Ейдос

А чи чули ви нещодавню історію про Tailwind CSS? Давайте розкажу. В 2017 році чувак на імʼя Адам Ватан (ох і прізвище) релізнув опенсорсний фреймворк Tailwind CSS. Ну тобто це набір готових дрібних класів для стилів (відступи, кольори, шрифти і так далі), з якими можна дизайн одразу прописувати в HTML, оминаючи створення CSS-класів. Фреймворк пропонувався безкоштовно, а заробляв Адам на курсах і наборах UI-кітів, які просувалися безпосередньо в документації. І от приходить ШІ. Трафік на документацію фреймворка починає падати, але популярність фреймворка злітає втричі. За State of CSS 2025, його використовує понад половина опитуваних; фіксуються десятки мільйонів завантажень фреймворку на місяць. Тим часом ШІ-асистенти зʼявляються в IDE (середовищах розробки на кшталт Cursor, VS Code) і генерують Tailwind-класи прямо там і без читання документації. Оскільки вся монетизація Tailwind завʼязана на платних продуктах, які рекламуються в документації, а трафік на неї різко падає, виручка падає на 80% від пікових значень. В січні Tailwind Labs cкорочує 75% інженерів "через жорсткий вплив ШІ". Новина швидко розлітається по соцмережах, кейс стає символом кризи монетизації опенсорсних рішень в епоху ШІ. Реально, ШІ завадив найпопулярнішому CSS-фреймворку далі масштабуватися. Так, звісно, спільнота пропонує нові підходи до монетизації, тож ставити хрест на прибутках, можливо, ще зарано. Але в усій цій історії є цікавий епізод. В листопаді 2025-го року один із розробників створює pull request про додавання файлику /llms.txt, тобто пропонує зробити документацію дружньою для ллм-ок. Такий файлик - звична зараз практика для більшості сайтів, які хочуть бути більш видимими для ШІ й генерувати звідти більше трафіку. Але Адам відхиляє цей реквест після напружених обговорень, аби не вбити остаточно людський трафік на документацію. У мене теж була троооошечки схожа ситуація. Ми натренували ШІ-агента для допомоги юзерам в роботі з нашим продуктом. Я створив понад 100 статей для knowledge base, і їх можна було зробити публічними, аби приганяти більше трафіку по ключових словах. Однак ми вирішили закрити цей контент, щоби наш бот мав інфу, яку не мають ChatGPT та аналоги в сподіванні, що це допоможе утримувати людей в продукті.

Мене от шо турбує. Ви вже певно чули про Cowork від Antropic. Якщо не чули, то важливо не так що це (віртуальний асистент для вашого компа в підписці за $100), як те, що кілька інженерів створили це рішення за 10 днів. Від ідеї до релізу - два робочих тижні. Так, тут треба зробити ультраважливу поправку: просто зараз є такий різновид компаній, які вайбкодять нові й нові рішення. Це несе свої ризики і свої можливості, і таких компаній ще дуже мало. Я от працюю в більш класичних IT-компаніях, де розробка подібного рішення зайняла би місяців 6 як мінімум. Але з точки зору підвищення індивідуальної продуктивності я зіштовхуюся з тим, шо ШІ відкриває занадто багато можливостей, які треба досліджувати, вивчати, і найголовніше - якщо ними скористаєшся аби створити це рішення, його треба ще підтримувати. Ну, багато можливостей - це ж добре? Так, але з чого почати? Варто зробити щось, що займе годину, і прискорить тебе на 5%, чи щось, що займе півмісяця, але автоматизує роботу на 80%? В бізнесі ми завжди починаємо зі змін, які можуть мати найбільший вплив на зростання прибутку. А ще в перервах між вдосконаленням своєї продуктивності треба ж встигати роботу робити. І от приклад Cowork особисто для мене знову перевертає цю схему. З'являється третій варіант: а чи не варто добряче посидіти, покумекати, і почати робити рішення, яке підвищить продуктивність х3 чи х10? Взяти той же дизайн. Як ми використовуємо зараз ШІ? Доволі хаотично й розрізнено: промпти для дослідження конкурентів, синтезу юзер-персон, подолання ментального блоку, інструменти для генерації мудбордів та різних лейаутів для стимуляції дивергентного мислення, сервіси швидкого прототипування тощо. Ми можемо вдосконалювати ці промпти й відбирати дедалі ліпші інструменти, але що як за горизонтом лежить щось суттєво потужніше, якась не знаю оркестрація ШІ-агентів заточених під ваші смаки, мислення, й задачі, і ви як ляльковод переважно займатиметесь спаунінгом і вдосконаленням цих "ляльок" для ваших особистих потреб? Як ви робите для себе цей вибір між спокусами інкрементального підвищення продуктивності (чи то пак якості аутпуту) і революційної зміни підходу до своєї роботи?

