конструкції одразу. У пам’яті це залишається у вигляді окремих шматків, які важко скласти в єдину схему. 3️⃣ Автоматизація процесів Коли ми їздимо на велосипеді, ми не аналізуємо, як він працює — просто крутимо педалі. Наш мозок «делегує» управління підсвідомим процесам, тому ми можемо чудово їздити, але не розуміти механіку велосипеда настільки добре, щоби відтворити її в малюнку. 4️⃣ Концептуальне спрощення Мозок любить шаблони. Він не тримає в пам’яті всі деталі предметів, а зберігає спрощену концепцію. Саме тому, коли люди малюють велосипед, часто виходять абсурдні конструкції — з ланцюгом, який нікуди не веде, або рамами, які не з’єднують колеса. Експерименти Італійський дизайнер Gianluca Gimini провів експеримент, де просив людей намалювати велосипед. Потім він робив із цих малюнків 3D моделі. Результати були катастрофічні — більшість з цих велосипедів фізично непридатні для їзди, що доводить усе вищезазначене, але це дуже фаново розглядати! 😄 P.S. Мої дуже добрі друзі шукають UX/UI дизайнера на фріланс проект. Робота на стартап у сфері маркетингу — розробка веб-застосунка для запуску та менеджменту рекламних кампаній в соцмережах. Є первинні драфти та розуміння функцій в MVP. За деталями пишіть в особисті.

​​#дизмат Мені здається, що на кожному дизайнері, хай він креативний графічний дизайнер, творець логотипів і брендів, або ж суворий і системний дизайнер продуктів, але на нас усіх завжди висить тягар. І цей тягар — любов до нестандартних, красивих і інколи дуже непрактичних речей. І я не виняток 😅 Ось, наприклад, уявіть годинник, який показує час… Удвічі повільніше. Це проєкт дизайнера й годинникаря Скотта Тріфта під назвою Today. Ідея проста і водночас геніальна: цей годинник робить лише один оберт за 24 години, даючи змогу по-іншому подивитися на свій день. Полудень і опівніч тут розділяють не сухі цифри, а м’який градієнт кольорів горизонту на світанку, вдень, на заході сонця та вночі. Цей годинник — це не про «встигнути за дедлайном», а про те, щоб відчути час, як цілий спектр моментів. «Життя з Today безповоротно змінює ваше сприйняття часу», — каже Скотт. І такий спокійний і філософський підхід до часу дуже надихає. Це такий годинник, який хочеться мати в себе й не для того, аби встигнути більше, а щоби пам’ятати, що день може бути не тільки про перегони та гонитву, а про можливість плавного та спокійного руху. Як вам такий концепт?

​​#хвилинкадизайнера Вітаю вас, товариство! Любите ліпити сніговиків, як випадає така нагода? Я — обожнюю! Вочевидь їх також обожнює Боб Екштейн — карикатурист, ілюстратор, письменник і дослідник. Він живе та працює в Нью-Йорку й відомий своїми ілюстраціями для The New Yorker, а також кількома книгами, одна з яких і привернула мою увагу — «Історія сніговика». Ця робота зробила його, можливо, єдиним у світі дослідником сніговиків, їхнього культурного та дизайн-різномаїття. Екштейн намагався з’ясувати: хто, де й коли зліпив першого сніговика чи снігову бабу. Його дослідження вивели його на перше задокументоване народження сніговика у XIV столітті, але також він пересвідчився, що прагнення людини ліпити фігури зі снігу, сягає корінням прадавніх сторінок історії. Уявіть собі розмаїття дизайнів сніговиків у ті далекі часи: зима, з її великою кількістю снігу і хвилинами відпочинку після вдалого полювання… Напевно, рай для творчості, га? 😀 Сніговики нагадують тезу, що кожна людина в певні моменти життя стає дизайнером. Погортайте ось цю фотоколекцію, аби в цьому пересвідчитися та дістати порцію естетичного задоволення.

