Благодійний фонд «Добробут України»

Гендер у реальному житті та поняття інтерсекційності Коли ми чуємо слово «гендер», часто виникають суперечки або відчуття, що це щось складне й далеке від повсякденного життя. Але насправді гендер проявляється у дуже реальних речах — у щоденному досвіді людей. У тому, чи почувається людина в безпеці. У тому, чи має вона однаковий доступ до освіти, роботи й ресурсів. У тому, чи поважають її вибір, голос і життєвий шлях. Гендер — це не лише про «жіноче» і «чоловіче». Це про ідентичність людини і про те, як ця ідентичність впливає на її можливості, участь у прийнятті рішень і доступ до влади чи ресурсів. Наш досвід ніколи не складається лише з однієї ознаки. На нього впливають також соціальний статус, походження, досвід переселення чи міграції, освіта, сексуальна орієнтація, наявність або відсутність підтримки й захисту. Саме тому ми говоримо про інтерсекційність — перетин різних факторів, які можуть як відкривати можливості, так і створювати бар’єри. Тож гендер — це не абстрактна теорія. Це про реальне життя людей і про те, чи мають вони рівні шанси реалізувати себе.

Ми з радістю ділимося новинами, які справді надихають 💛 У третій фазі проєкту «Острів безпеки» ми стали ще більшими - до нас приєдналися сім нових громад! Чернігів, Хмільник, Ромни, Івано-Франківськ, Гатне, Ужгород, Хмельницікий - це означає ще більше можливостей підтримки, розвитку й теплих зустрічей. І найголовніше - заняття вже тривають! Ми бачимо, як теми ненасильницької комунікації відгукуються людям. Як діти відкривають для себе нові способи говорити про свої почуття та потреби. Як дорослі з цікавістю включаються в процес, діляться досвідом і разом вчаться спілкуватися так, щоб було комфортно кожному - без образ, із повагою та розумінням. Ми щиро радіємо тому, як живе й розвивається проєкт у нових громадах та викликає не аби яку цікавість в громадах, які продовжують участь з попередніх проєктів. Вже зовсім скоро почнемо знайомити вас ближче з нашими командами, розповідати про людей, які творять ці зміни, і ділитися історіями з місць, де «Острів безпеки» стає справжнім простором підтримки. Залишайтеся з нами — попереду багато тепла, щирих історій і важливих сенсів!

Привіт! Як тобі такий пост: Ми продовжуємо підтримувати родини, які опинилися у складних життєвих обставинах. Цього разу гуманітарну допомогу отримали багатодітні родини та родини ВПО в Холодногірському районі Харкова. У складі допомоги — такі необхідні в побуті речі: газові обігрівачі, акумуляторні лампи, теплі ковдри та павербанки. Не дивлячись на те, що вже настали весняні дні, погода не балує харків'ян теплою погодою. Саме тому ці речі зараз не просто корисні — вони справді життєво необхідні. Отримувачі допомоги ділилися, що така підтримка дає відчуття спокою та впевненості. Адже в умовах постійних обстрілів і ризику блекаутів дуже важливо бути готовими до будь-яких викликів. Особливо — коли в родині є діти, яким потрібно навчатися, розвиватися й відчувати турботу, незважаючи ні на що. Ця допомога — про тепло. Не лише фізичне, а й людське. Про підтримку, яка приходить вчасно. І про віру в те, що разом ми можемо зробити ці непрості часи трохи легшими. ℹ️ Ця публікація має виключно інформаційний характер та не відображає офіційної позиції ERIKS Development Partner та Radio Aid. #ДобробутУкраїни #добробут_україни #Україна #Ukraine #Eudemony_of_Ukraine #Charitable_Foundation #Eriks #гуманітарнадопомога #допомогадітям

У часи, коли реальність щодня ставить перед нами нові виклики, турбота про себе стає не розкішшю, а необхідністю. Ми можемо помічати, як накопичується втома, як з’являється роздратування або відчуття спустошеності. І це нормально — адже ми живі люди, які реагують на непрості обставини. Нещодавно ці важливі питання ми мали можливість глибше дослідити під час тренінгу на тему "Стійкість у часи війни: профілактика професійного та емоційного вигорання за допомогою Ненасильницького спілкування" в місті Павлоград, який провели тренерки міжнародного рівня Вікторія Преображенська та Тетяна Шевчук. У безпечному та підтримуючому просторі ми говорили про профілактику професійного та емоційного вигорання через практику ненасильницького спілкування. Цей підхід допомагає нам зупинитися і з увагою поставитися до себе: що я зараз відчуваю? які мої потреби стоять за цими почуттями? чого мені бракує в цей момент? Коли ми дозволяємо собі чесно відповідати на ці запитання без осуду, з’являється більше ясності та внутрішньої опори. Ми можемо м’якше взаємодіяти з колегами, не накопичувати напругу, а вчасно її помічати й проживати. Ми вчимося не звинувачувати — ні себе, ні інших — а шукати способи підтримки, які дійсно відповідають нашим потребам. Це можуть бути прості кроки: зробити паузу, подихати, поділитися своїм станом з кимось, кому довіряєш, або чесно попросити про допомогу. І водночас — дати собі право не бути ідеальними, не встигати все і потребувати відновлення. "Я відчуваю гостру потребу в популярізації Ненасильницької комунікації в свої громаді, навколо себе. Бо маю думку, що це додасть мені більше розділенної реальності з сусідами. Більше безпеки та більше можливості для співпраці." - ділиться з нами один з організаторів тренінгу Іван Новіков.

