Ейдос

Взагалі ми багато говоримо про те, що дизайнерам потрібно опановувати ШІ, щоби бути в темі, працювати швидше, краще, і так далі. Але результат все одно вимірюється в ефективності інтерфейсів. Зробив хороший інтерфейс - люди лишаються в продукті, платять, стають амбасадорами бренду. Але наближається час Generative UI, інтерфейсів, що будуються на льоту. Я це запросто можу уявити - якщо всі правила, стилі, гайдлайни якісно прописані (що є передумовою для впровадження ШІ в дизайні, як я писав вище), то чому би ШІ їх не будувати самому, а головне — підлаштовуючись під технічну грамотність юзера, яку можна вирахувати з його попередніх взаємодій? Моя мама, наприклад, зараз просить мене замовити через Олх безперебійник для роутера у одного надійного чувака (а я все зволікаю, бо йому треба дзвонити, а не писати 🥶). А нещодавно для неї цілою пригодою було переслати на імейл однієї держустанови квитанцію, яку спершу треба було дістати в Приват24. Цілком собі уявляю, як генеративні інтерфейси лагідно поведуть її в таких задачах. Цікаво, що Якоб Нільсен гадає, що ціною таких інтерфейсів буде смерть "мʼязової памʼяті". Ніби якщо кожен інтерфейс малюється заново, то його неможливо запамʼятати й опанувати. Але ж слухайте, ну невже ми дійдемо до точки, коли прямо весь UI буде вимальовуватись на льоту? Все одно ж буде якась legacy/класична/мейнстрімна версія, яка мусить працювати, якщо ШІ відвалиться?

Взагалі ми багато говоримо про те, що дизайнерам потрібно опановувати ШІ, щоби бути в темі, працювати швидше, краще, і так далі. Але результат все одно вимірюється в ефективності інтерфейсів. Зробив хороший інтерфейс - люди лишаються в продукті, платять, стають амбасадорами. І от наближається час Generative UI, інтерфейсів, що будуються на льоту. Я це запросто можу уявити - якщо всі правила, стилі, гайдлайни якісно прописані, то чому би ШІ їх не будувати автоматично, а головне - з огляду на технічну грамотність юзера, яку можна вирахувати з його попередніх взаємодій? Моя мама наприклад досі просить мене замовити через Олх безперебійник для роутера у одного надійного чувака. А нещодавно для неї цілою пригодою було переслати на імейл якоїсь інстанці квитанцію, згенеровану в Приват

Мав пару років тому фотосесію для соцмереж, і, значить, треба придумати собі образи. Ну, є в мене повсякденний і діловий, а хочеться третій, новий, до купи. Я вибрав стиль dark academia. Як людина, що працює зі словом і виражає себе через слова, мені імпонує ця асоціативність із меланхолійною інтелектуальністю, любовʼю ло класичної літератури, романтизацією університетів, я сам із родини вчителів та викладачів, ну і плюс гарно шиється слово dark із нашими блекаутами. І хоча цей образ став частиною мого гардеробу, він водночас асоціюється з холодами. В теплі часи хочеться носити щось світліше, легше. Коротше, Dark academia - це скоріше про настрій, аніж про образ мислення. Згодом я чув про light academia, а оце на днях дізнався про poetcore, і оце хочу розповісти про нього. Вони в чомусь схожі візуально, але якщо dark academia підкреслює статус та власну елітарність, то poetcore навпаки про естестику стриманості і фокус на повільності й саморефлексії. Я про це також захотів написати, бо ми з Вадимом нещодавно говорили, як важливо інколи нічого не робити, щоби перезаряджати мотиваційну батарейку і чути свої бажання. У певному сенсі poetcore – це крайній прояв цього прагнення. І хоча я не можу сказати, що poetcore – це якась мейнстрімна течія, мені здається, що це ще одне віддзеркалення того, чого потребує наш соціум в епоху надлишку технологій: розслаблення і фокусу на собі, своєму настрої, і, врешті, самопроявленні через технологічно-незалежну творчість, навіть ціною певного відкату в стилі до перед-технологічної епохи. Я навіть зустрів такий опис poetcore: «granny-chic for angsty geeks» - «бабусин шик для тривожних гіків». Ну, я думаю кожен із нас зараз трохи тривожний гік 🙂 В наступному повідомленні я просто накидаю кілька релевантних картинок про poetcore, в яких ви побачите певну спільну візуальну складову, але з точки зору дизайну тут скоріше можна зчитати запит переважно зумерів на паперові відтінки й текстури в інтерфейсах, а також тягу до гуманістичних антикв та мʼяких гротесків в поліграфії. Може бути актуально, якщо ви реалізуєте довгі формати типу лонгрідів чи сторітел-лендингів.

