Іван Зимбицький
رفتن به کانال در Telegram
Про мене https://ivan10.com/ua Створив 4 бізнеси, досяг фінансової свободи. Навчу тебе. Підписуйся. Мої проекти https://sintegrum.biz https://karpatysteaks.com Зворотній звʼязок- @zimbitskiyfeedback_bot
نمایش بیشتر3 774
مشترکین
-324 ساعت
-57 روز
-3230 روز
در حال بارگیری داده...
کانالهای مشابه
ابر برچسبها
اشارات ورودی و خروجی
---
---
---
---
---
---
جذب مشترکین
سپتامبر '26
سپتامبر '26
+5
در 0 کانالها
اوت '26
+45
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '26
+36
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '26
+16
در 0 کانالها
Get PRO
مه '26
+18
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '26
+5
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '26
+21
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '26
+310
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '26
+538
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '25
+882
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '25
+21
در 0 کانالها
Get PRO
اکتبر '25
+33
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '25
+60
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '25
+33
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '25
+176
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '25
+17
در 0 کانالها
Get PRO
مه '25
+36
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '25
+31
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '25
+26
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '25
+55
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '25
+38
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '24
+33
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '24
+37
در 1 کانالها
Get PRO
اکتبر '24
+25
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '24
+23
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '24
+26
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '24
+34
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '24
+38
در 1 کانالها
Get PRO
مه '24
+32
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '24
+24
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '24
+31
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '24
+30
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '24
+27
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '23
+49
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '23
+148
در 0 کانالها
Get PRO
اکتبر '23
+191
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '23
+58
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '23
+54
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '23
+177
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '23
+51
در 0 کانالها
Get PRO
مه '23
+102
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '23
+28
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '23
+124
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '23
+65
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '23
+118
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '22
+62
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '22
+37
در 0 کانالها
Get PRO
اکتبر '22
+46
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '22
+18
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '22
+20
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '22
+34
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '22
+84
در 0 کانالها
Get PRO
مه '22
+83
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '22
+46
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '22
+2 090
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '22
+73
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '22
+50
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '21
+12
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '21
+11
در 0 کانالها
Get PRO
اکتبر '21
+24
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '21
+15
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '21
+17
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '21
+101
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '21
+32
در 0 کانالها
Get PRO
مه '21
+37
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '21
+20
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '21
+54
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '21
+36
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '21
+54
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '20
+6 492
در 0 کانالها
| تاریخ | رشد مشترکین | اشارات | کانالها | |
| 05 سپتامبر | 0 | |||
| 04 سپتامبر | +1 | |||
| 03 سپتامبر | +2 | |||
| 02 سپتامبر | +1 | |||
| 01 سپتامبر | +1 |
پستهای کانال
Перший день семінару Тоні Роббінса і мій інсайт номер один.
Для мене це вже вдруге, перший раз був у Лондоні у 2019 році. Але одна думка вчора зачепила мене сильніше за ходіння по розпеченому вугіллю.
Тоні ділить наші стани на дві великі групи.
Прекрасний стан (beautiful state): любов, спокій, радість, сміливість, натхнення, ясність, впевненість, відчуття прогресу і так далі.
І страждання (suffering): страх, злість, образа, заздрість, провина, стрес, тривога, ненависть, розчарування і так далі.
Біль не можна уникнути. Це частина життя. Тебе можуть образити. Зрадити. Бізнес може піти не за планом. Ти можеш втратити гроші. Захворіти. Отримати погані новини. Це біль.
Проте Тоні каже: «страждати це вибір» (suffering is a choice).
І тут багато хто обурюється. Як це вибір? Хіба я обираю страждати?
Обираєш. Біль тобі дає життя. А страждання ти виробляєш сам. Це те, що ти робиш з болем далі. Прокручуєш у голові тиждень, місяць, рік. Злишся. Ображаєшся. Ненавидиш. Розповідаєш цю історію всім і самому собі.
