...and Action!

The Wild Robot (2024) dir. Chris Sanders Кріс Сандерс, режисер Lilo & Stitch і першої частини How to Train Your Dragon, довгий час режисирував у парі і, можливо, все ніяк не міг показати себе на 100%. А зараз, через багато років, на нині широких плечах DreamWorks Animation у ролі вже соло-режисера він видає одне з найпотужніших висловлювань про материнство! Візуальний стиль The Wild Robot це прокачаний Puss in Boots — багато акварелі, розмитих контурів, уваги до текстури різної глибини і класної мови руху. Особливо увагу приділено до останнього — герої дуже різні і мова їхнього тіла говорить більше, ніж їхні слова. Одна з великих переваг місцевого візуального стилю полягає в тому, як тут використовується підвищена деталізація – її просто немає. Акварельний стиль радше про плавність, ніж чіткість. Але загальна картина від цього тільки виграє. Грубо кажучи, уявіть собі картину в музеї, яка "набуває сенсу", коли відійдеш від неї далі. Тут теж само, тільки під час руху. Ще був вражений кількістю персонажів на екрані. Для КОЖНОГО з них потрібен був свій ріг, який було потрібно адаптувати під різну поведінку, характер, ситуації та анатомію. До того ж не у всіх персонажів буде однакова текстура шерсті... а раптом це взагалі метал або шкіра? Кількість різних істот, які постійно взаємодіють на екрані, просто зашкалює — це шалений обсяг роботи який майже непомітний. The Wild Robot дуже красивий і добрий, і водночас... доволі злий і темний. Я не пам'ятаю, коли в подібних мультфільмах було так багато розмов і жартів про смерть та прямої демонстрації того, хто такий хижак у дикому лісі. Якщо що я тільки за пряму і щиру розмову на складні теми в мультфільмах і нікого захищати від "шоку на екрані" мені не хочеться. Але тут явний крен у бік "ми покажемо, що ліс із хижаками РЕАЛЬНО небезпечний і життя тут ДУЖЕ складне"... щоб потім подружити взагалі всіх звірів... 🫠 Я розумію, для чого це робиться — один із мотивів мультфільму це злам застарілих способів життя. Однак цей перехід від суворої реальності до милої та фентезійної реальності не той тотальний шифт який очікуєш. Багато в чому це лише фон. Бо центральна тема стосунків робота і дитини тут зворушує до глибини душі та натискає на всі потрібні кнопки. І не так важливо хто ви, один з батьків чи дитина. Якщо ви дивилися The Iron Giant від Бреда Берда, то ви загалом вже знаєте, яку динаміку стосунків очікувати. Тільки якщо фільм Берда був про батьківство, то фільм Сандерса нарешті про материнство. Про те, як виправити те, що здається неможливим. Про справжнє "я поруч" і "я на твоєму боці". А також про те, що любов на емпатія – це навички. І ніколи не пізно їм навчитися. Ідеальний анімаційний double feature! The Substance (2024) dir. Coralie Fargeat Ох... Коли фільм не шкодує своїх персонажів, доводить їх до кінця, а потім робить ще один крок далі — for me that's cinema! The Substance від самого початку підкорив мене світом з абсолютно мультяшним і гротескним лоском, героїнею, за яку вболівав до самого кінця (хоча водночас я розумів, що вона сама винна у своїх бідах, але мені все одно було її страшенно шкода) і тим, як мало потрібно фільму, щоб сказати приблизно все про стан індустрії та її ставлення до кумирів. Я знаю, тут усе викручено на 350% і не схоже на реальність. Але чим далі йде фільм, тим сильніше розумієш — взагалі-то схоже. Нажаль. Часто бачив, як люди не до кінця розуміють проблему героїні, яка пішла на такий дикий експеримент. На мою думку фільму вдається якщо не дослідити, то принаймні емоційно занурити в те, що таке дисморфофобія (розлад, за якого людина надмірно занепокоєна та заклопотана незначним дефектом свого тіла) та як працює дисоціація (людина починає сприймати те, що з нею відбувається так, начебто це відбувається не з нею, а з кимось стороннім) — коли це все ще ти, але це настільки інший ти, що реальність перед очима починає викривлюватись до абсурдного стану.