#хвилинкадизайнера Чи завжди консистентність необхідна в дизайні? Яка ж насправді драматична битва розгортається завжди й усюди, коли ми, дизайнери, починаємо говорити про консистентність! Ми готові битися за неї до крові! Але інші наші колеги далеко не завжди поділяють нашу пристрасть 🙂 Зараз я працюю в дуже великій компанії. У нас кілька продуктів, кожен із яких представлений на різних ринках під певними брендами. Дизайн-система вже давно не могла поратися з усіма запитами й таким навантаженням і тому перетворилася більше на UI кіт з атомами та молекулами. А далі вже дизайнери в командах мають самостійно створювати організми та патерни, нашаровуючи на свої інтерфейси ще й елементи окремих брендів. Коротко кажучи — хаос. І щодня хтось із дизайнерів каже про те, що нам потрібна революція: «Ми маємо зупинити наступ хаосу і привести всі інтерфейси до консистентного вигляду»! Я завжди був переконаним прихильником консистентності в дизайні, обстоюючи ідею єдності всього в цифровій екосистемі компанії. Але потім я зрозумів, що є певна межа, до якої підтримка консистентності взагалі можлива. Наприклад, коли продуктів стає декілька, брендів, у які вони запаковані багато, і все це обслуговується різними командами у віддалених куточках світу. Дизайнерам все одно дуже хочеться поєднати все за підручником, але це просто неможливо зробити, якщо масштаб вже настільки великий. І якщо за цим прагненням не стоїть ніякої реальної цінності для користувача або бізнесу, навіщо тоді вона? І, можливо, це окей? Важливо те, що користувачі все одно можуть розв’язувати свої задачі. Сліпе прагнення робити завжди й усюди однаково може часом придушити креативність і гнучкість дизайнерів, що в кінцевому підсумку тільки погіршить користувацький досвід. Консистентність — це все-таки рекомендація, а не догма. Аби дізнатися більше про підхід до консистентності в дизайні, пропоную вам ще додатково ознайомитися із цією чудовою статею, що й додала мені впевненості, що консистеність не завжди mist-have — Consistency in UX/UI Design: Nice to Have, Not a Must-Have. Що думаєте стосовно цього та які у вас стосунки з консистентністю? 🧐

​​#хвилинкадизайнера Товариство, вітаю вас! 🤗 За минулих часів початок нового року для мене був завжди сповнений свіжої енергії, прагненнями нових звершень. Але останні пару років світ котиться в якусь невідому мені прірву. І з неї йде лячний холод і сморід, а падіння все пришвидшується і пришвидшується… Тож про свіжість говорити не доводиться, лише тривожність усе наростає. Або це вже старість просто дається взнаки 😁 Сьогодні був мій перший робочий день після відпустки і трудова реальність також мене не порадувала. Я провів незліченні години на дзвінках, де багато-багато разів розповів, як я нічого не робив у відпустці, намагався виспатися, нарешті завершити Assassin’s Creed Origins та Kingdom Come: Deliverance (не встиг). Ніц особливо корисного за сьогодні я не зробив (не встиг). Можна було б зіпхнути все це на те, що люди повертаються з відпусток і це такий собі «розігрів». Але ніт, цю тенденцію до зневаги власного часу та часу іншого я спостерігаю в усіх великих компаніях, у яких доводилося працювати. Кількість зайвих, неефективних дзвінків та вбитих годин — захмарна. У стартапах навпаки — часу завжди мало, його бракує навіть на важливе! Але так склалося, що я не так багато працював саме зі стартапами, а ось великі корпорації — це моє ріднесеньке. Більшість розмов і дзвінків могли б бути короткими імейлами або повідомленнями у Slack. Ну, ви й без мене знаєте всі ці меми. Це просто ритуали. Просто корпоративні звички. Мене це дуже вкурвлює! І я вирішив поекспериментувати з пошуком розв’язання цієї проблеми. Ще минулого року я почав користуватися функцією Canvas у Slack. Як раптом, хто не чув, то по своїй суті, це можливість створювати сторінки з потрібним вам контентом, що прив’язуються до каналів або до персональних чатів. І контент на цих сторінках може легко редагувати кожен зі співрозмовників чатy, або будь-хто з каналу. Раніше я шерив окремі документи перед дзвінками, які інші забували прочитати/оновити; писав адженду в календарі і просив інших робити те саме, на що всі успішно забивали; намагався створити привабливі та цікаві шаблони в Notion, що теж працювало доти, доки мало ефект новинки тощо. Якимось дивом Canvas у Slack почав працювати для всіх і поки що політ нормальний! Ми проводимо дуже багато робочого часу саме в спілкуванні з колегами в Slack, тож наявність документів прямо в чаті з людиною, чи на каналі — це дуже зручно. Це створює певний фреймінг контексту: «Ось канал на тему, ось люди, з якими я буду це обговорювати, а ось, що саме ми маємо обговорити. Треба додати ще оце, що мене турбує»! Виходить менше зайвих рухів, не треба тримати купу табів у браузері, чи пригадувати де що лежить. Подивимося чи зможу я створити нові правила гри щодо економії та поваги до часу. Можливо, це перший крок до нової методології ефективної віддаленої комунікації! Або ж я швиденько потраплю на килим до HR 😅 А тепер питання до тих, у кого є час і настрій допомогти мені з новою статтею, над якою я працюю. Розкажіть, що саме вас найбільше бісить у вашій дизайнерській роботі? 🙂

