Лабораторна миша

- Це мої перші вихідні за 3 місяці. Відпустили на 2 дні. Бо день народження. Ми ж стоїмо в [назва населеного пункту]. Там, звісно, пекло. Але звикли... Важко було, особливо спочатку, коли [назва підрозділу] створили, то окрім автоматів практично нічого не дали. Зараз легше. Тих... тих, хто вижив, забезпечують більш-менш... Він говорив без упину. Ми ж-то просто стояли на парковці поруч і спитали "Як справи?", а він почав без упину говорити. Так, наче до цього три місяці він нікому не міг розповісти про своє життя. А, звісно, кому? Побратимам на нулі, з якими він 24 на 7? Які знають про нього більше, аніж рідна мати і дівчина? Господи, та чи є в нього дівчина? Він в півтора рази молодший за мене... Він розповідає про своє життя з таким запалом, як можуть робити тільки зовсім юні душі. Тільки юність його має такий багаж історій, що позаздрять сивочолі старці: - Так ми ж двома безпілотниками працюємо. Одним знімаємо, а другим носимо міни до позицій сєпарів. Кстаті, ми ж вже 5 танків спалили. Два на міні підірвалися, два зі стугни завалили [що було з п'ятим - я не запам'ятав, чесно]. Зараз, звісно, навіть з безпілотниками так просто не попрацюєш, тре знать багато тонкощів, бо тільки ти його підняв, то по тобі зразу прилітає. Але ми шустрі. - На цьому їздите? - спитав Андрій, очевидно, намагаючись перетворити монолог у діалог, і кивнув на абсолютно пошарпаного вигляду старезний москвич, наспіх перефарбований в зелений колір. - Так. То, шо в бригаді видали - взагалі не працює. А оцю машину нам ССО віддало, коли переїжджало на інші позиції. Сказали, що вони собі ще дістануть, та бачили, як ми мучимося. - А нормального у вас взагалі нічого немає? - оживився я і виповз з-за керма новенького Мітсубіші ель двісті, у якого на одометрі світився пробіг у 1700 кілометрів, і який нас попросили перегнати назад на Київ для узгодження якихось бюрократичних питань. - Був рейндж. Але міна прилетіла, відтягнули на ремонт. Невідомо, коли вийде звідти. - Шо саме пошкоджено? - По двигуну... помпа точно... вікна-то ми вже замінили на пластик, ззаду геть заварили металом. Загалом, - киває на Москвич, - доводиться постійно возитися з оцим. - Як кажуть, краще ніж нічого... - сумно пробурмотів Андрій. - Інколи нічого краще, аніж оце... Помовчали. - То день народження коли був? - порушив тишу я і одночасно поліз у багажник ельки. - Вчора. - Тоді тримай. Ми віддали йому з Андрієм весь наш сухпай, оскільки назад їхали геть порожніми і нічого більше не мали. Всі батончики, кекси, хрустики і щось на кшталт зефіру. І насипали патріотичних брелоків. Я гнав потужну машину повз колони сто тридцять перших зілів із піднятими капотами на узбіччях і думав про дві речі. Перше, що оці старезні Зіли з піднятим капотом - це є незмінний символ цієї війни. Їх треба отак - з піднятими капотами - в музеї і загнати. Зліва будуть волонтерські іржаві пікапи з Європи, на які гроші збирає весь народ, а з правого боку - зіли, що поламаними стоять частіше, аніж їздять. Подекуди здається, що автомобільна прірва в Армії - безмежна. Ми зараз "висимо" дві обіцяні підрозділам машини, сьогодні пообіцяли ще дві іншим бійцям на нулях. У мене в стрічці майже всі волонтерські групи перекваліфікувалися з шоломів-броніків на перегонщиків рейнджерів, течиків, хайлюксів і решти чотириколісних друзів, які витягують на собі всі жахіття війни на рівні з танками, хаймарсами і авіацією. Бо без піхоти, повного приводу і зубатих шин, що вгризаються в рідну землю, цю війну не виграти. Друге, про що я думав... Що якби була моя воля, я б тому хлопцю віддав ключі від ельки і погнав москвич на Київ. Втулив би десь на Груші, чи на Банковій. Щоб в Києві завжди пам'ятали, що фронт задихається без машин і громадяни України витягують на собі це все. Щоб ніколи більше не сказали, що "і без волонтерів би впоралися". Щоб не верзли дурниць про "якщо збільшимо видатки на Армію, нам ні за шо буде будувати дороги". Пікап. З туреллю. Чи із заляпаним засохлою кров'ю кузовом. Зіл з піднятим капотом. І москвич. В рядок. Можна з бронзи.

