Лабораторна миша

В нетверезому стані він на трасі виїхав на зустрічну смугу і протаранив інший легковик, водій якого загинув на місці. Одарченко-брат спочатку бігав розмахував чи то підробним, чи то справжнім, але незрозуміло як отриманим посвідченням співробітника ДАІ. Але навколо збираються зацікавлені особи і справжня поліція не йде йому на зустріч. Доводиться професору п'ять годин лежати у "швидкій" аби не змусили подихати в трубочку. Дмитра Одарченка довго судять, але зрештою визнають невинним і зрештою він повертається до викладацької діяльності. Того ж таки 2018 року обидва брати Одарченко залишають слід в окупованому Криму. Російська влада невеличкого селища но узбережжі Чорного моря затверджує план розбудови і обидва брата подають заявку на зведення 5-поверхової житлової будівлі поблизу від берега. Окупанти прохання задовольняють, бо воно сприяє розвиткові інвестиційної привабливості селища. При цьому питання, в якості кого двоє харківських професорів звертаються до окупантів залишається відкритим. У документі вони позначені просто як "гр" і треба це розшифровувати як "грмадяни Росії" чи "громадяни України" - біс його знає. Точно можна сказати, що в українському кадастрі господаркою тієї ділянки на березі моря значиться рідна тітка братів — Лідія Одарченко, 1937 р.н. з міста Старобільськ. Я так розумію — старша сестра Миколи Одарченка. І їй же належить вже російська фірма, яка здійснювала забудову. Того ж 2018 року простий декан харківського ВНЗ Андрій Одарченко жертвує 200 тис. грн. проросійській партії "Наші". Взагалі усе виглядає так, що брати Одарченки готувалися привести у 2019 році до влади Євгена Мураєва, аби можна було вільно їздити у Крим до своєї власності. Проте схоже, що невдовзі їхній друг, бізнес-партнер і теж знайомий Мураєва Вадим Слюсарєв сказав, що є інший цікавий проєкт — "Слуга Народу". І ось вже Слюсарєв координає харківський виборчий штаб Зеленського, а Одарченко "засіває" салтівку гречкою. До речі, перемагає і стає нардепом. Ось, а ви кажете - зайшли незрозуміло хто у владу. Тут цілий спадковий харківський професор обрався, а ви? Щоправда, від купи фірмочок Одарченку довелося позбутися. Переписав на батька. Одна тільки тітка Лідія порадувала, та сама, що господарка 5-поверхового будинку в окупованому Криму. Згідно із декларацією Одарченка він у цієї пані 1937 року народження позичив 3 мільйони гривень і тим жив. Проте від академічної діяльност він не відмовився. Спеціально під нього у 2021 році об'єднали аж чотири харківсі ВНЗ, які разом і утворили ДБТУ. Головною особливістю новоствореного закладу була просто неміряна кількість землі та нерухомості, які так по серцю родині Одарченко. Щоправда, сталося те, що називають юридичною колізією. Обрати-то Андрія Одарченко ректором обрали. Але займати цю посаду одночасно із депутатством неможна. Науковець має скласти повноваження народного обранція. Але що як він не хоче так чинити? Що тоді має статися? Відповідь на це питання не може дати вже другий міністр освіти. Тим часом Одарченко продовжує бути гловою вченої ради університету, бо ним йому бути не заборонено і саме обраний ректор має там головувати. Що не так-то? До речі, брат та батько Андрія продовжили працювати в університеті, який він очолював. Дмитро навіть був там головою кафедри. Хто сказав корупція? Формально тоАедрія ректором не затвердили. Зате у 2020 році старенький професор Микола Одарченко зробив ректору свого університету, який чисто випадково виявився депутатом провладної партії і його власним сином цінний подарунок. Це був годинник вартістю 110 тис. доларів. А ви кажете - неможливо в Україні поєднувати академічну кар'єру із фінансовим благополуччям. Та ви просто не вмієте! Вчіться у Одарченків! А, ну а далі ви знаєте: комітет з запобігання корупції ВР ( ну а в якому ще міг бути Андрій Одарченко з його-то досвідом?), біткойни, арешт, вихід під заставу, втеча. Останній раз щось про Одарченко чули в жовтні. Він вийшов на зв'язок по відео. Сказав, що дійсно втік, бо боявся за своє життя та здоров'я. Але сказати, в якій країні знаходиться не може, бо знов-таки боїться.