Взяв 9 фільмів із нещодавно переглянутого у своєму Letterboxd за останній місяць і... так, це несподіваний дайджест нещодавно побаченого/заново побаченого. Таке тут теж трапляється. Nope (2022) dir. Jordan Peele Джордан Піл зробив великий любовний лист до кінематографа... який назвав Nope. І так сталося, що можливо саме це слово ви говорите собі, коли усвідомлюєте, скільки потрібно виконати підготовки і яку кількість спеціалістів доведеться зібрати разом, щоб ваш власний фільм спрацював. Nope усім своїм існуванням каже, що кіно — це великий труд і шалене диво. Але навіть диво буває отруєним. І це величезне видовище може зжерти без залишку. Прямо як у сцені з туфлей, що зависла в неприродній позі — чим довше ти на неї дивишся, то більша ймовірність загинути. А щось і зовсім не повинно бути зафіксовано на камеру і хай воно залишається в забутті — це привіт сюжетній лінії оператора, який так був засліплений ідеальністю видовища, що навряд чи його стосунки з творчістю могли б бути здоровими. Справжня краса Nope полягає у тому, що на нього можна дивитися як на безкрайнє небо з хмарами і видивлятися необхідний для тебе сенс. Можливо він якраз там на небі сидить і чекає, непорушно і приховуючись. А ще на фільм можна дивитися як на Jaws Спілберга, з великим і красивим полюванням на монстра, і другий перегляд дав мені набагато більше розглянути та відчути. До того ж фільму дуже підходить IMAX формат — відкриті простори та основна погоня в третьому акті справді неймовірні. Саме тут в Nope для мене спрацювало постійне жонглювання тональністю. Я думаю в цьому простому перемиканні між різними настроями і є велике майбутнє кіно. Де є не щось одне, жанрове, а багато різного і дивного. Бо ми різні. Навіть впродовж одного дня. Unstoppable (2010) dir. Tony Scott Режисер занадто рано нас покинув — Unstoppable став останнім фільмом у кар'єрі Тоні Скотта. Молодший брат Рідлі завжди був про шалену швидкість, кінетику, велику і щиру емоцію та безстрашних героїв, які йдуть до кінця, ніж про фабулу та складний сюжет. На відміну від старшого брата він відкривав інший бік кіно, більш грайливий і розважальний. За що йому велика подяка. Цей фільм справжня пікова точка того, як на натурі можна зняти щось настільки ВЕЛИКЕ та НЕБЕЗПЕЧНЕ. Кадри на телелінзу з Крісом Пайном, який намагається перелізти з одного вагона на інший, справді неймовірно передають відчуття швидкості та небезпеки, від яких потім потрібно перевести дух. І водночас цей фільм про щось повсякденне та просте... про потяг. Якщо загрозу монстра в Nope відчуваєш поступово, то "монстр" в Unstoppable від самого початку заявляється як звір, якого не приборкати. Мені завжди було до душі кіно, яке могло класно показати техніку або транспорт як щось живе або стихійне — через шалені ракурси, рух камери та хлесткий монтаж прямо з кліпів MTV доставляти до глядачів відчуття, що цей потяг точно живий. Rushmore (1998) dir. Wes Anderson Вес Андерсон не зовсім мій режисер. Крім тих моментів, коли його діяльність присвячена анімації — саме у Fantastic Mr. Fox та Isle of Dogs для мене розкривається його театральний стиль, де діти і дорослі міняються ролями, а вигадана і (іноді буквально) лялькова реальність, підкріплює та створює всі події та сенси на екрані. Rushmore чарівний фільм, який прекрасно розуміє, що він робить. Особливо з урахуванням того, що це одна з перших робіт режисера. Але в мене не влучає, так само, як і більшість його фільмів. Відчуття, що щойно в Андерсона на екрані live action, я одразу ж перестаю відчувати світ і героїв на екрані. Нещодавні короткометражки в цьому плані для мене працюють краще — те, що самі герої усвідомлюють театральність навколо, створює всі необхідні зв'язки та стилізацію. Нажаль з іншими фільмами так у мене не працює. Навіть у тих, де відбувається концентрований Андерсон, на кшталт Asteroid City. Відчуття, ніби він заходить у кіно з анімаційних ракурсів, але його творчість все ще залишається театром. Хоча я мушу визнати, фінальна постановка в Rushmore чудова і прекрасно працює як кульмінація цього романтичного балагану! 1/5