Я особисто, та й, впевнений, колеги також будемо на кожній міжнародній зустрічі згадувати це і ставити як неспростовний доказ того, що країна рухається куди треба. І відзначимо персональний вклад кожного в її досягнення. P.S. Так, усі кандидати пройшли Етичну раду. Але чимало інформації, зокрема ціле розслідування про Заічко, з'явилося вже ПІСЛЯ їхніх співбесід в Етичній. Якщо Рада сьгодні сама покаже, що здатна вибрати двох найкращих кандидатів не гірше, ніж міжнародники - це буде ще один потужний позитивний сигнал світовій спільноті» Отакі справи. Власне, тут питання до депутатів: яке рішення вони приймуть. Там, де очевидно дитині, депутатам інколи засліплює чимось очі. Сподіваюсь, цього разу буде інакше. На фронті ніхто не говорить про ВРП. Але на фронті тільки і розмов про те, в якій країні ми житимем. Майте гарний день.

На фронті не говорять про судову реформу. Принаймні, більшості до того не на часі. Який російський танк сьогодні забили - так. Яке місто зараз дуже важко утримувати - так. Але про голосування за членів Вищої ради правосуддя більшість не те що не чула. Ніхто не в курсі, що таке ВРП і чому це є важлива структура в перетворенні українських судів з авгієвих стаєнь на структури, яким довіряють громадяни, інвестори і на які не має жодного впливу влада. Але на фронті залюбки обговорюють, в якій країні бійці хочуть жити після безумовної перемоги. В якій країні вони хочуть щоб жили їхні діти. І поки вони там тримають та сунуть лінію фронту, хтось тут має стирати в попіл на лінії «бойового зіткнення» судову мафію, що роками дозволяла вимивати в України мільярди грошей та тисячі гектарів землі. Яка цинічними рішеннями іменем України позбавляла, фактично, Україну ресурсів на переозброєння. Mykhailo Zhernakov написав прекрасний текст про сьогоднішнє голосування у Верховній раді за оновлення ВРП. https://www.facebook.com/100004236254907/posts/pfbid02svFpQJgUdUrYATK5aNEMS3epo2TBaBZNvKZXvAmR4KaTwDPQdza8YEh9C1BP2sJol/?d=n З Вашого дозволу, я скопіюю його текст, аби Ви уявляли, яким потворам в суддівських мафіях…. сорі, обмовка, мантіях (але як же влучно) протистоять достойні люди. «Бачу сьогодні велику кількість постів, у тому числі і від депутатів, на підтримку Roman Maselko на посаду члена ВРП за квотою парламенту. Дякую за це. Роман там має бути однозначно. Дуже прошу David Braun і інших лідерів груп і фракцій докласти максимум зусиль і зібрати за Рому достатню кількість голосів фракцій. Повірте, за це вас будуть підтримувати дуже багато хто. Не тому, що в Роми буде нова посада. А тому, що з ним це все має реальний шанс запрацювати належно. А там і до членства в ЄС недалеко. Але є нюанс. Вакансій дві, а тому потрібно, щоб нахбиралися 226 голосів депутатів за відразу дві кандидатури - такий регламент. Тому щоб Рома потрапив до ВРП, до нього "в пару" потрібно ще одну кандидатуру, яку здатна підтримати більшість депутатів. Давайте нагадаю хто є ще троє претендентів. Микола Мороз, доцент з Харківської юракадемії ім. Ярослава Мудрого. Про нього ми багато не знаємо, але він спростував усі питання, які до нього виникали в громадськості, ще й подякував за увагу до його кандидатури. Як мінімум - відсутність будь-якого негативу і дуже здорова ігідна позиція щодо публічної уваги. Про інші дві кандидатури такого сказати, на жаль, не можна. В'ячечлав Талько за 2016-17 роки офіційно заробив 100 000 грн, але при цьому позичив третім особам $160 000. А з 2018-го