Пан ✙ Chillnobyl

Поплавки Попаянний від багаторічного життя в келії ухилянт кричить «нас відправлять в піхоту!!!1» під невинним постом про набір цифрових офіцерів від міноборони. Інший пригадує масове переведення людей з повітряних сил та мобільних вогневих груп в штурмові полки. Третій просто в ступорі гойдається на кріслі та бачить перед очима рубіконівського йоблика дня. За свою коротку кар'єру я бачив декілька випадків «переведення з бепелів у піхоту» — людина з самого початку хотіла в піхоту, її відбирали в безпілотний двіж, там вона якийсь час тусила, не показувала результатів і просилась на вихід. У всіх випадках це ініціювалось самими людьми. Зовсім інший масштаб має зворотній навпрямок — переведення з піхоти в пілоти. Поранені, поплавлені та попаяні (а також сезичі) поповнюють ряди війська майбутнього. На жаль, з особисто мого досвіду, це не завжди приносить користь. Через те, що з армії неможливо звільнити, то людей передають просто тому що більше їм ніде немає місця, а тут мали б приносити хоч якусь користь. Шкода, але з десятка екс-піхотинців показувати результат буде один-два. Чому так? ПТСР, поранення або травми (банально неможливість тягати навіть екофлов), загальна втома та демотивація. З іншого боку є ті хто не встиг попаятися або втратити віру в перемогу та працює за двох. Один мій екс-побратим піхотинець за відмову виконувати наказ був переведений до одного з штурмових полків де сів за волокно та став одним за найкращих пілотів. Людину яка добре виконує свою роботу ніхто просто так нікуди не буде переводити. Звісно зараз ви мені навалите фейсбучного фольклору, але я ніколи не бачив коли нормального бійця би кудись відправили. Тому не очкуйте. В штикову всі підемо після застосування ящірки, коли вже не буде на чому літати. Але то ще буде не скоро. #армія permalink | @full_of_hatred 👇Щоденні донати💰на ЗСУ🪖 🫡@Donate1024Bot

Найкращий спосіб приєднатися до нашого підрозділу… ні, я скажу краще, нашого руху - це поспілкуватися в живу. Почути його історію та його подальші плани не з одноманітних бігбордів, а в безпосередній бесіді з учасниками. Вишкіл, ідеологія та колективний дух - це базова потреба кожного чоловіка. Приходь. @BV_Khodakovsky

Переймай досвід Реваншу! 4 липня, інструктори Тактичної групи «Реванш» проведуть відкрите тренування для усіх бажаючих. Для участі у заході, заповнюй форму за посиланням. Кількість місць обмежена! Приєднуйся до підрозділу • Тактична Група «Реванш» • Instagram • YouTube • X