Взагалі ми багато говоримо про те, що дизайнерам потрібно опановувати ШІ, щоби бути в темі, працювати швидше, краще, і так далі. Але результат все одно вимірюється в ефективності інтерфейсів. Зробив хороший інтерфейс - люди лишаються в продукті, платять, стають амбасадорами бренду. Але наближається час Generative UI, інтерфейсів, що будуються на льоту. Я це запросто можу уявити - якщо всі правила, стилі, гайдлайни якісно прописані (що є передумовою для впровадження ШІ в дизайні, як я писав вище), то чому би ШІ їх не будувати самому, а головне — підлаштовуючись під технічну грамотність юзера, яку можна вирахувати з його попередніх взаємодій? Моя мама, наприклад, зараз просить мене замовити через Олх безперебійник для роутера у одного надійного чувака (а я все зволікаю, бо йому треба дзвонити, а не писати 🥶). А нещодавно для неї цілою пригодою було переслати на імейл однієї держустанови квитанцію, яку спершу треба було дістати в Приват24. Цілком собі уявляю, як генеративні інтерфейси лагідно поведуть її в таких задачах. Цікаво, що Якоб Нільсен гадає, що ціною таких інтерфейсів буде смерть "мʼязової памʼяті". Ніби якщо кожен інтерфейс малюється заново, то його неможливо запамʼятати й опанувати. Але ж слухайте, ну невже ми дійдемо до точки, коли прямо весь UI буде вимальовуватись на льоту? Все одно ж буде якась legacy/класична/мейнстрімна версія, яка мусить працювати, якщо ШІ відвалиться?

Взагалі ми багато говоримо про те, що дизайнерам потрібно опановувати ШІ, щоби бути в темі, працювати швидше, краще, і так далі. Але результат все одно вимірюється в ефективності інтерфейсів. Зробив хороший інтерфейс - люди лишаються в продукті, платять, стають амбасадорами. І от наближається час Generative UI, інтерфейсів, що будуються на льоту. Я це запросто можу уявити - якщо всі правила, стилі, гайдлайни якісно прописані, то чому би ШІ їх не будувати автоматично, а головне - з огляду на технічну грамотність юзера, яку можна вирахувати з його попередніх взаємодій? Моя мама наприклад досі просить мене замовити через Олх безперебійник для роутера у одного надійного чувака. А нещодавно для неї цілою пригодою було переслати на імейл якоїсь інстанці квитанцію, згенеровану в Приват