працював дисциплінарним інспектором ВРП у Лариси Швецової, яка займалася переслідуванням незалежних суддів, у тому числі тих, які дозволяли прослушку голови ОАСК Павла Вовка. Суддю Олена Заічко не рекомендував профільний комітет, і зрозуміло чому. Своїм рішенням вона роздерибанила 13 га землі під Харковом, за що її неповнолітні діти отримали безоплатно від Харківської міської ради картиру площею 100+ м². Пізніше змінила вже ухвалене судове рішення на протилежне, а диск із записом судового засідання знищила, про що є записи її розмов. А ще Заїчко дуже любить окультні практики, що теж є на плівках. А під час обшуку в її кабінеті, наприклад, серед іншого знайшли курячі ноги (про це все є чудовий матеріал Слідство.Інфо, не полінуйтеся, подивіться - лінк у коментарях). Я не знаходжу себе в позиції так само активно агітувати за когось іще крім Романа, якого, як і його роботу, дуже добре знаю особисто. Але, якщо за регламентом треба призначити двох членів ВРП, здається, вибір очевидний. Шановні депутати, ви сьогодні маєте шанс зробити історію - призначити відразу двох достойних членів ВРП за своєю квотою. Це не тільки дасть нам реальний шанс на встановлення правосуддя. Це ще й дуже сильно підніме довіру до нас на міжнародній арені, що є КЛЮЧОВИМ капіталом для отримання зброї і іншої міжнародної допомоги. Нам зараз після, скажімо так, непростого шляху до інших кадрових призначень прям конче потрібні історії успіху. Повірте, ця буде в найкращому смислі сенсаційною.

Шкода, що біля фронту не можна фотографувати військову техніку. І не тільки тому, що на Донбасі представлено широчезний спектр броньовиків і гаубиць. Просто інколи це дуже красиво. Вона стояла до нас кормою на широченному тралі, що займав більшу половину дороги. Вона - це шістдесятчетвірка. Ми їх бачили тут мільйон, але ця була особливою. Її гармата була не в транспортному положенні, а відвернута трохи на бік. Наче цю грізну машину не вантажівка тягнула, а вона сама гордо цокотіла траками по асфальту Хрещатика на параді майбутньої перемоги. На башті сиділо два танкісти - один підіймав руку усім зустрічним військовим колонам і всі його вітали у відповідь. А другий - тримав у руках наш прапор. Пекучий вітер донбаського степу змушував його майоріти і привертати увагу усіх околиць до цього дивовижного дійства. Ми повільно оминали танк і з подивом роздивлялися понівечене залізо на його борту - обпечене, темне, рване, як душі вкраїнських матерів, у яких сини і дочки боронять рідну землю. Хтозна, що ця машина бачила у нинішніх боях. Можливо, попалила кілька російських танків та бронемашин. Можливо, ввалила гарматою просто у вікно корегувальнику. Але головне - коли спробували спалити її, шістдесятчетвірка прийняла весь удар на себе і вберегла свій екіпаж. Шкода, що не можна фотографувати військову техніку, еге? Але не у випадку, коли ми її передаємо бійцям і урочисто перехрещуємо цивільні авта у машини війни. Тим більше, коли з авто в комплекті йдуть дитячі малюнки (дяка Наташа Осипова). Цього разу ми успішно передали 4 авта. Перше - Сірка Рено Кенгу - від Мартіна Бреста для артилеристів. Друге і третє - Ніссан та Мітсубіші - від Наталки Сад для 72-ї бригади. Четверте - Мазду з причіпом - власне, від Вас. Для 81-ї. Сало і варення від Надії Чорноморець, сир, чай, білизна від Людмили Авраменко, тактика-шмактика, бочки, колеса, шоломи, шанцевий інструмент - в комплекті. Дяка Вам. Ми вже їдемо додому. Андрій за