[3/3] • Має бути сформований бюджет на залучення іноземців в українське військо. Треба враховувати, що іноземці можуть розірвати контракт в будь-який момент. Й коли вони зіштовхнуться з сумою факторів, в тому числі щодо грошової винагороди, вони це зроблять. Система має бути максимально зрозумілою для них, а самі вони мають отримувати додаткову премію за безперебійну службу. • Ті, хто воюють довше, мають отримувати підвищене ГЗ. В його структурі передбачена «вислуга», але вона незначна й не враховує відмінність вислуги під час війни. Наразі тенденції зворотні – люди розчаровані, коли бачать, що за час на війні їх доходи впали через інфляцію та нові інструкції нарахування додаткової винагороди. • Потрібно відмовитись від принципу нарахування на підставі відстані від ЛБЗ. Не зовсім типовою, але існуючою є проблема, коли піхотна група (котра відбивала ворожі штурми) не отримувала очікуваних грошей, тому що «ЛБЗ» була проведена корпусом по ізольованому СП за порядками противника, який не виконував вогневу функцію. Основною категорією, що визначає розмір додаткової винагороди, має бути тип виконуваних бойових завдань. • Поточна система занадто прив'язана до подобової тарифікації. Припустимо таку ситуацію: є прихований СП, що утримується групою вже два місяці. Є штурмова група, яка менш ніж за тиждень проштурмувала дві позиції противника, деблокувала цей СП та евакуювала. Питання – хто з них був важливішим? Відповіді не буде, але очевидно, хто отримає скромніше. Ті, хто виконують важкі, але нетривалі завдання, також мають отримувати достойну винагороду, наприклад, за рахунок одномоментних виплат за зачищену позицію, проведену евакуацію, стабілізацію пораненого та ін. • Певна частина записів в журналі бойових дій – недостовірні відписки, що не пов'язані з реаліями бойових дій й існують, щоб особовому складу заплатили не три копійки. Перевірки постійно виявляють подібне й штрафують особовий склад (!), який в цей момент може виконувати бойові завдання. Система мала б наближати себе до реальності, натомість сама формує потребу в її обмані. • Турбота про піхоту має виражатися не тільки в тому, що остання буде отримувати значні кошти, перебуваючи на ЛБЗ, але й в тому, що вона отримає достатньо для спорядження себе та вирішення своїх питань перед бойовим виходом. Це може бути реалізовано, наприклад, через додаткове винагородження під час навчань на полігоні. • Особовий склад має мати дійсно гарантовану відпустку, розмір якої формується відповідно до виконуваних завдань. Відсутність відпусток та вихідних — це особливо демотивуючий фактор для тих, хто має сім'ї. Рано чи пізно вони починають шукати, як покинути лави війська. Терміни служби тут не врятують. • Особовий склад має мати право на переведення хоча б раз на 18 місяців. Наразі переведення фактично унеможливлюються. Система має перебувати в русі, це оздоровить її. На інших посадах та в інших підрозділах кадри зможуть отримати новий досвід, зрости та покращити свою кваліфікацію, тим самим принісши більше користі системі в цілому. Корисними буде дата-аналіз даних про переведення: за ними можна буде виявляти проблемні та перспективні організми. Це не всі існуючі проблеми. Армія прив'язана до кадрів. Проте українське суспільство формувало їх за залишковим принципом. За роки незалежності жодних стимулів для формування кадрового офіцерського та сержантського кістяку не з'являлося. Тепер, під час війни маємо відповідну якість військового управління. Втім, за час війни було сформовано пласт талановитих військових, багато з яких не мали військового бекграунду. Задачею Міністерства Оборони мало б бути збереження та примноження цих кадрів. Проте наразі сума факторів, що є прямим наслідком державної політики, призводить до того, що вони відчувають себе безправними та бідними кріпаками. Наразі я не спостерігаю жодних дій, що мали б це змінити. Натомість, вирують «візії та концепції», що воювати будуть тільки роботи, іноземці та найманці за $1000. Цю війну зможе виграти тільки воюючий український народ, й він чекає гідного до себе ставлення. Час повертатися в реальність.