Подія тривала хвилину. Страждання через неї ти можеш розтягнути на роки. Перше від тебе не залежало. Друге повністю твоє виробництво.
І чесно, ми любимо страждати. Страждання дає вигоди. Увагу. Співчуття. Відчуття, що ти правий, а світ винен. І головне, право нічого не міняти.
Спочатку воно маленьке. Але якщо його постійно годувати, воно перетворюється на монстра, який жере твої стосунки, рішення, бізнес і врешті тебе самого.
Тому вчора Тоні запропонував прийняти одне з найважливіших рішень у житті.
Жити у прекрасному стані no matter what (що б не сталося).
І вся складність саме в останніх трьох словах.
Бо майже кожен з нас щасливий з умовами. Подивись на свій список.
Я буду щасливим, якщо в мене будуть гроші. Якщо бізнес ростиме. Якщо команда не підведе. Якщо клієнти платитимуть вчасно. Буду спокійним, якщо ти поводитимешся так, як мені треба. Якщо діти слухатимуться. Якщо буду здоровий. Якщо аналізи будуть хороші. Якщо не буде поганих новин. Якщо люди мене не розчаровуватимуть. Якщо не буде заторів. Якщо життя відповідатиме моєму плану.
Список нескінченний. І поки він існує, твій стан контролюєш не ти. Його контролює будь-яка дрібниця зі списку.
А ввечері ми отримали маленький тест.
Ми з Олею пройшли по розпеченому вугіллю. Вона кайфонула від того, що подолала свій страх. Хоча зараз стоїть поруч і каже, що страху не було. Я бачив. Був.
Після цього вийшли голодні. Хотіли поїсти. Всюди зайнято або кухня вже закривається. Стали в чергу в одному кафе.
І через кілька хвилин я кажу: «Блін, я не хочу стояти в цій черзі».
Оля образилась.
Кілька годин тому ми обоє прийняли рішення жити у прекрасному стані no matter what.
А виявилося, що no matter what закінчується десь між розпеченим вугіллям і чергою за вечерею.
Ось цей скіл ми зараз і тренуємо.
Бо обурюватися легко. А бути щасливим, коли життя не поводиться так, як ти від нього очікував, значно складніше.
| 2 | Тоні ділить наші стани на дві великі групи.
Прекрасний стан (beautiful state): любов, спокій, радість, сміливість, натхнення, ясність, впевненість, відчуття прогресу і так далі.
І страждання (suffering): страх, злість, образа, заздрість, провина, стрес, тривога, ненависть, розчарування і так далі.
Біль не можна уникнути. Це частина життя. Тебе можуть образити. Зрадити. Бізнес може піти не за планом. Ти можеш втратити гроші. Захворіти. Отримати погані новини. Це біль.
Проте Тоні каже: «страждати це вибір» (suffering is a choice).
І тут багато хто обурюється. Як це вибір? Хіба я обираю страждати?
Обираєш. Біль тобі дає життя. А страждання ти виробляєш сам. Це те, що ти робиш з болем далі. Прокручуєш у голові тиждень, місяць, рік. Злишся. Ображаєшся. Ненавидиш. Розповідаєш цю історію всім і самому собі.
Подія тривала хвилину. Страждання через неї ти можеш розтягнути на роки. Перше від тебе не залежало. Друге повністю твоє виробництво.
І чесно, ми любимо страждати. Страждання дає вигоди. Увагу. Співчуття. Відчуття, що ти правий, а світ винен. І головне, право нічого не міняти.
Спочатку воно маленьке. Але якщо його постійно годувати, воно перетворюється на монстра, який жере твої стосунки, рішення, бізнес і врешті тебе самого.
Тому вчора Тоні запропонував прийняти одне з найважливіших рішень у житті.
Жити у прекрасному стані no matter what (що б не сталося).
І вся складність саме в останніх трьох словах.
