Ейдос

#хвилинкадизайнера Товариство, вітаю вас! Сьогодні хочу поділитися з вами деякими новинами, особистими проектами, а також робочою пропозицію 🙂 По-перше, хочу похизуватися вам своїм новим сайтом! 🙂 Зробив собі такий подарунок на Різдво. Хотів би я сказати, що все це вайбкодінг, але нє 😁 Робив по старінкє і тому дуже довго мучився з анімаціями та всякими деталями. Залітайте в коментарі й розбивайте його в пух і прах дизайнерською критикою 😉 По-друге, раніше я писав, що маю амбітну ціль — 1к підписників у моєму англомовному проекті Eidos на Substack до кінця року. І на зараз нас там уже майже півтори тисячі, а сам блог за минулий рік перетворився на справжній цифровий журнал про дизайн, з нахилом до AI, з професійною командою з 3 авторів. Раз на місяць ми публікуємо: одну newsletter з якої, власне, усе й почалося: design insight, огляд цифрового продукту та «крапля натхнення»; newsletter з новинами цифрової індустрії; та статті в категоріях AI in UX та UX Job Search. А ще в нас є купа прикольних плюшек для підписників. Тож запрошую вас підписуватися і приєднуватися! По-третє, до поганих новин. Моя книга Emotional UX, яку я видав ще позаминулого року — знята з продажу. Причина — я розірвав контракт із видавництвом і забрав права на книгу. Зробив я це тому, що видавництво не робило взагалі нічого, аби просувати книгу, не виплачувало гроші за продажі. Тепер я маю намір доробити й оновити матеріал і дуже сподіваюся, що цього року мені більше пощастить із видавцем. Й останнє. Наприкінці минулого року я змінив роботу й пішов працювати до компанії, яка 100 % стане unicorn’ом уже цього року. І я шукаю офігенного дизайнера. Дизайнера, який вміє не просто збирати та аналізувати дані й пакувати це в стандартні інтерфейси, а який вміє вражати графікою, робити цікаві та приємні анімації, заварювати такий інтерфейс, який буде надихати людей! За такого дизайнера компанія готова не тільки релокейтнути в Берлін, але і платити дуже високу зарплату (від 90 тис. євро на рік). А я дуже хочу в команду українця/українку 😊 Тож, якщо раптом вас це цікавить — пишіть!

#хвилинкадизайнера Пам’ятаєте Galileo AI? Google купив їх у травні 2025 і перетворив продукт на Stitch — прискорювач перших ~40% дизайнерської роботи, коли треба швидко зібрати перші екрани. Я спробував це в реальному кейсі, роблячи браузер-extension. Хотів зібрати все максимально за допомогою ШІ: закинув великий детальний промпт (відшліфований ChatGPT) і результат — дуже сильний. Кращий, ніж те, що я зазвичай бачу у Figma Make! Потім захотів підправити дизайн у Figma. Але кнопки «експорт у Figma» немає. Stitch віддає код. Тож я зробив так: Stitch → HTML/CSS → HTML-to-Design (Figma). Отримав екрани в автолейаутах, акуратно, зі станами. Далі вніс правки, зберіг ассети, забрав код з Figma і загнав у Visual Studio/Claude. Підсумок: за півтори години я отримав майже весь застосунок, з компонентами та станами, готовий для проду. Я у захваті 🤩 Тестили Stitch? Якщо так, то на яких задачах і що виходило?