[2/3] За час служби я накопичив певну кількість пропозицій, котрими наважусь поділитися з читачами. Перед публікацією я обговорив їх зі своїм товаришем, начальником служби персоналу, й цей текст був у тому числі доповнений ним. Буду радий прочитати й ваші думки на цю тему в коментарях, особливо тих, хто краще поінформований в специфічних питаннях. Отже, почнемо. • Оскільки ми не можемо відмовитися від силових методів доставки рекрутів, ми маємо унормувати їх. Наразі реалії комплектації не синхронізовані з будь-якою політикою й є постійною імпровізацією. Країна потребує створення з'єднань, будь-то в складі ТЦК, НПУ чи НГУ, які матимуть кадри та джерела їх поповнень, повноваження, спецзасоби та доступ до поліцейських баз. Жодна вищезазначена структура не має в повній мірі всього необхідного. • Порядок того, що далі має відбутися з мобілізованим, має бути прозорим. Невизначеність позбавляє контролю над ситуацією, тому важливим є інформування щодо етапів, котрі врешті призведуть до потрапляння в підрозділ. • Мобілізовані мають мати право в певний момент обрати підрозділ та посаду, а підрозділи мають мати право надати їм таку можливість. Типова ситуація: «хочу потрапити до вас, я в ТЦК/НЦ». Зазвичай тут вже нічого не вдієш. Хоча військовослужбовці зазвичай краще сприймають ті місця служби, що обрали самі, а багато підрозділів потребують саме цих спеціалістів. На мою думку, має бути так: підрозділи у визначений термін реєструються для прибуття в НЦ у відомий рекрутам період розподілення, рекламують його та дають можливість піти до них. Наразі, наскільки мені відомо, можливість вибору є, але не дуже зрозуміло, хто й що тобі пропонує. А ті, кому ти довіряєш, зазвичай не мають до тебе доступу. • Мобілізовані мають одразу отримати підйомні. Перші гроші людина бачить в армії вже після БЗВП, й ці «гроші» – 20,000 гривень. А має отримати суму вдвічі більшу, бажано ще до початку підготовки. Друга пристойна сума має надійти за успішне завершення БЗВП без СЗЧ. Це буде значно сприяти акліматизації та вирішенню побутових та особистих питань. Життя та здоров'я не купиш за гроші. Але відсутність останніх різко негативно впливає на особовий склад. • Ті, хто долучився до війська добровільно, мають отримати додаткове винагородження за те, що зекономили державі сили та нерви. Проте цей факт не має істотно впливати на подальшу службу, оскільки мобілізовані не мають бути дискриміновані. • Структура матеріальної винагороди в СОУ складається з двох частин: грошове забезпечення та додаткова винагорода. Грошове забезпечення формується за складною формулою, проте фактично змінюється мінімально. Воно повинно бути гнучким й гідним. Певні кадри на важливих посадах мають отримувати не менше, ніж дехто отримує з додатковою винагородою. Звичайна ситуація: ті, від кого критично залежить безперебійна діяльність підрозділу, вимушені виживати на копійки, оскільки рідко перебувають в районі виконання, де «платять 30-ку». Ті, хто роблять виснажливу роботу (нерідко після важких травм), сильно деморалізовані фактичним падінням доходів, особливо відносно цивільного сектору. А спеціалісти, які потрібні, демотивуються вже на етапі співбесіди, коли дізнаються потенційне ГЗ. Вже є система тарифних розрядів – залишилося це все зробити по-людськи. • Ідея платити піхоті згідно з трьома абстрактними категоріями демонструє страх заплатити зайве «недостойним», а не спробу винагородити тих, хто ризикує найбільше. Оскільки мова про виплати в еквіваленті $200-900 в день в залежності від ризику, то така дріб'язковість тільки дискредитує Міністерство Оборони. Загалом, через цей страх ми вже маємо складну систему нарахування додаткової винагороди, котра дуже далека від принципу пока-йоке. Важко передати, що відчувають бійці, коли була допущена помилка в журналі бойових дій, й це стало критичним в нарахуванні їм винагороди. З появою цієї системи кількість помилок буде тільки зростати, а з ними – недовіри до системи та фрустрації. Система нарахування додаткової винагороди має бути пласкою, зрозумілою, передбачуваною для особового складу та складною в допущенні помилок.

