Hannah Goretska

Jon Fosse. Synskrinsen igjennom I Sol forbi lillablå og fin like lystig, mørk og fri og i månens skin dreiv lik ei sky mitt hjarta på himmelen klår drivande for lystig blåst og stjernene slumrar søtt i si sky II døden kysser mitt hjarta før han heilt sløkkjer tørsten sin og syg si siste væte og eg kan ikkje lenger syngja eg kan berre be Юн Фоссе. Наскрізне бачення І Минуле сонце фіолетово-блакитне і прекрасне рівновеселе, темне і вільне у місячному сяйві пливло моє серце по ясному небу гнане веселим вітром а зірки солодко дрімали в своїх хмарах ІІ смерть цілує моє серце перш ніж цілком втамує спрагу висмоктавши останні краплі і я більше не можу співати я можу лише молитися

Bragden er et hopp fra klippetoppen til kaldt vann. Å falle, passere træmilepæler, rive av vindens vinger, spre steiner og fjær fra alle skjulte lommer - bein av jord og luft, plukket som et minnes. Å falle rett inn i tidens åpne munn.

Ґюнвор Гофму. По той бік Хвороба стає одним з криків про дійсність. Я підійшла до речей надто близько, через що була випалена і тепер стою по інший їх бік, де світло не відокремлено від пітьми, де не накреслені межі, лише тиша, що кидає мене у всесвіт самотності, о, невиліковної самотності. Ось, я занурюю руку у прохолодну траву: напевно, це дійсність, напевно, ця дійсність достатня для твоїх очей, але я по той бік, де травинки проростають дзвонами скорботи і гіркого очікування. О, якби я була каменем, що міг би вмістити усю важкість цієї порожнечі, якби я була зорею, що могла б випити усю біль цієї порожнечі, але я людина, закинута у прикордонні землі, і тиша, яку я чую, реве, тиша, яку я чую, реве з глибших світів, ніж цей. Gunvor Hofmo. Fra en annen virkelighet Syk blir en av ropet om virkelighet. Altfor nær var jeg tingene, slik at jeg brant meg igjennom og står på den andre siden av dem, der lyset ikke er skilt fra mørket, der ingen grenser er satt, bare en stillhet som kaster meg ut i universet av ensomhet, å, av uhelbredelig ensomhet. Se, jeg svaler min hånd i kjølig gress: Det er vel virkelighet, det er vel virkelighet nok for dine øyne, men jeg er på den andre siden hvor gresstrå er kimende klokker av sorg og bitter forventning. Jeg holder et menneskes hånd, ser inn i et menneskes øyne, men jeg er på den andre siden der mennesket er en tåke av ensomhet og angst. Å, om jeg var en sten som kunne rumme denne tomhetens tyngde, om jeg var en stjerne som kunne drikke denne tomhetens smerte, men jeg er et menneske kastet ut i grenselandet, og stillheten hører jeg bruse, stillheten hører jeg rope fra dypere verdner enn denne.

Ґюнвор Гофму Oktober kommer, smaker alt av jern Nå er tiden da selv katten smyger seg førbi med kulde i pelsen som om Natten la seg på den Og siden blir den en fødende som førløser det ene bilde: Universets ufattelige ensomhet Наближaється жовтень, у всього смак заліза Тепер той час, коли і кіт крадеться повз із холодом в хутрі, наче в ньому оселилася Ніч Тоді вона вагітніє і породжує єдиний образ: незбагненну самотність Всесвіту ××× Oktober er en hund som røyter gule og røde dotter fra en pels som gnistrer i det klare lyset Om nettene lurende med lysende øyne gjennom mørket der den vifter koldt med halen Жовтень - це пес, що струшує жовто-червоні плями з хутра, що виблискує в яскравому світлі Вночі ховається з сяючими у темряві очима і холодно виляє хвостом

Helge Torvund. Eg vil koma inn til deg Eg vil koma inn til deg medan du søv Kjenne angen den sovande kroppen utstråler og med eit ord mildt som ein morgonhimmel varsamt løfte deg ut av søvnen Гельґе Торвунд. Я хочу зайти до тебе Я хочу зайти до тебе поки ти спиш Відчути тривогу що випромінює тіло уві сні і одним словом тендінтним, як ранкове небо обережно підняти тебе зі сну Якби я була норвезькою поеткою, я б неодмінно вийобувалась і писала на нюношку! Бо, по-перше, ето красіво.

