Хроніки зникнення 🇺🇦

Оновлень по мені не буде, але якщо ви ще не відписались чомусь, то я …. Ну цей… може любите баскетбол — то от мій рідний Саня (ага, оцей от Ісус з гітарою) повернутий на своєму баскеті, хєрачить в канал у себе всяке по темі інтересне і постійно (і аналітику навіть, бляха). А я сама ніхріна не шарю в оцьому всьому, тому просто дивуюсь, шо вони там з Костяном так дуже завзято і системно собі пишуть і дивляться постійно. І офігіваю, шо отак от системно музикант і айтішнік хєрачать це все. Тільки там шось в каналі 30 рідписників, чи щось таке. Ну і це обідно. Канал тут, — https://t.me/buzzer_nba/1268 — підпишіться може, або знайомим і друзям, які в темі, порадьте? Дякую.

Планую видалити (чи щось таке) цей канал. В ньому за 6 років стільки болю мого, якого я тепер не те, щоб уникаю, але нагадувань про ці болючі і травмубчі дуже штуки уникати планую. За ї ба лась. Можете відписуватись, оновлень тут точно не буде.

Сперла у пані Науковиці. Але в мене в обидвох ситуаціях обличчя однакове — або робиш вигляд, що все добре, просто не виходить (коли не виходить через піздєц), або і в гарному настрої йобич такий, як наче зараз вмреш (бо забула надягти маску про «все заїбісь» і «мені так весело!»).

В цьому місяці річниця Генкиної загибелі. Говорила вчора з мамою Олею, вона дуже просить приїхати до неї на річницю. І я обіцяла дуже сильно спробувати змогти. На похорони Гени я не змогла поїхати, фізично було так хріново, що хана. І от, здається, мій організм намагається вберегти мій мозок від знайомства з Генкиною могилою. Ррраз — і давай шось тобі розхуяримо, аби ти, бляха, і встати не могла зовсім, не те, що в Київ їхати на поминки. Але хріна там. Я поїду. Рік обіцяю мамі Олі заїхати, та і їй однозначно легше буде, якщо я на річницю буду — ну і «сімʼю» не вибирають, раз вже так вийшло, що вони мені як рідня, то треба намагатись в цей день, важливий і важкий для Олі, (та блять, для всіх, йобана русня) бути поруч з неб і бабусею, і дружиною Гени. Але серйозно, я не знаю, як мами, які втратили дітей на війні, переживають це і знаходять сили триматись. Я не знаю, бо я не мама цих людей, і то мені постійно дуже погано, фізично в тому числі, через загибель кількох близьких людей за час повномасштабки. Сил нам всім, чи що. Не знаю, що ще казати. Бережіть себе. #спосіб_безсмертя

Блять, блять, блять, як же задовбали лікарні. Цього разу лікарні не зі склерозом, падучою болячкою чи ще якоюсь хронікою моєю, і навіть не чергова спроба зʼїбнути з планети. Розблоковано досягнення «лікарні через травми, спричинені падучою болячкою». Я щось вже дуже-дуже-дуже задовбалась. А деякі люди серйозно так питають в мене, чому я майже не виходжу з дому. Ну бляха, я і вдома під час нападу розхуярювала голову, падаючи на коврик, а головою об асфальт мені в конвульсіях не дуже хочеться лупитись. Ух, яке ж в мене цікаве життя, бляха. #ЕВАкуатор

… Це коли завтра Ніколи не існуватиме, Бо сьогодні тебе не було і не буде Коли всі Зникли Він помер А ті про тебе забули (с) Звісно Шум триває, Звісно, триває. #спосіб_безсмертя

Я виживу і передзвоню. Обіцяю. © Господи, як же хуйово і боляче це йопане життя вдається. Сподіваюсь, що і це мине.

Сьогоднішній день чудовий. Але мій Майдан почався наступного дня. Тобто завтра. І завтра я запишу відеорефлексію на цей дуже травматичний, але безцінний, просто безцінний досвід для мене — він подарував мені багато дуже рідних і світлих людей. Так і народилась ваша бєшена Ева, яка пару років просто діставала вас всіх прізвищами деяких українців, дуже істерично. Тих, що були незаконно засуджені, катовані. І тих, кого після цього вбили на війні. Бережіть себе. «Я виживу, і передзвоню. Обіцяю.» На фото — Одеса, яку я полюбила щиро. І в нас тут на кожному будинку прапори. Наші, блакитно-жовті. На Майдані ми закутувались на М, він захищав. Мабуть.

🫥Ну… Серіал (не знаю, як це ще назвати, звісно іронічно) про те, як мені вдалось проіснувати добу, щовечора тепер в сторіз в інстаграмі моєму. Щось настільки хріново, що намагаюсь мотивацію собі винайти, бляха. Подивимось, чи спрацює. #ЕВАкуатор