«Як світ став таким потворним?» — питає у своєму відео мій улюблений блогер Шиан Квірк. Його ви можете знати за проєктом Areopagus. Себе він називає The Cultural Tutor і недарма, бо він, мабуть, найталановитіший гід у світ культури, мистецтва та дизайну, якого я знаю. Дуже рекомендую до перегляду та читання. У відео він на прикладі лондонських вікторіанських каналізаційних систем, набережних і ліхтарних стовпів розповідає, як у 19 столітті суспільство вміло поєднувати передові технології з орнаментальністю, сенсом і красою — навіть у найпростіших елементах міської інфраструктури. На противагу цьому, сучасні насосні станції, стовпи, кондиціонери — це функціональна порожнеча. Мінімум форми, максимум вигоди. Естетика — поза грою. Головне — швидко, зручно, прибутково. На думку Шиана, Вікторіанські ліхтарні стовпи та каналізаційні станції свідчать про гордість, віру в гідність громадськості та переконання, що навіть працівники каналізації заслуговують на гарне оточення. Сучасне «нудне» середовище: порожні будівлі, відкриті кондиціонери на будинках, або функціональні, але доволі потворні ліхтарні стовпи — все це, начебто, вказує на те, що звичайна краса більше не цінується й це формує те, як сучасні люди відчувають, поводяться і ставляться до своїх міст. І от на цьому місці я подумав про місце та значення краси в нашому реальному контексті, в якому триває війна. Війна — це щоденний біль, руйнування, втрати. І здавалося б, не до краси. Але насправді — саме зараз краса стає важливішою, ніж будь-коли. Краса набуває нового сенсу — стає не просто естетикою, а жестом турботи. Прекрасним засобом нагадати собі й іншим: ми — люди, а вони — свині. Сьогодні в кожного з нас одне-єдине бажання до Санти, Одіна, Зевса й усіх богів — аби війна скінчилася. І я не знаю, чи з’являться в наших містах колись вишукані ліхтарі, чи зникнуть з фасадів блоки кондиціонерів. Але я знаю одне: краса — це те, що залишає людину людиною, навіть коли світ навколо втрачає людяність. Напевно, саме тому одні мої друзі будують прекрасний будинок за 30 км від фронту, а інші — з любов’ю обирають ідеальний кахель для кав’ярні, куди може прилетіти в будь-який момент. Тому що краса важлива, а зараз і поготів! З прийдешнім, друзі! Нехай наступний рік принесе більше спокою, ніж тривог. Більше світла, ніж темряви. І більше краси, попри все. Бережіть себе! ❤️

#хвилинкадизайнера Слухайте, ну пройшло вже достатньо часу з моменту релізу Figma Make, тож маю питання до вас, товариство: як ви її використовуєте? І найголовніше — чи задоволені результатом? Тривалий час я використовував Figma Make радше як джерело натхнення. 🧠 «А як воно оце тут викрутити?» 🎨 «Як запхати невпіхуєме?» 🤡 «Як креативно подати оцю сумну шляпу?» Тобто як вітрина можливостей, а не як інструмент для production-рішення. Але під кінець року вирішив оновити свій сайт. Зробив швиденько дизайн, подумав: «Ну ось, нарешті є кейс, де Figma Make може реально зберегти час і зробити бодай базу фронтенду». Ага, щас! Figma Make взяла мої чіткі, структуровані дизайни, з автолейаутами, компонентами тощо — і вирішила, що це просто вільна інтерпретація на тему. Почала вигадувати своє, галюцинувати розмітку і генерувати щось, що мало дуже слабкий зв’язок із макетом. І повірте, мої промпти це не «будь ласка, зроби щось красиве», а доволі чіткі, чітко сформульовані технічно задачі. Але результат все одно… Ну, дуже далекий від задовільного, скажімо так. Поділіться досвідом: чи в когось виходило створити щось production-ready через Figma Make?

Як вам наша нова двіжуха з М. ? 🙂 Стає веселіше, еге ж? Ну, а поки душний заходить у чат. Отже, Wrapped-сезон у розпалі! Свого часу Spotify та Duolingo (до речі, а хто перший це зробив? Spotify?) запустили цю хвилю і тепер кожен другий продукт намагається зробити свій річний підсумок. І виникає одна проблема — не всі Spotify та Duolingo. Особливо цьогоріч виділився LinkedIn, надавши мені купу «цікавих» фактів. Наприклад: 🔹 Мені показали, що мій «пік активності» цього року був… З 10:00 до 19:00. Ну дякую, Кеп! 🔹 А ось перша людина (гадки не маю, хто це такий), яку я додав у LinkedIn у жовтні 2011. І як стосується 2025 wrapped? 🔹 The person you kept up with — якийсь рандомний чувак. Це точно «інсайти»? Це все має викликати в мене якісь емоції? «Який же я молодець»? Але в мене це викликає лише неприємне здивування. Схоже, хтось вирішив у LinkedIn: «Ну в Duolingo працює, у Spotify працює — значить, і в нас буде»! Але, як казала мені бабуся: «Те, що працює для одного продукту, може бути абсолютно безглуздим для іншої». У Spotify користувач має емоційний зв’язок з контентом — музика пов’язана з моментами життя. У Duolingo — гумор, меми, ігровий формат, відчуття: «Ого, я активно вивчав мову». Але якщо платформа — це мережа кар’єрного нетворкінгу, де взаємодія часто суто функціональна, просто підсумувати її в стилі: «Вау, дивись, ти проводив час на сайті з 10 до 19» — недостатньо і має дешевий, надуманий вигляд. Копіювати фічу, звісно, не те саме, що скопіювати її успіх. Що думаєте стосовно цього тренду і чи зацікавив вас LinkedIn Wrapped? А ще: чи маєте приклади нових wrapped, які вас приємно здивували?

