Славянский Языческий Фундаментализм (СЯФ)

Необходимость символики очевидно, но не оправдывает новодел. Как бы мы все не любили разные свастики большинство славян использовали то что в народе даже единого название и трактовки не имело, а именно узоры рубах и полотенец. Они были в каждом доме в отличии от коловратов. Пусть на них и бывали свастики это скорее исключение. Хотя не стоит забывать что в советское время было намеренно уничтожено много памяток с свастиками.

^ Одна из моих любимых народных историй (не люблю термин бытовая сказка)

Казки Карпат худ Б.Р.Пікулицький

Имена Рюриковичей НЕ славянские Будучи иностранцами правители Руси не только не использовали, но и вовсе не знали славянские имена. Ольга и Олег это Хельга и Хельги i.e. Скандинавские имена просто коряво произнесенные. Игорь это Ингвар. Святослав уже звучит как славянское имя, но на самом деле этого имени до сына Ольги никто не носил. Это имя показывает то что Рюриковичи уже потеряли свою старую культуру, но не приняли славянскую настолько что бы использовать местные имена. Святослав это имя компромис. Звучит как славянское, но при этом не один славянин его не носил (до безграмотной современности). Так что если вы хотите настоящее традиционное имя смотрите по грамотам как звали настоящих славян, а уродливые химеры вроде Владимир, Ярослав и Святослав пора забыть.

Берегиня от слова берег, а не от слова беречь. Одно из самых распространенных заблуждений современного славянского язычества (хотя не настолько плохо как топор у Перуна или злой Велес). Это просто духи берегов вроде русалок.

Відтак панотцеві, що мав провести обряд вінчання, полтавський козак не міг щиро обіцяти виховати дітей на католиків. Очевидно, що про таке ніколи не гадав і не мріяв. Але виходу не було: якщо хочеш створити родину і продовжити свій рід, мусиш…мусиш зробити те, що вимагає священник. Завзятий фотограф і вірний друг Угрин-Безгрішний прийшов до церкви з фотоапаратом і зробив унікальну світлину, як хрещений московським попом язичник вінчається за греко-католицьким обрядом. Роман Коваль

Михайло Гаврилко не потребував виправдань, тим більше що він справді мріяв про повернення до витоків світобачення свого народу. А оскільки був правдомовним, то й не приховував своїх думок. Навіть в аудиторіях, де абсолютну більшість становили греко-католики… Р.Коваль

Микола Голубець свідчив, що Михайло Гаврико "не тільки на студентському з’їзді говорив про Перуна", повернення до язичництва, "про здоровий символізм старої укріїнської мітології". Він "щиро та одверто захоплювався ними", радів, коли бачив "залишки тієї мітології в духовності простолюддя".

Греко-візантійські, римські, польські, московські, німецькі й бозна які впливи викривили й покалічили українську душу, роздвоїли її, а той й розтроїли, а з обличчя української землі стерли ледве не все, що свідчило про її укріїнськість. А не маючи власної національної культури, позбавлені власної душі й характеру, ми мусимо коритися чужинцям: їх культурна питоменність мусить покривати собою нашу культурну безхарактерність. Тому — геть зі сміттям чужинських впливів, назад до позицій, з яких ми вийшли, отже, до культури наших прапредків, що мали своїх богів, свій погляд на світ і своє відношення до природи, свою етику й свою мораль. Михайло Гаврилко

Рекомендую усім почитати цю книгу Романа Коваля присвячему життю Гаврилко. Вона чудово проілюстрована рідкісними фото й розкриває релігійні й суспілно-політичні погляди справжнього героя язичника.

Михайло Гаврилко, сучасний язичник й герой Михайло Гаврилко (1882-1920) був людиною великого таланту та справжнім воїном, який боровся проти комуністів у складі УНР. Він вшановував пам'ять національних героїв у своїх скульптурах та картинах, а головне – він шанував наших справжніх Богів й молився Даждьбогу та Перуну перед битвою. Пам'ять про великого чоловіка живе вічно й Гаврилка ніколи не забудуть.

Жінка для совіту, теща для привіту, матінка рідна лучче всього світу.

Яка вода, такий млин, який батько, такий син.

В Україні завжди було прихильне ставлення до багатодітності: «Один син – не син, два сини – півсина, три сини – от тільки син». Народна педагогіка обстоює думку, що дітей у сім’ї повинно бути принаймні троє, одну дитину важко виховувати і перевиховувати: «Одинак, як не злодій, то пияк», «Де одинець, хазяйству кінець». О.Боровець Українська етнографія дитинства