кермом. Влад телефоном домовляється про чергову партію касок. Оксана попереду мчить на круїз-контролі, розрізаючи темряву галогеном. Я пишу пост. Ми щасливі, але дуже стомлені. Сьогодні ми просто ляжемо спати. А завтра… а завтра все по-новій. Поїдемо купувати ще дві автівки, на які Ви скидалися. Набиватимем бус корисними штуками. Вигрібатимем свій і партнерські склади. Щоб невдовзі знову гайнути туди, де штурмовики проносяться в десяти метрах над дорогою. Де серед ночі прокидаєшся від недалекого прильоту. Де не можна фотографувати військову техніку. «Надійний тил - це запорука нашої перемоги на фронті». (С) Дякуємо, що підтримуєте. ———————- Картка Влада - 5375414104600365 Мій пейпал - senenkoanton@gmail.com

Дорога на Донбас - це завжди якась пригода. Варто було б сказати, що будь-яка дорога - то пригода, але саме дорога на Схід має свій особливий шарм. Одні й ті ж поламки, блукання та логістичні незрозумілості абсолютно інакше сприймаються на фоні териконів, безкраїх полів соняхів та розбомблених цехів промислових гігантів. Донбас - як той герой з кінофільму: пропустив багато ударів, весь у крові, тримається з останніх сил. Але злість, помножена на трали з Крабами, Панцергаубіцами та шістдесятчетвірками, гнів, що розповзається мереживом траншей та протитанкових ровів, лють, що здіймається в небо ланками штурмовиків та гелікоптерів, дарують надію, що в найостанніший момент герой підведеться на повен зріст і знищить окупанта. Ми на Донбасі. Погнали передавати аж 4 машини. Якщо бути точним, то 4 з половиною: Мазду BT50, на яку донатили конкретно Ви. Ніссан NP300 та Мітсубіші L200, на які збирала Наталка Сад. І Рено Кенгу, він же Сірко, на якого збирав Мартін Брест. І причіп. Звичайний такий причіп, що спробував робити нам нєрви, але зварники Мар‘янівки навчили його хороших манер. І ще цілий бус з тактикою, сухпаями, діжками, шанцевим інструментом та колесами. Завтра будуть свіжі гарні новини. Але головна гарна новина постійно присутня: Донбас тримається і регулярно дає росіянам п…зди. Спасибі Вам, що підтримуєте захисників Донбасу. Спасибі. Слава Збройним Силам України.

Люди… Вже вдруге завітав в Інститут теоретичної фізики НАН України… ні, не на семінар, а щоб забрати величезні маскувальні сітки на техніку бійців. У приміщенні з дошкою, на якій написані довжелезні формули, стоять рами з натягнутою сіткою. Жінки між собою неспішно обговорюють, як саме треба прострочувати смужку, щоб вона служила довше - лінією чи зигзагом. Який матеріал буде менш помітним в нічник. А який візерунок та колір характерні для нинішнього вигорілого степу, щоб не побачив ворожий безпілотник. І що ота сітка, в кутку, піде на північний напрям - хай буде насиченіша. Я радію, бо сітки дуже легкі. 40 квадратних метрів я беру однією рукою. Але мене довантажують кавою, чаєм, білизною та десятьма кілограмами сиру для бійців. І от я неспішно човгаю нозями до ліфта. Тільки б руки не відірвалися. Волонтерська група «Фізики-лірики» працює з 2014 року. Зараз вони опанували новий, швидкий, економний матеріал - спанбонд, який виготовляє Дніпро. Пощастило влупашити селфі з їхньою хедлайнеркою Людмилою Авраменко. https://www.facebook.com/lyudmila.avramenko А скільки таких невеличких груп тільки в Києві працює - важко порахувати. Українці неймовірні. Скоро сітки і сир поїдуть на фронт. А якщо у Вас є змога допомогти «Фізикам-лірикам» з матеріалами - пишіть, будь ласка, пані Людмилі. Переможемо.