В Україні триває війна на виживання, що потребує максимальної концентрації зусиль та уваги з боку уряду й суспільства. Збройні Сили, сповнені багатьох проблем, потребують постійних змін та покращень. В умовах кризи комплектації та дезертирства, найбільш гострою є потреба в реформі кадрової політики українського війська. Активізація її розробки під керівництвом Міністра Оборони Федорова супроводжувалась компліментарною інформаційною кампанією: аж до того, що вона нібито зможе поставити хрест на силових методах доставки рекрутів. Втім, опубліковане в ЗМІ явно не відповідає амбіціям. Давайте розберемося, що ж не так. Виходячи з презентованого в ЗМІ, основною ідеєю реформи є збільшення виплат для піхоти. Дії піхотинця будуть розділені на три категорії: наступальні, ударно-пошукові (щоб це не значило) та перебування на позиції. Відповідно, вони отримають різну тарифікацію день-в-день. Додається помітна кількість одноразових виплат, але їх технічна частина та реалізація під питанням. Щодо інших категорій військовослужбовців я помітних змін не спостерігаю. Отже, як тут, так і в минулих змінах (додаткові премії, «18-24») відстежується думка політичного керівництва, що висока оплата за виконання небезпечних бойових завдань буде стимулювати людей самостійно долучатися до війська та не покидати його. Почнемо з фундаментальних помилок, котрі помітні в логіці прийняття рішень, й потім перейдемо до більш практичних питань. • Демографічний потенціал добровільного рекрутингу вичерпаний у 2024-ому році. Велика кількість добровольців та мобілізованих у перші роки війни забезпечувалась високим рівнем політичної мотивації, явно більшим ніж у противника. Проте це був лімітований ресурс. Ті, хто потенційно розглядав би виконання небезпечних завдань, за чотири роки вже дісталися до війська. Люди, які б зацікавились грошовою винагородою за штурмові дії, вже відсутні серед цивільних. Водночас, серед цивільних достатньо потенційних кадрів для війська, які були б зацікавлені в гідній платні на посаді з невеликим ризиком. Цільова аудиторія рекрутингу хибна, й за роки ця помилка все ще не усвідомлена керівництвом. • Успіх російського рекрутингу не має жодного стосунку до тих реалій комплектації, в котрих опинилися ми. По-перше, населення РФ як мінімум в 5 разів перевищує населення України. По-друге, до війни кількість ув'язнених в РФ у 10 разів перевищувала цей же показник в Україні. Це ключове, оскільки російський рекрутинг паразитує на маргіналітеті. В протоколах допиту полонених є дві категорії «рекрутів»: «перебуваючи в скрутному матеріальному становищі (борги, аліменти)» та «уникаючи кримінального покарання». Тож ці категорії населення у нас менші й в абсолютних, й в відносних числах. По-третє, росіян добре тримають в інформаційному вакуумі відносно того, як виглядає війна й які насправді умови служби в армії. Багато в чому їх рекрутинг тримався на звичайному обмані – «не штурм» вже став анекдотом. Для подібних практик в Україні вже запізно. • Грошова винагорода є важливою мотивацією особового складу. Завдяки ній люди забезпечують свої сім'ї, вирішують щоденні проблеми, психологічно розвантажуються, купують додаткове спорядження. Проте всі, хто зараз у війську – це ті, хто потрапив сюди примусово або за покликом серця. Наші збройні сили вже ніколи не стануть армією найманців. Так, певні категорії іноземців добре мотивуються грошима, проте нерідко вони демотивуються швидше, ніж встигають його отримати. Таким чином, я підводжу до фундаментального висновку, від якого буду відштовхуватися далі. Як би це не було політично привабливо, проте на даному етапі розвитку Збройних Сил підхід, націлений на мотивацію цивільних, є хибним. Замість цього вкрай гострою є потреба в новій стратегії, яка забезпечить гідні умови проходження служби з дня, як людина потрапляє в армію. Навіть якщо вона була доставлена під конвоєм – як військовослужбовець, вона має потрапити під державну опіку негайно, а не коли переживе декілька штурмів своєї позиції. Інакше все, що чекає на рекрута – розчарування з усіма наслідками для його боєготовності. [1/3]

Нахуй вам этот бензин и интернет? Продайте свой ебаный телефон/компьютер/ноутбук и свою ебаную машину. Это все ебаное говно, которое отрицательно влияет на вашу жизнь. Сколько это будет денег после продажи? Мне кажется, что достаточно много что бы уйти в пивной запой многомесячный. Поверьте, в пивном запое вообще все похуй, а пиво продается без дефицита, пива всегда хватает. На месяц пивного запоя нужно по нынешним ценам тысяч 30-40 если пить только по акции, а может и меньше. Можно очень долгое время находиться в пивном запое и просто тупо ебашить пиво сидя дома и забив на все хуй. Наши предки жили без машин и интернетов, но без пива никто никогда не жил. Забейте хоть раз в жизни хуй и перестаньте нервничать и что либо делать вообще. Пиво - это ведь не только напиток, но еще и еда. Короче, я бы щас в пивной запой ушел, а вы уж сами решайте, чего делать.

#болото_новинне Коли ще проходив службу в загальновійськовій частині, часто думав навіщо потрібна така незвична для мене кількість насильства. Не просто стусани, всі ці ями навіть, вербальна агресія… ну ви ребята знаєтє. Прийшов до висновку, що фізичне насильство як форма покарання завжди виникає лише там, де не працює базовий пенітенціарний закон: злочини відвертає передусім незворотність покарання. Так у Середньовіччі рубання рук і удари батогом були реакцією на обмежені можливості влади до розшуку злочинця. Власне, питання насильства у нашому війську - це прямий наслідок того, наскільки легко уникнути відповідальності за невиконання військового обовʼязку. І того скільки людей продовжують вперто її уникати. Тобто, не треба застосовувати грубе насильство там, де заходи примусу застосує ідеально спрацьована державна машина. Але так, війна це страшно. А ви як собі думали? От, ідіть і дивіться.