Знаєте, за що я люблю публікації Олександра? Оці от про надзвичайних корупціонерів та зрадників, які зі скандалами потрапляють в топи новин, застінки СБУ/ДБР, або просто тікають з країни? Всі іще бігають по колу і кричать "як же так вийшло? ой, а хто це наробив? як така тварюка могла бути народним обранцем-прокурором-СБУшником (потрібне підкреслити)?" Саша просто бере будь-якого скандального персонажа - типу Андрія Одарченка, слуги народу, що втік в Румунію - і за допомогою гугла розкриває нам пєрсонажа вглубь і вшірь. І виявляється, що нинішні надзвичайні історії про корупцію, рейдерство, зраду Батьківщини - завжди починалися з чогось не дуже значного. Купа маленьких звичайних історій про непокаране зло перетворилися на Зло з великої літери Z. Підпишіться на Сашу. Інколи читаю його міні-розслідування і волосся дибки стає. І, так. Тут тема напряму стосується науки, освіти і Державного біотехнологічного університету, колектив якого вітає гниду з Днем народження. Майте тихий вечір. Пост Олександра Бурлаки "Тут дехто дивується, що колектив Державного біотехнологічного університету вітає Андрія Одарченка із днюхою. Того самого "слугу народу" Одарченка, який давав хабаря Мустафі Наєму, а потім втік до Румунії. З приводу усього цього я вирішив копнути Одарченка глибше і викопав таке... коротше не про ДБТУ буде цей довгий пост. Жив собі у СРСР звичайний радянський викладач Микола Одарченко. У 1969 оці закінчив Харківський інститут харчування та торгівлі і там і залишився працювати. За 20 років подолав шлях від асистента до декана новоствореного факультету товарознавства, а зі здобуттям незалежності Україною він ще й кфедру безпеки чогось там заснував. Все у миколи було добре, підростали двоє синів, Дмитро та Андрій, що народилися з різницею у рік. І так вже сталося, що обидва вони закінчили той самий факультет , де деканом був їхній батько. 1999 та 2000 рік, питань до того, наскільки це морально, законно чи академічно доброчесно ніхто не задавав. У 2003 році Дмитро та Андрій майже одночасно захищають кандидатські дисертації, причому у тому ж таки Універститері (чи біс його знає, тоді ще мабуть Академії, це абсолютно). Роботи їхні повёязані із управлінням якістю харчових продуктів та їх консервацією. 25 та 26 років. Таланти! І скажіть тільки, що батько, який все ще займав посаду декана має тут якесь значення. Захистившись, хлопці починають працювати на різних кафедрах цього ж факультету. Стають доцентами, все як треба. У 2011 році Микола Одарченко, якому на той момент вже виповнювався 71 рік вирішує, що досить з нього керування фвкультетом. 22 роки на посаді. Від Горбачова до Януковича безперервно працював. Але ж передати треба комусь гідному. І така людина знаходиться — його молодший син Андрій. При цьому зовсім з університету Микола Одарченко не йде — лишається професором на кафедрі. Революцію гідності сімёя переживає гідно на своїх місцях. Брати захищають докторські дисертації. Дмитро стає професором (на той момент йому ще не було і 40), а Андрій так і лишається простим деканом. Ну, точніше не зовсім простим. Бо починаючи десь з 2017-2018 років ми можемо відстежити статки родини і треба сказати, що вона не бідувала. Вже на той момент у власності братів було кілька фірм, які займалися нерухомістю: самі арендували, здавали, використовували, гаражний кооператив і тому подібне. Звідки статки у спадкових українських викладачів - думайте самі. Всени Андрія Одарченка ловлять, коли він вночі їде на своїй Тойоті п'яний. Проте майбутній любитель біткоїнів показує, що не дарма він доктор наук і винахідливо наливає воду в пробірку, замість того, аби туди подзюрити. Зрештою, звинувачення проти нього розвалюється. Доказів, що він був п'яний не знаходять. Проте наступного року тема з алкоголем знову спливає, тільки цього разу щодо його старшого брата. "П'яний професор на "крузаку" вбив людину" - не дурнуватий жарт, а факт з біографії Дмитра Одарченка.