Коротше так виглядає, що головна проблема ШІ в дизайні - це те, що він не шарить в емпатію. Памʼятаєте історію, коли в США поміряли розміри 4 000 пілотів, і зробили середній профіль, аби під нього побудувати макимально зручну кабіну літака? А потім виявилося, що жодної людини з такої параметрами не існує, і врешті розрозбили кабіну, де все по максимуму регуляється. За замовчуванням ШІ робить те саме - генерує дизайни для "статистично найімовірніших персон", а не для живих людей. Ну окей, це півбіди. Далі, PwC опитало 4500 гендирів з 95 країн. 56% кажуть, що ШІ поки не генерує прибуток, ще 22% каже, що ШІ взагалі збільшує витрати. Дослідники пояснюють це FOMO (гендири і FOMO?!), але імхо справа не в тому. Коли прилітає нова невідома (з точки зору генерації прибутку) технологія, ми що робимо спершу? Ми точково експериментуємо, йдучи наосліп. А з ШІ в дизайні якраз така штука, що уже найперший експеримент має бути якісним, аби оцінити справжні можливості технології. Щоби не вийшла кабіна для неіснуючого пілота, потрібно вшивати human-centered design практики уже на етапі промптів та вибору інструментів і на рівні дизайн-відділу, якщо не всієї продуктової команди (бо тут же зачіпається і UX-райтинг, і ведення документації, і "що тільки не"). А отут більш точкові дослідження якраз показують, що у 80% компаній таких практик нема. Ну, воно й не дивно потім, що без них ШІ якось не монетизується.

#хвилинкадизайнера Ми створюємо прототипи у Lovable за кілька годин. Ваш менеджер показує вам робочий MVP нової функції, повністю створений за допомогою Cursor, ще до обіду. А ваш головний пересилає вам публікацію в LinkedIn про те, як штучний інтелект замінить 80% роботи дизайнера за наступні кілька місяців. І здається, що тепер будь-хто може створити додаток для вирішення своєї проблеми. Але чи справді графічний інтерфейс помер, як стверджує Якоб Нільсен? Пан Нільсен працює в цій галузі набагато довше за мене, однак, за майже два десятиліття власної роботи, я сміливо переформулюю його твердження і скажу, що це інтерфейс, як суто утилітарний засіб, помирає. І слава Йсу! ШІ фактично виявив те, що завжди було правдою, але легко ігнорувалося — функціональний дизайн ніколи не був достатнім. Подивіться цю статтю десятирічної давності. Вона має великий заголовок «Юзабіліті більше не достатньо» і розповідає про те, наскільки важливим є емоційний дизайн. Ми мусили зосередитися на зручності використання та естетиці через усі бізнес- та технічні обмеження. Тепер, коли ці обмеження швидко зникають, перед нами постає складніше питання: якщо будь-хто може створити функціональний, зручний у використанні та естетично приємний додаток, що робить продукт вартим вибору? Відповідь ми знали весь час, але вона була прихована під роками термінових дедлайнів та компромісів. 👉 На UX Collective вийшов мій есей-дослідження під назвою — Feelings are the new features, в якій йдеться про те, що емоційний дизайн, за батьком нашим Норманом, а особливо рефлективний його рівень, стає актуальним та важливим для бізнесу в епоху ШІ. У статті — повний фреймворк сучасного емоційного дизайну, з прикладами та купою цікавих джерел. А ще думка про те, чому ми, дизайнери, будемо незамінними в еру ШІ 😉