Помітив, що в мережі особи з атрофованим умінням мислити й аналізувати почали писати різну гидоту про учасників маршу за традиційні цінності. Типу: «От, у балаклавах, ховають обличчя» та іншу маячню. Знизу — лише ті, кого згадав по пам’яті, хто в період з 2012 по 2021 рік виходив на протидію акціям ЛГБТ і часто одягав на такі заходи балаклаву. Це ті, з ким я був особисто знайомий, періодично спілкувався або дружив. 1. Орест Козюбчик — загинув у 2014. 2. Орест Квач — загинув у 2014. 3. Сергій Табала «Сєвєр» — Герой України, наймолодший кіборг, загинув у 2014. 4. Кирило «Кобра» — загинув у 2022 під час бою за Гостомель. 5. Артем Мураховський «Оліфант» — вуличний художник, загинув у 2022 в районі Авдіївки. 6. Кірич — загинув під час звільнення села Лук’янівка на Київщині у 2022. 7. Деймос — загинув під час звільнення села Лук’янівка у 2022. 8. Тарас Хамер, Герой України — загинув у 2022 на Ізюмському напрямку. 9. Роланд — загинув у 2022. 10. Токарев Максим — загинув восени 2022. 11. Максим Непийпиво, Герой України, — загинув під час бою з ФСБ на Брянщині у 2022 р. 12. Святоша Брянськ, Герой України, — загинув під час бою з ФСБ на Брянщині у 2022 р. 13. Тарас, Герой України, — загинув під час бою з ФСБ на Брянщині у 2022 р. 14. Руслан Шеремет — загинув під час рейду на Білгородщину у 2023 р. 15. Багдад — загинув у 2023. 16. Ярослав Ідеаліст — загинув восени 2023 в районі Кринок 17. Дубок (Олег Аксьоненко), командир роти 115-ї ТрО, — загинув на початку січня 2024. 18. Хорват — загинув навесні 2024. 19. Георгій Тарасенко, Герой України, лідер руху «Фрайкор», Герой України — загинув на початку війни під Харковом у 2022 р. І це лише мала частина тих, кого я особисто бачив на подібних акціях, з ким був особисто знайомий і кого одразу згадав по пам’яті, насправді їх набагато більше. Хто знає, але серед тих достойних людей, які вчора вийшли проти просування в Україні деструктивних ідей, уже завтра хтось може загинути на фронті. І тоді ті самі люди, які сьогодні насміхаються з них та обурюються через балаклави, публікуватимуть чергові жалобливі дописи про молодого героя, що віддав життя за Україну, навіть не усвідомлюючи, що ще вчора поливали його брудом і висміювали його бажання закрити обличчя.

Друзі, як думаєте, чи були враховані ризики дискредитації джерела при публікації відео, зняте в/с ров протягом двох діб, на телеграм-каналі "зігун мангуста"? https://t.me/ukrbavovna/27550

Червень 2026 року. Запорізький напрямок. Оператори FPV-дронів Тактичної групи «Реванш» Міжнародного легіону ГУР МО України продовжують знищувати живу силу, транспорт, розвідувальні та ударні БпЛА противника. Також уражено декілька артилерійських систем, зокрема «МСТА-Б», «Гіацинт» і Д-30. Злагоджена робота розвідувальних та ударних екіпажів створює сприятливі умови для просування наших бійців штурмових рот спеціального призначення та щоденно зменшує бойовий потенціал противника. Реваншисти продовжують впевнено тримати оборону та атакувати загарбників, як на землі, так і в небі. Приєднуйся до підрозділу • Тактична Група «Реванш» • Instagram • YouTube • X

