Мовний дощ📓🌧

Температура на вуличному термометрі випадково виграла мені «Острів мертвих» Желязни в 🐉Книжкової драконки Список до прочитання розширився вже до неймовірних масштабів (хоча саме цього Желязни я наче вже колись давно читав, але це ж Желязни, тож йой, колись у час нудьги точно дістанусь)

поки ми тут. там у четвертому томі "Останньої подорожі дівчат" пензльовичок говорить

*На честь виходу трейлера до аніме за "Капелюшками", яке можна буде подивитись вже у 2025 клуб поціновувачів такий* (прочитав дев'ятий танкобон українською; триґерна тема таки трішки розкривається, але не так, як ви того очікуєте, й водночас дев'ятий том все ще дуже круто грає із композицією панелей та тлом: тут вам і вже традиційні для "Капелюшків" панелі оповіді, що перетікають у зображення книжки, й водночас - цілий розворот-настілка, що, хай і є звичайнісінькою лудо, чудово демонструє щедроти й захват ярмарку на обмеженому просторі двох сторінок як того б не надто вийшло зробити й на п'яти)

Можу спойлернути, що назву коміксу, яка каламбурить навколо «funeral home» (поховальне бюро є сімейною справою Бекделів), у 🌟Видавництві вирішили не адаптувати. В коментарях можете запропонувати свої варіанти адаптації, що відразу б влучно містили і «ритуальні послуги», й «веселощі» (в мене таких нема) «Сімейна трагікомедія» вже на коректурі. Дуже чекаю на цю досить бібліофільську й гарно виконану автобіографію яку анонсували ще кілька років тому, й тепер я щоразу, як прослизають якісь новини, дописую про те, хехехе

Вперше за довгий час після "Міста туманів" зацікавив персонажами новий випуск "Unmatched", й то бо знов вони літературні нікуди. У випуску Шекспіра пропонують зіштовхнути із його персонажами: Титанією, Віщими Сестрами та Гамлетом. Арт, як завжди, гарний, випуск розрахований на 4 гравців й може бути самостійною грою Гікачі вже скоро обіцяють передзам

🌟3/5 «Культ» Любко Дереша (перевидання від 🌟ВСЛ + старе видання від Кальварії) Ретротрешоспільночитали разом із 🍄гриб з юґґота і 🍻Таверна "У Часового Дворфа", туди теж заглядайте по відгуки. Та чи це аж так погано?

Юрко Банзай - студент-біолог, що викладає у коледжі в прикарпатському задуп'ї, містечку Мідні Буки (за сумісництвом є Дерешевим «Деррі, штат Мен»). Банзай є неформалом, що разом із його чотирнадцятирічною симпатією Дарцею та другорядними Семпльованим і Павуком протиставляються усім «формалам» Мідних Буків: гопникам, іншим викладачам, поціновувачам попси й іншим «нормісам». Так би вони собі й існували, курили, вгашувались, читали й слухали «правильну» музику, якби Стародавні не нависли над Мідними Буками, не почали заходити до снів, й не проявляли знамення біди, що насуває на містечко...