Trygve Skaug. Ord for ord Jeg er som en åpen bok for deg og du er verdens vakreste dyslektiker Det kribler i hvert komma når du fomler deg frem mellom linjene Трюґве Скауг. Слово за словом Я немов відкрита книга для тебе а ти - найпрекрасніша у світі дислексичка Кожна кома лоскоче коли ти пробираєшся вперед між рядками

Ганс Борлі. Вересень Вересневі дні ясні, як пташині очі, болота, де журавлина тьмяніє у вечірніх туманах, поки зорі забивають у тиші свої срібні цвяхи. Все сповнене миру та неспокою; наказ про наступ лежить глибоко під згорнутим корінням дерев глибоко в ущелинах скель і сирій цвілі. А якщо підведеш очі зі стежки крізь чорничний верес над горою, твої зіниці наповняться синьо-блакитним небокраєм: Дика туга тихо пронизує твою внутрішню пустку, як тінь від повільних ударів крил. Hans Børli. September September-dager så klare som fugleøyne, myrer hvor tranebæra dugger matt om kvelden når stjernene slår sine sølvspik i stillheten. Alt er fred og fredløshet; det ligger en marsjordre forseglet under treets krøklete røtter djupt i bergrevner og raumold. Og løfter du blikket fra stien gjennom blåbærlyng over høgda, da renner øyenhulene dine fulle av blå-blått ved himmelrendene: En vill lengsel stryker stille gjennom din indre ødemark lik skyggen av langsomme vingeslag.

Ганс Борлі. Зимородок Осінь настала рано. Північний вітер, засніжені гори, і всі кольори потьмяніли. Але я почув, як мої мрії шепочуться між собою, як діти вночі, як в'язні за ґратами: – Далеко в снігових полях, біля річок, таких глибоких, що ніколи не замерзають, живе Птах – яскраво-блакитний зимородок з сонячним світлом у грудях. Hans Børli. Isfuglen Høsten kom tidlig. Nordavind, snø i bergene og alle farger sloknet. Men jeg har hørt mine drømmer hviske sammen som barn om natta, som fanger i luftegården: – Langt inne i snømarkene ved elver så djupe at de aldri fryser til lever Fuglen – den gnistblå isfuglen med solfjær i bringa.

Ніч зростає з крихти липневих сутінок, як жінка з потилиці бога. Скоро насунеться чорна крига зими. Ти цілиш наосліп у сонцесплетіння пітьми, і б'ється у ребрах Півночі кам'яний місяць, доки око шукає на око губи шукають на слово куля шукає на сердце

Смерть досконалі терези здатні визначити справжню вагу кожної літери крихкий баланс на одній чаші мій голос на іншій твоє ім'я

прохання до російських підписників: якщо ви тут є, то вбийте, будь ласка, своїх рідних, а потім себе

Halvåpen vindusmunn, målt morgenpust. Hele nattens lengsel etter det ukjente veid på meg og brakte ned vektskålen, oppveining for et for lett hjerte. Fra den halvåpne munnen, sang, utover vinduet og trærnes hvisken. Hagen min er dårlig dyrket - hjertet er fratatt røtter og vil ikke vokse inn i kjøttets varme jord. 2021

Звільненим Не поспішайте до вічного неба, най янгол не бряцає роздратовано ключима, намагаючись прискорити вашу ходу. Бо у вас із ним часу нема взагалі, а у нас його обмаль. Певно, надто милосердні були душі ваших стражденних попередників: наприкінці своєї небесної евакуації вони перетворились на суцільний біль, і, можливо, тому якнайшвидше прагнули відштовхнутися від землі, аби не труїти радість живих. І, певно, тому живі не встигли помітити, що були вбивцями, і не вивчили урок з історії. І не склали іспит з людяності, бо не бачили очі померлих на обличчях випадкових перехожих. Бо свідки вночі не стояли над ними із терезами, на яких серце ката переважало розстріляний хутір й, обірвавши чашу, котилося в нетрі пітьми. Не йдіть надто швидко з потворного світу, звільнившись від тіла. Крім болю та суму ви зіткані з любові, невідомої живим. Явіть її своїм вбивцям найжахливішим з її ликів.