Бо майже кожен з нас щасливий з умовами. Подивись на свій список.
Я буду щасливим, якщо в мене будуть гроші. Якщо бізнес ростиме. Якщо команда не підведе. Якщо клієнти платитимуть вчасно. Буду спокійним, якщо ти поводитимешся так, як мені треба. Якщо діти слухатимуться. Якщо буду здоровий. Якщо аналізи будуть хороші. Якщо не буде поганих новин. Якщо люди мене не розчаровуватимуть. Якщо не буде заторів. Якщо життя відповідатиме моєму плану.
Список нескінченний. І поки він існує, твій стан контролюєш не ти. Його контролює будь-яка дрібниця зі списку.
А ввечері ми отримали маленький тест.
Ми з Олею пройшли по розпеченому вугіллю. Вона кайфонула від того, що подолала свій страх. Хоча зараз стоїть поруч і каже, що страху не було. Я бачив. Був.
Після цього вийшли голодні. Хотіли поїсти. Всюди зайнято або кухня вже закривається. Стали в чергу в одному кафе.
І через кілька хвилин я кажу: «Блін, я не хочу стояти в цій черзі».
Оля образилась.
Кілька годин тому ми обоє прийняли рішення жити у прекрасному стані no matter what.
А виявилося, що no matter what закінчується десь між розпеченим вугіллям і чергою за вечерею.
Ось цей скіл ми зараз і тренуємо.
Бо обурюватися легко. А бути щасливим, коли життя не поводиться так, як ти від нього очікував, значно складніше. | 1 |
| 3 | Я випадково знайшов спосіб вчити італійську, який нарешті працює для мене.
Моя проблема з італійською ніколи не була в тому, що я не можу її вивчити.
Проблема значно банальніша: мені нудно.
Вчити 20 слів про кухню. Потім кольори. Потім назви предметів у квартирі. Через 15 хвилин мозок починає шукати будь-яку причину зайнятися чимось іншим.
І я зрозумів: навіщо змушувати себе вчити те, що мені нецікаво?
Я створив у ChatGPT окремого бота для італійської і почав через нього читати книжки, які я й так хочу прочитати.
Наприклад, беру «Influence» Роберта Чалдіні.
Кажу: давай першу главу. Виділи найважливіші ідеї. Тепер поясни їх мені італійською. Розбери ключові слова, дієслова, конструкції. Дай мені на них приклади.
І я вже не «вчу італійську».
Я розбираю Чалдіні. Просто італійською.
Зараз так само проходжу «Lessons of History» Вілла та Аріель Дюрантів.
І тут випадково з’явився третій рівень.
Коли знаходжу в книзі сильну ідею, відкриваю іншого бота, наговорюю йому свої думки і роблю з цього пост.
Один із таких постів про війну вчора набрав близько 2 тис лайків в тредс.
І я раптом зрозумів, що зібрав три окремі корисні активності в один процес.
Я вчу італійську.
Одночасно читаю сильні книжки і прокачую мислення.
Одночасно створюю контент і розвиваю свої соціальні мережі.
Причому кожна наступна активність підсилює попередню.
Щоб написати пост, мені треба добре зрозуміти ідею. Щоб добре її зрозуміти, треба розібрати текст. А поки розбираю текст, вчу мову.
Мені здається, ми дуже часто намагаємося вирішити проблему мотивації дисципліною.
Можливо, цікавіше інше питання.
Як перебудувати нудну корисну справу так, щоб вона одночасно давала тобі ще два результати, які тобі реально потрібні? | 338 |
| 4 | Коли почалася війна, одна з речей, які мене найбільше ламали, була дуже проста: як це взагалі можливо?
XXI століття. Інтернет. Айфони. Люди літають у космос. Ми будуємо штучний інтелект.
І паралельно одна країна просто заходить танками в іншу і починає вбивати людей.
У голові це не складалося.