Шановні колеги та партнери! Ми дуже вдячні вам за вашу наполегливу працю та співпрацю з нами протягом минулого року. Ваш внесок є надзвичайно цінним, і ми його надзвичайно цінуємо. Бажаємо всім вам мирних Великодніх свят.

Ми раді поділитися з вами підсумками проєкту «ProAction – Шляхи до стійкості: посилення психосоціальної підтримки та захисту дітей і сімей, постраждалих від війни в Україні», який тривав з квітня 2025р. по березень 2026р. Це був непростий період - із різноманітними задачами, викликами та постійною потребою швидко реагувати на зміни. Але попри все, нам вдалося зберегти головне - фокус на підтримці тих, хто цього найбільше потребує. Протягом цього часу ми змогли надати всебічну допомогу родинам і дітям: підтримку, турботу, необхідні ресурси та відчуття, що вони не залишилися сам на сам зі своїми труднощами. Для нас надзвичайно важливо, що ця допомога стала не просто разовою підтримкою, а внеском у більш стабільне, безпечне та світліше життя дітей. Дякуємо всім, хто був поруч із нами на цьому шляху. Саме завдяки спільним зусиллям ми змогли зробити життя цих дітей кращим. 💛 Щоб подивитися детально результати проєкту - гортайте карусель ➡️➡️➡️

Процес видачі гуманітарних наборів мешканцям Харківської та Миколаївської області триває. Підтримку отримують родини, які опинилися у складних життєвих обставинах, а також багатодітні сім’ї, що сьогодні особливо потребують турботи й уваги. Ми щиро раді бути поруч у цей непростий час і мати можливість підтримати кожну родину, додавши хоча б трохи стабільності та впевненості у завтрашньому дні. Кожна передана допомога — це не лише про необхідні речі, а й про тепло, людяність і небайдужість. Висловлюємо глибоку вдячність відділу у справах сім'ї Управління у справах сім'ї та молоді Департаменту у справах сім'ї, молоді та спорту Харківської міської ради, та усім, хто долучився до цього процесу: партнерам, соціальним працівникам і всім небайдужим людям. ℹ️ Ця публікація має виключно інформаційний характер та не відображає офіційної позиції ERIKS Development Partner та Radio Aid. #ДобробутУкраїни #добробут_україни #Україна #Ukraine #Eudemony_of_Ukraine #Charitable_Foundation #Eriks #гуманітарнадопомога #допомогадітям

Вітаємо всіх, хто святкує Великдень сьогодні🫶 Миру, злагоди та тепла Вам і вашим Родинам! 🌺🌺🌺 Dear colleagues & partners, We are very thankful for your hard work and cooperation with us over this last year. Your contribution is valuable and appreciated. We wish you all a peaceful Easter.

Весна - це завжди про оновлення, зростання і нові сенси. Саме в цей період особливо хочеться говорити про важливе - про рівність, повагу та можливості для кожної і кожного. Як природа пробуджується і розквітає у всій своїй різноманітності, так і суспільство стає сильнішим, коли в ньому є місце для рівних прав, голосів і шансів. У цій серії постів ми поговоримо про гендерну рівність - просто, відверто і про те, що стосується кожного з нас. Що таке гендерна рівність насправді? Гендерна рівність: про що насправді йдеться? Гендерна рівність - це не про перевагу одних над іншими. Це про рівні можливості та права незалежно від очікувань і ролей, які суспільство формує на основі статі. Гендер - це соціальний конструкт, а отже гендерна нерівність виникає там, де соціальні норми й стереотипи обмежують вибір, голос або доступ до ресурсів. Тому гендерна рівність - це про те, щоб жодні уявлення про «жіноче» чи «чоловіче» не визначали, ким людина може бути і які рішення приймати. Це також про баланс влади, сили та привілеїв у суспільстві. Про усвідомлення того, як стать і соціальний статус впливають на можливості людини - і про прагнення зробити ці можливості справді рівними. І зрештою, гендерна рівність - це про справедливість, повагу та гідність для кожної людини не на словах, а в реальних умовах життя.