Кто сьогодні nocturnal animal, зізнавайтесь 🎃

Після релізу відео по Come True влаштував собі маленькі канікули: дивився кіно і писав рев'юшки у свій Letterboxd, їв смачну їжу, проводив час з близькими та друзями яких давно не бачив, — словом, перезапустився, щоб знову повернутися до роботи. Зараз продовжую робити наступне відеоесе для каналу, плюс пізніше хочу в Телеграм написати що-небудь про нещодавно переглянуте. А сьогодні, 30 жовтня, для глядачів на Патреоні, які донатять від 10$ проведу стрім із розбором монтажу відеоесе по Come True. Детально розповім про процес виробництва, як було створено візуальний стиль, про синхронізацію двох доріжок із відеорядом та про багато іншого. Бо контексту там чимало! А на початку листопада проведу стрім для всіх, хто підтримує мене фінансово на Патреоні, відповім на всі запитання і розповім детально про подальші плани. Ви не уявляєте, наскільки допомагає навіть мінімальний донат! А там дивись у листопаді і каналу 9 років виповнюється... ухх! Спробую щось придумати, незважаючи на те, що я як і раніше страшенно повільний 🫠

Зовсім забув, що я зробив цей тізер до відео і не завантажив його сюди. Бо зазвичай роблю такі штуки тільки для Інстаграма. Але нехай буде тут. Все ще подобається.

Музична пауза: пісня Modern Fears з Come True на вінілі (та сама платівка з відео). Поки що немає можливості зробити фон красивим — програвач буквально стоїть на пляшках від вина з дротами на фоні. Тож візуально це такий lo-fi сетап 🫠 Кому цікаво про техніку: програвач Audio Technica AT-LP120 (оригінал), картридж Ortofon 2M-Red, аудіо Klipsch The Sixes. Klipsch взагалі, на мою думку, один з найкращих варіантів для дуже живої та об'ємної акустики. І не тільки для програвача. До речі, на Патреоні вже починаю розбирати відео по Come True. Ось тут є пост з усіма версіями тексту есе і розповіддю про створення. А далі на спеціальному стримі для патронів розберу те, як відео змонтоване та детальніше розкажу про виробництво. Дякую вам за теплий прийом і підтримку нового есе. Класно, що це загадкове відео про музику спрацювало саме так, як я того і хотів! ✨

Нове відео на каналі! Come True. Хорор, який магічним чином народився з пісні. Це один із найбільш загадкових і моторошних фільмів про сни, і по-справжньому його можна зрозуміти лише доторкнувшись до його саундтреку від Electric Youth та Pilotpriest. А ще це сиквел до відео по Breathing, на який так багато хто з вас чекав ✨ Oh, you might shed some tears But these modern fears won't hold you down And oh, it might take some years But these modern fears won't be around. 💙

Саме так виглядав процес монтажу відео по Come True. Справжня фотохроніка у кольорі. Реліз на каналі вже сьогодні ввечері ✨ Знаю, що нагадую про це щоразу, але ви дуже допомагаєте, коли додивляєтеся відео до кінця — Ютуб дуже любить, коли ви це робите, і в ідеалі за один раз. А лайки і коментарі, звичайно ж, теж дуже класно. Для мене взагалі основна мета це обговорювати відео з вами і дізнаватися, як на вас вплинула тема ролика. Скоро побачимось!