Внимательно рассмотри человека на прилагающейся фотографии. Можешь ли ты представить себе, как этот мужчина плачет и набирает дрожащими пальцами телефон какой-то невнятной бляди, чтобы рассказать о своих чувствах к ней? Можешь представить, что он пропускает в очереди жирную мамашу с выблядком на руках? А то, что он работает пол-года, раздавая листовки, чтобы купить себе iphone? Ты видишь в нем человека, который стесняется сказать родителям, что на свой двадцать четвертый день рождения он хочет выпить с друзьями? Теперь посмотри на него еще раз. Видишь ли ты на нем стильные брендовые вещи? Может он покрыт вздувшимися мускулами и толстыми венами? Он обладает внешностью киноактера или мужчины-модели? Позади него стоит дорогой автомобиль? Посмотри снова на этого мужчину и спроси самого себя, что с ним не так? Почему в его взгляде железо, в его осанке сталь, а вместо кожи свинец?

Випробовування грошима, в дійсності, просте. Сатана може зробити так, що перед вами опиниться сума. В голові зʼявиться голос, що буде пропонувати забрати їх собі. Мовляв, вони ваші, ви нікому нічого не обіцяли, ти на них заслуговуєш, ніхто про це не дізнається… Моя вам порада: Якщо ви в собі не впевнені, то краще просто НЕ ТОРКАЙТЕСЬ грошей руками. Візьміть телефон, наберіть людину, що дотична до фінансів у вашому підрозділі, хай приїде, все порахує і забере. Все, ВИ ЧИСТІ! До вас питань не може бути!! Не зберігайте гроші у себе. Вірогідність, що ви їх «просерете», висока. Їх можуть вкрасти, а відповідати за це будете ВИ! Купуйте зброю, медикаменти, спорядження, ремонтуйте авто. ВСЕ КУПЛЕНЕ на волонтерські гроші ВИ НЕ ПРОДАЄТЕ!! Воно сука! Не ваше !!!! Якщо майно раптом стане вам зайве, ВИ ЙОГО ПЕРЕДАЄТЕ людям, яким воно сьогодні потрібне! Ви їх ПОПЕРЕДЖАЄТЕ, що цей шолом або машина НЕ ЇХНІ, вони теж не можуть їх продавати або міняти!!!!! Ваша репутація — ваше все!!! Ми не українські політики, чиновники. 99% яких — «вороваті шльондри». ВОНИ СОБІ МОЖУТЬ ДОЗВОЛИТИ БУТИ ПІДОРАМИ, ми — НІ!

Після того, як московити здійснили артилерійський обстріл Лаври у 1918 році, Булгаков вдався до дезертирства з української армії й перекинувся до однієї з московицьких. Коли московити підірвали Успенський собор Лаври у 1942 році, вся московицька культурна еліта, в тому числі болгакавофіли, раділа. Нинішній нічний московицький удар по Лаврі (навмисний: прилетіло двічі з інтервалом у кілька десятків хвилин) не викликав у любителів Булгакова і десятої долі тієї реакції, як демонтаж памʼятника булгакова. Це все що вам треба знати про про адептів булгакова. Корчинський | Patreon | Мерч | Книга | Поставити питання

У 1416 році ординці еміра Едигея вщент розграбували та спалили Києво-Печерський монастир. Наступна подібна за масштабом подія сталася 3 листопада 1941 року: нацисти вивезли з Лаври всі цінності, а радянські диверсанти (НКВС) підірвали Успенський собор під час відступу. Києво-Печерська Лавра зазнавала спалень та пограбувань близько 5–6 разів за свою історію. Проте, незалежно від епохи та масштабів руйнувань, монастирський комплекс стояв як і раніше, лише розростаючись і не втрачаючи свого культового статусу. Натомість держави, відповідальні за осквернення святинь, неминуче протягом найближчих кількох років потерпали від численних криз і зрештою припиняли своє існування назавжди.