Кого зупиняла необхідність приєднатись до групи, аби залишати коменти під нашими постами - ми нарешті вимкнули цю фічу!

Так от ключова ідея в тому, щоби зосереджуватися не на рішенні (яким воно має бути), а на майбутньому загалом (що ми хочемо змінити з цим рішенням) в дусі спекулятивного дизайну. Нік Фостер каже є чотири можливі ролі/архетипи: - Оптиміст і візіонер (це я!) фокусується на Should. Він надихає, розповідає про світле майбутнє і продає ідею. - Провокатор і дослідник фокусується на Could. Він ставить безглузді питання, пушить божевільні рішення і загалом ігнорує правила та обмеження. Саме його ідеї призводять до інновацій. - Прагматик і реаліст фокусується на Don't. Ця людина стежить за дотриманням духу й букви бренду, бюджету, стандартів безпеки та інших обмежень. - Скептик і критик фокусується на Might. Він уявляє найгірший сценарій, аби виявити ризики до того, як вони стануть проблемою. Сходу три приклади, коли очевидно у кожної ролі будуть свої аргументи: система розпізнавання облич у магазині, автономні дрони-курʼєри, корпоративний ШІ-асистент для моніторингу здоровʼя працівників. Мені здається, це цікава тема, тому що раніше Вадим писав, що дизайн дедалі більше бореться за нашу увагу, надто гучний, і ми загалом звикли, що дизайн робить речі зручними та бажаними. Однак інколи треба робити речі незручними чи навіть такими, що лякають, аби вчасно змінити шлях розвитку технології. От три жирних класичних приклади спекулятивного дизайну: 1. Атракціон для евтаназії Юліонаса Урбонаса. Смерть як атракціон; чи може дизайн бути "гуманним" інструментом вбивства? 2. Машина менструації Хіромі Озакі. Пристрій, що допомагає чоловікам відчути дискомфорт менструації; чи можемо ми через технології отримати спільний біологічний досвід та краще зрозуміти одне одного? 3. Квартира В Лондоні 2050 року від студії Superflux заставлена саморобними фермами для вирощування грибів, комах та екзотичних рослин. Кліматична криза, війна, збій ланцюгів постачання запросто можуть призвести до дефіциту їжі; чи ми розуміємо, яким комфортним життям живемо нині?

Сьогодні дізнався про фреймворк для етичного й критичного аналізу нових технологій чи ідей від Ніка Фостера, колишнього голови дизайну Google X (лабораторії Google, де розробляються всілякі інновативні штуки). Суть така: коли ви сідаєте брейнштормити якусь нову ідею, кожен із вас має взяти певну роль. У наступному пості розпишу детальніше.

🚨Ві-у, ві-у: потрібна ваша думка 🚨 Один із наших підписників бахнув першу версію свого сайту-портфоліо і любʼязно просить наших фідбеків, відгуків, критики, думок. Даю лінк: https://ok-design.figma.site/ Прошу всіх небайдужих відгукнутися в коментарях. І я зараз теж туди підтягнусь!

Памʼятаю, в перші роки після виходу "монобровних" Маків токсичні коментатори на Межі (а до того на ITC) їх нескінченно висміювали як приклад поганого дизайну. Я ніколи на ту брову не звертав особливо уваги, але дивіться як прикольно її обіграли за допомогою апки-динамічного острівця Atoll. (Тільки не кажіть, що це я один такий слоупок про неї щойно дізнався). –М.