На Патреоні вже можна подивитися нове відеоесе про Come True та його неймовірно загадковий саундтрек. Все ще не знаю, коли відео буде на Ютубі — хочу трохи потримати цей випуск ексклюзивно на Патреоні, таким чином виразити вдячність всім, хто мене підтримує. Але чекати повноцінного релізу залишилось не так довго 😌

Закінчую відеоесе, яке робив ще наприкінці 2021 і яке мало вийти на початку 2022 року. Але після початку повномасштабного вторгнення відклав його на невизначений час. Уже зовсім скоро ролик вийде на каналі, на Патреоні вже певний час лежить анонс із подробицями, плюс само відео там вийде раніше. А поки, якщо хочете максимально підготуватися, можете подивитися відео по Breathing (фільм, який так і не вийшов), хоррор про сни Come True і послухати музику до обох проектів: - Breathing (Original Motion Picture Soundtrack from a Lost Film) - Come True (Original Motion Picture Score) Так, загадкові відео про музику повертаються на канал. Тільки цього разу контекст ще більш таємничий, ніж у фільму, що не вийшов. Міцно обіймаю і дякую всім тим, хто досі залишається і підтримує. Знаю, що зараз це може бути непросто.

Чому гібридна анімація, наприклад як в Arcane, Puss in Boots або Teenage Mutant Ninja Turtles це не стиль Spider-Verse? Тим, хто давно в анімації, буде дуже корисно нагадати собі. А тим, хто дізнається про все вперше, це відео може замінити який-небудь хороший курс по стилю сучасної анімації і тому як CG неминуче з'являлося в цій частині індустрії. Це відео справжній подарунок — давно не бачив, щоб автор на Ютубі так професійно і водночас природно занурив мене в тему. Особливо з урахуванням того, що я майже нічого нового не дізнався. Головне, що зараз в одному матеріалі є все, що так довго існувало в роздробленому вигляді.

Найімовірніше ви знайдете цей коментар нерепрезентативним, бо в інтернеті зазвичай пишуть набагато зліші речі, і взагалі я можу сильно помилятися. Але коли я читаю таке про той же The Rings of Power чи будь який інший твір, мені здається що такого типу глядач може, ну не знаю, радіти тому як Disney закривають другий сезон The Acolyte (можливо навіть бачити у цьому якусь перемогу). Або займатися хейтвотчем неідеальних, але все ще по своєму цікавих творів. Just why...? Я не впрягаюся за студії та їхні IP, але мені б хотілося відзначити важливість важкої праці живих людей, які вкладаються у серіали та кіно. Бо мені сумно, коли я зараз бачу у масового глядача цю неймовірну відсутність бажання давати другий шанс та час для того, щоб твір міг зростати та змінюватися. Чомусь людям потрібно ОДРАЗУ та ЗАРАЗ щоб було круто. Але я не вважаю це справедливим. Що такі глядачі тоді знаходять у моїй творчості яка повна протилежність ось цьому "посміятися з тупості"? Я правда не розумію, бо навіть найжахливіший фільм і серіал робити катастрофічно складно. Цей коментар став приводом ось для яких думок: що більше я знаю про індустрію, що більше я працюю в ній, то менше мені хочеться заходити зі споживацьких і принижувальних ракурсів, які нічого не привносять. Особливо це не допомагає авторам, на яких, напевно, незадоволений глядач хотів би вплинути. А щодо скасування The Acolyte... насправді це жахливі новини. У мене самого є питання до серіалу, але так само є і те, за що я йому дуже вдячний. Я був би рад подивитися другий сезон. Проте, судячи з усього, у нас буде ще більше CG Люка Скайвокера і Татуїна, тому що Disney навряд чи зробить правильні висновки і зовсім не збирається захищати акторів своїх проектів від несправедливого хейту. Навіщо їм тоді працювати зі студією та вкладатися в експерименти. Ось вам приклад: уявіть, що мультсеріал The Clone Wars, який так зараз люблять фанати Star Wars, скасували б на першому або другому сезоні (так, вони були дійсно не дуже вдалими, але й рев'ю бомбинг не допомагав). Серіали це медіум, який повинен дихати і мати можливість рости. І не тільки серіали, а загалом будь-яка творчість — давати право твору бути неідеальним, з помилками, нерівностями дуже важливо. Бо давши мистецтву можливість дихати і самому визначити свій шлях, ми можемо отримати ті самі 7 сезонів неймовірних The Clone Wars. І тут може бути інший серіал, який ви б хотіли любити, але чомусь не виходить. І так, я не маю мети наїхати на автора коментаря, але цей дуже знайомий набір літер змусив відчувати почуття.