Інґер Крістенсен. Зима (пер. з данської) Багато чого чекають від цієї зими пляж вже застиг все буде єдиним все буде єдиним цього року крила та лід будуть єдиним у світі все зміниться у світі: човен почує свої кроки по льоду війна почує свою війну на льоду жінка почує свій час на льоду час народити на льоду смерті на зиму дуже чекають. Чекають міста на будинки ліси чекають на хмари гори ущелини на жахи дитячі серця на мир. Багато чого чекають від цієї зими рука вже застигла в хаті чути дитячий плач ми станемо єдиним життям: я чую як мій дім рухається зі світом і кричить все що було криком серце врізається своїм човном у лід снаряди свистять у вирві так чекають на зиму. Якщо мене охопить холод якщо тебе моє дитя скує холод мій великий ліс буде улітку моя велика тривога буде зі мною якщо тебе моє життя охопить холод я стану грифом з крил та льоду і клюватиму свою печінку своє живе життя кожної вічності. Багато чого чекають від цієї зими. Inger Christensen. Vinteren Vinteren venter sig meget i år stranden er allerede stiv alt skal blive ét blive ét i år vinger og is blive ét i verden alt skal forvandles i verden: båden skal høre sine skridt på isen krigen skal høre sin krig på isen kvinden skal høre sin time på isen fødslens time i dødsens is vinteren venter sig meget. Venter sig husene byerne venter sig skovene skyerne bjergene kløfterne angsten hjertet børnene freden. Vinteren venter sig meget i år hånden er allerede stiv barnegråd høres i huset ét skal vi blive ét liv: jeg hører mit hus skride med verden og skrige alt som blev skreget hjertet hugger sin båd mod isen skallerne rasler i bådens bund vinteren venter så meget. Fryser jeg fast i isen fryser du fast mit barn min store skov som til sommer min store angst som jeg kommer fryser du fast mit liv: da er jeg en grib af vinger og is og hakker min lever mit levende liv evighedsvågent. Den vinter kan vente sig meget.

Tomt ark papir. Vintersteppe. Som en frossen vandrer, en stoppen tanke i uvisshet. Han leter etter et landemerke over horisontens vaklende linje – den blekkaktige solen – og finner det ikke. Hvitheten brenner ut øynene. Vandreren vandrer tilfeldig. Bak ham stiger solen sakte, skrevet med hans uleselige håndskrift. 2017

Ганс Борлі. Каріатида Віра - це каріатида, жіноча фігура серед руїн. Покинута, потонула в камені, вона досі стоїть непохитно зі сліпими очима. Храм, що вона тримала, давно розвалився, став лігвом для диких тварин. Тепер плечі, вкриті шрамами, несуть тягар з порожнечі: безлюдна кімната, де дико кричать птахи. Hans Børli. Karyatide Troen er en karyatide, en kvinneskikkelse mellom ruiner. Forlatt, hensunket I stein, står hun der ennå oppreist med sine blinde øyne. Templet som hun bar er forlengst styrtet i grus, blitt til et leie for ville dyr. Nå bærer de arrete skuldre en bør av ingenting: Det øde rommet hvor fuglene skriker vilskent.

Skog på slutten av en novemberdag. Våte bartrepoter griper glansen som kommer fra ditt bleke ansikt og hender. Du skinner i det fjerne. Jeg må erkjenne døden å tro på Gud. Jeg trenger bryte verden fra hverandre for å finne den hel. Jeg mistet deg for å se lyset ditt som en vandrende skogflamme - en ledestjerne. 2017

Ганс Борлі. Смерть Огидний образ Смерті, створений твоєю власною тривогою, є образом ідола, химери. Не піддавайся! послухай, тихий шепіт Життя на заході сонця: - Я принесу тобі подарунок наприкінці. Я працюю над ним щомиті, тчу його з денної межі червоної, синіх-синіх вечірніх висот, з тепла під крилом пташки, що спить на нічному гіллі, з пшениці, і темряви, і своєї найбілішої мрії, плету тобі подарунок: Смерть. Удар крила звільнився від свого крила. Hans Børli. Døden det heslige bilde av Døden din egen angst tegnet er et avgudsbilde, en kimære. La deg ikke fjerte! lytt til Livet som hvisker mjukt i solefallet: - jeg skal bringe deg en gave til slutt. Jeg arbeider på den hvert sekund, jeg vever den av dagrandsrødt, av blå-blått fra kveldshøgdene, av varmen under vingen til en fugl som sover på nattkvisten, av kornmo og mørke og min egen hviteste drøm vever jeg en gave til deg: Døden. Vingeslag befridd fra sin vinge.

Дякую всім, чиє ім'я не відображається і кому не змогла написати особисто!

✨️Якщо вам подобаються мої переклади і ви хочете мене підтримати - будь ласка, допоможіть закрити кредит. 5375414124553859