Добрий день! Що ж, розпочнімо нову главу — чи то пак трек — в альбомі цього каналу. А ви колись узагалі бачили, щоби канал вели одразу двоє? Уже новинка-2026, виходить. Спершу думав підписуватись як М, бос Джеймса Бонда (обожнюю Джеймса Бонда, 😜), але виявляється, тут можна й із власного акаунта писати. І так, Вадим одразу любить вказувати в описі, де і ким працює, що додає ваги і визначає одразу напрям розвитку. А я що? Ну, я автоматизую через ШІ все, що потрапляє мені під руку в [EOS Data Analytics](https://eos.com/blog-author/maksym-sushchuk/), де я також по інерції закриваю задачі по контенту та ще й тягну імейл-маркетинг на 600к+ наших юзерів. А ще я допомагаю з контентом в [Nektony](https://nektony.com/author/maksym), прекрасною командою, яка нещодавно випустила для макосі безкоштовну Firewally (підтримайте на [ProductHunt](https://www.producthunt.com/products/firewally) лайком, раз уж ми тут!). І ще багато чого іншого, про що іншим разом розповім. Моя мета на наступний рік — бебехнуть щось таке, що би зробило бізнесу х10. Тільки я ще не придумав, х10 чого. х10 більше доходу ніж витрат на мою зп? Чи х10 від поточного вихлопу імейл- та контент-маркетингу? А може від ефекту моїх ШІ-ідей та автоматизацій? От беру відпустку на свята, аби добряче подумати над цим. Ідей купа, потрібен фокус. А так-то я люблю людей, я кінчений візіонер (мені легше придумати сюжет для книжки, ніж написати її), та діджитал-ентузіаст. Нема нічого прикольнішого, ніж зробити за допомогою сучасних технологій щось таке зручне й безшовне, що ще й звільнить час на чіпання трави. Ну, в добру путь! – М. 😎

Відтепер на цьому каналі гратиме джаз! 🎺 На початку цього року я робив анонс, що на канал чекають великі зміни. Проте реальність все скорегувала й більша частина моїх ресурсів пішла на інші проекти. І останнім часом я відчував, що для подальшого розвитку цьому каналу потрібно, або вдихнути нове життя, або мені треба його відпускати. Ми не можемо робити та оцінювати дизайн у 2026 за стандартами 2016. Ми не можемо так само писати про дизайн. Давайте навіть так: ми більше не можемо писати виключно про дизайн, коли говоримо про дизайн! Тож я більше й не буду писати тут сам, виключно про дизайн 🙃 Товариство, дозвольте представити вам Макса — мого друга, який погодився додати тут джазу! В минулому він автор текстів, копірайтер. Тепер він менеджер-автоматизатор. Я люблю планування, а він спонтанність. Я люблю візуальну гармонію, а він технічну складність. Мені важлива зручність, а йому відчуття — «я опанував це гівно». Але ми обидвоє в digital tech, ми обидвоє дивимося в майбутнє, нас обох цікавить не лише суть, але й форма. А ще важливо те, що я в Берліні, а він в Києві: я ззовні, а він всередині. І це теж класна дихотомія з якої народиться багато цікавого! Тож відтепер тут звучатиме не лише дизайн, а й теми про нову технологічну реальність. Іноді глибоко, іноді весело, іноді з повагою до абсурду. Будемо писати про зміни, які мають значення, про інструменти, що змінюють правила гри і про те, як не з’їхати з глузду в цьому хаосі оновлень ШІ, продуктивності й пошуків сенсу. Коротко кажучи, буде як у хорошому імпровізованому джазі: щось для розуму, щось для душі, але завжди з відчуттям, що живемо прямо зараз! В.

#хвилинкадизайнера Pantone оголосив колір 2026 року — це брудний білий 😄 А точніше — Cloud Dancer, «повітряний, врівноважений білий з відчуттям спокою». Офіційно: колір стелі, в яку я дивлюся вечорами, тепер вважається трендовим! Трохи серйозніше. Cloud Dancer – оголошує новий початок, тиху рефлексію і спокій у шаленому світі технологій. Білий із балансом холодних і теплих відтінків, «ясність без холодності, структура без жорсткості». Ну, не знаю 😁 Мені він виглядає, як доволі жорсткий білий колір, знятий зі стіни десь у лікарняній палаті. З іншого боку, це чесний діагноз епохи. Ми настільки втомилися від цифрового шуму, що нам потрібен просто білий аркуш. Без ще одного «ультра-неонового чогось», без «сміливих градієнтів для сміливих брендів». Просто спокійний фон, на якому можна хоча б трохи перевести подих.