Поки ти відкладаєш навчання «на понеділок», ринок кричить: нам не вистачає дизайнерів! Цифри не брешуть: щомісяця у світі відкривається понад 12 000 вакансій на UX/UI. Але сьогодні бізнесу потрібні не просто «малювальники», а дизайнери нового покоління, які вміють делегувати рутину штучному інтелекту. Курс «UX/UI-дизайнер із володінням AI» - це твій легальний чіт-код. Тобі не потрібно вміти малювати від руки або мати художню освіту. Тобі потрібен лише ноутбук і готовність діяти. Чому варто почати саме зараз: ⚡️ AI-прискорення: Навчишся юзати ШІ для генерації ідей та макетів - те, на що інші витрачають дні, ти зробиш за годину. ✈️ Повна свобода: Працюй із будь-якої точки світу. Твій офіс - там, де є Wi-Fi. 📈 Актуальність: Опануєш Mobile Design, Дизайн-системи, UX-патерни та Soft Skills для роботи в топових командах. Це професія для тих, хто хоче поєднати логіку, креатив і високий чек. Не дай своєму часу згоріти на роботі, яку ти переріс. Почни створювати майбутнє вже сьогодні, поки ніша з AI-дизайном ще не переповнена. 🚀 Встигни забронювати місце та змінити вектор свого життя: https://i.goit.global/yp3sj #направахреклами

#хвилинкадизайнера Товариство, вітаю вас! Сьогодні хочу поділитися з вами деякими новинами, особистими проектами, а також робочою пропозицію 🙂 По-перше, хочу похизуватися вам своїм новим сайтом! 🙂 Зробив собі такий подарунок на Різдво. Хотів би я сказати, що все це вайбкодінг, але нє 😁 Робив по старінкє і тому дуже довго мучився з анімаціями та всякими деталями. Залітайте в коментарі й розбивайте його в пух і прах дизайнерською критикою 😉 По-друге, раніше я писав, що маю амбітну ціль — 1к підписників у моєму англомовному проекті Eidos на Substack до кінця року. І на зараз нас там уже майже півтори тисячі, а сам блог за минулий рік перетворився на справжній цифровий журнал про дизайн, з нахилом до AI, з професійною командою з 3 авторів. Раз на місяць ми публікуємо: одну newsletter з якої, власне, усе й почалося: design insight, огляд цифрового продукту та «крапля натхнення»; newsletter з новинами цифрової індустрії; та статті в категоріях AI in UX та UX Job Search. А ще в нас є купа прикольних плюшек для підписників. Тож запрошую вас підписуватися і приєднуватися! По-третє, до поганих новин. Моя книга Emotional UX, яку я видав ще позаминулого року — знята з продажу. Причина — я розірвав контракт із видавництвом і забрав права на книгу. Зробив я це тому, що видавництво не робило взагалі нічого, аби просувати книгу, не виплачувало гроші за продажі. Тепер я маю намір доробити й оновити матеріал і дуже сподіваюся, що цього року мені більше пощастить із видавцем. Й останнє. Наприкінці минулого року я змінив роботу й пішов працювати до компанії, яка 100 % стане unicorn’ом уже цього року. І я шукаю офігенного дизайнера. Дизайнера, який вміє не просто збирати та аналізувати дані й пакувати це в стандартні інтерфейси, а який вміє вражати графікою, робити цікаві та приємні анімації, заварювати такий інтерфейс, який буде надихати людей! За такого дизайнера компанія готова не тільки релокейтнути в Берлін, але і платити дуже високу зарплату (від 90 тис. євро на рік). А я дуже хочу в команду українця/українку 😊 Тож, якщо раптом вас це цікавить — пишіть!

#хвилинкадизайнера Пам’ятаєте Galileo AI? Google купив їх у травні 2025 і перетворив продукт на Stitch — прискорювач перших ~40% дизайнерської роботи, коли треба швидко зібрати перші екрани. Я спробував це в реальному кейсі, роблячи браузер-extension. Хотів зібрати все максимально за допомогою ШІ: закинув великий детальний промпт (відшліфований ChatGPT) і результат — дуже сильний. Кращий, ніж те, що я зазвичай бачу у Figma Make! Потім захотів підправити дизайн у Figma. Але кнопки «експорт у Figma» немає. Stitch віддає код. Тож я зробив так: Stitch → HTML/CSS → HTML-to-Design (Figma). Отримав екрани в автолейаутах, акуратно, зі станами. Далі вніс правки, зберіг ассети, забрав код з Figma і загнав у Visual Studio/Claude. Підсумок: за півтори години я отримав майже весь застосунок, з компонентами та станами, готовий для проду. Я у захваті 🤩 Тестили Stitch? Якщо так, то на яких задачах і що виходило?