Мав пару років тому фотосесію для соцмереж, і, значить, треба придумати собі образи. Ну, є в мене повсякденний і діловий, а хочеться третій, новий, до купи. Я вибрав стиль dark academia. Як людина, що працює зі словом і виражає себе через слова, мені імпонує ця асоціативність із меланхолійною інтелектуальністю, любовʼю ло класичної літератури, романтизацією університетів, я сам із родини вчителів та викладачів, ну і плюс гарно шиється слово dark із нашими блекаутами. І хоча цей образ став частиною мого гардеробу, він водночас асоціюється з холодами. В теплі часи хочеться носити щось світліше, легше. Коротше, Dark academia - це скоріше про настрій, аніж про образ мислення. Згодом я чув про light academia, а оце на днях дізнався про poetcore, і оце хочу розповісти про нього. Вони в чомусь схожі візуально, але якщо dark academia підкреслює статус та власну елітарність, то poetcore навпаки про естестику стриманості і фокус на повільності й саморефлексії. Я про це також захотів написати, бо ми з Вадимом нещодавно говорили, як важливо інколи нічого не робити, щоби перезаряджати мотиваційну батарейку і чути свої бажання. У певному сенсі poetcore – це крайній прояв цього прагнення. І хоча я не можу сказати, що poetcore – це якась мейнстрімна течія, мені здається, що це ще одне віддзеркалення того, чого потребує наш соціум в епоху надлишку технологій: розслаблення і фокусу на собі, своєму настрої, і, врешті, самопроявленні через технологічно-незалежну творчість, навіть ціною певного відкату в стилі до перед-технологічної епохи. Я навіть зустрів такий опис poetcore: «granny-chic for angsty geeks» - «бабусин шик для тривожних гіків». Ну, я думаю кожен із нас зараз трохи тривожний гік 🙂 В наступному повідомленні я просто накидаю кілька релевантних картинок про poetcore, в яких ви побачите певну спільну візуальну складову, але з точки зору дизайну тут скоріше можна зчитати запит переважно зумерів на паперові відтінки й текстури в інтерфейсах, а також тягу до гуманістичних антикв та мʼяких гротесків в поліграфії. Може бути актуально, якщо ви реалізуєте довгі формати типу лонгрідів чи сторітел-лендингів.

Коротше так виглядає, що головна проблема ШІ в дизайні - це те, що він не шарить в емпатію. Памʼятаєте історію, коли в США поміряли розміри 4 000 пілотів, і зробили середній профіль, аби під нього побудувати макимально зручну кабіну літака? А потім виявилося, що жодної людини з такої параметрами не існує, і врешті розрозбили кабіну, де все по максимуму регуляється. За замовчуванням ШІ робить те саме - генерує дизайни для "статистично найімовірніших персон", а не для живих людей. Ну окей, це півбіди. Далі, PwC опитало 4500 гендирів з 95 країн. 56% кажуть, що ШІ поки не генерує прибуток, ще 22% каже, що ШІ взагалі збільшує витрати. Дослідники пояснюють це FOMO (гендири і FOMO?!), але імхо справа не в тому. Коли прилітає нова невідома (з точки зору генерації прибутку) технологія, ми що робимо спершу? Ми точково експериментуємо, йдучи наосліп. А з ШІ в дизайні якраз така штука, що уже найперший експеримент має бути якісним, аби оцінити справжні можливості технології. Щоби не вийшла кабіна для неіснуючого пілота, потрібно вшивати human-centered design практики уже на етапі промптів та вибору інструментів і на рівні дизайн-відділу, якщо не всієї продуктової команди (бо тут же зачіпається і UX-райтинг, і ведення документації, і "що тільки не"). А отут більш точкові дослідження якраз показують, що у 80% компаній таких практик нема. Ну, воно й не дивно потім, що без них ШІ якось не монетизується.