Ми раді поділитися з вами ще однією історією результатів роботи нашого проєкту «ProAction – Шляхи до стійкості: посилення психосоціальної підтримки та захисту дітей і сімей, постраждалих від війни в Україні», який реалізується в Харківській та Миколаївській областях.  💙 Історія про жінку, яка виховує трьох діток. В ході роботи з родиною в рамках проєкту нам вдалося підтримати родину закупівлею дитячого одягу, канцелярії та допомогти грошима (Cash  for Protection) для проходження медичного обстеження дитини з інвалідністю. Для нас надзвичайно цінно, коли є можливість підсилювати допомогу - коли один проєкт доповнює інший, створюючи ще більше підтримки для тих, хто цього потребує. Щиро вдячні ERIKS Development Partner, Radio Aid та проєкту «Швидке реагування на зимові умови для українських дітей та сімей в Харківській та Миколаївській областях»«Швидке реагування на зимові умови для українських дітей та сімей в Харківській та Миколаївській областях» за цю можливість. Ми змогли надати родині набор, в якому були ковдра, обігрівач, акумуляторна лампа, павербанк. Завдяки такій співпраці ми змогли зробити життя однієї родини трохи комфортнішим, безпечнішим і теплішим. Саме в єдності зусиль народжуються справжні зміни ✨

У мальовничому селі, серед полів і тиші, яка тепер часто розривається сиренами, живе одна особлива родина. У їхньому домі, ще пахне свіжою фарбою — ремонт триває. Стіни пам’ятають чужих господарів, а підлога — перші кроки нових маленьких мешканців. Після смерті мами троє дітей залишилися сиротами. Батько записаний зі слів матері — тож фактично вона була для них єдиним світом. Коли світ обірвався, їх забрав до себе рідний дідусь разом із дружиною. Вона, 47-річна жінка з великим серцем, стала для дітей опікуном і законним представником, родина офіційно отримала статус опікунської. У родині підростають три дитячі історії: старша дівчинка-підліток 13 років, трирічна крихітка та семирічний хлопчик із великими очима, в яких живе настороженість. Разом із ними — 58-річний дідусь, який носить воду з колодязя й тихо зітхає щоразу, коли лунає тривога. Пів року окупації залишили слід, який не видно, але відчуваєш. Діти бояться гучних звуків. Вони здригаються від сирени, ховають обличчя в долоні, шукають очима дорослих. Старші довго не навчалися — війна відібрала у них не тільки дім, а й шкільні роки. У кожного — своя затримка розвитку, свої прогалини, свої страхи. Будинок, який родина придбала на умовах поетапної виплати, ще не став повністю їхнім — ні юридично, ні побутово. Вода — у дворі. Кухня — на веранді. Діти сплять разом в одній кімнаті: старші — на ліжках і дивані, опікунка — з найменшою, бо та боїться засинати сама. Хлопчику облаштували окрему кімнату з ліжком і столом, але він не наважується там спати. Сирена для нього — як невидимий ворог у темряві. Грошей у родини небагато — лише соціальні виплати ВПО та допомога по втраті годувальника. Їжа проста, без надлишків. Одяг швидко зношується. Речі купують у міру можливостей. Але найбільший дефіцит — не матеріальний. Це відчуття стабільності та безпеки. Саме в цей період у життя родини прийшла соціальний працівник. Не з перевіркою — з підтримкою. Вона почала із розмови. Спокійної, уважної, без осуду. Почула страхи опікунки, її втому, її сумніви — чи справляється, чи достатньо робить для дітей. Почула і дитячі історії — уривчасті, тихі, іноді мовчазні. Соціальний працівник провела оцінку потреб родини й склала план підтримки. Для хлопчика організувала перенаправлення до фахівця з психологічної допомоги. Поступово він почав вчитися простим технікам самозаспокоєння: дихати «як надуваєш кульку», рахувати кроки під час тривоги, стискати в руках маленький антистрес. Йому пояснили, що страх — це нормально, але він не керує людиною. Опікунці надали консультації щодо підтримки дітей із травматичним досвідом. Вона навчилася створювати «острівці безпеки» — вечірні ритуали, тепле світло лампи, спільні розмови перед сном. Соціальний працівник допомогла родині отримати продуктовий набір, підтримку з одягом для хлопчика — спортивний костюм, кросівки. Для навчання організували канцелярський набір, настільну лампу та офісне крісло. Здавалося б — дрібниці, але саме з таких дрібниць складається відчуття турботи! Та найбільше, що зробив соціальний працівник — він повернув родині відчуття, що вони не самі. Що їхні труднощі — це не провина, а наслідок обставин. Що просити допомоги — не соромно. Що маленькі кроки — це теж рух уперед. Сьогодні сирени все ще звучать. Ремонт у будинку триває. Воду все ще носять із колодязя. Але в цьому домі з’явилося ще дещо — план дій, підтримка й надія. А хлопчик іноді вже засинає без світла. І це — його маленька перемога.