🇺🇦 LABBORATORY [by Playa]

Let me also say this. Chez has ALWAYS been the best DANCER. Krump is not just about dancing. Its about community, respect, fellowship, love, support. I hadn't talked to Chez in years and when I heard he'd be in atl battling an all style dancer (years ago), I was there to support and ensure respect stayed the way it should. Are me and him close friends, no but that doesn't matter because he represented SOMETHING BIGGER THEN HIMSELF he was representing krump. So I was there and when they starting poppin off like they wanted real smoke, I turned up and they knew if it went left, outside of dance, he wasn't alone. There are people in this community that represented different things. Mijo represented the toughness, the raw side of krump, the in your face and watch your mouth side. Lil C was the show. He was the flash, the style, pushing the limits and helping to innovate along with the industry and getting into situations to push us to new levels. Prissy was the attitude but also the structure. Prissy used to have us doing routines at Mama Toon house and we would just want to get off. She understood that we needed more than just get off! Slayer was the community and the spirituality. Slayer always wanted to pray together before dancing. He always wanted us to stick together and wanted to bring people together. Chez was the dancer. The best dancer. He didn't communicate well, didn't get his message across well but he could dance crazy well and commanded respect because of his work ethic and ability. Then there were A LOT of us that took on sub roles and filled in the blanks in other areas. THIS IS WHY KRUMP IS NOT CHEZ'S. Because without all of this it would just be movement but it is so much more than just movement. Its raw, flashy, attitude, structure, spirituality and community. Krump is OURS and no ONE MAN gets to dictate what krump is and until they can meet and agree, krump will continue to be slowly split into different areas and will not return to the glory it once was.

Я молюся, що одного дня ти виростеш у те, чим завжди мав бути. Щось більше. Щось вільніше. Щось гідне тієї пристрасті й років, які ми тобі віддали. Але поки той день не настане — це мій крок назад. Не зі злістю, а з правдою. З повагою, Рей

Дорогий KRUMP Це Рей, також відомий як Jr Street Boi, Lil Street Boi, Boi Ryat, Lil Ryat. Якщо ці слова дійдуть до тебе — сподіваюсь, вони впадуть туди, куди потрібно. Любов, яку я колись мав до тебе, уже не та любов, яка мене виростила. Будучи дитиною, що зростала в жорсткому середовищі, ти був тим, заради чого я прокидався. Я танцював ще до того, як зрозумів половину речей, яким життя збиралося мене навчити. Я вкладав у тебе себе цілком. Я гнався за величчю заради тебе. І я віддав кожен ритм своєї молодості, щоб ти мною пишався. Я ставив цілі й розбивав кожну з них. Від «нікому не відомого» в IE до потужного гравця по всій країні. Від викладання в церковних спортзалах і потрісканих шкільних підлогах — до сцен по всьому світу, про які я колись тільки мріяв. Я викладав по всій Південній Каліфорнії — від початкових шкіл до великих кампусів коледжів. Є подружні пари, які сьогодні живуть разом, бо колись зустрілися всередині енергії моїх класів. Ось наскільки глибоко ти течеш у моїх жилах. Я ніс тебе в Disney. Я ніс тебе у найбільші майданчики Південної Каліфорнії. Я ніс тебе у світ, бо вірив у тебе. Я вірив у хаос. У розбишацтво. У сирість і грубість. У відчуття того, що ми робили щось, про що всі клялися — довго не проживе. Щось, з чого сміялися. Щось, про що казали, що це не справжній танець. Та недовіра тільки підживлювала мене. Я хотів довести світу, що ти тут надовго. У середині того вогню була любов. Дивна і прекрасна любов, яку можуть зрозуміти лише ті, хто всередині. Ми будували братство посеред шторму. Ми будували єдність у гулі та шумі. І в якийсь момент я вірив, що цей зв’язок — нерозривний. Я вірив, що люди, якими я захоплювався, залишаться тими, ким вони були. Я вірив, що ми створювали щось більше, ніж наші відмінності. Але час змінив тебе. Або, можливо, час змінив нас. Сешени стали меншими. Радості стало менше. Політики — більше. Раптом це вже було не про пристрасть. Це стало про те, поруч із ким ти стоїш. Яке ім’я стоїть після твого. Яка група тебе «володіє». Я бачив, як танцівників із реальною душею просто відкидали, бо вони не вписувалися в чийсь круг. Я бачив, як свобода, яку я любив, перетворилася на ієрархію. Це ніколи не був той дух, у якому я виростав. Найбільше я сумую за невинністю. За тими днями, коли щоб вийти вперед, потрібна була тільки сміливість. Коли любов отримував просто за те, що спробував. Коли енергія належала всім. Зараз політика більша за мистецтво. Більша за ком’юніті. Більша за ту любов, яка колись тримала все це разом. Я втратив братів із часом і з життям. Людей, яких більше немає на цій землі, але які любили цей рух так само люто, як і я. Я більше не можу посміятися з ними на сешені. Я не можу прожити ті спогади з ними знову. І вже одне це мало б підштовхнути нас бути кращими. Але замість цього люди подвоїли ставку у цій фальшивій війні. У цій ідеї про те, хто «нагорі», а хто «внизу». Хто важливий, а хто — ні. Правда в тому, що кожен внесок мав значення. Кожна іскра допомагала будувати вогонь. Колись ми це розуміли. Колись ми це шанували. Але десь по дорозі гордість стала занадто важкою, а єдність — занадто легкою. Сьогодні, дивлячись на тебе, я чітко бачу, чому я більше не можу йти поруч із тобою. Краса хаосу зникла й залишила тільки потворність. Реальні життєві межі зараз перейдені. Люди готові битися через танець. Люди готові руйнувати життя заради чогось, що мало нас підіймати. Люди готові завдати незворотної шкоди заради тимчасових овацій. Це не культура. Це не ком’юніті. Це не те, за що ми кровоточили. Ти тримав мене подалі від проблем. Але зараз проблеми оселилися всередині тебе. І це ламає мене так, що я більше не можу ігнорувати. Стало настільки небезпечно, що я навіть не можу уявити привести своїх дітей до того, що колись мене врятувало. Я хотів кращого для нас. Я хотів зростання. Єдності. Еволюції. Гордості в правильних місцях. Відповідальності там, де вона була потрібна. Але бажання кращого не означає, що я можу й надалі робити вигляд. Тож скажу це з любов’ю, але й остаточно: Я люблю тебе. І більше не можу бути частиною тебе.