#хвилинкадизайнера Ми створюємо прототипи у Lovable за кілька годин. Ваш менеджер показує вам робочий MVP нової функції, повністю створений за допомогою Cursor, ще до обіду. А ваш головний пересилає вам публікацію в LinkedIn про те, як штучний інтелект замінить 80% роботи дизайнера за наступні кілька місяців. І здається, що тепер будь-хто може створити додаток для вирішення своєї проблеми. Але чи справді графічний інтерфейс помер, як стверджує Якоб Нільсен? Пан Нільсен працює в цій галузі набагато довше за мене, однак, за майже два десятиліття власної роботи, я сміливо переформулюю його твердження і скажу, що це інтерфейс, як суто утилітарний засіб, помирає. І слава Йсу! ШІ фактично виявив те, що завжди було правдою, але легко ігнорувалося — функціональний дизайн ніколи не був достатнім. Подивіться цю статтю десятирічної давності. Вона має великий заголовок «Юзабіліті більше не достатньо» і розповідає про те, наскільки важливим є емоційний дизайн. Ми мусили зосередитися на зручності використання та естетиці через усі бізнес- та технічні обмеження. Тепер, коли ці обмеження швидко зникають, перед нами постає складніше питання: якщо будь-хто може створити функціональний, зручний у використанні та естетично приємний додаток, що робить продукт вартим вибору? Відповідь ми знали весь час, але вона була прихована під роками термінових дедлайнів та компромісів. 👉 На UX Collective вийшов мій есей-дослідження під назвою — Feelings are the new features, в якій йдеться про те, що емоційний дизайн, за батьком нашим Норманом, а особливо рефлективний його рівень, стає актуальним та важливим для бізнесу в епоху ШІ. У статті — повний фреймворк сучасного емоційного дизайну, з прикладами та купою цікавих джерел. А ще думка про те, чому ми, дизайнери, будемо незамінними в еру ШІ 😉

Поки ти відкладаєш навчання «на понеділок», ринок кричить: нам не вистачає дизайнерів! Цифри не брешуть: щомісяця у світі відкривається понад 12 000 вакансій на UX/UI. Але сьогодні бізнесу потрібні не просто «малювальники», а дизайнери нового покоління, які вміють делегувати рутину штучному інтелекту. Курс «UX/UI-дизайнер із володінням AI» - це твій легальний чіт-код. Тобі не потрібно вміти малювати від руки або мати художню освіту. Тобі потрібен лише ноутбук і готовність діяти. Чому варто почати саме зараз: ⚡️ AI-прискорення: Навчишся юзати ШІ для генерації ідей та макетів - те, на що інші витрачають дні, ти зробиш за годину. ✈️ Повна свобода: Працюй із будь-якої точки світу. Твій офіс - там, де є Wi-Fi. 📈 Актуальність: Опануєш Mobile Design, Дизайн-системи, UX-патерни та Soft Skills для роботи в топових командах. Це професія для тих, хто хоче поєднати логіку, креатив і високий чек. Не дай своєму часу згоріти на роботі, яку ти переріс. Почни створювати майбутнє вже сьогодні, поки ніша з AI-дизайном ще не переповнена. 🚀 Встигни забронювати місце та змінити вектор свого життя: https://i.goit.global/yp3sj #направахреклами

#хвилинкадизайнера Товариство, вітаю вас! Сьогодні хочу поділитися з вами деякими новинами, особистими проектами, а також робочою пропозицію 🙂 По-перше, хочу похизуватися вам своїм новим сайтом! 🙂 Зробив собі такий подарунок на Різдво. Хотів би я сказати, що все це вайбкодінг, але нє 😁 Робив по старінкє і тому дуже довго мучився з анімаціями та всякими деталями. Залітайте в коментарі й розбивайте його в пух і прах дизайнерською критикою 😉 По-друге, раніше я писав, що маю амбітну ціль — 1к підписників у моєму англомовному проекті Eidos на Substack до кінця року. І на зараз нас там уже майже півтори тисячі, а сам блог за минулий рік перетворився на справжній цифровий журнал про дизайн, з нахилом до AI, з професійною командою з 3 авторів. Раз на місяць ми публікуємо: одну newsletter з якої, власне, усе й почалося: design insight, огляд цифрового продукту та «крапля натхнення»; newsletter з новинами цифрової індустрії; та статті в категоріях AI in UX та UX Job Search. А ще в нас є купа прикольних плюшек для підписників. Тож запрошую вас підписуватися і приєднуватися! По-третє, до поганих новин. Моя книга Emotional UX, яку я видав ще позаминулого року — знята з продажу. Причина — я розірвав контракт із видавництвом і забрав права на книгу. Зробив я це тому, що видавництво не робило взагалі нічого, аби просувати книгу, не виплачувало гроші за продажі. Тепер я маю намір доробити й оновити матеріал і дуже сподіваюся, що цього року мені більше пощастить із видавцем. Й останнє. Наприкінці минулого року я змінив роботу й пішов працювати до компанії, яка 100 % стане unicorn’ом уже цього року. І я шукаю офігенного дизайнера. Дизайнера, який вміє не просто збирати та аналізувати дані й пакувати це в стандартні інтерфейси, а який вміє вражати графікою, робити цікаві та приємні анімації, заварювати такий інтерфейс, який буде надихати людей! За такого дизайнера компанія готова не тільки релокейтнути в Берлін, але і платити дуже високу зарплату (від 90 тис. євро на рік). А я дуже хочу в команду українця/українку 😊 Тож, якщо раптом вас це цікавить — пишіть!

