Маруські студії

Чоловіка, що мав рацію, не послухали, але іншого, який думав, що все від сакскриту і помилився, послухали. Іноді в житті треба бути як Шлегель: робити сміливі припущення, помилятись, але потім стати відомим за них.

І. Ковалик.

Історія української мови. Лексика і фразеологія (за ред. Русанівського), 1983 рік.

із граматики В. Сімовича, 1919-го року.

У 1970х Юрій Винничук знайшов поему «Плач над градом Кия» ірдандського ченця Ріанґабара. Він жив у ХІІІ столітті й описав татаро-монгольську навалу на Київ. Винничук послав український переклад цього вірша у газети «Всесвіт», «Літературна Україна», журнал «Жовтень», кілька антологій, про ньго з'явилась згадка в радянській літературній енциклопедії. На той час «Усесвітом» завідував Дмитро Павличко. Його так захопила ця поема, що він попросив у Винничука рукописи, Юрій дав ньому свої копіїї рукописів мовою оригіналу, Павличко повіз цю поему на конференцію в Дублін. Там йому сказати, що це не автентичний текст, ба він навіть не має сенсу, лише набір кельтських слів. Винничук на той час цікавився кельтськими мовами і написав оцю містифікацію. Після того Павличко кілька років з ним не вітався.

О. Кобиляньска, "Царівна", 1896.

Із числівником 1 уживаємо однину: одне вікно, одна сестра. Із 2, 3, 4 уживаємо множину: 3 вікна, 3 сестри. Колись (у певних діалектах і досі) уживали двоїну: дві вікні, дві сестрі. Із 5 і більше уживаємо родовий множини: п'ять вікон, п'ять сестер. А тепер уявіть, що ваше слово — сто. Одне сто. Дві сті Три ста Чотири ста П'ять сот Шість сот Сім сот.

Магічні класи, доступні простим українцям станом на 1627й: - Чаровник - Ворожбит - Віщок - Заклинач - Чорнокнижник

В українській немає майбутнього часу. Формально. У нас є "буду робити". Зверніть увагу на особові закінчення "бути": вони такі самі, як у дієслів теперішнього часу. Я пишу — буду Ми пишемо — будемо Ти пишеш — будеш Ви пишете — будете Воно пише — буде Вони пишуть — будуть Тобто 'я буду робити' можна було би буквально перекласти 'I am to do'. Закінчення майбутнього доконаного виду аналогійні до недоконаного теперішнього часу, тільки з префіксом. Порівняйте я пишу — я напишу тощо. Префікси походять від прийменників і первісно означали аспект у просторі/часі. Об'гризти — гризти навколо. Відгризти — гризти з віддаленням предметів. Погризти — перебувати в процесі гризіння, який буде зупинений. Тобто префікс не творить майбутнього часу, а уточнює, як саме виконана дія.

з Шевельова про правопис.

Улюблені речення з дуолінґа.

з часопису "Над Бугом і Нарвою".

а чого не за три дня ))

Ходили в найбільшу книгозбірню в Гельсинках. Там на широкій полицї московскої лїтератури красуєть ся книга:

із граматики Смаля-Стоцького, 1914 р.

Український префікс "до" відповідає латинському "endo" і грецькому "εντόςn", як у словах ендокринологія, ендоскоп, ендорфін (ендогенний морфін).

Український префікс "до" відповідає латинському "endo", як у словах ендокринологія, ендоскоп, ендорфін (ендогенний морфін).