Знаєте, інколи мені на очі потрапляють цікаві і корисні тексти та ресурси, що стосуються війни, але все немає нагоди привернути Вашу до них увагу. Мабуть, цей момент настав. 1. Лікар Андрій Сем'янків, більш відомий в побуті, як MED GOblin написав два прекрасні тексти про знеболення на полі бою. Перший - про міфічний больовий шок, від якого рятують бійців, і чому цього не потрібно робити https://t.me/medgoblin/173 Другий - про те, чому налбуфін - не панацея, а чим насправді слід знеболювати солдатів на полі бою, щоб не зробити гірше https://t.me/medgoblin/174 2. Платформа масових відкритих онлайн-курсів Prometheus запустила цілу серію безкоштовних онлайн-курсів, присвячених подоланню наслідків війни - Що має знати внутрішньо переміщена особа? - про права, можливості, документи, виплати тощо https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:Prometheus+VPO101+2022_T2/about - Навчання з попередження ризиків від вибухонебезпечних предметів - про міни та вибухонебезпечні предмети і правила поводження з ними для дорослих і дітей. https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:UDA+PRE101+2022_T2/about - Перша домедична допомога в умовах війни - кровотечі, джгути, зупинки дихання, серце тощо. https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:Prometheus+FAW+2022_T2/about - Базова психологічна допомога в умовах війни - все про стрес в умовах війни та допомога у його подоланні. https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:Prometheus+BPA101+2022_T2/about 3. Моє улюблене науково-популярне видання Куншт випустило кілька цікавих статей про війну: - Пропаганда у російському кіно https://kunsht.com.ua/propaganda-u-rosijskomu-kino/ - Чому нам сняться жахи під час війни та як цьому зарадити https://kunsht.com.ua/chomu-nam-snyatsya-zhaxi-pid-chas-vijni-ta-yak-comu-zaraditi/ - Як не втримати, то змиритись: чому виникають нервові тіки і як з цим жити https://kunsht.com.ua/yak-ne-vtrimati-to-zmiritis-chomu-vinikayut-nervovi-tiki-i-yak-z-cim-zhiti/ - Медичні інновації воєнного часу https://kunsht.com.ua/medichni-innovaci%d1%97-voyennogo-chasu/ - Як правильно вибирати і накладати турнікет https://kunsht.com.ua/video/yak-pravilno-vibirati-i-nakladati-turniket/ - Тактична аптечка: Україна vs росія https://kunsht.com.ua/video/taktichna-aptechka-ukra%d1%97na-vs-rosiya/ - Як впоратися з втратою дому? Поради психотерапевта https://kunsht.com.ua/yak-vporatisya-z-vtratoyu-domu-poradi-psixoterapevta/ - Наука на полі бою: кровоспинний засіб для українських бійців https://kunsht.com.ua/nauka-na-poli-boyu-krovospinnij-zasib-dlya-ukra%d1%97nskix-bijciv/ - Війна дронів https://kunsht.com.ua/video/proyekt-intelekt-epizod-3-vijna-droniv/ - На старт, увага, стоп: як світ скасовує росію у космосі https://kunsht.com.ua/na-start-uvaga-stop-yak-svit-skasovuye-rosiyu-u-kosmosi/ - Як світ скасовує росію у космосі. Частина 2 https://kunsht.com.ua/yak-svit-skasovuye-rosiyu-u-kosmosi-chastina-2/ - Рівняння на протокол: як український досвід може покращити військову медицину https://kunsht.com.ua/rivnyannya-na-protokol-yak-ukra%d1%97nskij-dosvid-mozhe-pokrashhiti-vijskovu-medicinu/- Що таке «вакуумні бомби» та чому вакуум тут ні до чого https://kunsht.com.ua/shho-take-vakuumni-bombi-ta-chomu-vakuum-tut-ni-do-chogo/ - Як допомогти котам, що постраждали від війни https://kunsht.com.ua/yak-dopomogti-kotam-shho-postrazhdali-vid-vijni/ - Що упало, те пропало: чому не варто чіпати збиту авіацію ворога https://kunsht.com.ua/shho-upalo-te-propalo-chomu-ne-varto-chipati-zbitu-aviaciyu-voroga/ - До сьомого поту: як фізичні вправи допомагають боротися зі стресом під час війни https://kunsht.com.ua/do-somogo-potu-yak-fizichni-vpravi-dopomagayut-borotisya-zi-stresom-pid-chas-vijni/ - Як українська наука переживає війну — інтерв’ю з Юрієм Халавкою https://kunsht.com.ua/yak-ukra%d1%97nska-nauka-perezhivaye-vijnu-intervyu-z-yuriyem-xalavkoyu/ Ну, і на Куншті є ще мільйон цікавих статей. Все, я виговорився. Майте гарний вечір. P.S. За фото дякую Костянтин Бакуемський