Почну з того, як Борхес (не Дарця, а Хорхе Франциско Ісидоро Луїс, трясця його матері) характеризував прозу Лавкрафта: «дуже вигадливо, але стиль мерзенний». Якщо у загальних рисах, то саме так я можу охарактеризувати й «Культ» Дереша. Він чудово впорався із поєднанням Кастанеди й Лавкрафта в одному творі, водночас щосили намагаючись наслідувати Кінґа й почасти бітників, та ж сильно страждає через надмір посилань заради посилань, огидного гумору задля власної втіхи й кпинів у бік «формалів» з метою самоствердження. Камон, «Культ» - це типова історія про «якби я був старшим і повернувся до школи, то все було б інакше». Саме через це ми маємо фіксацію на чотирнадцятирічних (у книзі на школярках фіксується не тільки Банзай), першому досвіді вживання речовин задля набуття стану зміненої свідомости (aka «розширення горизонтів»), хизування прочитаним та уподобаним в музиці, й купу досить огидних сцен, якими Дереш намагається шокувати читачів десь так само, як Ієн Бенкс це робить у «Осиній фабриці». Якщо попри усі можливі тригери й кульгавий стиль початківця (навіть у новій редакції від ВСЛ) все ж продратися до сюжету, то ви отримаєте суб'єктивно кращу імплементацію хтоні до наших реалій, аніж у Ліра чи Павлюка (срачодискусієгенератор запущено). Дереш вправно поєднує розрізнені, але вподобані ним кастанедівські й лавкрафтіанські елементи із запозиченою в Кінґівських історіях на кшталт «The Body» (так, то за цим оповіданням зняли «Stand by Me») атмосферою юнацьких муток. Проблемою ж є нагромадження всього на все. Якби кого більше цікавила кастанедівська сторона історії, то ласкаво прошу до «Архе», якби більше до вподоби містика зі сновидіннями із Пустки (вона ж якно є Дрімлендом), то поцікавтесь «Наміром». Водночас «Поклоніння ящіріці» - це Дерешівська інтерпретація того самого «Stand by Me», ну бо що. Й усі три згадані книжки тримаються купи краще від «Культу», бо знають, чим вони є. У своїй пихатій всебічности «Культ», НМД, застарів либонь найбільше серед усіх книг Міднобуківського Всесвіту Божевілля про школярів/студентів-психонавтів, а утім, він досі є достатньо легким та кумен=дним, щоб в мене виникло бажання перечитати й наступні книжки. Під час прочитання згадувався час вина за 40 грн та поштучних сигарет, поїздок кудись із ночівлями на пероні, тяганням книжок у кишенях й постійними експериментами над своєю довбешкою. Єдине, чого в моїй відповідності дерешової юності не було - це наголошеного "нефори україномовні, формали - зросійщені". Розумію, звідки таке взялось, та й Дереш надає забарвлення персонажам у бідь-який доступний йому спосіб (суржик та попса - тільки деякі із можливих маркерів для нього), та ж неформальна тусовка була значно ширше від того. Сподобались мені вдруге й епізоди снів, модерні засоби втрати зв'язку із тутешньою реальністю, дедалі більш гострий саспенс та чимдалі грубші знамення близького триндецю. Навіть за розкриття культиста-лиходія десь у першій третині книжки, «Культ» читається добре. А проте, чекатиму на вихід «Культу» Орбітовського, щоб щиро казати «в нас є культ вдома»🌚 Прочитати ж нову редакцію тексту Дереша можна за підпискою в Якабу. Видання від ВСЛ дере ціну за відверто трешові (подекуди в поганому сенсі) ілюстраціями, електронки для ознайомлення цілком вистачить.

Крім банківського рахунку є також підбиття метрик на зарплати, закриття завдань та моцне відчуття розумової неспроможности через... та чи треба на те шукати причини, ще спробуй себе в зворотному переконати

Кінець місяця be like:

Із «Культом» Дереша зокрема кумедним є те, як він наперед повідомляє про позитивність чи негативність персонажа через опис музичних смаків. Якщо у певний період цензурування стрічок в Голлівуді глядачі наперед могли знати, що перед ними злодій, якщо цей персонаж курив тютюн, то у випадку героїв та героїнь Дереша читач наперед може сказати, що це мєрзость, якщо воно слухає невідповідих авторському смаку The Beatles, Depeche Mode чи Ірину Білик, тоді як прослуховування Мертвого півня, Моррісона, King Crimson тощо - це ознака «своїх». Почасти це також супроводжується хизуванням через перелік прочитаних (або, найімовірніше, знаних) творів та авторів. Разом ці дві тенденції є досить чіткою ознакою написання твору у 16 років, хехе

Між тим, не бачив (чи пропустив?), як в нас адаптують серіал Star Wars Skeleton Crew, бо там ця гра слів ще важче, ніж Кінґове бажання мати скелети на обкладинці Але поки серіал не вийшов, то може й спроб не було