Потім я прочитав The Lessons of History Вілла та Аріель Дюрантів. Вони взяли 5 000 років людської історії і спробували зрозуміти, що в ній насправді повторюється.
І одна глава сильно змінила моє сприйняття війни.
«War is one of the constants of history» (війна — одна з констант історії).
Дюранти наводять цифру: за 3 421 рік зафіксованої історії лише 268 років минули без війни.
Тобто проблема була не в тому, що у 2022 році світ раптом збожеволів.
Проблема була в моєму уявленні про світ.
Ми звикли думати, що цивілізація поступово «вилікувала» людину від її первісної природи. Дюранти дивляться на це значно холодніше.
«The first biological lesson of history is that life is competition» (перший біологічний урок історії: життя — це конкуренція).
Їжа. Територія. Ресурси. Статус. Влада. Безпека.
Тисячі років змінювалися прапори, релігії, кордони та технології. Механіка залишалася дивовижно схожою.
На рівні окремої людини агресію стримують закон, поліція, суд і загроза покарання.
А над державами немає світової поліції, яка гарантовано прийде і посадить державу у в’язницю.
Тому Дюранти пишуть дуже сильну фразу:
«The state has our instincts without our restraints» (держава має наші інстинкти, але не має наших обмежень).
І ще жорсткіше:
«War is a nation’s way of eating» (війна — це спосіб, яким харчується держава).
Це не виправдовує війну. І точно не робить агресора менш відповідальним.
Але для мене це прибрало одну небезпечну ілюзію.
Я думав, що мир — природний стан цивілізованого світу, а війна — поломка системи.
Дюранти показали протилежне: історично саме мир є крихкою конструкцією. Його потрібно постійно утримувати силою інститутів, союзів і балансу сил.
Ми дуже технологічно просунулися за останні кілька тисяч років.
Але людиною керує мозок, значно старший за айфон. | 323 |
| 5 |  +1📌Тушонка знову в наявності.
Фермерське м'ясо без хімії на запас.
На складі:
28 шт Тушонка теляча
21 шт Тушонка з кроля
Швидко розбирають. З курки і мангалиці викуплені.
До замволень сьогодні ще діє акція рібай+вино в подарунок.
Дійте зараз!
☑️ Замовити тушонку і м'ясо | 427 |
| 6 | Зараз команда бореться за виконання плану. Хто замовить сьогодні від 4000 грн отримає від мене запис кемпу по АІ. | 413 |
| 7 |  Про нас написали в найкрутішому IT-медіа в Україні! https://www.facebook.com/karpatysteaks/posts/pfbid0d8UezPWYdNTnK8KqNzUTrgRn9gVLgd326KYT9jPEVnQVLYwuVD81ETtBmLQ5uNnDl | 429 |
| 8 | Можливо, вам взагалі не потрібно робити половину того, що зараз стоїть у вашому списку задач.
У бізнесі я постійно бачу один патерн: коли зростання зупиняється, власник починає додавати рекламу, людей, продукти, канали, задачі.
А сильний стратегічний хід часто працює навпаки.
Знайти одне Велике Доміно — рішення, після якого 5–10 інших задач стають простішими або взагалі непотрібними.
Зараз ми безкоштовно проводимо такі 60-хвилинні стратегічні розбори для власників працюючих бізнесів із командою від 5 людей.
Не 30 нових порад. Шукаємо один головний хід.
Деталі та заявка: https://docs.google.com/document/d/1ujb5WKpppJXv-tdDBQ4a5xXHve1RoRHzbB46iH4W2RI/edit?usp=sharing | 557 |
| 9 | Хочу розказати про свою улюблену книжку по бізнесу. Хоча вона не зовсім про бізнес. Вона про спосіб мислення.
Гері Келлер і Джей Папасан, «Одна справа». Вийшла у 2013 році, українською є в Нашому Форматі.
Починається вона з картинки, яку я потім згадував сотні разів.