У 2019–2021 роках я працював в OLX. І це був період, коли в директ мені постійно прилітало: «Мені надіслали цеглину замість телефона! Що робити»? Знайомі, знайомі знайомих, а також абсолютно незнайомі люди, усі з однаковим запитанням. І найгірше було те, що я нічим не міг допомогти. Не тому, що не хотів, а тому, що компанія системно ігнорувала шахрайство на платформі. Ні в Україні, ні в Польщі, ні в Португалії, на жодному ринку OLX не хотів по-справжньому розбиратися із фродом. Це взагалі ніколи не було в беклозі! У якийсь момент мені стало банально соромно говорити, що я там працюю. І я пішов. Тому новина, що monobank запустив свій monoбазар, мене відверто тішить! Нарешті, зʼявляється конкурент та ще й у форматі, де банк стоїть посередині угоди. Це якраз той випадок, коли в гру заходить гравець, у якого безпека і гроші не «десь там», а в центрі продукту. Конкуренція з боку банку, який контролює транзакції, дає шанс, що безпека і прозорість стануть не додатком, а стандартом. Я щиро сподіваюся, що це не буде просто ще один маркетплейс, а кілер OLX 😇

#хвилинкадизайнера Про пристрасть, яка тримає в грі Нещодавно розмовляв із колегою, і ми зійшлися на думці: якщо щось і привело нас до успіху в дизайні — то це була пристрасть. Не курси, не ментори, не перемоги в конкурсах. Саме пристрасть. Але не кожен має цю пристрасть. Не кожен має справу, яка настільки «гріє», що змушує тебе перетворитися на креветку перед екраном, пилити щось ночами. І не через дедлайн, а саме за браком результату. Чи став би я дизайнером, якби думав лише про гроші? Навряд. Шістнадцять років тому, коли я робив перші кроки, я просто хотів зробити технології ближчими до людей. Бо сам не міг терпіти, наскільки все тоді було незрозумілим: по кожній дрібниці — перевстановлення Windows! Мене драйвило бажання зробити краще. Створити свою версію улюбленої гри. Саме це і привело мене до першого занурення у Photoshop. Чи став би я письменником, якби йшлося лише про публікації чи славу? Точно ні. Бо мене рухає потреба говорити до людей. Відчувати, що всередині щось визріло та мусить бути сказане. Це і є творчість — моя пристрасть, що завжди тримає мене в грі. Але сьогодні популярна інша думка: нібито не пристрасть веде до успіху, а успіх — до пристрасті. Тобто: зробив щось → дістав фідбек → закріпив → виріс. Звучить логічно. Але що робити тим, у кого ще немає успіхів і взятися їм немає звідки? Пригадую, як на одній лекції Оксана Забужко сказала: «Письменник — це той, хто не може не писати». Так, можна посперечатися. Але є одне «але». Графоман, зрештою, кине. А письменник продовжить. Попри мовчання редакцій, критику та синдром самозванця. Бо пристрасть не вимагає аплодисментів, вона просто живе в тобі. Так і в дизайні. Пристрасть — це те, що тримає тебе, рухає тебе, поки результати мовчать. Поки немає дофаміну. Поки ніхто не каже, що ти молодець. Успіх не може породити пристрасть. Успіх — це її наслідок. А на початку це часто самотність, невдачі й та сама дивна, вперта енергія, яка змушує тебе працювати до третьої ночі, бо… Бо просто хочеш.

#хвилинкадизайнера Perplexity викатили дуже гарний гайд із використання ШІ (звісно, з акцентом на власному арсеналі інструментів). Тим, хто активно використовує ШІ та вміє ефективно промптити, знає як використовувати асистентів та вже автоматизує все, що можна автоматизувати — ці інструкції Америки не відкриють. Але, якщо ви відчуваєте, що база ще не стала міцним фундаментом і шукали, з чого почати своє глибинне занурення в тему — цей гайд слугуватиме вам чудовою можливістю це зробити!