Я як і раніше буду тим, хто захищатиме перший сезон The Rings of Power від несправедливого хейту (можете перечитати серію моїх постів по тегу #TRoP і чому я вважаю, що серіал є за що любити). Але у Нерда в цьому відеоесе є класний ракурс з яким я в цілому згоден. Адаптація Толкіна у вигляді серіалу з самого початку є практично неможливим завданням, бо правила роботи книжкових і телевізійних форматів ніхто не скасовував. Знаю що виходить другий сезон, але я ще не встиг подивитися нові серії. Якщо буде що сказати, то тег #TRoP обов'язково поповниться новими постами (поки що не знаю на якій мові).

Нове відеоесе від Every Frame a Painting. Так, це не жарт — Тоні справді повернувся з лаконічним та надихаючим відео, як і завжди. We are so back!

Як казав Теоден «So it begins». Ще з анонсу проекту я не можу підібрати слів, наскільки словосполучення Anime from Kenji Kamiyama та The Lord of the Rings знаходяться неймовірно далеко одне від одного. Але одному я радий точно — у нас тепер більше The Lord of the Rings!

Коли випадково натикаюся на ось такі уривки що зроблені ентузіастами, починаю в широкому сенсі розуміти наскільки великий внесок є у Spider-Verse, Arcane і сиквела Puss in Boots у медіа. Вже неодноразово говорю про це, але цей стиль анімації точно визначив теперішні 20-ті. Ось, наприклад, як виглядає один з коротких епізодів моєї улюбленої Halo в такому анімаційному стилі. Автор абсолютно чудово вловив те, як відтворити на екрані швидкість Спартанця, дивовижно відчув моменти ударів і кінетику, чудово попрацював з підготовкою глядача до руху (anticipation) та приділив достатньо уваги до 2D ефектів зброї та часток. Ох... а цей негативний простір і спрощення до ч/б для створення сили фінішного удару на 00:30! І все одним довгим дублем. Прекрасна робота! З радістю б подивився серіал по Halo в такій стилістиці. Кому цікаво, автор зробив все самостійно у Blender та перебуває тут.

З Prometheus, Covenant і Romulus теж усе не дуже просто. - Корабель Prometheus у фільмі символ «забороненого» знання, за яким вирушили головні герої. Прямо як вогонь, який титан Прометей з давньогрецької легенди вкрав з Олімпу щоб передати людству. І Прометей з легенди, і екіпаж корабля у фільмі, були «жорстоко покарані Богами за свої дії». - Covenant це релігійна домовленість — обіцянка, що дана людству Богом у Біблії за дотримання певних умов. Припускаю, що такою «умовою» у Alien: Covenant було не змінювати курс космічної подорожі. - Romulus і Remus — брати-близнюки, які за легендою заснували місто Рим. Вони народилися в результаті таємного і протизаконного зв'язку, через що були кинуті на березі річки, де їх вигодувала вовчиця. У фільмі можна помітити не тільки логотип з нею на дверях головної лабораторії, а й саму станцію, яка складається з двох дуже схожих частин (брати як дві частини одного цілого). За легендою брати не домовилися про місце для міста і про розподіл влади, а тому посварилися, внаслідок чого Ромул вбиває Рема. Думаю, що в контексті Alien: Romulus вбивство з легенди символічне, адже воно прямо пов'язане з сумною долею станції. Або тут є ще одне значення, яке я не помітив. - Щодо Sevastopol з гри Alien: Isolation, я думаю не потрібно майже нічого пояснювати, окрім того, що дизайн станції невипадково віддзеркалює дизайн Nostromo і його вантажу — за сюжетом дочка Ріплі стикається з ксеноморфом на борту крипового корабля, а сама станція спочатку використовувалася як вільний порт, за яким майже ніхто не доглядав, що призвело її до занепаду. Але так, звичайно ж це просто ще один привід згадати рідний Крим 🥲 (2/2)