Одна кістка доміно здатна перекинути іншу, більшу за себе на п'ятдесят відсотків. Постав ряд, де кожна наступна більша на половину. Почни з кістки заввишки п'ять сантиметрів.
Десята буде з дорослого чоловіка. Вісімнадцята заввишки з Пізанську вежу. Двадцять третя з Ейфелеву. Тридцять перша вища за Еверест. П'ятдесят сьома дістає до Місяця.
Усе це одним рухом пальця.
Уся книжка про те, як знайти цю першу кістку. І вона зводиться до одного питання.
Яку одну річ я можу зробити, щоб після цього все решта стало простішим або непотрібним?
Питання виглядає простим. Але воно ламає той спосіб, у який ми звикли думати.
Бо ми думаємо лінійно. Уяви, що в тебе кафе і мало грошей. Рішення очевидне: відкрити ще дві точки. І тут же народжується список. Де взяти гроші. Де взяти людей. Хто їх навчить. Хто керуватиме, коли ти не можеш бути в трьох місцях одночасно.
Одне рішення породило дванадцять нових задач. Через місяць ти закрив три, з'явилось шість.
Здається, що не вистачає часу. Не в часі справа. Справа в тому, що ти виставляєш у ряд кістки однакового розміру.
Вчора у мене була консультація. Діма, продає машини в Німеччині. Прийшов зі списком: немає лідів, немає бюджету на продукт, не заходив у ТікТок, треба наймати людей, треба будувати систему продажів.
Я не став вирішувати жодну з цих задач. Розказав йому про знайомого, який продає машини в преміальній ніші і кожні кілька місяців купує квартиру.
Діма замовк. Потім сказав: а що, так можна.
Його список зник за секунду. Бо всі його проблеми були про те, як краще продавати Фольксвагени. А перша кістка була одна: перейти туди, де продають Мерседеси.
У себе я ставлю це питання так само. У Стейках Карпат хромають продажі підписок. Лінійно це двадцять задач: мотивація тімлідів, найм сильніших продавців, реклама.
Перша кістка одна: закритий кабінет клубу з оптовими цінами та соц мережею для віп людей, куди новий клієнт отримує доступ на сім днів, а потім його забирають.
Келлер дає ще одну корисну річ. Як перевірити, що ти знайшов саме ту кістку, а не просто хорошу ідею.
Вона різко змінює результат. Вона закриває інші задачі без твоєї участі. Вона б'є в причину, а не в симптом. І вона настільки конкретна, що її можна поставити в календар з датою.
Якщо хоч одна умова не виконується, це не доміно. Це просто ще одна задача у твоєму списку.
З цієї книжки я не пам'ятаю жодної другорядної поради. Пам'ятаю одне питання. Виявилось, що цього достатньо.
Яка одна річ у твоєму бізнесі зробить усе решта простішим або непотрібним?
Задавай собі це питання щодня. А завтра буде від мене бонус як ти можеш гарантована знайти саме твою відповідь на це питання. | 552 |
| 10 | Шосейний велоспорт навчив мене речі, про яку чоловікам чомусь ніхто не говорить.
Коли я почав серйозно кататися, ноги в мене були дуже волохаті.
Я цим навіть трохи гордився.
Але в шосейному велоспорті небриті ноги — майже порушення дрес-коду.
Спочатку один хлопець запропонував подарувати мені бритву.
Потім другий.
Потім третій.
Десь після п’ятого я зрозумів, що жарт затягнувся.
А після тренування тренер подивився на мої ноги й сказав:
— Іван. Треба побрити ноги.
Я побрив.
А далі з’ясувалася проблема: не можна мати гладкі ноги, які вище переходять у суцільний ліс.
Тому груди й живіт теж довелося привести до єдиного корпоративного стандарту.
І все. Назад дороги вже не було.