Погоджуючись на інтерв‘ю, я думав, що ми сядемо десь в кафе і просто поговоримо. Або, на крайній випадок, вмостимось у парку в середмісті. Але Наталка Трофимова поставила стілець і мікрофон під мостом на Романівці. Тим мостом, що перетворив буремні дні подій на роки рефлексій. І назавжди викарбував у потилиці «крижаний» звук польоту міни. Я дивився власне інтерв‘ю з цікавістю. Ні, я знав, що я там говорив. Але я не очікував такого відеоряду… Ми ж з Андрієм Півнем нічого того не бачили. Жодного кадру. Тоді було ніколи та й незрозуміло нашо, бо пропускали все крізь свої очі і серця. А потім… а потім було теж ніколи і теж незрозуміло нашо. Бо після Ірпеня був Чернігів, Харків, Схід і Південь. Зі своїми історіями. Наталко, дякую. І, так, ми маємо позбавити росіян майбутнього. Денацифікувати, демілітаризувати, розвіяти попіл їхньої імперскості над палаючим кримським мостом. Майте гарний вечір. https://youtu.be/gqXFWWPf9d4 P.S. Так, я сивий. І мені треба постригтися. Зате в мене футболка з байрактаром. Павло Капінос, дякую, тягаю.

«Коли я виросту і стану багатим - у мене буде ленд-ровєр дискавері» Антончик, 36 рочків. В дитинстві ми з друзями один перед одним вихвалялися, за кермом скількох і яких машин (імітуючи звуки вж-ж-ж) ми сиділи. Ну, там, сусід дав посмикати важелі, поки колупався під капотом, чи їздили в ліс за грибами, то тобі дозволили порулити по лісовій дорозі у когось на колінах. Жігулі, москвічі, запорожці дбайливо «збиралися» в колекцію власних спогадів, щоб в разі потреби можна було авторитетно заявити: - А я за кермом шістки сидів. Там на спідометрі аж 220 кілометрів на годину! І всі благоговійно замовкали. Останні місяці я за звичкою намагався запам‘ятовувати, які керма пройшли крізь мої руки - зручні і не дуже, солідні і тонкі, як кістка; потерті і облізлі чи в акуратному шкіряному чохлі. Єдино що - мені не доводилося робити ротом «Вжжж», бо з машинами доводилося повноцінно мандрувати по 500-800 кілометрів на день. Я не можу вже пригадати всі авто. Були там хайлюкси, ісузи, фронтери, соренти, рейнждери і мазди. Пікапи. Джіпи. Брутальні і не дуже. На великих шинах низького тиску і на цілком цивільних. Але я запам‘ятав річ, яка їх всіх об‘єднує: вони незручні. Звісно, вони незамінні на нулях - вивезти поранених побратимів, завезти міномет, бека і бійців, притягнути воду чи вивезти полонених. Але суб‘єктивно я трохи з подивом почав дивитися на людей, що в цивільному житті готові їздити на цих «дітях» автопрому, створених не для бордюрів і асфальтів, а як мінімум для фермерських угіддь. Куди б я не сів, після кількох сотень кілометрів поспіль витягував себе назовні, наче розвантажував мішки з цементом. Ніщо не могло зрівнятися з найкращим бусом у Всесвіті - чорним Рено Мастер з людською ергономікою та посадкою. Ніщо. Аж до цих вихідних. На прохання Мартіна Брест я, Андрій Півень та Оксана Бондар перегнали у 65-ту пригаду на Південний напрям Мерседес Спрінтер та Ленд Ровер Дискавері (що це за машини та чим знакові - можете почитати у Мартіна https://t.me/martin_brest_pehota/1468) Спрінтер - чистокровний праворульний британець з дуже хитрою системою запирання кунгу. В шикарному стані і добре послужить нашим військам. А Дискавері... я просто закохався у цю машину. Склалось враження, що британці себе дуже люблять, якщо роблять для себе такі авта. Звісно, життя його не готувало до того, що він гоцатиме між вирвами та окопами, але він норм вигрібає. Він же вже був на фронті і в Києві лікував свої бойові "поранення". Загалом, завдяки в тому числі Вам ми зробили хорошу справу. Тепер ще одна хороша новина. Минулих вихідних ми з Андрієм від імені всієї нашої команди і усіх вас передали класного джіпа, придбаного на ВАШІ ВНЕСКИ (дякуємо!), на підрозділ СБУ. Внизу я прикріпляю рисунок того, як це було, тому що поки: а) не розумію, яке фото можна постити б) чиї обличчя на ньому замальовувати в) як замальовувати локацію г) як коректно окреслити підрозділ, якому ми передали. Звіт по цьому авто буде окремим постом. Так, після узгодження всіх тонкощів. Скажу лише дві речі: є СБУшники "здорової людини", які зі значним ризиком для життя бережуть наш спокій. І друге - результати їхньої роботи (саме цього підрозділу) Ви нещодавно всі дивилися в новинах або читали про них в телеграм-каналах з вирізками відео операцій. Ще одне. На одному з фото в руках бійців Ви бачите купу патріотичних брелоків, які вони роздадуть в своїй 65-тій бригаді. Авторка брелоків - Світлана Диннікова - надала їх нашій команді безкоштовно. Дякуємо їй. Всіх міцно обіймаєм. P.S. Просимо зв'язатися з нами переможців аукціону: пані Людмилу (пропагандистська газета), пані Юлія Рассказова (Індивідуальний раціон пітанія), пані Марина Коскела (шеврон російського солдата)

Нагадую, що на моїй сторінці у фейсбук за 20 хвилин ми розпочнемо розіграш російських трофеїв на аукціоні зі збору коштів на авто для ССО АЗОВ. Власне, доєднуйтесь :)

Двірники нервово зішкребли зі скла чергову порцію нескінченного потоку літньої київської зливи і я, нарешті, побачив Влада. Він стояв мокрий, як хлющ: вода стікала з його волосся на футболку з написом "Р*сні п*зда", а далі по шортах в шкарпетки і стоптані кеди. Тим не менш, Влад лишався Владом - спокійний, як удав, ніби нічого екстраординарного не відбувалося. Однак саме екстраординарна подія змусила нас тут, у середмісті Києва з'явитися наживо, аби зустрітися з однією пані. Ми-то зазвичай просимо людей користувати Нову пошту. Ну там, коли нам передають дитячі малюнки для військових чи партії аптечок. Це дуже нам економить час, сили і ресурс. Але тут... Справа в тому, що ця пані написала мені листа наступного змісту: "Пане Антоне, доброго дня. Наша родина може передати на потреби військовим 2 тис. дол. ...Як передати гроші? Ми живемо в Києві та можемо привезти куди скажете. З повагою, ..." Власне, я... ми... ми завжди підкреслюємо, що важливий кожен внесок. І саме масовість внесків по 50-200 гривень чи по мімімішних 9 доларів 97 центів допомагають нам стратегічно планувати - купівлю шоломів чи генераторів, автомобілів чи тепловізорів. А може таки закумулювати кошти на ремонт оливкових пікапів. Але одна справа, коли люди відмовляють собі у каві або корисній штуці для себе самого-самої, а інша - коли ціла родина довго збирає капітал і потім його передає нам для потреб ЗСУ. Тут саме така історія - копійка до копійки протягом тривалого періоду часу. Це кожного разу нас реально спантеличує. Отакі немаленькі внески здатні миттю втілювати в життя наші великі проєкти. Докладати кошти туди, де не вистачало зовсім трохи. Де кількість от-от має перетворитися на якість. І ці 2 тис. доларів, акуратно складені в конверт - це саме те, що нам так потрібно для закупівлі чергової автівки для ЗСУ. Ми втрьох зустрілись на ганку однієї державної установи. Обійнялися, подякували і прийняли кошти. А далі... а далі пані заборонила публікувати своє обличчя і писати, хто вона є. Бо тому шо. Бо тому шо росіяни навіть не уявляють, з яким народом вони зв'язалися. Але і це не все. Наступного дня Влад мені телефонує і спантеличено питає: - Ти не знаєш, хто така Любов Поплавська? Я (перебираючи в голові, що і де я міг забути забрати чи комусь щось відвезти): - Ні, а що? - Та закинула на картку 48 тисяч гривень. Одним платежем. Оце дивлюся і очам не вірю. Шо ти будеш робить? Ну, от шо? Єдине, що я можу сказати: дякуємо за довіру. Обом цим пані і всім Вам. Тепер наступного тижня і через тиждень будуть хороші новини. Якщо чесно, хороші новини йдуть вже другу добу поспіль. Але я поки не можу Вам про них говорити. Всьому свій час. Міцно всіх обіймаємо. Майте гарну ніч.

