Edges of Empathy. Зоопсихологиня Настя

Я от все думаю. Для того, щоб наказ бомбити гідроелектростанцію спустився вниз і це дійство, безпосередньо, відбулося, він же повинен пройти через огроменну кількість людей. Так от, як ці люди потім сплять вночі? Я розумію відсутність емпатії і логіки у серійних маньяків, наприклад: часто це якісь органічні чи функціональні розлади нервової системи. Але у такої кількості людей одночасно... Як?? Ну от як? Я не розумію, як я з ними можу бути взагалі одного виду. Скільки років цій війні, а я досі дивуюсь. Корисні посилання, можливо, вони можуть знадобитися вам чи вашим знайомим: Чат підтримки власників тварин Список організацій, які можуть допомогти з евакуацією тварин Київській приют шукає перетримку для своїх песиків, щоб прийняти евакуйованих тварин Безкоштовний гайд по адаптації собаки після вимушоного переїзду До мене та моїх колег (doglogica, kinolog_and_belladog, dogfactory, zoo.proekt, @aina_garnett) можна звернутися за безкоштовними порадами щодо допомоги та адаптації тварин в нових умовах. Тварини в зоопарку в Новій Каховці загинули. Багато домашніх тварин в притулках теж. Більшість спеціалістів з поведінки тварин з росії мовчать. Знайомі, які виїхали з росії - перевжана більшість мовчить. Якщо вони не підтримують те, що відбувається, чому вони мовчать? Вони вже виїхали. І все одно мовчать. Все одно мовчать...

Мені здається, я якось в телеграмі особливо не розповідала про це, але ми з Адою почали займатися фрізбі з кінці осені. Ми займаємось онлайн з тренеркою, і я прям в захваті від цієї діяльності. Ми займаємось тим видом фрізбі, який називається фрістайл. Під час виконання програми фрістайла, собака ловить диск, але паралельно виконує трюки, складні стрибки та вправи, які вимагають високої техніки та підготовки. Людина теж виконує певні трюки, грає з дисками, жонглює і так далі. Все це в динаміці, швидко, завзято. Мені прям дууже подобається, хоча я сумнівалась, коли йшла, бо Ада раніше не ловила нічого в повітрі взагалі, навіть їжу. Але, як бачите, їй теж це дуже зайшло, так що будемо продовжувати удосканалювати свої навички.

​​Сьогодні зранку пішов Сіріус. ⠀ Малий захворів й “згорів” трішки менше, ніж за два тижні. Скоріш за все, в нього був новий тхорячий коронавірус - хвороба фреток, яку декілька років тому відкрили в Нідерландах. ⠀ Зараз в домі відчувається пустота, бо все навколо все ще пристосовано для нього: контейнер з наповнювачем стоїть на клітці, щоб Сіріус не зміг вилізти. В його схованці за батареєю досі лежать всякі “дуже цінні” дрібниці. Більше не потрібно слідкувати за щойно випраною білизною в кошику - Сіріус не прийде та не спробує повитягувати звідти шкарпетки. Не треба ховати пласткові пляшки, закривати пральну машинку в якій він гриз манжету. Я раніше навіть не помічала, як багато в нашому домі підлаштовано під це тхоряче торнадо. Сіріус був таким маленьким, але його завжди було так багато. І зараз я гостро відчуваю його відсутність. ⠀ Сіріус був розумним, комунікативним та вигадливим. Він міг знайти спільну мову з усіма моїми тваринами… Якщо він цього хотів. Чого тільки варті його ігри з Адою та Мілкушею. Мені боляче, сумно і я відчуваю багато провини. Як завжди буває, коли втрачаєш когось близького тобі. ⠀ Мені завжди важко прийняти смерть, як відсутність. Якось в голові не вкладається, що в якийсь момент людина чи тварина просто зникає. Лишається тіло, але це всього лише оболонка. І ти сидиш і думаєш: де він? Де? Куди він дівся? Можна обійти всю планету, заглянути в кожний закуток - його там не буде. Але, він же був тут. Сидів в мене на руках, їв з рук. Як можна просто взяти і… зникнути. ⠀ В силу моєї професії мене часто питають, чи колись після втрати тварини стає легше. Чи зменшується горе. Насправді ні, воно не зменшується ніколи. Але легше все одно стає. Тут мені дуже відгукається думка Лоіс Тонкін, яка казала, що з часом зменшується не горе всередині нас, а просто ми ростемо довкола нашого горя. ⠀ А ще мене підтримує та допомагає згадувати Сіріуса сильним, веселим та цікавитим. Він пішов у хворобі, і в голові стоять спогади про те, як йому було погано. Але насправді, так він відчував себе меншість свого життя. Його переважну більшість він досліджував, перемагав, здобував та радів. Прощавай, маленький друг. Сіріус Блек, 24.06.2020-16.05.2023

Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю та тварини Завершую цикл постів про невідмінність у тварин розладом дефіциту уваги з гіперактивністю. Саме таке формулювання діагнозу вважається найбільш коректним, оскільки дефіцит уваги більш характерний симптомом для цього стану, ніж гіперактивність. У людей з РДУГ спостерігаються відмінності в роботі певних ділянок мозку, зокрема - дофамінової системи. Дофамін - взагалі дуже цікавий нейромедіатор, всі спеціалісти з поведінки його дуже люблять, бо він напряму впливає на навчання та субʼєктивне відчуття винагороди: допомагає знаходити мотивацію щось робити, концентруватись на задачі, а різкий спад дофаміну призводить до відчуття фрустрації та навіть агресії. Люди з РДУГ погано концентруються, їм важко організувати та дисциплінувати себе. Те, що нейротипова людина може зробити за допомогою “сили волі”, для людини РДУГ фізично неможливо. З іншого боку, люди з РДУГ мають тенденцію впадати у стан, який називається гіперфокусом: повна концентрація на задачі, коли людина може щось робити декілька годин поспіль, не відволікаючись та не іноді навіть не відчуваючи фізіологічних потреб. РДУГ зазвичай, ніколи не йде сам: близько 85% людей з РДУГ мають якийсь коморбідний ментальний розлад, часто це РАС, тривожність, БАР чи депресія. То що там у тварин? Якщо коротко - судячи з усього, тварини теж можуть ним страждати. З собаками ситуація дещо більш однозначна. По-перше, цілий ряд дослідників знайшли кореляцію між РДУГ-подібною поведінкою у собак та генетичною складовою (Sulkama et al 2021, Person et al 2016). По-друге, РДУГ-подібну поведінку у собак багато вивчають за допомогою опитувань, спостережень, інтерпретації відео та вимірюванні рівня дофаміну та серотоніну (Csibra et al 2022, Gonzalez-Martinez et al 2023, Bleuer-Elsner et al 2019). Для РДУГ у собак навіть було запропоновано окремий термін - синдром гіперчутливості та гіперактивності. (ГЧ-ГА синдром). Симптом собак з ГЧ-ГА синдромом: - низька здатність концентрувати увагу та важкість у тренінгу; - висока потреба в русі, неможливість собаки сидіти на одному місці, навіть якщо навколо нічого не відбувається; - реактивність; - тахікардія; - імпульсивність; - поїдання нехарчових обʼєктів; - швидке перемикання уваги між різними предметами (собака кидає одну іграшку, біжить до іншої, кидає її, біжить до опікуна і так далі); - собаці важко контролювати силу укусу під час гри; - схильність до переїдання; - низька толерантність до фрустрації. Що стосується котів, то вгадайте що? Досі немає нормальних даних щодо РДУГ у них. І знов, як і з РАС, вся іронія полягає в тому, що коти самі по собі проявляють більше РДУГ-подібної поведінки, ніж собаки. Здатність середньостатистичної кішки концентрувати увагу поступається такій у собак. В той самий час, кішки здатні годинами сидіти й спостерігати за тим, як повільно капають крапельки з крана у ванній. Спостереження за кішками дозволяють сказати, що певна комбінація РДУГ-подібної поведінки їм все ж притаманна (гіперактивність, імпульсивність, низька здатність концентруватися, невміння контролювати силу укусу під час гри тощо). Але, тут не слід забувати, що кішки взагалі сильно недоотримують в стимуляції під час квартирного утримання, тому така поведінка може бути викликана недостатнім рівнем фізичного та когнітивного навантаження. Насправді багато з симптомів РДУГ-подібної поведінки у тварин пояснюються іншими речами: поганим тренінгом, недостатньою соціалізацією, недостатнім (або зависоким) рівнем активності, тривожністю, фізіологічними проблемами тощо. Але що важливо памʼятати - РДУГ це, перш за все, про увагу та концентрацію, а не про гіперактивність. Дуже багато людей постраждало, вчасно не отримавши діагноз та лікування саме через хибне уявлення про те, що гіперактивність довгий час розглядалась як визначний симптом цього стану.

Але нагадую: жодна нейровідмінність не означає, що на тварині треба поставити хрест. Як правило, майже в будь-якій ситуації все ж таки щось можна зробити, щоб допомогти своїй тварині та собі. Головне лишатися терплячими та памʼятати, що “відмінний” не означає гірший.

Але нагадую: жодна нейровідмінність не означає, що на тварині треба поставити хрест. Як правило, майже в будь-якій ситуації все ж таки щось можна зробити, щоб допомогти своїй тварині та собі. Головне лишатися терплячими та памʼятати, що “відмінний” не означає гірший.

Ой, я так люблю такі відео. Дуже яскрава та коректна комунікація: дорослий пес показує зуби, щоб обозначити кордони, а цуцик миттєво відсторонюється, коли це помічає. Після чого дорослий миттєво пом‘якшує цей момент за рахунок облизування: «все нормально малий, не хвилюйся, просто не лізь до моєї іграшки» Адуська дуже часто іншим собакам показує щоб вони збільшили дистанцію саме в такий спосіб: мовчки піднімає губи й показує зуби. Без гарчання, кидків, гавкоту. І боже, дивитись, як собаки адекватно реагують на це - зупиняються, починають показувати більше сигналів примирення чи обходять - це любов. Бо так, насправді, робить меншість. Більшість пруть напролом, їм на все начхати. Наслідок невміння спілкуватися та невідповідної соціалізації, коли люди думають, що соціалізація це про «водити собаку на собачі майдайнчики до інших собак» і все.

Чи бувають у тварин розлади аутистичного спектра? Відповідь на це питання не може бути простою. Тема розладів аутистичного спектра не вивчена до кінця й у людей, що вже казати про тварин. Взагалі, що таке РАС? Нейровідмінність, що характеризується труднощами соціальної поведінки, комунікації, наявністю повторюваної поведінки та обмежених інтересів, сенсорною чутливістю та важливістю в дотриманні рутини. Дослідники та лікарі з кожним роком відкривають все нові й нові особливості людей з РАС, але велика складність вивчення цього стану полягає у тому, що буває дуже важко відділити причини й наслідки. Для прикладу, люди з РАС часто демонструють ознаки тривожних станів та депресій, але чи викликані вони особливостями роботи їх нервової системи, чи тим, що вони вимушені жити у суспільстві, яке їх не приймає? А ще РАС не дарма розшифровується як розлади аутистичного СПЕКТРА: деякі люди з РАС не можуть навіть розмовляти, в той час, як інші здатні повноцінно адаптуватися до соціуму й непогано приховувати свої особливості, навіть від самих себе. Діагностика РАС у людей це складний й довгий процес, який вимагає комплексного підходу й часто займає не один рік. Думаю, зрозуміло, чому вивчення РАС у тварин викликає стільки складнощів: не можливість поговорити з твариною та отримати знання про субʼєктивні враження, часте перетинання симптомів з іншими ментальними та фізичними станами сильно ускладнюють цей процес. Тому, коли ми кажемо про тварин, технічно ми можемо казати тільки про аутистично-подібну поведінку, але не про РАС. Давайте тепер конкретніше. Спочатку про собак. Першу статтю про аутистично-подібну поведінку у собак опублікували у 1966 році (Fox), після чого така поведінка отримала назву Дисфункціональна Поведінка Собак (ДПС). Пізніше (Topal et al, 2019), взагалі запропонували використовувати собак як модельний обʼєкт для вивчення РАС, через їхню схожість з людьми у певних соціальних відгуках та реакціях. Нещодавнє дослідження такого явища, як погоня за власним хвостом у бультерʼєрів (Moon-Fanelli, 2011) виявило цікаву закономірність: бультерʼєри, які бігали за своїм хвостом малі тенденцію впадати в стан трансу, проявляти гіперфіксації, та уникати комунікації як з людьми, так і з іншими собаками. Чи не може це все бути обумовлено однією природою, а біготня за хвостом підозріло нагадувати стиміннг - типову ознаку людини з РАС? Які симптоми вважаються проявами ДПС: - зниження зацікавленості у спілкуванні як з людьми, так і з іншими собаками; - компульсивна поведінка: переслідування хвоста, кружляння, одержиме копання; - зниження вираженості мови тіла, не завжди коректне користування нею; - невідповідна реакція на стимули: собака може бурхливо відреагувати на легкий доторк та бути гіперчутливим до звуків; - уникнення нових ситуацій, бурхлива реакція на зміну рутини; - зниження фізичної активності та не зацікавленість у “типових” собачих іграх. Що стосується котів, тут все ще складніше. Бо, по-перше, людство (по якійсь невідомій мені причині) не дуже зацікавлено у вивчені поведінки котів, й досліджень про них загалом набагато менше ніж про собак. А по-друге - коти самі по собі трішки більше “аутистичні” тварини, ніж собаки. Вони не настільки соціальні, як люди та собаки, мова тіла в них не настільки виражена. Коти зазвичай, важче сприймають зміни у навколишньому середовищі та ритуалах, ніж люди й собаки. Тож чи можемо ми повноцінно говорити про РАС у виду тварин, чия “норма” докорінно відрізняється від людської? Мені здається, людство, з притаманним йому спешисизмом, дати відповідь на це питання поки що не готове. Я не знайшла досліджень про аутистично-подібну поведінку в кішок, в той час пацюків та мишей, як модельні обʼєкти, вивчають активно. Але, знову ж таки! Пацюки та миші - соціальні види.

Взагалі, перш ніж ставити своїй тварині діагноз, подумайте про те, що симптоми аутистично-подібної поведінки перетинаються з іншими фізичними та ментальними проблемами: компульсивною поведінкою, поганою соціалізацією, генералізованою тривожністю, неврологічними захворюваннями. Й з набагато більшої ймовірністю, у вашої тварини щось зі списку вище. А навіть якщо ви впевнені, що у вашого улюбленця та сама дисфункціональна поведінка собак - це не робить його гіршим за інших. Як і люди з РАС можуть адаптуватись, знайти підтримку та напрацювати механізми самодопомоги - те саме можна зробити й з собаками. Якщо нарешті прийняти їхню відмінність, навчитися поважати її, та взяти на себе подальшу відповідальність за створення гарних умов добробуту для того, хто потребує вашої турботи.