Тепер інколи в роздягальні спортзалу бачу дуже волохатого чоловіка і ловлю себе на думці:
«Господи. Невже я теж так колись ходив?»
Схоже, чоловікам просто бракує друзів, які в потрібний момент подарують бритву. | 498 |
| 11 | Клієнтам абсолютно плювати на твою місію і візію.
Вони взаємодіють тільки зі спеціалістом на першій лінії (продавцем, кухарем).
Але цей спеціаліст не буде працювати добре, якщо ним не управляє сильний менеджер. А менеджером — директор.
Тому щира усмішка на касі ц результат роботи невидимої структури над нею. | 447 |
| 12 | У підприємця має бути три обличчя.
Оптиміст (щоб не з'їхати з глузду).
Песиміст (щоб вчасно бачити ризики).
І реаліст.
Реаліст — це той, хто просто мовчки відкриває табличку з цифрами, поки перші двоє сперечаються. | 115 |
| 13 | Воррен Баффет колись помітив абсурдну річ про малий бізнес.
Стоять дві заправки одна навпроти одної. На одній черга, на іншій — нікого.
Власнику порожньої заправки треба просто перейти дорогу і зробити ТАК САМО, як у сусіда. Але він ніколи цього не зробить. Він краще збанкрутує, але залишиться гордим і «унікальним». | 114 |
| 14 |  Коли Лі Куан Ю оголошував незалежність Сінгапуру (9 серпня 1965го) він плакав в прямому ефірі бо не хотів цього.
Незалежність впала на країну як вирок. Більшість сінгапурців проголосували за приєднання до Малайзії. Тепер федерація сама виключила Сінгапур зі свого складу.
«Для мене це момент страждання. Усе своє доросле життя я вірив у злиття і єдність цих двох територій», сказав він. І зробив паузу, бо не міг говорити далі.
Стартові умови виглядали так. Крихітний острів без армії і без ресурсів. У юридичних документах про відокремлення окремим пунктом прописали гарантії постачання води. Країна не мала власної води.
ВВП на душу населення в 1965 році складав 516 доларів. Рівень Йорданії того часу. Населення 1,9 мільйона людей і один порт. Усі списали країну з рахунків.
Далі не було жодного дива. Було зростання понад 9 відсотків щороку протягом перших 25 років. У 2024 році ВВП на душу населення перевищив 90 тисяч доларів за даними Світового банку.
Сінгапур давно випередив Японію і колишню метрополію Британію.
Цікаво, що країни, які гучно святкували свою незалежність з феєрверками і парадами, часто так і залишилися бідними.
А країна, чий засновник плакав у день незалежності, стала однією з найбагатших у світі.
Того ж дня, на тій самій пресконференції, після сліз Лі каже: «Хвилюватися нема про що. Будьте твердими, будьте спокійними».
Замість гучних свят, феєрверків він починає будувати СИСТЕМУ. Англійська як мова бізнесу, щоб торгувати з усім світом.
Нульова толерантність до корупції, коли міністри сідають у в'язницю так само, як клерки. Правила, однакові для всіх. Інститути, сильніші за будь-яку окрему людину, включно з ним самим.
Країна, чия незалежність почалася зі сліз, стала найуспішнішим державним проєктом століття. Бо незалежність не святкують. Її будують щодня, як систему.
Моя ідея така - а давайте святкувати день Незалежності коли ВВП буде 100 тис дол в рік на душу і ми побудуємо державу де панують здоровий глузд, повага і є РЕАЛЬНА СИСТЕМА яка безжальна до корупціонерів.
Я сьогодні не святкую. Багато роботи! | 514 |
| 15 | На початку 90-х Польща та Україна стартували далеко не з різних планет. Обидві вийшли із соціалістичної системи. Обидві були бідними. Обом потрібно було перебудовувати практично все.
Минуло трохи більше 30 років.
Польща стала нормальною заможною європейською державою: дороги, інфраструктура, інвестиції, виробництво, зростаючі доходи, сильний приватний сектор.