Something worthy of the passion and years we gave you. Until that day comes, this is me stepping back, not in anger but in truth. With respect Ray

Dear KRUMP This is Ray, also known as Jr Street Boi, Lil Street Boi, Boi Ryat, Lil Ryat. If these words reach you, I hope they land where they need to. The love I once carried for you is not the same love that raised me. As a kid coming up in a rough part of the world, you were the thing I woke up for. I danced before I understood half the things life would teach me. I poured myself into you. I chased greatness for you. And I gave every beat of my youth to make you proud. I set goals and crushed every one. From being a nobody in the IE to a heavy hitter across the nation. From teaching in church gyms and cracked school floors to standing on stages around the world I once only dreamed about. I taught across Southern California, from elementary schools to full college campuses. There are married couples today who met inside the energy of my classes. That is how deep you run through my veins. I carried you into Disney. I carried you into some of the biggest venues in Southern California. I carried you into the world because I believed in you. I believed in the chaos. The rowdiness. The rawness. The feeling of doing something people swore would never last. Something folks laughed at. Something they said wasn’t real dance. That disbelief fueled me. I wanted to show the world you were here to stay. Inside all that fire was love. A strange and beautiful love that only those inside it could understand. We built brotherhood in the middle of that storm. We built unity in the middle of noise. For a moment in time I believed that bond was unbreakable. I believed the people I admired would remain the people I admired. I believed we were building something bigger than our differences. But time changed you. Or maybe time changed us. The sessions got smaller. The joy got thinner. The politics got louder. Suddenly it wasn’t about passion anymore. It was about who you stood next to. What name followed yours. What group claimed you. I watched dancers with real heart get dismissed because they didn’t fit someone’s circle. I watched the freedom I loved turn into a hierarchy. That was never the spirit I came up in. What I miss most was the innocence of it. The days where stepping out there took guts and guts alone. Where you got love simply because you tried. Where the energy belonged to everybody. Now the politics are bigger than the art. Bigger than the community. Bigger than the love that once held this whole thing together. I have lost brothers to time and to life. Men who will never walk this earth again but who loved this movement as fiercely as I did. I cannot laugh with them at a session. I cannot revisit those memories in person. That alone should have pushed us to be better. Instead people doubled down on this false war. This idea of who is on top and who is beneath. Who matters and who doesn’t. The truth is every contribution mattered. Every spark helped build the fire. We used to understand that. We used to honor that. But somewhere along the way the pride got too heavy and the unity got too light. Today when I look at you I see more clearly why I cannot walk with you anymore. The beauty of the chaos disappeared and left only the ugliness. Real life lines are crossed now. People willing to fight over dance. People willing to tear down lives over something that was meant to uplift us. People ready to do permanent harm over temporary praise. That is not a culture. That is not community. That is not what we bled for. You kept me out of trouble. But now trouble has made a home inside you. And that breaks me in a way I cannot ignore. It is so unsafe that I cannot even imagine bringing my own children to the very thing that once saved me. I wanted better for us. I wanted growth. Unity. Evolution. Pride in the right places. Accountability in the places that needed it. But wanting better does not mean I can pretend any longer. So I say this with love but also with finality. I love you. And I can no longer be a part of you. I pray one day you grow into what you were always meant to be. Something bigger. Something freer.

Я мав розмову з кимось про те, як це — бути чоловіком або дружиною, коли ти танцівник. Та розмова була дуже глибокою. Я не можу говорити від імені жінок, але чоловіки… Брате, будь ласка, дбай про свою сім’ю. Будь чоловіком, який трошки вміє танцювати, а не танцівником, який трошки вміє бути чоловіком. Особливо зараз, бо часи змінилися. Тобі не треба “жертвувати часом” заради родини — можна просто навчитись керувати часом і комунікувати. Усе починається з тебе. Якщо відчуваєш, що застряг — знай, ми створені для навчання, і є безліч книжок про саморозвиток, які можна прочитати. І це говорить людина, для якої танці — одна з професій і джерел доходу. Сконцентруйся на тому, що поруч, розберись із найважливішими пріоритетами — і коли прийде час танцювати, ти зможеш бути налаштований на 100%. 🤝🏾