#хвилинкадизайнера Пам’ятаєте Galileo AI? Google купив їх у травні 2025 і перетворив продукт на Stitch — прискорювач перших ~40% дизайнерської роботи, коли треба швидко зібрати перші екрани. Я спробував це в реальному кейсі, роблячи браузер-extension. Хотів зібрати все максимально за допомогою ШІ: закинув великий детальний промпт (відшліфований ChatGPT) і результат — дуже сильний. Кращий, ніж те, що я зазвичай бачу у Figma Make! Потім захотів підправити дизайн у Figma. Але кнопки «експорт у Figma» немає. Stitch віддає код. Тож я зробив так: Stitch → HTML/CSS → HTML-to-Design (Figma). Отримав екрани в автолейаутах, акуратно, зі станами. Далі вніс правки, зберіг ассети, забрав код з Figma і загнав у Visual Studio/Claude. Підсумок: за півтори години я отримав майже весь застосунок, з компонентами та станами, готовий для проду. Я у захваті 🤩 Тестили Stitch? Якщо так, то на яких задачах і що виходило?

«Як світ став таким потворним?» — питає у своєму відео мій улюблений блогер Шиан Квірк. Його ви можете знати за проєктом Areopagus. Себе він називає The Cultural Tutor і недарма, бо він, мабуть, найталановитіший гід у світ культури, мистецтва та дизайну, якого я знаю. Дуже рекомендую до перегляду та читання. У відео він на прикладі лондонських вікторіанських каналізаційних систем, набережних і ліхтарних стовпів розповідає, як у 19 столітті суспільство вміло поєднувати передові технології з орнаментальністю, сенсом і красою — навіть у найпростіших елементах міської інфраструктури. На противагу цьому, сучасні насосні станції, стовпи, кондиціонери — це функціональна порожнеча. Мінімум форми, максимум вигоди. Естетика — поза грою. Головне — швидко, зручно, прибутково. На думку Шиана, Вікторіанські ліхтарні стовпи та каналізаційні станції свідчать про гордість, віру в гідність громадськості та переконання, що навіть працівники каналізації заслуговують на гарне оточення. Сучасне «нудне» середовище: порожні будівлі, відкриті кондиціонери на будинках, або функціональні, але доволі потворні ліхтарні стовпи — все це, начебто, вказує на те, що звичайна краса більше не цінується й це формує те, як сучасні люди відчувають, поводяться і ставляться до своїх міст. І от на цьому місці я подумав про місце та значення краси в нашому реальному контексті, в якому триває війна. Війна — це щоденний біль, руйнування, втрати. І здавалося б, не до краси. Але насправді — саме зараз краса стає важливішою, ніж будь-коли. Краса набуває нового сенсу — стає не просто естетикою, а жестом турботи. Прекрасним засобом нагадати собі й іншим: ми — люди, а вони — свині. Сьогодні в кожного з нас одне-єдине бажання до Санти, Одіна, Зевса й усіх богів — аби війна скінчилася. І я не знаю, чи з’являться в наших містах колись вишукані ліхтарі, чи зникнуть з фасадів блоки кондиціонерів. Але я знаю одне: краса — це те, що залишає людину людиною, навіть коли світ навколо втрачає людяність. Напевно, саме тому одні мої друзі будують прекрасний будинок за 30 км від фронту, а інші — з любов’ю обирають ідеальний кахель для кав’ярні, куди може прилетіти в будь-який момент. Тому що краса важлива, а зараз і поготів! З прийдешнім, друзі! Нехай наступний рік принесе більше спокою, ніж тривог. Більше світла, ніж темряви. І більше краси, попри все. Бережіть себе! ❤️

