Пост дуже довгий, але для нас дуже важливий
Питання вшанування памʼяті Героїв — це максимально чутливе питання. Це про повагу, про важку, але дуже потрібну комунікацію, про співпереживання. Воно неможливе без комунікації. З військовими, родинами військових, усією громадою.
Не можна виключити хвилину мовчання без пояснень. Не можна повитягувати прапорці, встановлені родинами полеглих, без пояснень. Не можна одним невдалим рішенням прикривати інше невдале. І не можна намалювати макет розширення Алеї Героїв з бетоном замість дерев, які висадила дружина і діти військового, без комунікації.
Коли для Алеї в Шептицькому обрали сквер перед міською радою, одне з перших питань було — а куди будуть розширяти цю Алею. Але ж нам всім говорили, що це рішення — тимчасове.
Зараз до рук журналістів Ехо потрапив проект такого розширення. Як пояснили нам наші співрозмовники, стенди планують зробити двосторонніми. Бо війна триває, і портретів більшає. І ось для «тимчасового» рішення архітектор міста пропонує зменшити зелену зону і прокласти дві додаткові алеї.
Хоча кілька тижнів тому міський голова анонсував обговорення розташування стендів з родинами.
З ними не говорили. Проте вже підготували бачення. Своє. Наразі єдине, хоча навіть безкоштовна версія чату GPT може запропонувати три варіанти. Від архітектора з освітою і гіпотетичним розумінням важливості цього питання були більші очікування.
Наші очікування взагалі сягали аж до мрій про архітектурний конкурс. Але для цього міський голова має сягнути рівня Сокаля чи Львова.
Як нам пояснили, єдиним завданням було зробити існуючі стенди двосторонніми. Інші деталі, які мали б візуалізувати реконструкцію Алеї для тимчасового (здається, зовсім ні) рішення архітектор проігнорував.
Як розташовуватиметься освітлення, щоб Алея добре проглядалась і не було актів вандалізму, через які боялись ставити стенди між лікарнею і ліцеєм?
На макетах кадки розташовані лише з однієї сторони. Хоча ми були присутні на зустрічі з родинами, коли обговорювалось висадження квітів. Для них це було важливим. Настільки, що готові були придбати квіти власним коштом.
Алея буде в основному бетоном. Плитами чи бруківкою, з макета незрозуміло. Влітку там проводити заходи — це тортури такі ж, як і на бетоні перед меморіалом Борцям за волю України.
На останок процитуємо трохи міську раду. «Тепер ці дерева ростимуть тут – як жива пам’ять, як знак того, що любов і добро не вмирають». Це писали комунікаційники міської ради про алею дерев, яку висадила родина Тараса Бартмана в памʼять про всіх Захисників.
Висаджували її дружина, діти, батьки Воїна. Дружина, яка обговорювала це з двома вашими заступниками, Андрію Івановичу. А допомагали працівники виконкому і комунальних підприємств. І висвітлював інформаційний відділ. Ні, Оля висадила ці дерева не самовільно.
Бетон на місці «живої памʼяті» ні хвилини не обговорили з дружиною Тараса. А мала би бути комунікація. З поваги до родини, з поваги до Тараса. Щоб навчитись і не повторювати це знову і знову з іншими дружинами, дітьми та матерями.
Я намагалась писати цей текст максимально по пунктах і беземоційно. Але хотіла би, щоб посадовці увімкнули емоції. Повагу, співчуття до втрати і болю, шану до памʼяті і подвигу. Перестаньте робити щось, аби було. Перестаньте відверто ображати родини, вириваючи прапори чи викорчовуючи дерева.
Варіантів безліч. Від встановлення двосторонніх конструкцій по центру широчезної алеї, обговорення із родинами, напрацювання дієвої ветеранської політики, протоколу поховання, вшанування та збереження памʼяті. І до нарешті проведення повноцінного конкурсу на проект меморіального комплексу, який вшанує подвиг усіх, хто боровся за Україну — і тих, хто повернувся «на щиті», і тих, хто зі щитом залишиться до Перемоги, і тих, хто зник безвісті чи в полоні.