Встань із гробу, о чесна главо, встань і подивися на місто, що сяє, на церкви, що квітнуть, на Християнство, що зростає! Подивися на землю свою і побач: Господь не залишив її, і слава її не згасне, доки стоятиме сонце. Бо Русь — це дім Божий, і вогнем вона хрещена, і силою Його бережена

(с) Митрополит Іларіон @bisovnya

Путінські підараси вдарили по Лаврі. Вони не християни, а сатаністи. Їхню «церкву» створив атеїст і комуніст Сталін у 1943-му. Сьогодні нею керує кгбшна потвора Гундяєв. «Церква» ж для них є лише інструментом для досягнення політичних цілей. Вона завжди виконувала роль п’ятої колони як під час подій 2014–2022 років, так і в давніші часи. Окрім цього, вона давала легітимізацію для нових завоювань. Сьогодні ж ці потвори завдали удару по Лаврі, яка для нас є важливим релігійним центром та має колосальну культурну спадщину. Нічого подібного в Москві немає. Адже сама Москва була заснована пізніше Лаври. Московити-виродки розуміють, що воюють з тими, на чиєму боці Бог, тому вже не соромляться й повністю показують своє сатанинське нутро.

Приведення до присяги рекрутів Тактичної групи «Реванш» українською, іспанською, португальською, французькою та англійською мовами. Різні мови, але один спільний мотив — здолати російську деспотію. Легіонерський рух — це не просто феномен нашої війни, а чіткий сигнал усьому цивілізованому світу: наша боротьба точиться за вічні сенси. Справедливість, свобода, суверенність — це спільна мова, яка об’єднує добровольців з усього світу. ¡Viva Christo Rey! @BV_Khodakovsky

Вступ України до ЄС в нинішньому форматі означатиме кінець польського сільського господарства. Ми повинні накласти рішуче вето, — заступник маршала Сейму Польщі Згожельський. От власне і ключове джерело дискусій про УПА та Бандеру на вищому щаблі польської політики. Правий фланг польського політикуму - це передусім аграрний регіон, аграрний виборець і часто аграрний спонсор. Саме тому політика ПіС в цьому питанні так дивно відрізняється від приміром політики їх союзників по типу Мелоні. Ідентичність це не основа, а зброя. Цілком собі політична зброя, яка конструюється під певні завдання і оживляється в певних умовах за певних обставин. Обставини ці майже завжди - дуже реалістські. Раптова нетерплячка на тему ОУН і похідних від неї феноменів в польській політиці - лише результат страху польських агрохолдингів перед заходом на європейський ринок українських аграрних гігантів. Саме тому, скільки не проводь історичних дискусій, питання не буде зняте. Скільки не давай круглих столів, заходів задля порозуміння сторін - конфлікт не вичерпується. Бо він є лише зразком політичної інструменталізації історичної памʼяті, а не суто суперечки про історичну памʼять. І це добре працює і відносно пояснення подібних процесів і щодо конфлікту з РФ, який почався задовго до 2014. Це не «бандерівщина» стала причиною того, що росіяни поперлись із зброєю на нашу територію. Це конкретне бажання контролювати конкретну Україну, з заводами пароходами, з населенням і територією. Ідентичність і там використовувалась росіянами як засіб, а не як мета. Саме тому розповіді шизогоїв про те що «треба перестати будувати ідентичність на конфліктності» і «будувати іншу проектність» - це жижа. Прапор топчуть не тому, що ненавидять конкретний відрізок матерії на деревʼяній щоглі, а тому, що борються із конкретним явищем, яке він уособлює. Ідентичність ніколи не є причиною. Але є неодмінним і незамінним інструментом.

Шахед повредил южную сторону вспомогательного здания ЦХОЯТ. Случайно, сбился с курса? Не думаю. Скорее всего попали туда, куда хотели. Удар предупреждение. Вспомогательное здание стоит рядом с основным, которое принимает контейнеры с ОЯТ с наших АЭС и в котором происходят все операции с ним. Это здание не пострадало. Думаю вскоре, после полной инспекции ЦХОЯТ снова сможет принимать контейнеры с ОЯТ. Шахед залетел с юга, а значит делал разворот, чтобы попасть именно туда. Как правило в ЧЗО шахеды залетают с востока, а может и с севера от Лукашенко в любом случае ему надо было сделать маневр, чтобы попасть именно в южный торец вспомогательного здания. Главное. Никто не пострадал. Оборудование для приёмки контейнеров, по всей видимости, не пострадало. Вывод. Надо усилить ПВО зоны. Ну это очевидно, не исключено, что градус эскалации пошёл вверх. Чего ждать? Ничего хорошо, пока идёт война.