Шановні, в десяти європейських країнах - Бельгії, Чехії, Угорщині, Нідерландах, Італії, Молдові, Польщі, Словенії, Іспанії та Україні - відбудеться космічний хакатон від Європейської Комісії - 8th CASSINI Hackathon: EU Space for Defence and Security | UKRAINE Головна тематика хакатону - EU Space for Defence and Security. Приз - 5000 євро і 6-місячна програма наставництва від експертів. Розумні студенти і викладачі, на мою думку, мусять звернути увагу на цю можливість, особливо якщо це специ в аерокосмічній сфері, кібербезпеці, програмісти, тру-технарі тощо. Адже виклики, які запропонують долати учасникам хакатону, такі: 1. Покращення оборони та безпеки за допомогою геопросторової розвідки.� 2. Використання безпілотних дронів для оборонних і безпекових операцій. 3. Орбітальна безпека: уникнення зіткнень. У мене складається враження, що українська команда, яка поїде на європейський етап, може сильно здивувати своїх європейських колег, враховуючи наші сумні реалії, які вимагають щоденної креативності та долання неможливого. Деталі і реєстрація тут, але пам'ятайте, що дедлайн - 15 листопада. З усіма питаннями Ви можете звернутися до Juliya Liakhovych. Збирайте команду і в добру путь. І так, якщо є можливість показати цю новину профільним спільнотам чи зацікавленим - буду дуже вдячний. Майте гарний день.

Шановні, дякую. Не від себе. Від 112 бригади ТрО. Ви їм отаку тачку придбали - Ford Ranger 3.0 на механіці. По нашому літочисленню - 61/42. А ще оцей красень - повнопривідний Volkswagen Transporter 58/42 - сьогодні успішно пройшов обкатку під дбайливим управлінням Evhen Zborowski. Ми навіть не посадили його на вісі і не кликали Мартин Брест з тросом. Taras Herasymchuk, дяка за підбір обох пєпєлаців. Шановні, дякую Вам за системну підтримку. Майте тихий вечір.

Базово, той, хто не їздив на Фіат Регата 1986-го року випуску - той не бачив життя. Не вдихав на повні груди запах чесного бензинового, не спаскудженого екологічними нормами вихлопа. Не тис з усієї сили на гальма без оціх усіх ваших підсилювачів. Не крутив кермо, яке неможливо провернути одним пальцем. Не заводився з підсосом. Ви ж знаєте, що таке підсос? Мене Регата не те, щоб лякала, бо нашою з дружиною першою машиною був Поло 1987-го року народження, але я таки покликав з собою на операцію «Телепортація» Оксана Бондарь. Воно ж як, коли ти волонтер? Твій мозок постійно шукає можливості допомогти Армії. Сергій Сергійович Saigon віддає шини? Зашлемо їх в 5 ОШБр. (Кстаті, гляньте у Сергій Сергійовича, він там книги додруковує. Можна придбать. Книги хороші, товсті, цікаві. Я не читав). Олександр Рудоманов пише пост, що треба сіді-диски? На тобі, Саша, допис у соцмережах, іди на пошту і забирай коробки з сотнями дисків, що збирало пів України. Так і тут. Вадим Зінчук послужив на Регаті, знайшов щось більш корисне, а Фіат запропонував нам забрати під ремонт, щоб потім тачку передати назад у війська. А ми шо? Ми ж забрали. Відвезли до Сергій Третьяк на переварку в Ірпінь. Дорогою погодували безпритульного кота. Хто не був волонтером - не бачив життя. Бо де іще можна кататися на Регаті, у якої тече бензобак і не працюють двірники, купувати в Польщі черговий пікап на ЗСУ і розмірковувати, якому підрозділу краще передати хімічні грілки, які оказією поцупив у Oksana Podlyachuk. Дякуємо Вам усім за підтримку. Свій біляш вимагайте у рудоманова самі. Я свій поклав йому ж на дєпозіт. Він за рік обіцяв два біляша. Мартин Брест, коли Регату доварять - обкатуватимеш її ти. Все ж, ти - ветеран, УБД, тебе жізнь для цього народила. Янгола тобі на плечі. Шановні, прорвемось. Майте тиху ніч.