«Як світ став таким потворним?» — питає у своєму відео мій улюблений блогер Шиан Квірк. Його ви можете знати за проєктом Areopagus. Себе він називає The Cultural Tutor і недарма, бо він, мабуть, найталановитіший гід у світ культури, мистецтва та дизайну, якого я знаю. Дуже рекомендую до перегляду та читання. У відео він на прикладі лондонських вікторіанських каналізаційних систем, набережних і ліхтарних стовпів розповідає, як у 19 столітті суспільство вміло поєднувати передові технології з орнаментальністю, сенсом і красою — навіть у найпростіших елементах міської інфраструктури. На противагу цьому, сучасні насосні станції, стовпи, кондиціонери — це функціональна порожнеча. Мінімум форми, максимум вигоди. Естетика — поза грою. Головне — швидко, зручно, прибутково. На думку Шиана, Вікторіанські ліхтарні стовпи та каналізаційні станції свідчать про гордість, віру в гідність громадськості та переконання, що навіть працівники каналізації заслуговують на гарне оточення. Сучасне «нудне» середовище: порожні будівлі, відкриті кондиціонери на будинках, або функціональні, але доволі потворні ліхтарні стовпи — все це, начебто, вказує на те, що звичайна краса більше не цінується й це формує те, як сучасні люди відчувають, поводяться і ставляться до своїх міст. І от на цьому місці я подумав про місце та значення краси в нашому реальному контексті, в якому триває війна. Війна — це щоденний біль, руйнування, втрати. І здавалося б, не до краси. Але насправді — саме зараз краса стає важливішою, ніж будь-коли. Краса набуває нового сенсу — стає не просто естетикою, а жестом турботи. Прекрасним засобом нагадати собі й іншим: ми — люди, а вони — свині. Сьогодні в кожного з нас одне-єдине бажання до Санти, Одіна, Зевса й усіх богів — аби війна скінчилася. І я не знаю, чи з’являться в наших містах колись вишукані ліхтарі, чи зникнуть з фасадів блоки кондиціонерів. Але я знаю одне: краса — це те, що залишає людину людиною, навіть коли світ навколо втрачає людяність. Напевно, саме тому одні мої друзі будують прекрасний будинок за 30 км від фронту, а інші — з любов’ю обирають ідеальний кахель для кав’ярні, куди може прилетіти в будь-який момент. Тому що краса важлива, а зараз і поготів! З прийдешнім, друзі! Нехай наступний рік принесе більше спокою, ніж тривог. Більше світла, ніж темряви. І більше краси, попри все. Бережіть себе! ❤️

#хвилинкадизайнера Слухайте, ну пройшло вже достатньо часу з моменту релізу Figma Make, тож маю питання до вас, товариство: як ви її використовуєте? І найголовніше — чи задоволені результатом? Тривалий час я використовував Figma Make радше як джерело натхнення. 🧠 «А як воно оце тут викрутити?» 🎨 «Як запхати невпіхуєме?» 🤡 «Як креативно подати оцю сумну шляпу?» Тобто як вітрина можливостей, а не як інструмент для production-рішення. Але під кінець року вирішив оновити свій сайт. Зробив швиденько дизайн, подумав: «Ну ось, нарешті є кейс, де Figma Make може реально зберегти час і зробити бодай базу фронтенду». Ага, щас! Figma Make взяла мої чіткі, структуровані дизайни, з автолейаутами, компонентами тощо — і вирішила, що це просто вільна інтерпретація на тему. Почала вигадувати своє, галюцинувати розмітку і генерувати щось, що мало дуже слабкий зв’язок із макетом. І повірте, мої промпти це не «будь ласка, зроби щось красиве», а доволі чіткі, чітко сформульовані технічно задачі. Але результат все одно… Ну, дуже далекий від задовільного, скажімо так. Поділіться досвідом: чи в когось виходило створити щось production-ready через Figma Make?