У серії Alien одні з моїх найулюбленіших назв для космічних кораблів і станцій: Nostromo і Narcissus в Alien, Sulaco в Aliens, Patna в Alien³, Auriga в Alien: Resurrection, а також Prometheus, Covenant та Romulus з однойменних фільмів. Можна ще згадати станцію Sevastopol з гри Alien: Isolation. І на цьому можна було б і закінчити — я просто люблю назви планет, станцій, кораблів чи бойових роботів в науковій фантастиці (привіт, Pacific Rim). Але я розумію, що не всім достатньо того факту, що якесь слово дуже красиво звучить. Тому тримайте розбір історій цих назв з Alien, про які ви, швидше за все, і не знали. 1857 рік. Україна, Бердичів, Житомирська область. Саме тут народжується письменник польсько-британського походження Джозеф Конрад. За цікавим збігом обставин під час виробництва першого Alien, Конрад являється одним із найулюбленіших письменників режисера Рідлі Скотта. І коли знадобилася назва для головного корабля, на якому відбуватиметься основна подія фільму, Скотт вирішив використати ім'я одного з найвідоміших персонажів Конрада, яке також є назвою книги де він фігурує — «Ностромо». - У перекладі з італійської ця назва означає «боцман» — офіцер, який відповідає за команду на кораблі. У романі головний герой зарекомендував себе як надійна людина — Ностромо працьовитий іноземець, якому жителі вигаданої країни можуть довіряти завдяки всьому хорошому, що він для них зробив. Багатії в цій історії використовують робітників у своїх інтересах, так само як корпорація Weyland-Yutani у фільмі використовує екіпаж Nostromo — корабель з людьми на борту змінює курс, щоб забрати інопланетний зразок і доставити його корпорації. Цікаво, що в обох сюжетах саме жадібність приводить людство туди, де воно не повинно бути. На полях: Nostromo це не величезний корабель розміром з місто, а старий і відносно невеликий тягач. А ось вантаж, який він тягне за собою, справді великий — це завод для переробки руди, який нагадує готичний собор. - Човен Narcissus, на якому рятується Ріплі наприкінці Alien, можливо і справді названий на честь квітки — в більшості культур вона символізує надію і радість. Хоча в середньовіччі вважалося, що якщо нарцис поник при погляді на нього, це було передвістям смерті. - Із Sulaco з Aliens, корабля з військовими і Ріплі на борту, ще цікавіше: «Сулако» названо на честь міста, в якому відбувається дія роману Конрада. І «Сулако» в романі, і Sulaco в Aliens перебувають у підпорядкуванні у гнусної бізнес-структури. Така назва є повагою до оригінального фільму, а також нагадуванням про те, що в Aliens загинуло ще більше людей — стартовою точкою можна вважати жадібність Weyland-Yutani з першого фільму, через яку було втрачено майже весь екіпаж корабля, а в сиквелі через дії корпорації жертвою стала вже ціла колонія. - В Alien³ корабель, який вирушає за Ріплі та прибульцем, називається Patna. Це назва судна з іншого роману Джозефа Конрада під назвою «Лорд Джим». У цьому романі «Патна» тоне і замість того, щоб спробувати врятувати насамперед пасажирів корабля, капітан думає тільки про свій порятунок. Тут теми зради та егоїзму збігаються з тим, як зображують корпорацію Weyland-Yutani в триквелі — корабель у фільмі відправлено не для порятунку ув'язнених або Ріплі. Його відправляють тільки для того, щоб забезпечити безпеку прибульця. А всі інші в розумінні корпорації розхідний матеріал. - В Alien: Resurrection дослідницьке судно, на якому відбуваються всі основні події фільму, називається Auriga. Воно назване на честь сузір'я, і одна з історій, пов'язаних із ним, це легенда грецького героя Іполіта, якого, як і Ріплі, воскресили. (1/2)

З'явилася новина про те, що Феде Альварез хоче зняти новий Alien vs. Predator, і не самостійно, а в тандемі з режисером прекрасного фільму про Хижака — Prey.

