Вітер Бронзи

СЛОВО ПРО ПОЛКОВНИКА Так важко нам — в Берліні, чи Гамбурзі, В Брюсселі, Римі, чи бозна де ще Тривати нині в зір чужому крузі! Та несказанно важче, боляче І сльози і слова ковтати, друзі, Збагнувши суть рокованих речей, Жорстоку правду слів у гореч повних, Що був єдиний в нас — один Полковник! Як гірко ж проклято цей хрест нести Сьогодні нам, ще й — тут! Тож ніби вчора — Здається ось — як звіти ми й листи, З краю привізши, спали наче ховрах, Через кордон шпигів й застав густих Прошмигнувши по застумах і зворах, — Будив нас подзвін, телефонний гам, А там з’являвся вже й Полковник сам… Гей, стільки років, осеней без ліку! — А й досі в пам’яті тривожна мить: Ця зустріч перша з ним! І вже довіку В серцях не вмовкне нам, не одбренить Дзвін слів рвучких і сміху… Тож велику Громаду друзів спогад єдинить Про те, як з ними він ділив в єднанні І гріш — і хліба окраєць останній. Невтишним вихром пориває ж сплін, Мете нас туга світлим, вічним слідом: У Празі пригадають — ось ослін, Де — він — сідав. Ось майоріють блідо Швайцарські Альпи, де з орлами — він — Снував орлині думи… Та й на Лідо Остійському хтось в болю шепне враз: — Це тут прольотом він вітав не раз. І часом вже з тих образів полону, За пошибом і спогадів і мрій: Живий зринає — він! — До телефону Ось кличе нас… І полапки, мерщій Рвете за трубку! Алеж ні… Й холонуть Серця нам знов: Таж голос це не твій! Не твій, Полковнику! І знов над нами Кривавий гомін зриву — в Роттердамі… Таж згинув він! Ні, ні… Тож як тоді — Сприйняти ж так не сила і сьогодні Злощасних слів тих. То ж слова тверді, Страшні, безщадні — наче гнів Господній… Тож — по в’язницях — в муці молодій — Тій зловісті — бійці запеклі й годні Не йняли віри — й билися до ґрат, Що нових їм тортур придумав кат. На зловість ту, що з громом навздогони Шибнула Рідним Краєм, тож до віч, До горла жаром щось пливло… Тож жзвони Гули тривожним гулом в тьму й у ніч З дзвіниць усіх… Та все ж далекі гони Лунали гомоном про близьку січ, Про те, що — він — не згинув! Що ось гряне З полками наш Полковник в день багряний! Як вірити ж, як жити нам з тим ось: — Полковника немає!.. Тож не чари, Таж згинув він! І вже нам довелось Іти самим… і ядом помсти й кари Пекли серця: Щоб пекло розімклось Над вбивцями, як день отой покари Над травнем Роттердаму вже, коли І — кров’ю бруки і — вогнем сплили! Та ні! — То крови, тож пожару мало, Щоб відплатити устокроть, ущерть Слова ті: — Полковника не стало! Той двадцять третій травня! Люту смерть! Криваву втрату нашу! — Цілим валом Вогню, заліза і кривавих жертв Вернути вже ж і сам Господь не здужа Бойцям — вождя, його дружині — мужа! Таж ріки сліз не втишили б, ані І розпачі і болю не змогли би Її одної, що в злорадні дні, Вксь незмір горя стиснувши у глиби, У морок серця, — як наказ — ясні знайшла слова, в достойності незглибні: — Впав батько Юри… Муж загинув мій… Ви — далі йдіть — завжди пробоєм — в бій! Таж вирік травень той, що довгі роки — Ридаючи, горюючи, ждучи — Самій уже верстати їй широкі Чужі простори. В темряві ночей Вчуваючи і голос, сміх і кроки Живого мов… Та й образ несучи Останній вже: кохане — як галиччям — Пошарпане ґранатою обличчя… Вчувайте ж нині, товариство славне, Палючий біль той, тугу — що як грань! — Тож не в Путивлі квилить Ярославна, То ж не обмити вже кривавих ран Обличчя того, що колись у травні Покрив китайкою злосмертний бран! Учуйте — і на прапорах несіть Наказ її: Полковників завіт! Богдан Кравців, 1-й крайовий провідник ОУН

Віват, пане Полковнику!