Коли вважаєш, що дивуватися далі нікуди, люди надсилають ще більше грошей. Ну, магія. Вчора я написав, що завдяки проведенню аукціонів російських трофеїв ми придбали пікап для 81-ї бригади. І анонсував, що ми відкрили нову банку, куди збиратимемо гроші на машину для ССО АЗОВ. Завдяки таким само аукціонам російських трофеїв. І сказав, що гроші ми збиратимем аукціонами, але якщо хто хоче - може закинути гроші просто так. Ну, скинули б там 50 чи 100 гривень... Нормально ж, ні? Шо Ви думаєте? Було в банці 32 тисячі гривень, а за одну ніч стало понад 88.ТИСЯЧ.ГРИВЕНЬ. З двохсот потрібних. Як Ви це робите? По-перше, дякую всім причетним. По-друге, схоже, Азовці ризикують отримати своє авто у рекордні терміни. Тому прямо зараз ми оголошуємо новий аукціон для збору коштів на авто для ЗСУ. Ми пропонуємо всім бажаючим випробувати долю і долучитися до розіграшу ДВОХ ЛОТІВ: 1. Руснява газета КРАСНАЯ ЗВІЗДА, де описуються аналоговнєнтні російські лазери, храбрі серця очевидно хороших росіян, какоє-то прєвєсходство та інша маячня. Ставка на лот - 150 грн. 2. Індівідуальний раціон пітанія росіянина, який присів на дієту і більше їсти не буде. Бо тренера з ЗСУ заборонили. Не просрочка! Не гуманітарка! Фірма виробник: Дружба народов (ну, не циніки, нє?). На коробці написано, шо смєсь пітатєльна і дуже вкусна, але ми не перевіряли. І переможцю не радимо. Ставка на лот - 400 грн. Принцип аукціону традиційний: 1. За мінімальну ставку в 150 гривень Ви отримуєте право взяти участь у розіграші газети. Ставка не повертається. По суті, це донат на авто для ЗСУ. 2. За мінімальну ставку в 400 гривень Ви отримуєте право взяти участь у розіграші Індивідуального раціону пітанія. Ставка не повертається. Це також донат на авто для ЗСУ. 3. Щоб збільшити шанси на виграш - Ви можете ставити необмежену кількість разів. 4. Кратні внески ми розбиваємо на кілька ставок. Наприклад, 800 гривень ми зарахуємо, як дві ставки на сухпай, а 300 - як дві на газету. Будь ласка, не ставте 1200, бо тоді неясно, на шо Ви ставили. 5. Механізм для аукціону - рандомна система. Що це? Після перерахунку всіх однакових внесків в цю баночку https://send.monobank.ua/jar/284zRFBHhn кожній ставці буде присвоєно номер в коментарях до такого ж посту в фейсбуці. Контролює процес - бог логістики Влад Самойленко. 6. Аукціон триватиме від цього моменту до 21.30 Понеділка, 08 Серпня. Ми із Владом розпочнемо стрім у мене на фейсбуці, на якому рандомайзер обере ДВОХ ВИПАДКОВИХ переможців. Сума виручених коштів буде оприлюднена до останньої копійки. Усі виручені кошти за проведений аукціон будуть направлені на купівлю авто для ССО Азов. Окреме прохання - коли Ви донатите, то підписуйтесь. Або прізвищем-іменем, або нікнеймом, за яким Вас можна буде однозначно ідентифікувати під час розіграшу. До речі, пам'ятаєте, ми так і не знайшли переможця на російський шеврон? Під час стріму розіграємо його серед тих, хто на нього тоді, на першому аукціоні ставив. Тому, фактично, буде розіграно 3 лоти. Гра почалась. P.S. За фотосесію для лотів дякуємо Інна Бондаренко