#хвилинкадизайнера Слухайте, ну пройшло вже достатньо часу з моменту релізу Figma Make, тож маю питання до вас, товариство: як ви її використовуєте? І найголовніше — чи задоволені результатом? Тривалий час я використовував Figma Make радше як джерело натхнення. 🧠 «А як воно оце тут викрутити?» 🎨 «Як запхати невпіхуєме?» 🤡 «Як креативно подати оцю сумну шляпу?» Тобто як вітрина можливостей, а не як інструмент для production-рішення. Але під кінець року вирішив оновити свій сайт. Зробив швиденько дизайн, подумав: «Ну ось, нарешті є кейс, де Figma Make може реально зберегти час і зробити бодай базу фронтенду». Ага, щас! Figma Make взяла мої чіткі, структуровані дизайни, з автолейаутами, компонентами тощо — і вирішила, що це просто вільна інтерпретація на тему. Почала вигадувати своє, галюцинувати розмітку і генерувати щось, що мало дуже слабкий зв’язок із макетом. І повірте, мої промпти це не «будь ласка, зроби щось красиве», а доволі чіткі, чітко сформульовані технічно задачі. Але результат все одно… Ну, дуже далекий від задовільного, скажімо так. Поділіться досвідом: чи в когось виходило створити щось production-ready через Figma Make?

Як вам наша нова двіжуха з М. ? 🙂 Стає веселіше, еге ж? Ну, а поки душний заходить у чат. Отже, Wrapped-сезон у розпалі! Свого часу Spotify та Duolingo (до речі, а хто перший це зробив? Spotify?) запустили цю хвилю і тепер кожен другий продукт намагається зробити свій річний підсумок. І виникає одна проблема — не всі Spotify та Duolingo. Особливо цьогоріч виділився LinkedIn, надавши мені купу «цікавих» фактів. Наприклад: 🔹 Мені показали, що мій «пік активності» цього року був… З 10:00 до 19:00. Ну дякую, Кеп! 🔹 А ось перша людина (гадки не маю, хто це такий), яку я додав у LinkedIn у жовтні 2011. І як стосується 2025 wrapped? 🔹 The person you kept up with — якийсь рандомний чувак. Це точно «інсайти»? Це все має викликати в мене якісь емоції? «Який же я молодець»? Але в мене це викликає лише неприємне здивування. Схоже, хтось вирішив у LinkedIn: «Ну в Duolingo працює, у Spotify працює — значить, і в нас буде»! Але, як казала мені бабуся: «Те, що працює для одного продукту, може бути абсолютно безглуздим для іншої». У Spotify користувач має емоційний зв’язок з контентом — музика пов’язана з моментами життя. У Duolingo — гумор, меми, ігровий формат, відчуття: «Ого, я активно вивчав мову». Але якщо платформа — це мережа кар’єрного нетворкінгу, де взаємодія часто суто функціональна, просто підсумувати її в стилі: «Вау, дивись, ти проводив час на сайті з 10 до 19» — недостатньо і має дешевий, надуманий вигляд. Копіювати фічу, звісно, не те саме, що скопіювати її успіх. Що думаєте стосовно цього тренду і чи зацікавив вас LinkedIn Wrapped? А ще: чи маєте приклади нових wrapped, які вас приємно здивували?

Кого зупиняла необхідність приєднатись до групи, аби залишати коменти під нашими постами - ми нарешті вимкнули цю фічу!