А я ж казав. Я ж казав, що є хороші новини. Завдяки Вам ми не просто передали 55-ту автівку у Сили оборони. Вона вже певний час успішно виконує задачі Військово-морського флоту. Так-так, отой човен на фото не для краси. Чесно кажучи, це на даний момент був найскладніший запит із військ до нас з Мартин Брест (ну, за виключенням Ніссана Патрол 1989 року випуску :) ). Не знаю, як великі фонди вивозять вживану бронетехніку чи вантажівки, але... Ми-то шо зазвичай возимо? Ну, пікапи, джипи, монопривідні чи повнопривідні буси, хетчбеки та усосані москвичі. Знаємо все те, як облуплене - роздатки, мости, особливості двигунів, 4-5 циліндрів, кардани, турбіни. А тут запит: великий задньопривідний бус, найважчий і найбільший в своєму класі. Плюс нюанси по переробці. Цікаві такі нюанси... Ми довго радилися, теревенили і таки погодилися. Цей величезний Renault Master L4H3, що отримав номер 54/42 та жартівливу назву Батискаф, нам у Польщі по ціні роздовбаного течика знайшов Taras Herasymchuk, за що ми йому дуже вдячні. Тачка доїхала до Києва своїм ходом, але між "доїхала своїм ходом" і "придатна до передачі у війська" - величезна різниця. Машина наперед мала проблеми із мостом, карданами, маховиком і зчепленням (власне, тому ми її дешево і купили), тому механікам довелося нормально повозитися, щоб поставити машину на хід. Далі класика - форсунки, турбіна, електрика, всі гальма і т.д. Ми із Вами впоралися. І одного чудового дня пані Катерина (на фото. Не знаю, як прізвище, на жаль) перегнала цього красеня до моря. За що їй спасибі. Дякую усім Вам. Плюс подяка Sergiy Grishyn та Александр Барабошко за документальний супровід машини. Yevhenii Movchaniuk, традиційно дякую за комплект ключів. Хлопцям вони знадобляться не тільки для того, щоб машину крутити, а й безколісну техніку :) І це не всі хороші новини цього тижня. Почуємось. Майте тиху ніч.

Дві машиночки. Дві машинулєчкі. Дві тачєчкі. Одна для 38-ї бригади, а інша - для 144-ї. Стоять на ремонті перед відправкою у війська. І ще п‘ять - ВЖЕ передано у війська, але я поки не скажу які і кому. Всьому свій час. Це вся аналітика по виборам у США, яка народилася цього ранку у мене в голові. Нам пізно через це все вже непокоїтися. Можна тільки працювати далі. Хай Європа переживає. Китай. Південно-Східна Азія. Іран. Ринки біткоїна та сирої нафти. Екологи. Великий Бар‘єрний риф. Ну, і, власне, самі американці. Нам своє робить. Дякую, що підтримуєте. Реквізити Приват 4149499086676739 PayPal senenkoanton@gmail.com Криптовалюта USDT 0xdf89978Ca0F80a30DB5D140b2042e99441ec43A4 (Ethereum (ERC20)) Детальні реквізити для оплати через IBAN Установа банку ПриватБанк МФО банку 305299 Отримувач платежу СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN UA953052990000026201691360906 Рахунок отримувача 26201691360906 Валюта картки UAH РНОКПП отримувача 3136215494 Призначення платежу Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ Принагідно лишаю реквізити Мартін Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт: Моно 4441114443028624 PayPal Oleg.boldyriev@gmail.com Детальні реквізити для оплати через IBAN(Мартін Брест) Установа банку МоноБанк МФО банку 322001 Отримувач платежу БОЛДИРЄВ ОЛЕГ ОЛЕКСАНДРОВИЧ IBAN UA843220010000026209305820349 Рахунок отримувача 26209305820349 Валюта картки UAH РНОКПП отримувача 2951302916 Призначення платежу Поповнення рахунку БОЛДИРЄВ ОЛЕГ ОЛЕКСАНДРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ

Щоденники війни… Ох… Інколи може здатися, що збирати звідусіль лоти для мистецького розіграшу, щоб придбати військовим пару автівок - то легко і безтурботно… Еге ж. І я зараз не про те, що в мене балкон зараз схожий на Лувр в мініатюрі, тільки пройти ніде. Написала мені якось Antonina Semenova, мовляв, давайте я Вам на розіграш надішлю Візуальний щоденник війни. Це підбірка скетчів (швидконарисів) кожного дня війни зі спогадами авторки. Один день - один скетч. Вона його не продає, а розповсюдила по бібліотекам, а нам от вирішила на добру справу презентувати. А я шо. Я ж людина проста. Ось відділення нової пошти. Ось номер. Шліть. Приходе. Я отримую від добре знайомого оператора в руки пакунок, відкриваю, щоб швидко сфоткати та надіслати авторці, гортаю пару сторінок… Пам‘ятаєте, страшні кадри з Маріка, де поранило дитину і тато її на руках ніс в лікарню, а потім те маля лежало накрите з головою? бо все… все… Це трапилось нуль шостого березня 2022 року. П‘ятого ми втрапили в оточення, тому шостого мені було трохи не до новин з усіх фронтів, ми були сконцентровані виключно на Ірпені. І кілька місяців по тому я сів передивлятися новини про березень, в т.ч. про трагедію Маріуполя. Побачив ці кадри і мене розірвало в шмаття. Я ж думав, що після Ірпінських вулиць мене ніщо не торкне. Ага. Загалом, на новій пошті мене так і розірвало. Дуже сильні роботи. Дуже. А потім я дізнався, що мій дорогий друг Дмитро Дехтяр та ld.di (Lady Diamond) під час війни розробили Календенник. Ні, я ніде не помилився в правописі. Це фантастичний гібрид календаря і щоденника. Тут можна почитати записи з фронту бійця Вужа та відчути «фронтовий вайб», роздивлятися неймовірні рисунки ld.di і за бажання зняти стрес, розфарбовуючи розмальовки, записувати свої думки або ж прочитати вірші відомих українських класиків. І, що цікаво, Календенник не просто продається. Левова частка з продажів вкидається на наш із Вами проєкт «42 тачки на ЗСУ». І ще ld.di подарувала нам до розіграшу картину (остання світлина). Це все неймовірно розчулює. Ну, а так… збирати лоти для розіграшу - легко і безтурботно. Майте тихий вечір. P.S. З рештою лотів можна ознайомитись тут https://t.me/mouselab/7120

"У нас є план перемоги, але у нас немає плану поразки." "Час обкопувати Київ". Колись багато хороших людей (деякі з них вже склали голови, захищаючи нашу землю) казали приблизно таке: страшно, якщо ця широкомасштабка перетвориться на АТО-2. Так і трапилося. Це почалося приблизно вже з осені 2022 року, коли на фоні дахозривних операцій суспільство увірувало (принаймні, значна його частина), що можна ставати в чергу на автомобільні новинки вартістю по 100-200 тисяч доларів, а замість будівництва бетонованих укріплень влада центральна і місцева почали змагатися, хто більше клумб, стадіонів та мостів наробить (в тому числі, в безпосередній близькості від кордону чи ЛБЗ). Все по класікє - десь там хтось воює, проте "не заважайте містам жити мирним життям", гасати табунами на визгливих моциках, співати обдовбаними голосами лободу в клубах. А те, що дивним чином волонтери досі - на третьому році широкомасштабки - збирають на машини, дрони, рації, турнікети - то їхнє таке хоббі. Хай бавляться. АТО-2 тривало на диво недовго, бо росіянам глибоко начхати на наші інтимні ілюзії щодо мирного життя. У них є чіткий план еСВеО. Щоразу новий, звісно, але нам від цього не легше. І, фактично, зараз, з падінням Донбасу, ми маємо тягучу реінкарнацію 24-го лютого, тільки в більшому масштабі. (Єдина різниця, тоді кончені депутати закликали людей лишатися в домівках, прирікаючи їх на окупацію чи смерть, а тепер люди самі розуміють, що треба звалювати. Якщо є куди. Бо це питання досі теж не вирішене і люди повертаються домів під російські прапори. Всім по тисячі гривень, але не додатково тим, хто втратив все). Я певен, що від цього інтерв'ю у багатьох просто запалає нижче спини. Бо як же так:- з одного боку продовжуємо косити траву в листопаді, будувати тротуари до непрацюючих аеропортів, намагатися витратити невикористані бюджети аби на щось, на чому можна прикурити, роздаємо тисячу під незрозумілі банківські умови; з іншого, вводимо відповідальність за дрова на подвір'ї та піднімаємо податки; з третього, продовжуємо розповідати по телемарафону, що ситуація контрольована, а всі, хто з цим не згоден є рукою кремля, а тут рррррраз... і, в смислі, обкопувати Київ? Які ще бетоновані позиції? як це, не тримати людей за дурнів, казати правду і не дивуватися, що люди не вірять офіційним зведенням? Мартін (я його навіть тегати не буду) - людина, яка працює на перемогу у цій війні 24/7. І він в повній мірі має право говорити те, що він говорить - особливо про злив даних виробників БПЛА (за який, підкреслю, досі нікого не ув'язнили, бо поліція зайнята контрольними закупівлями шльондр) та про те, як у нас держава (не)стимулює розвиток оборонпрому. Можливо, для когось його висловлювання стануть "холодним душем". Але цим і відрізняються люди, які щось роблять та бачать реальну картину, від соцмережевих писак, що створюють альтернативну реальність (інколи на замовлення). Очевидно, що нині ми спостерігаємо шалену кризу управління, коли прошарки людей, які вивезли перший етап війни чисто на морально-вольових, закінчуються; "пагані саюзники" (завдяки озброєнню яких ми протягнули 2 роки, бо власне у нас закінчилося за кілька місяців після лютого) щось притомилися; а внутрішня корупція, як виявляється, не просто не подолана, а прямо підточує обороноздатність. Ні, все це не означає, що ми прогрАємо. Це поки що означає, що ми програЄмо. (До речі, чудовий приклад, щоб пояснити українській дитині важливість наголосів в словах). І тут або Україна зміниться, або України суттєво поменшає. Посилання тут. Але треба лупашити далі. Майте гарний день. P.S. А мені пощастило. Я все це від Мартіна чув наживо. Оце сяде поруч в машину, я його везу, а він мені ото нудить. Добре, що тепер не я такий один. P.S.2. Скрін вибирав спеціально. Саме з таким виразом обличчя Мартін на мене дивиться, коли я з оптимізмом берусь за ремонт чергового військового корча.