#хвилинкадизайнера “Courage doesn’t always roar. Sometimes courage is the quiet voice at the end of the day saying, ‘I will try again tomorrow.’” Наткнувся на цю фразу й вона запустила деякі роздуми про нашу дизайнерську кар’єру. У світі дизайну хоробрість проявляється не червоними кнопками чи сміливими експериментами, що порушують усталені правила. Наша хоробрість — це вміння приймати складні рішення там, де легше було б промовчати. І що вищий у вас рівень — то важливішою вона стає. Мужність рухає кар’єру вперед На початку кар’єрного шляху легко злитися з середовищем: робити те, що кажуть, дотримуватися гайдлайнів, вчасно здавати макети. Але насправді кар’єра швидко розвивається у тих, хто бере на себе відповідальність: хто має сміливість сказати: «Це не працює. Давайте інакше!», хто не чекає дозволу, аби робити. Саме такі дизайнери виростають у лідерів. Бо вони не просто «виконують», вони формують візію, мислять стратегічно, піднімають планку для інших. Найстрашніше — не страх помилки, а байдужість. Коли ми мовчимо, бо боїмося критики, бо думаємо, що наш голос нічого не змінить. Тоді зменшується не лише наш вплив, але й сам дизайн. Він стає безпечним, передбачуваним, нецікавим. Мовчання — це теж дизайн-рішення. І воно має свою ціну: шкідливі патерни, які ніхто не наважується змінити; рішення, які шкодять користувачам; відчуття, що ти «просто виконавець», хоча насправді можеш вплинути на бізнес та людей. Дизайнери — моральні агенти Ми часто кажемо, що ми розв’язуємо проблеми через інтерфейси. Але ми також впливаємо на те, як люди будуть почуватися в спілкуванні з брендом, продуктом, технологією. І, відповідно, на нас лежить моральна відповідальність вирішувати — що є прийнятним, а що ні. А такі рішення потребують трохи хоробрості.

#хвилинкадизайнера Adobe запустила AI Foundry — нову платформу для брендів, які хочуть створювати свій контент за допомогою ШІ, але з максимальною точністю до стилю та ідентичності бренду. Adobe назвала цю фічу deep-tuning (на противагу fine-tuning), давши можливість компаніям перенавчити базові моделі Firefly, використовуючи зображення, відео, стилі зйомки та інтелектуальну власність самого бренду. У такий спосіб на виході маємо генеративну модель, яка не просто знає про ваш бренд, а «думає» як ваш бренд! Уявіть: ви можете генерувати зображення, відео, текст, аудіо, векторну графіку чи 3D-сцени — і все це автоматично відповідатиме фірмовому стилю та вашим бренд-гайдам. Серед перших клієнтів — Home Depot та Walt Disney Imagineering. Ще один важливий момент: Adobe використовує лише ліцензований контент для навчання моделей. Тобто, якщо ви створюєте свою модель на основі власних брендованих матеріалів — результати є комерційно безпечними. Нема проблеми з потенційним порушенням авторських прав. Для багатьох компаній це справді переломний момент. Бо тепер можна дозволити своїм дизайнерам використовувати ШІ на повну й без юридичних ризиків. А також це змінює підхід до бренд-менеджменту. Замість того щоби писати 200-сторінковий брендбук, можна просто навчити модель, яка автоматично відчуває, що є «в стилі бренду».

#хвилинкадизайнера UX Collective, один із найвідоміших цифрових журналів для дизайнерів, опублікував свій 10-й щорічний звіт State of UX. І водночас оголосив, що це буде останній звіт у цьому форматі. Чому? Бо розмови про те, що все зміниться — вже не балачки про майбутнє. UX Collective дійшли висновку, що контроль над дизайном фундаментально перейшов від дизайнерів до складної мережі алгоритмів, автоматизованих інструментів і бізнес-інтересів. Сучасний дизайнер дедалі частіше налаштовує ШІ-інструменти, працює з метриками, оптимізує дизайн під метрики. А дизайну заради простоти, зрозумілості, людяного досвіду стає дедалі менше. Дизайнерські рішення випливають більше з організаційної політики, ніж із потреб користувачів. Звіт завершується словами: «If you love doing design, you will find your way.» І тут можна почути тут нотки зневіри. Але можна поглянути на це інакше — старі підходи більше не працюють, а саме визначення дизайнерської роботи переписується просто зараз. Тож, який він дизайнер у світі AI? Звіт пропонує кілька варіантів, але на цю тему є окрема, маленька й небанальна стаття, яку я пропоную вам до читання — Five Future Roles for Designers. Вона допоможе порефлексувати над майбутнім власної кар'єри.