​​#хвилинкадизайнера Друзі, я вітаю вас із прийдешніми святами! 🎅 «Ейдос» іде у відпустку до середини січня і деякий час на каналі буде затишшя. Але я повернуся до вас (а, можливо, навіть і не сам!) з новими дописами, думками та статтями. І хоча останні роки демонструють абсурдність будування планів, я однаково маю багато ідей щодо розвитку своїх блогів, зокрема, й цього каналу, але також і мого блогу на Substack (і якщо ви досі не підписані, я запрошую вас це зробити, адже там і щоквартальна розсилка, яка стане щомісячною в новому році, і буде ще більше цікавих матеріалів). Адже ділитися знаннями, робити внесок у навчання молодих дизайнерів, допомогати вам робити цей світ краще — моя основна місія. Я сподіваюся, що упродовж цього року, ви знаходили щось корисне й цікаве для себе в моїх дописах. І що попри всі негаразди та всі разючі зміни, які відбуваються у світі та в нашій сфері зокрема, ви знаходили сили читати, вчитися і ставати краще. Й аби ще ще ліпше підготувати вас до змін і заразом зробити й цей пост корисним, я хочу поділитися з вами статтею з Forbes про те, як Rufus AI від Amazon змінює (вже змінив!) патерни пошуку, замовлення товарів і інтернет шопінг загалом. Я бажаю вам успіхів у Новому році! 🍾 Зустрінемося!

​​#хвилинкадизайнера Товариство, вітаю вас! Отже, обіцяні кількома постами раніше думки про те, що треба робити дизайнеру в команді/компанії, аби бути, як мінімум почутим, а як максимум — діставати вплив на бізнес-рішення та стратегії подальшого розвитку продукту. На ці роздуми мене наштовхнув інший допис, що належить Вові Сафонову, який він опублікував на своєму Substack. І до речі, я дуже радію, що все дедалі більше людей, які продукують контент, обирають цю платформу! Це означає, що чим далі, тим більше сенсу завести там обліковий запис і підписатися, зокрема, і на мій блог! 😉 У своєму дописі Вова зі швидкістю буревію проходиться відомою проблемою, коли дизайнер продукту, який має начебто допомагати вести бізнес і компанію до світлого майбутнього, проте перетворюється на сервіс функцію, що забезпечує естетику, або ж на двигун пікселів. Зрештою, він/вона просто потопає в закритті запитів і погодженні рішень. Також стисло, але по суті Вова розповідає, чому так відбувається, а також які це має наслідки. Повністю допис Вови тут. Далі Вова фантазує на тему, що із цим робити, як не допустити чи виправити таку ситуацію. Й ось тут мені захотілося суттєво доповнити його пост, зробити його більш практичним і надати конкретні приклади з практики. Що означає «розмовляти мовою бізнесу» і як це виглядає насправді? Що треба знати, аби переконати основних стейкхолдерів у власних рішеннях? Як, зрештою, дістати довіру керівництва? Про все це й більше за посиланням.