Як вам наша нова двіжуха з М. ? 🙂 Стає веселіше, еге ж? Ну, а поки душний заходить у чат. Отже, Wrapped-сезон у розпалі! Свого часу Spotify та Duolingo (до речі, а хто перший це зробив? Spotify?) запустили цю хвилю і тепер кожен другий продукт намагається зробити свій річний підсумок. І виникає одна проблема — не всі Spotify та Duolingo. Особливо цьогоріч виділився LinkedIn, надавши мені купу «цікавих» фактів. Наприклад: 🔹 Мені показали, що мій «пік активності» цього року був… З 10:00 до 19:00. Ну дякую, Кеп! 🔹 А ось перша людина (гадки не маю, хто це такий), яку я додав у LinkedIn у жовтні 2011. І як стосується 2025 wrapped? 🔹 The person you kept up with — якийсь рандомний чувак. Це точно «інсайти»? Це все має викликати в мене якісь емоції? «Який же я молодець»? Але в мене це викликає лише неприємне здивування. Схоже, хтось вирішив у LinkedIn: «Ну в Duolingo працює, у Spotify працює — значить, і в нас буде»! Але, як казала мені бабуся: «Те, що працює для одного продукту, може бути абсолютно безглуздим для іншої». У Spotify користувач має емоційний зв’язок з контентом — музика пов’язана з моментами життя. У Duolingo — гумор, меми, ігровий формат, відчуття: «Ого, я активно вивчав мову». Але якщо платформа — це мережа кар’єрного нетворкінгу, де взаємодія часто суто функціональна, просто підсумувати її в стилі: «Вау, дивись, ти проводив час на сайті з 10 до 19» — недостатньо і має дешевий, надуманий вигляд. Копіювати фічу, звісно, не те саме, що скопіювати її успіх. Що думаєте стосовно цього тренду і чи зацікавив вас LinkedIn Wrapped? А ще: чи маєте приклади нових wrapped, які вас приємно здивували?

Кого зупиняла необхідність приєднатись до групи, аби залишати коменти під нашими постами - ми нарешті вимкнули цю фічу!

Так от ключова ідея в тому, щоби зосереджуватися не на рішенні (яким воно має бути), а на майбутньому загалом (що ми хочемо змінити з цим рішенням) в дусі спекулятивного дизайну. Нік Фостер каже є чотири можливі ролі/архетипи: - Оптиміст і візіонер (це я!) фокусується на Should. Він надихає, розповідає про світле майбутнє і продає ідею. - Провокатор і дослідник фокусується на Could. Він ставить безглузді питання, пушить божевільні рішення і загалом ігнорує правила та обмеження. Саме його ідеї призводять до інновацій. - Прагматик і реаліст фокусується на Don't. Ця людина стежить за дотриманням духу й букви бренду, бюджету, стандартів безпеки та інших обмежень. - Скептик і критик фокусується на Might. Він уявляє найгірший сценарій, аби виявити ризики до того, як вони стануть проблемою. Сходу три приклади, коли очевидно у кожної ролі будуть свої аргументи: система розпізнавання облич у магазині, автономні дрони-курʼєри, корпоративний ШІ-асистент для моніторингу здоровʼя працівників. Мені здається, це цікава тема, тому що раніше Вадим писав, що дизайн дедалі більше бореться за нашу увагу, надто гучний, і ми загалом звикли, що дизайн робить речі зручними та бажаними. Однак інколи треба робити речі незручними чи навіть такими, що лякають, аби вчасно змінити шлях розвитку технології. От три жирних класичних приклади спекулятивного дизайну: 1. Атракціон для евтаназії Юліонаса Урбонаса. Смерть як атракціон; чи може дизайн бути "гуманним" інструментом вбивства? 2. Машина менструації Хіромі Озакі. Пристрій, що допомагає чоловікам відчути дискомфорт менструації; чи можемо ми через технології отримати спільний біологічний досвід та краще зрозуміти одне одного? 3. Квартира В Лондоні 2050 року від студії Superflux заставлена саморобними фермами для вирощування грибів, комах та екзотичних рослин. Кліматична криза, війна, збій ланцюгів постачання запросто можуть призвести до дефіциту їжі; чи ми розуміємо, яким комфортним життям живемо нині?

Сьогодні дізнався про фреймворк для етичного й критичного аналізу нових технологій чи ідей від Ніка Фостера, колишнього голови дизайну Google X (лабораторії Google, де розробляються всілякі інновативні штуки). Суть така: коли ви сідаєте брейнштормити якусь нову ідею, кожен із вас має взяти певну роль. У наступному пості розпишу детальніше.