Вже другий раз за день зустрічаю дописи подруг у стрічці, що їхні кохані чоловіки загинули. Дописи короткі - на пару рядків, для інформування спільноти, що захисника вже немає. І своєю «короткістю» - ці дописи страшні. Бо ти розумієш, скільки сил вартувало писати кожну літеру про кінець найріднішого світу. За один день - два. На першому я ще висловив співчуття в коментарях, а на другому… закляк. Подивився, що люди пишуть, а там «співчуваю, співчуваю, щирі співчуття». І все ж вірно, наче так і має бути. Але ж нікого з нас, насправді, ніколи не готували якось правильно реагувати на смерті інших людей. Людей, які не байдужі. Або ж рідних тих людей, які не байдужі. Тим більше, коли ці звістки про смерть - масові. Але найбільше рве серце - скільки таких дівчат, жінок, мам, сестер, які щодня вивішують некрологи, повідомляють час і місця прощання. Як то все вивезти… І мені страшно. Страшно питати Оксана Боркун - дружину загиблого Володі Гунька - скільки в їхній спільноті дружин загиблих героїв нині рядків у списку прізвищ. Я просто лишу це оголошення тут. У Вінниці зовсім скоро відбудеться виставка картин і музично-поетичний фестиваль МАЄМО ЖИТИ . Пам‘ятаєте, минулого року такий був і ми там ще зібрали гроші на тачку для 3 ОШБр? Картини там написані дружинами героїв. Поети і музиканти - щирі, як ніби на першому прослуховуванні. А іще там покажуть кіно про дітей, що народилися вже після загибелі захисників. Оксанко, Olga Pinskaya, Juliia Seliutina, дякую. Яущо будете поруч - завітайте, підтримайте. Майте тиху ніч.

Десь глибоко в своїй чорній душонці, в своїх темних і підступних мріях, в своїх найпотаємніших і найприхованіших від усіх людей бажаннях Мартин Брест марить лиш про чашку какао, пухнасті капці, теплий плед, м'який диван і підвіску з написом 42. Так-так, це в денному світлі він здається брутальним, мужнім, розумним, але... ладна, я зараз добалакаюсь. Загалом, нам на наш розіграш для збору коштів на ЗСУ фантастичні люди підігнали неймовірні прикраси. 1. Anna Kond випустила колекцію з кульчиків-підвісів та просто підвісів, виготовлених зі стріляних гільз. Ба більше, на останніх двох світлинах Ви можете бачити два підвіси з цифрою 42, які вона зробила ексклюзивно для мене з Мартіном. Колись я його побачу, заварю какао, дам м'які капці і передам цю красу. 2. Тим часом Ольга Федоренко надіслала для розіграшу два титанові підвіси у формі України. Шалена краса! Так-так, це та сама пані Ольга, що подарувала нам брелоки з написом Тачки на ЗСУ з титану, які у мене розлетілися швидше, аніж ми встигли їх розіграти (писав про них тут https://t.me/mouselab/7047) Розумію, що розігрів розіграшу затягнувся, але ж ми не винні, що нам шлють і шлють лоти. Люди, Ви чудові. Але вже скоро, обіцяю. Про інші лоти я писав тут https://t.me/mouselab/7091 Майте тиху ніч. Особливо її дуже хочеться побажати Харкову. Немає сил то бачити.