Питали - будь ласка. Інсігнії Внутрішньої Скіфії у двох кольорах. Кількість невелика. 300 UAH за 1 @Bronzeblut77

Питали - будь ласка. Інсігнії Внутрішньої Скіфії у двох кольорах. Кількість невелика. 300 UAH @Bronzeblut77

x: neivanmade

«Лапа» з покоління тих чиє життя ,з моменту повноліття, припало на війну. Десантник, звільнився зі служби незадовго до повномасштабки і з 24.02 знову став у стрій. Один з тих хто знав що йому робити з перших годин вторгнення, кого не рятували «рятівники» Миколаєва в «розгубленому» від навали місті, спокійно взяв на себе пряму відповідальність та вивозив складні часи робивши засідки на противника що намагався пробитись в місто, стріляв з ПЗРК, гранатометів та в цілому активно проводив час «під піратським прапором»(стріляв до-речі мені здавалось зі всього) В ті часи і познайомились Далі він продовжив «партизанити» в районах Олександрівки,Станіслава після чого вирішив «легалізуватись» і потрапив ..туди куди потрапив. Загиблому «Святу» дуже заходило що Лапа теж служив в ДШВ тому і в них було багато спільного та задачі були цікаві (активна оборона на Миколаївсько-Херсонському напрямі, контр-наступальні дії по звільненню Правобережжя) Далі інший етап війни, важкі водні операції, острова і Кринки (але це вже інші історії) Завжди на вістрі, як він казав «хтось повинен виконувати цю роботу»… Назавжди в строю🫡 Ми помстимось ⚔️ Допомогти родині можна за посиланням

Сьогодні пам'ять лунатиме на всіх фронтах. Булінь - в строю!

Коли над вільхами засвітиться Вечірній місяць — і на бе‌резі Запахне водяною м'ятою, І стане тихо на млині; Коли замовкне в місті музика, І над вершинами дубовими Шугне дрімлюга, блискавицею Ламаючи свавільний лет, — Тоді з долин, зарослих тернами, Із лісових яруг, де урвища Спредвіку тяжко захаращені Уламками камінних брил, Виходять звірі, дивні постаттю, Нахмурені і настовбурчені, І походою величавою До берега поволі йдуть, І там на скелях розлягаються, І, перед себе лапи витягши, Кладуть на них гривасті голови І чола, повні темних дум. І цілу ніч лежать, зітхаючи, На дальнє місто видивляючись, І на хребтах їм, проти місяця, Вилискує зловісно шерсть. Володимир Свідзінський

(мій улюблений для читання вголос) В полум'ї був спервовіку І в полум'я знову вернуся... І як те вугілля в горні В бурхливім горінні зникає, Так розімчать, розметають Сонячні вихори в пасма блискучі Спалене тіло моє. І там, невідущий, невісний, Міріадом бездумних частинок Зустрінуся знову з тобою, Колись – як і я – живою. Міріадом бездумних частинок З розсипаним пилом пилинки земної. І не повість нам, не скаже ніщо, Як у часі незглибнім, У світі заниклім, Два листки на єдиному дереві, Ми спахнули колись, І зчарованим зором уздріли Цвіт огневий над собою, І розцвіли в його світлі ласкавім, І невольники волі його Так безумно, так трепетно Поривалися серцем до серця, Не повість нам, не скаже ніщо. З книги «Вересень», 1927

Aus der Traum В глубинах полночный огней На камень стекал металл Мы вырвались из сетей Наш Мир тогда проиграл. И на могилах отцов Ассиметричный финал Но кровь теперь меж холмов И цвет ее расцветал Девятого алого дня На третий месяц весны Мы вырвались ото сна И наши глаза ясны - Глубокая серость рек Иль гляциальная синь Это, конечно, не снег, А пепел наших святынь. И в бороздах прорех Пылает опять Берлин Огнями объятый крест, И горько дымит полынь И треснул тогда эфес И затянул хомуты Мир торжества антитез И это Конец Мечты. #poetry