Україна ж навіть до повномасштабної війни продовжувала борсатися в бідності.
Ми ніби мали демократію. Регулярно проводили вибори. Бадьоро міняли президентів.
Але часто змінювалися прізвища — не система.
Кожна нова влада приходила під гаслами боротьби з корупцією, а через кілька років суспільство знову обговорювало вже нових чиновників, нові схеми й нових людей, які неймовірним чином ставали дуже багатими біля держави.
І ось що цікаво.
Найпростіша відповідь — сказати: «нам не пощастило з президентами».
Але якщо країна 30 років поспіль обирає різних президентів, а результат системно повторюється, можливо, проблема вже не тільки в президентах?
Можливо, головна різниця між Польщею та Україною — не в людях нагорі.
А в інституціях, правилах і суспільному запиті на ці правила.
Поляки будували систему, в якій поганому політику все складніше бути безкарним.
Ми занадто довго сподівалися знайти хорошого політика, який нарешті все зробить правильно.
Це дуже схоже на бізнес.
Слабкий власник шукає геніального директора.
Сильний власник будує систему, в якій навіть звичайний директор змушений працювати за правилами.
Тому для мене питання навіть не в тому, чому Польща стала багатшою за Україну.
Питання набагато неприємніше:
яку одну фундаментальну помилку ми повторювали 30 років, через яку в них вийшло побудувати працюючу державу, а в нас — ні?
Цікаво почути ваші версії. | 554 |
| 16 | Народження дитини часто вбиває секс у парі. І справа не тільки в недосипі, втомі чи відсутності часу.
У Естер Перель є значно цікавіше пояснення.
Вона називає народження дитини “a revolution in the couple” — революцією всередині пари.
До появи дітей чоловік і жінка значну частину енергії направляють одне на одного. Вони фліртують. Граються. Подорожують. Торкаються одне одного. Роблять дурниці. Можуть спонтанно піти вечеряти або зайнятися сексом посеред дня.
Потім народжується дитина.
І, за словами Перель, відбувається “eros redirected” — перенаправлення еротичної енергії.
Тепер батьки граються з дитиною. Обіймають її. Цілують. Милуються нею. Сміються разом із нею. Величезна частина тієї живої, грайливої енергії, яка раніше циркулювала між чоловіком і жінкою, йде до дитини.
А між чоловіком і жінкою залишається менеджмент.
Хто забере із садочка?
Ти купив підгузки?
Що він їв?
Коли лікар?
Чому вона не спить?
Ти оплатив рахунок?
Непомітно двоє коханців перетворюються на двох дуже зайнятих співробітників сімейної корпорації.
І тут виникає ще один конфлікт.
Дитині потрібна максимальна безпека. Режим. Передбачуваність. Стабільність.
А еротиці, за Перель, потрібно майже протилежне: свобода, новизна, гра, невизначеність, дистанція.
“Eroticism lives in the imagination.” Еротика живе в уяві.
Складно фантазувати про людину, яку ти останні три години бачив із кашею, памперсами й таблицею сімейних витрат.
Тому питання не в тому, як “частіше займатися сексом”.
Питання значно глибше.
Чи залишилося у вашому житті місце, де ви не мама й тато?
Де жінка знову може побачити перед собою чоловіка. А чоловік — жінку. Не функцію. Не співбатька. Не партнера по логістиці.
Можливо, секс після дітей починається не в ліжку.
А в момент, коли двоє людей хоча б на кілька годин перестають бути батьками. | 567 |
| 17 |  Якщо у тебе є сім'я, жінка і діти, яких ти любиш і які люблять тебе, з ким ти ділиш найкращі моменти життя, то це 80% щастя
Інші 20% — це робота зі змістом, здоров'ям і фінансовою свободою. Це важливо, але це всього лише 20%.