«Можливо це буде щось, що я зніматиму разом із моїм другом Деном Трахтенбергом, який зняв Prey і вже працює над іншим самостійним фільмом франшизи. Можливо нам варто зробити так, як Квентін Тарантіно і Роберт Родрігес зробили з From Dusk Till Dawn. Я буду режисером однієї половини, а він іншої».

Не знаю як там буде насправді, я зацікавлений, але ця картинка з хлопцями, яка лежить в мене на харді вже пару років, нарешті знайшла своє призначення! Люблю, коли вони так роблять.

Давайте не просто про хороше, а про прекрасне! - Кейлі Спейні у ролі головної героїні Рейн і Девід Джонссон Фрей у ролі андроїда Енді — чудовий тандем, і це вперше, коли франшиза повністю розкрила непередбачену динаміку стосунків андроїда і людини. Я знаю, що Covenant робив щось схоже, але у Romulus набагато більше закінченості в цій арці. - Усе, що стосується промислового дизайну, звукового оформлення та освітлення — абсолютний восторг! Космічні кораблі, нарешті, знову лякають лоу-фай звуками і зміною ритму світлового малюнка та температури. А кількість розмаїття коридорів, кімнат, дверей, тумблерів, екранів із перебоями... уффф, та навіть стилізація логотипу студії Fox, яка явно навіяна Alien³, на мене спрацювала. Romulus — це неймовірно багата бібліотека і джерело натхнення для саунд-дизайнерів і працівників арт-департаменту. Я дуже раджу фільм, якщо вам цікаві ці напрямки! - Ворлдбілдинг вражає, незважаючи на те, як його мало! Він повністю про те, що людство приречене. І ті деякі хвилини на поверхні планети на початку фільму швидко повідомляють, що більшість колоній зазнають провалу: хвороби, нещасні випадки, усі впадають у відчай... Перед нами цивілізація, яка занадто рано спробувала підкорити космос, і замість цього була ним підкорена та роздавлена. Плюс можна помітити, як ідея Romulus походить від розширеної версії Aliens, у якій прямо задається масштаб колонії, і ти можеш поставити собі питання — а що відбудеться, якщо діти цих колоністів спробують побудувати своє майбутнє? Альварез сам говорив, що це історія третього світу:

«Я саме з таких місць, де люди народилися не в той час і не на тій планеті. Вони хочуть забратися звідти, але щось їм заважає. І монстр у моєму фільмі це якраз та метафора, яка вам все пояснює».

Я не буду вдаватися в спойлери, тому що за підсумком кожен сам для себе вирішує, що на нього спрацює у фільмі, а що ні — чи то фан-сервіс, чи то щось нове від самого режисера. А от що стосується самого Ксеноморфа, то виглядає і рухається він чудово. Взагалі практичні ефекти та акуратне використання CG (окрім обличчя одного конкретного персонажа) — це неймовірна перевага цього фільму. Особливо за сміхотворний за стандартами сучасного Голлівуду бюджет. Мені просто шкода, що монстра було не так багато. Якщо спробувати спростити до суті, то я радий, що подивився фільм у кіно. До того ж трансфер у IMAX був із повним співвідношенням сторін 1.90:1, і якщо ви хочете подивитися (і послухати) фільм у найкращому варіанті, вам дорога в IMAX. У той же час я зловив себе на думці, що після перегляду Alien: Romulus я став сумувати за Девідом і його дикими експериментами з чорною жижею. Мабуть, я просто старію і Рідлі Скотт, якому цікавий тільки сам Рідлі Скотт і ніхто більше, мені зараз трохи ближче. (2/2)