Майже всі живуть навпак : проводять життя, оптимізуючи 20% і ігнорують 80%. | 601 |
| 18 | В Україні знову розгортається корупційний скандал. І знову звучить те саме питання: як можна красти у країни, яка воює?
Я знаю кількох людей, які роками близько спілкуються з міністрами, колишніми міністрами та великими чиновниками. І коли трохи бачиш це середовище зсередини, починаєш розуміти одну його особливість.
Уявіть окреме село багатих людей.
Там статус вимірюється не тільки грошима. Він вимірюється тим, що ти можеш пред’явити своєму колу.
Cartier. Новий Mercedes дружині. Яхта. Весілля за $200 тисяч. Діти в дорогих європейських школах та університетах.
Проблема в тому, що частині цих людей більше особливо нічого пред’явити.
Підприємець може показати компанію, яку побудував. Спортсмен — своє тіло. Хтось створює новий продукт. Хтось має прекрасні стосунки і сім’ю, в якій людям реально добре разом.
А якщо цього немає, залишається універсальний замінник досягнень — дорога річ.
Особливо показово це видно по сім’ях. Люди можуть фактично давно жити окремо, але не розлучатися. Можуть роками тихо ненавидіти одне одного і водночас підтримувати зовнішню картинку благополуччя.
А картинка потребує грошей.
Машини. Будинки. Подарунки. Навчання дітей у Європі. Подорожі. Правильні ресторани.
Причому людина порівнює себе не з країною. Вона порівнює себе зі своїм столом.
Якщо в одного друга новий годинник, у другого нова машина, а третій орендував яхту, це швидко перестає здаватися розкішшю. Це стає нормою.
І якщо ти норму не витягуєш — у цьому колі ти вже «ніхто».
Тому мене не дивує, що навіть війна не зупиняє частину корупціонерів.
Війна змінила зовнішню реальність. Але їхня внутрішня система координат могла взагалі не змінитися.
Навколо все ще ті самі люди. Ті самі порівняння. Ті самі символи статусу. І той самий страх одного дня виявитися ніким. | 572 |
| 19 | Знаю мужика, який отримує від дружини щоквартальний табель успішності за 10-бальною шкалою.
Оцінюються категорії: коханець, чоловік, батько, годувальник.
Оцінки можуть просідати, головне — тримати середній бал.
Звучить як дичина, але їхній шлюб тримається довше, ніж у тих, хто клявся у вічному коханні і помер від нудьги. | 301 |
| 20 | Підприємець за природою людина свободи. Він не терпить правил, розкладів і чужих інструкцій. І саме ця риса потім блокує його бізнес.
Знаю десятки історій за одним сценарієм. Власник вигорає від операційки і наймає операційного директора. Розумного, з досвідом, з гарним резюме.
Через пів року звільняє.
Ти думаєш причина, що ніхто не вболіває за бізнес так, як ти. але справжня причина інша.
Власник дав людині команду, але не дав систему. І найманий директор почав робити те саме, що робив власник: бігати, гасити пожежі, керувати вручну. Тільки гірше, бо в нього не болить душа.
Менеджмент за своєю механікою це армія. Чіткі правила, однакові дії, дисципліна виконання.
Макдональдс має понад 45 тисяч закладів у світі саме тому, що в жодному з них кухар не вирішує сам, як смажити картоплю. Дай кожній точці свободу, і мережа розвалиться за місяць.
Масштабується не свобода. Масштабується її відсутність.
І тут головний конфлікт. Підприємець ненавидить армію. Він фізично не може щодня змушувати людей працювати за правилами, бо сам ніколи за правилами не жив.
Тому він або тримає все на собі й лишається головним співробітником власної компанії, або наймає директора без системи й розчаровується. власник шукає директора раніше, ніж має систему, яку той охоронятиме.
Вихід не в пошуку ідеального управлінця. Вихід у тому, щоб спочатку існувала система. | 688 |
